На даний час деліктні зобов’язання, за словами О.С. Іоффе, мають «двояке цільове призначення»:
– по-перше, вони слугують охороні власності, оскільки загроза майнових санкцій відіграє превентивну (попереджувальну) роль… вона попереджає випадки заподіяння шкоди майну. Але якщо, не дивлячись на попереджувальні заходи, майнова шкода все-таки була заподіяна, компенсація за рахунок порушника забезпечить відновлення власнику того становища, у якому він знаходився до моменту, коли йому було завдано шкоди або коли інша особа набула майно за його рахунок;
– по-друге, зобов’язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, слугують також захисту інтересів особистості, охорони її життя та здоров’я. Завдана шкода теж може призводити до певних майнових втрат..., тому вона виконує і відновлювальну (компенсаційну) функцію.
Цікавим є те, що не дивлячись на дуже довгу історію деліктних зобов’язань, досліджувати їх як окремий інститут почали порівняно недавно. Звичайно, вже з кінця ХІХ століття вчені жваво обговорювали проблему визначення складу цивільного правопорушення, особливо поняття вини у цивільному праві, але ще у 80-х рр. ХХ століття В.А. Носов наголошував на тому, що «до останнього часу поняття позадоговірного зобов’язання у літературі не досліджувалося. Зобов’язання розглядалися у тій послідовності, у якій вони викладені у цивільному законодавстві…, і позадоговірні зобов’язання в окрему групу не виділялися».
Тому, з огляду на неоднозначність та недостатнє вивчення даного питання, на сучасному етапі знову постає проблема визначення співвідношення між тими основними поняттями, які становлять ядро деліктології, а саме – деліктного зобов’язання та деліктної відповідальності.
У теорії цивільного права під деліктним зобов’язанням розуміють зобов’язання, яке виникає з неправомірних актів, якими є правопорушення, тобто протиправне винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Це зобов’язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов’язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. При цьому змістом деліктного зобов’язання є право кредитора (потерпілого) вимагати повернення його майнової сфери у той стан, у якому він знаходився до правопорушення, та обов’язок особи, відповідальної за заподіяння шкоди (боржника) вчинити вказані дії.
Таким чином, можна зробити перший важливий висновок, що цивільне правопорушення (делікт) тягне за собою виникнення деліктного зобов’язання, яке полягає у настанні для правопорушника певних негативних наслідків, тобто на заподіювача покладається обов’язок нести деліктну відповідальність. Усі ці три поняття – деліктне правопорушення, деліктне зобов’язання та деліктна відповідальність – є різними, але взаємопов’язаними та взаємообумовлюючими поняттями.
Логічно, що першим варто розглядати поняття деліктного правопорушення, оскільки воно є підставою виникнення деліктного зобов’язання. Його можна визначити як протиправне, винне заподіяння однією особою іншій певних збитків. При цьому заподіювач шкоди має бути наділений деліктоздатністю, тобто можливістю відповідати за свої дії, у даному випадку, – за завдану шкоду.
За загальним правилом для визнання певного діяння деліктом необхідне існування чотирьох складових, так званого юридичного складу цивільного правопорушення. При цьому під поняттям складу цивільного правопорушення варто розуміти сукупність певних обов’язкових умов, які необхідні для покладення на порушника відповідальності за протиправну поведінку, а саме: 1) протиправної поведінки, 2) шкоди або збитків, 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою та наявними збитками та 4) вини. Щодо обов’язкової наявності перших трьох складових особливих питань не виникає, а ось щодо включення вини до складу цивільного правопорушення, то точки зору науковців значною мірою розходяться. Також деякі автори виділяють ще один елемент складу цивільного правопорушення, такий як наявність прав та обов’язків, порушення яких тягне покладення на їх порушника цивільної відповідальності.
Варто наголосити, що між будь-якими суб’єктами існують абсолютні правовідносини, суть яких полягає у тому, що визначена лише одна сторона – носій суб’єктивного права, а всі інші зобов’язані утримуватися від порушення його законних прав та інтересів (право власності, право на недоторканість життя, здоров’я, честі, гідності право на охорону здоров’я), тобто абсолютне цивільне право охороняється від всіх і кожного, на яких покладено абсолютний пасивний юридичний обов’язок (утримуватися від порушення абсолютного права), невиконання якого породжує деліктне зобов’язання. Тому протиправна поведінка заподіювача проявляється у невиконанні цього юридичного обов’язку утримуватися від порушення абсолютного права потерпілого за умови заподіяння певної шкоди останньому. Наслідком цього є поява нового обов’язку замість невиконаного, а саме – обов’язок відшкодувати завдану шкоду. Тобто саме у цей момент виникає деліктне зобов’язання. При цьому цей новий юридичний обов’язок є своєрідною санкцією за недотримання заподіювачем свого абсолютного обов’язку.
Слід зазначити, що деліктне зобов’язання виникає не у будь-якому випадку заподіяння однією особою шкоди іншій. З цього приводу вдалим є вислів В.В. Вітрянського, що «не дивлячись на те, що деліктні зобов’язання… можуть виникати у зв’язку із договором, підставою для застосування відповідальності є не порушення договірних зобов’язань, а відповідний факт заподіяння шкоди». Наприклад, якщо неповнолітній син одного із контрагентів А за договором випадково пошкодив майно іншого контрагента Б, то між А і Б виникнуть деліктні зобов’язання, непов’язані із виконанням договору між ними. Тому, «при порушенні абсолютних прав (благ), у яких би відносинах не перебували сторони, майнова відповідальність завжди носить позадоговірний характер». Але якщо контрагент А, неналежно виконуючи договір, пошкодить майно контрагента Б, то деліктне зобов’язання не виникне, хоча існуватимуть підстави для відшкодування завданих збитків.
З’ясування природи деліктного зобов’язання пов’язане із розкриттям суті деліктної відповідальності. Безумовно, деліктна відповідальність є різновидом цивільно-правової відповідальності, тобто ці два поняття співвідносяться як загальне та часткове (родове та видове), тому для деліктної відповідальності характерні ознаки цивільно-правової відповідальності. При цьому варто наголосити, що у контексті даного дослідження поняття відповідальності розглядатиметься лише у ретроспективному аспекті.
На питання, що таке цивільно-правова відповідальність, відповісти достатньо складно, оскільки це питання «протягом багатьох років залишається спірним в юридичній науці… у цивільному праві багато понять вживаються із різноманітними цілями, що і визначає зміст відповідного поняття. Це повною мірою відноситься і до поняття «цивільно-правова відповідальність». Цим перш за все і пояснюється множинність точок зору стосовно суті цього поняття, висловлених в юридичній літературі».
Одні вчені (наприклад, В.П. Грибанов, О.С. Іоффе, В.В. Вітрянський, О.В. Дзера), розглядають її як санкцію, другі (В.А. Носов) – як аналог зобов’язання, треті (В.Т. Смірнов, А.А. Собчак, Д.В. Боброва) – як обов’язок.
Необхідно детально розглянути кожен із цих підходів для того, щоб прийти до висновку про співвідношення понять деліктної відповідальності та деліктного зобов’язання.
Так, перша група вчених (В.П. Грибанов, О.С. Іоффе, В.В. Вітрянський, О.В. Дзера) розглядає цивільно-правову відповідальність як санкцію.
В.П. Грибанов у своїй монографії «Осуществление и защита гражданских прав» визначає цивільно-правову відповідальність як одну із форм державного примусу, пов’язану із застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав та стимулювання нормальних економічних відносин юридично рівноправних учасників цивільного обігу.

Для Вас бібліотека авторефератів, які допоможуть вам у навчанні

У базі вже 1000 авторефератів представлених авторами дисертацій для ознайомлення з їхніми працями! Бібліотека поступово формується!

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету