.... особистості залишатися на своїх позиціях й протистояти зовнішнім впливам, які суперечать особистісним установкам і принципам. Іншим її важливим показником є спроможність особистості реалізовувати власні позиції, змінюючи обставини та власну поведінку, свої якості.
Професійно-моральна, стійкість як складна професійно-моральна якість, характеризується з точки зору: системності – цілісністю, динамічністю, інтегративністю; реалізації в поведінці – активністю, спрямованістю, здатністю відстоювати свої позиції; результативності – ступенем інтеріоризації моральних цінностей, моральною позицією, інтелектуальною свободою; саморегуляції – здатністю мати свої судження, адекватно оцінювати власну позицію і позиції інших, критичністю й самокритичністю.
Формування професійно-моральної стійкості у майбутніх офіцерів МВС України безпосередньо або опосередковано визначається спільним впливом комплексу взаємозв’язаних факторів, які репрезентують три ієрархічні рівні соціальної реальності: соціально-педагогічний (макрорівень), соціально-психологічний (мезорівень) і особистісний (мікрорівень). Соціально-педагогічний рівень характеризується загальною економічною, суспільно-політичною, соціальною ситуацією в державі, офіційною державною політикою й ідеологією, системою освіти. Соціально-психологічний рівень містить фактори, які характеризують взаємодію окремих соціальних груп, таких як курсантський підрозділ, сім’я, групи ровесників. На відміну від соціально-педагогічного та соціально-психологічного факторів, які мають об’єктивний характер, особистісний рівень репрезентує внутрішні, суб’єктивні чинники системної детермінації професійно-моральної стійкості офіцерів: інтереси, потреби, мотиви, соціальні установки, моральні норми, ціннісні орієнтації, позиції тощо.
Дослідження службової діяльності, труднощів професійного становлення офіцерів-правоохоронців свідчать про існування низки чинників (соціальних, ідеологічних, духовних, педагогічних та особистісних), які негативно позначаються на формуванні їх професійно-моральної стійкості. Серед соціальних факторів особливо слід виділити економічну, політичну й духовну кризи, криміналізацію суспільства, високий рівень соціально-майнової стратифікації соціуму, низький статус освіти й інтелектуальної діяльності, послаблення сімейних зв’язків і престижу сім’ї як агента соціалізації, посилення морального нігілізму в молодіжних субкультурах. Ідеологічні чинники пов’язані з індивідуалістичною переорієнтацією масової свідомості, посиленням соціальної нестабільності, агресії, аморальності; духовні – з розривом зв’язків між поколіннями, переорієнтацією на цінності західної культури, дискредитацією патріотичної ідеї; педагогічні – з кризою провідних інститутів виховання, послабленням виховної функції загальноосвітньої та вищої школи, ситуативністю й неоднозначністю педагогічних процесів, низьким статусом освітян; особистісні – з трансформацією моральних поглядів й переконань, цінностей тощо.
Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що серед науковців немає єдиної думки щодо основних компонентів (аспектів) професійно-моральної стійкості особистості. Так, одні серед найбільш значущих її складових виділяють ідейно-моральну переконаність, суспільну спрямованість, високий рівень розвитку моральних і емоційно-вольових якостей, громадську активність і самостійність (К.О. Абульханова-Славська, А.Г. Асмолов, Т.В. Фролова); інші – спрямованість особистості, рівень її самоорганізації, моральну саморегуляцію поведінки та моральний ідеал (Н.І. Рейнвальд, В.Е. Чудновський).
Професійна діяльність працівників правоохоронних органів здійснюється в умовах, що потребують розвиненої саморегуляції психічних станів та поведінки в цілому. У повсякденному житті і при виконанні службових завдань співробітник, з огляду на значимість для нього певних ситуацій, зазнає тих чи інших переживань. Разом з тим, більшість цих ситуацій потребує контролю над їх виявленням, подолання негативних станів, наполегливості та стійкості в досягненні поставленої мети. Регулятором конкретних актів поведінки виступають емоції, почуття, воля.
Емоції — психічне відображення дійсності у формі безпосереднього переживання життєвих явищ і ситуацій, зумовленого ставленням суб'єкта до задоволення чи незадоволення потреб (страх, гнів, радість тощо). Емоції поділяють за їх якісними характеристиками (позитивні та негативні) і за модальністю (значення). Позитивні емоції закріплюють корисні пристосувальні механізми; негативні — викликаючи психологічне напруження, мобілізують на подолання перешкод, на пошук умов та засобів для досягнення бажаного результату.
Емоції ситуативно зумовлені, вони є безпосередньою реакцією на приємний чи неприємний вплив, на чуттєво відображені якості речей. Причини емоцій не завжди усвідомлюються .... |
Статус в ICQ - 368455693. У режимі online - 
