|
|
|
Увага!
1. Усі наші роботи пройшли захист і отримали високу позитивну оцінку
|
|
Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) . На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.
Если возникнут вопросы, набирайте
0505603140 или 0673126507
(с 09:00-21:00)
|
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
| Дисципліна: |
Адміністративне право |
|
| ID роботи: |
2017 |
|
| Вид роботи: |
Курсова |
|
| План: |
ВСТУП 3
|
|
| Інтервал: |
1,5 |
|
| Кількість сторінок: |
37 |
|
| Рік написання: |
2008 |
|
| Ціна: |
|
|
|
Ви можете відразу оплати роботу і після оплати зателефонувати нам |
||
|
Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
|
|
|
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону
або дивіться детально
як отримати роботу за 10 хвилин!
|
||
Однак в тлумаченні управління з боку соціологів слід відзначити абстрактно-кібернетичний акцент, що підкреслює найбільш загальні закономірності управління, характерні для всіх керованих систем, зокрема систем соціального типу. Але ця система особливого роду, де сутність процесів управління проявляється не стільки у кількісних, скільки у якісних характеристиках, і абстрактно-кібернетичний підхід до проблем управління в соціальному середовищі не дає адекватного формалізованого опису досліджуваних процесів, оскільки ігнорує їх соціально-свідому природу. Найсуттєвішим, що відрізняє соціальне управління від інших видів управління (технічного й біологічного), є те, що воно здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю, а, отже, інтерес людини для досягнення поставленої мети. А будь-яка цілепокладаюча діяльність людей пов'язана з реалізацією їх інтересу як усвідомленої потреби, що обумовлена їх матеріальним буттям, об'єктивною соціально-економічною структурою суспільства, тобто соціальна мета є явищем суспільної свідомості як вираження загальних потреб та інтересів соціальних груп. Об'єктами управління є соціальна організація суспільства з властивими їй соціальною структурою і соціальними процесами. Таким чином, спеціальні інститути управління, які в тій чи іншій формі завжди існували в суспільстві, утворювалися для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку, для регулювання суспільних відносин. Сила і межі цього впливу обумовлюються соціально-економічною природою та ступенем зрілості суспільства. Тому державне управління як соціальне явище, його форми, методи, принципи, характер обумовлюються завжди і скрізь проблемами суспільного розвитку, що здійснюються в інтересах певних соціальних верств і груп. Дане явище пов'язане з системою суспільних відносин не тільки безпосередньо через реальні управлінські процеси, що відбуваються з приводу суспільного виробництва, але й опосередковано через свідомість, певні форми знань, різні управлінські доктрини, теорії й концепції. Отже, на формування управлінських відносин активно впливають не тільки матеріальні чинники, але й суспільна свідомість, передусім політико-правова та організаційно-управлінська. Причому характер, спрямованість і ступінь впливу на суспільні відносини з боку тих чи інших управлінських поглядів в кінцевому підсумку обумовлені соціально-політичною природою самих соціальних сил. Саме вони й визначають межі поступовості існуючої в тому чи іншому суспільстві системи знань, серед них і управлінських . Аналіз сучасної ситуації в Україні дає змогу зробити висновок, що у владних структурах відсутня соціальна база, не визначено соціальні сили, інтереси яких вони мають виражати. Це не дає змоги керівним силам чітко обумовити свої цілі, концепцію й стратегію у реформуванні державно-бюрократичної і партократичної тоталітарної системи та вивести суспільство з системної кризи. Еклектичність й аморальність економічних, політичних та управлінських поглядів робить державно-владні структури все менш здатними розв'язувати проблеми сучасного українського суспільства. Суб'єктивізм та імпровізація в управлінні, ліквідація працюючих управлінських механізмів без зміни їх на більш ефективні, апробовані аналоги руйнуюче впливають на суспільство . Система політико-правової, в тому числі й управлінської ідеології зажди слугувала й слугує інтересам певних соціальних сил, що перебувають при владі. Намагання колишньої офіційної радянської науки управління постати виразницею інтересів усього народу неспроможні, оскільки вона формувалася та пристосовувалася для обслуговування й утвердження влади номенклатурної бюрократії, тобто вузької пануючої верстви соціалістичного суспільства. Її апологетична роль тепер стала особливо очевидною. Однак це не означає, що управління на стільки політизо-вано й соціальне зорієнтовано, що не може виконувати загальні функції, які є об'єктивною необхідністю та без яких не може обійтися будь-яке суспільство. Їх соціальна роль і місце в управлінні постійно зростають, особливо в перехідний період від індустріального суспільства у формі державно-бюрократичного соціалізму до постіндустріального суспільства у формі соціальне орієнтованої державності. В постіндустріальному суспільстві особливе місце належить оптимальній взаємодії різних типів соціальних механізмів (еволюційного, революційного, іноваціиного), застосуванню демократичних соціальних технологій (виборів, переговорів, референдумів, вивчення громадської думки та ін.), реалізації принципів соціального партнерства та солідарної відповідальності. В цих умовах перетворююча роль державного управління зводиться не тільки до забезпечення поступового розвитку суспільства (хоча це є головною і переважаючою його метою), але й до забезпечення стабільності суспільних відносин без чого не можна домогтися упорядкованості суспільного життя і постійно підтримувати її у такому стані. Саме в цьому полягає головний зміст управлінської діяльності держави. Тому необхідно якнайшвидше добитися керованості соціально-політичними та соціально-економічними процесами . Нові функції й завдання держави перехідного періоду зумовлюють і новий зміст її управлінської діяльності, і отже, визначають форми, методи управління, систему та структуру органів державного управління. Раніше у наукових публікаціях домінуючою позицією були положення, за якими державне управління розглядалося як управління людьми. 1 для цього було досить підстав, оскільки державне управління як політична та владно-примусова діяльність, що одержала ці якості від держави — політичної організації, вважалося чисто політичною категорією, покликаною впливати лише на поведінку людей в потрібному для пануючого класу напрямі. Але тим самим затушовувались ознаки управління як специфічного виду суспільної діяльності. Навіть за найпростіших форм організації колективної праці функції управління не обмежувалися тільки впливом на поведінку людей, воно справляло і загальні функції, що виникають з руху усього виробничого механізму та потреб розвитку суспільства як єдиного цілого. Суспільні процеси є загальним об'єктом управлінської діяльності держави. Та управління — різноманітна державна діяльність, котра охоплює не тільки сфери виробництва та розподілу, але й сферу духовного життя, різні сторони людського співжиття. Зрозуміло, управлінський вплив спрямований насамперед на поведінку людей. Однак держава управляє не тільки людьми, а й речовими елементами виробничого та духовного життя людини — природними, матеріальними і фінансовими ресурсами, територіями, матеріальними об'єктами культури, тобто усіма тими “речами”, що знаходяться у її розпорядженні. Навіть за умов значного скорочення кількості об'єктів державної власності в процесі приватизації в безпосередньому володінні держави залишаються найбільші підприємства базових галузей економіки та військово-промислового комплексу. Поступове роздержавлення та демонополізація економіки, запуск ринкового механізму саморегулювання проте не звільняє державу від необхідності здійснювати широкі економічні, соціально-культурні й інші загальні та спеціальні функції, а зобов'язує виконувати їх в інших формах і методах, ніж раніше: сприянням утворенню ринку капіталу, житла, цінних паперів, прогнозуванням, податковою, кредитною і дотаційною політикою, пільговим квотуванням, заохоченням науково-технічного прогресу та ін., тобто державне регулювання економіки не має нічого спільного з директивними методами командно-адміністративного управління. Владно-примусовий характер державного управління в ринкових умовах якісно змінюється, хоч і зберігає свою принципову природу (мається на увазі владна природа, оскільки її витоками є державна воля). Здійснення загальних функцій, обслуговування суспільних потреб не виключає застосування влад-норегулюючих і примусових заходів державного управління, але вони становлять лише допоміжну основу змісту цієї діяльності. Це — заходи заохочення, стимулювання, переконання, формування громадської думки та свідомості, почуття відповідальності та обов'язку. Лише у підтриманні встановленого правопорядку держава залишається непохитною і широко застосовує владно-примусові засоби . Отже, що ж характеризує соціальну сутність управління, в тому числі державного? 1. Суспільство як соціальна організація — це складна само-керована система, що самоуправляється і постійно перебуває в русі, не може існувати без наявності безперервного управління. Тому управління є способом існування соціальної організації, її іманентний елемент. 2. Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреби самого суспільства як самокерованої системи (що самоуправляється) і супроводить усю історію суспільства, набираючи політичного характеру та відповідних державних форм в суспільстві соціального розшарування. При аналізі сутності державного управління не можна ігнорувати його політичного аспекту. Але цей фактор не має применшувати загальносоціальне призначення управління, відсувати на другий план питання техніки й технології управління, що веде до зниження його ефективності. 3. Кожному типу соціальної організації, конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна відривати від середовища його функціонування. 4. Соціальне управління — елемент системи суспільних відносин і його характер і зміст залежать від їх сутності. В свою чергу соціальне управління зводиться до впорядкування та розвитку суспільних відносин. 5. Переходом у постіндустріальне суспільство, з розвитком науково-технічної революції, зростанням і ускладненням техніки та технології виробництва значно зростає питома вага управління речами та процесами виробництва. В цих умовах людина має розкрити усі свої творчі потенції, аби успішно виконати нові трудові функції і соціальні обов'язки, а її роль як соціальної істоти та участь в управлінні людьми не тільки не зменшуватиметься, а, навпаки, зростатиме. 6. “Матеріальний” зміст управління як соціальної функції виявляється передусім в організаторській діяльності і це одна з головних рис державного управління. Організуюча діяльність реалізується шляхом об'єднання, узгодження, регулювання, координації, контролю, а також владно-регулюючими і примусовими заходами держави. Організаційний зміст управління найбільш чітко виражається в плануванні колективних зусиль та розподілі обов'язків їх учасників у досягненні конкретних цілей, в розпорядництві, тобто в регулюванні повсякденної діяльності колективів, в контролі за ходом здійснення поставленої мети, в організаційному забезпеченні усіх стадій управлінського процесу. Тобто управління — це насамперед організація дій по координації, об'єднанню в систему спеціалізованих зусиль групи людей. 7. Мета є найважливішою характеристикою управління — його призначення Власне задля певних досягнень і здійснюється управління. Не можна вважати управлінням безцільні перетворення, оскільки вони є беззмістовними. Отож якщо говорити про причини сьогоднішньої політичної, економічної та моральної кризи у нашому суспільстві, то, мабуть, головною й визначальною причиною її є обурлива некомпетентність державних органів й осіб, що очолюють управлінську піраміду, відсутністю в них чітко окреслених, зрозумілих цілей, нових моделей суспільного розвитку. 8. Тільки динамічне цілепокладання і цілеспрямовані дії можуть забезпечити прогрес суспільства. Так званий період застою колишнього радянського суспільства відзначався наявністю лише негативних зворотних зв'язків у структурному відношенні, а в функціональному — сталістю завдань управління, несприйнятих народом, збереженням попередньої якісної визначеності без урахування вимог зміни зовнішнього середовища, суспільного застою, а не розвитку, статики, не руху, що суперечить самій природі людського суспільства. Крах такої системи був неминучим . Будь-яка самокерована система (що самоуправляється), в тому числі і соціальна, мусить мати принаймні властивість го-меостазису, тобто спроможність зберігати у відносній постійності , свої основні параметри в умовах зміни середовища. Однак гомеостазис не є достатньою ознакою системи управління. Системи управління в суспільстві мають бути спроможними у процесі розвитку переходити з одного якісного стану до іншого, підтримувати динамічну рівновагу з оточенням, забезпечувати сучасне й ефективне приведення суспільства до відповідності з притаманними йому об'єктивними закономірностями та тенденціями поступового розвитку. Природно-історичний процес в основному так і розвивався від одного — нижчого ступеня, до другого — вищого. Досвід історії (колишнього соціалістичного табору) поставив зовсім нове завдання — повернути суспільство до якісних параметрів підприємницької суспільно-економічної формації. Подібні завдання соціальні системи управління ніколи не розв'язували, до того ж вони суперечать загальній об'єктивній тенденції розвитку людства, що і призвело до глибокої кризи постсоціалістичного суспільства. В даному разі метою управління є не підвищення організованості системи, її розвитку, а руйнування структури. З цим завданням нові суб'єкти управління успішно впоралися. Можна припустити, що це проміжний етап процесу управління з метою реорганізації систем, але поки що не ридно доцільності і корисності ефекту управлінського впливу. 9. Упорядкування суспільних відносин, збереження їхньої сталості та доцільності у розвитку для конкретно-історичного суспільства забезпечується організуючою роллю управління, але для практичного переведення управлінського впливу у напрямку, що визначається соціальними завданнями, для забезпечення належної соціальної поведінки індивідів необхідний авторитет, влада. 1 в соціальній організації управління виступає як організуючий процес реалізації влади, як її динаміка. Немає суспільства без управління, як і немає управління в суспільстві без пануючої волі, влади, авторитету. Таким чином, влада виступає як функціональна властивість, іманентна якість соціальної організації, і реалізується вона через соціальне управління. Це означає, що управління у царині суспільних відносин має здійснюватися на основі підпорядкованості, єдності волі учасників спільної діяльності. Сукупна воля підпорядковує собі індивідуальні волі, владарюючий нав'язує свою волю підвладному, керує діями та вчинками індивідів, тобто здійснює управління людьми. Про політичну природу і особливості владного характеру соціального управління вже вказувалося вище. 10. Практичне здійснення управлінських процесів залежить від наявних соціальних умов, а останні в кінцевому рахунку обумовлені матеріальними умовами життя суспільства. Та оскільки управлінська діяльність — це суб'єктивна діяльність людей, відтак вона залежить і від соціального досвіду, рівня культури та свідомості людей, зрілості суспільства, його технічних можливостей, оптимальності і масштабності соціальних завдань та ін. Як і будь яка інша система, система державного управління має свої закономірності. Закономірності можуть бути пізнані і непізнані. Пізнані закономірності поділяються на позитивні і негативні. Обидві групи закономірностей використовуються людиною в своїх інтересах. В своїх інтересах людина посилює, стимулює вплив позитивних закономірностей та обмеження впливу негативних закономірностей. Звідси видно, що ефективність управління знаходиться в прямій залежності від ефективного врахування і використання виявлених закономірностей. Це є важливим тому, що позитивні закономірності державного управління, і є його принципами, що пізнані наукою і зафіксовані у відповідних поняттях. Принципи державного управління прийнято поділяти на такі групи: соціально-політичні – демократизм; народність; рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність; об’єктивність. Організаційні принципи побудови апарату державного управління – галузевий; функціональний; територіальний. Організаційні принципи функціонування апарату державного управління – нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення; оперативна самостійність. Соціально-політичні принципи – це загальні принципи управлінської сфери, що поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності та всі функціонуючі в державі управлінські структури. Організаційні принципи побудови державного управління забезпечують найбільш раціональний вибір суб’єктів управлінської діяльності. Виходячи з цих принципів і враховуючи конкретні соціальні та економічні умови, здійснюється розподіл компетенції управлінських структур. Вони повинні максимально ефективно розподілити управлінську працю і усунути паралелізм у діяльності у діяльності центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчих ланок апарату. Відповідно до зазначених принципів суб’єкти диференціюються за галузями, сферами, територіями, утворюючи у сукупності цілісну систему державного управління. Правильно організована структура забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Нині структура суб’єктів державного управління України ґрунтується на галузевому, функціональному (міжгалузевому) і територіальному принципах. Організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління застосовується для визначення змісту діяльності конкретних управлінських структур. Додержання цих принципів дає змогу ефективніше використовувати потенціал державних службовців. За допомогою цих принципів забезпечується прийняття правильних управлінських рішень, організація і застосування раціональних управлінських процедур, дійовий контроль і виконавська дисципліна. Вони фіксуються у відповідних актах . Розділ 2. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади Як відомо, державне управління — складне і багатогранне явище. З ним пов'язане з'ясування суті, змісту та форми держави (форми державного правління і форми державного устрою), розкриття її функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади як окремої гілки (сфери) державної влади. Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку . Сам характер виконавчої влади, що зумовлений об'єктивними призначенням — виконанням законів та інших правових актів, підтверджує єдність цієї
Культурна політика
Розвиток адміністративної юстиції
Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства
АДМІНІСТРАТИВНІ ПОСЛУГИ ЯК ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОСТУПКУ
АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ ТА ЇХ ВИДИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ НОРМИ І ВІДНОСИНИ
Громадяни України і іноземці як суб'єкти адміністративного права
Державна культурна політика у перехідний період розвитку українського суспільства
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
ОБЛАСНІ ДЕРЖАВНІ АДМІНІСТРАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
ОБСТАВИНИ, ЩО ОБТЯЖУЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ОБСТАВИНИ, ЩО ПОМ'ЯКШУЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНУ ДЕРЖАВИ
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
Поняття державного службовця в адміністративно-правовій літературі
ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОСАДИ, ТИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ, ВИДИ СЛУЖБОВЦІВ
ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ВИЩИХ ПОСАДОВИХ ОСІБ ДЕРЖАВИ
СИСТЕМА МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
СИСТЕМА СУБ'ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
stydentam.org.ua © 2009-2015