|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
Політична концепція Аристотеля
Аристотель, найбільший з давньогрецьких філософів, учень і рішучий супротивник Платона, народився в 384 р. до н.е. у Стагирі-місті на північно-західному узбережжі Егейського моря. Його батько Нікомах, що належав до роду лікарів Асклепіадів, був придворним лікарем македонського царя Амінти III. У сімнадцятилітньому віці Аристотель приїжджає в Афіни, де стає учнем Платона. У його Академії він пробув до смерті вчителя. Прихід до правління школою Спевсіппа, з яким він був не в ладах, спонукав Аристотеля залишити Афіни. З 355 р. він живе спочатку в Ассосі, у Малій Азії, під заступництвом тирана міста Атарнея Гермія. Останній надав йому прекрасні умови для роботи. Аристотель женився тут на Піфіаді - чи то дочці, чи то прийомній дочці, чи то племінниці Гермія, а за деякими відомостями - його наложниці. Через три роки філософ їде в Мітілену на о. Лесбос. Це відбулося незадовго до або ж відразу після смерті Гермія, по-зрадницькому захопленого персами і розп'ятого . У Мітілену Аристотель прибув за запрошенням свого друга і вірного учня Теофраста. Ще через три роки він прийняв запрошення македонського царя Пилипа і став вихователем його сина Олександра, майбутнього великого полководця. Після того як у битві біля Херонеї Пилип II розгромив грецьке ополчення і тим поклав кінець грецькій незалежності. Аристотель повернувся в Афіни. Тут він створює свою школу, що одержала назву Лікей, по імені храму Аполлона Лікейського, поблизу якого вона знаходилася. При школі був сад із критими галереями для прогулянок (peripatos), і оскільки заняття проходили там, школа одержала назву «перипатійської», а приналежні до неї - «перипатетиків». Другий афінський період був часом остаточного оформлення системи поглядів Аристотеля і підведення підсумків. Не менше значення мало викладання в Лікеї, що залучало численних учнів. Смерть Олександра (323 р. до н.е.) викликала антимакедонське повстання в Афінах. Аристотель, відомий своїми македонськими симпатіями, був обвинувачений у «безбожництві», оскільки політичних основ йому не могли пред'явити. Підставою послужило те, що він склав у пам'ять Гермія пеан і напис до його статуї в Дельфах у вираженнях, що личать лише богам, а не смертним. Філософ змушений був бігти в Халкіду на о. Евбея, де в нього був маєток. Улітку 322 р. він помер. За Аристотелем людське життя полягає в діяльності, узгодженій з людською природою. Але знову виникає питання: в чому ж полягає ця діяльність людини, узгоджена з її природою і властива тільки їй самій? Здатність відчувати властива людині й тваринам, і вона, і ті відчувають біль від удару; потреба харчуватися також властива людині й тваринам. У чому ж, власне, полягає людська діяльність? Арістотель відповідає: крім потреби харчуватися й здатності відчувати у людини є ще розум, який властивий саме їй із усіх тварин; розум - її характерна ознака. Отож, власне людська діяльність є діяльність розумна. Звідси випливає, що щастя людини полягає в розумній діяльності, за умови, що ця діяльність успішна. Але для успішної діяльности необхідно, аби вона поєднувалася з доброчесністю; тому розумна й успішна діяльність душі, узгоджена з доброчесністю і складає мету людського» життя, найвище щастя. Але доброчесність, яка зумовлює розумну діяльність людини, є вкрай невизначене поняття, тому Арістотель у подальших міркуваннях про призначення людини намагається устійнити точне розуміння доброчесності. В будь-якій діяльності людини, каже він, існує один із трьох випадків: або людина робить надто багато, або надто мало, або ж вона тримається середини між двома крайнощами. Коли людина тримається золотої середини, тоді вона чинить добре, похвально, а коли впадає в крайнощі, чинить недобре, ганебно. Уся її діяльність, таким чином, у міру наближення або віддалення від цього центру, золотої середини, або похвальна, або осудлива. Так мистецтво похвальне тоді, коли воно дотримується цієї середини; тому про найдосконаліше мистецтво кажуть, що до нього нічого не можна ні додати, ні відняти від нього. Людина повинна чинити так, аби постійно стояти на цій середині; тоді її життя буде досконале через мистецтво доброчесності . Отож, доброчесність є середина між двома крайнощами, з яких одна не доходить до середини, а друга - переходить; наприклад, доброчесність—щедрість є середина між марнотратністю й скнарістю; стриманість є середина між хіттю до насолод і апатією. В цьому вченні Арістотеля про золоту середину є одна непевність, яка веде до наступного питання: як відшукати цю середину? Чи є постійні, незмінні норми для її визначення? Арістотель відповідає, що постійних, однакових для всіх людей таких норм нема, але в кожної людини є особлива здатність (слово, розум), яка встановлює норми для визначення середини; і цей
Політична концепція Аристотеля
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|