Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) .

На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.

Если возникнут вопросы, набирайте 0505603140 или 0673126507 (с 09:00-21:00)

Поняття пізнання у філософії. Суб'єкт та об'єкт пізнання

Дисципліна:

Філософія

ID роботи:

4095

Вид роботи:

Контрольна

План:

ВСТУП           3
1. Поняття “пізнання” у філософії. Суб’єкт та об’єкт пізнання, їх взаємозв’язок           4
2. Основні форми освоєння людиною світу: духовно-теоретична, духовно-практична, предметно-практична            8
ВИСНОВОК 14

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 15

Інтервал:

1,5

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	Поняття пізнання у філософії. Суб'єкт та об'єкт пізнання / 4095

Кількість сторінок:

15

Рік написання:

2010

Ціна:

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

Суб'єктом пізнання є не ізольований індивід, а людина як суспільна, конкретно-історична істота (колектив, суспільство, людство), яка опанувала вироблені форми пізнавальної діяльності, (мову, категорії та ін.). Об'єктом пізнання є незалежна від людини дійсність, яка дається пізнанню не у формі споглядання первозданної природи, а у формі практичної взаємодії з олюдненими й олюднюваними фрагментами природи, на які спрямовується діяльність людини. Об'єктом пізнання може бути й сама людина та її суб'єктивний світ.
У процесі пізнання з'являється знання. І те й інше (процес і його результат) мають не лише певний зміст, а й певні форми, які в остаточному підсумку обумовлені практикою. Тому відображення людиною об'єктивної реальності в процесі пізнання — це не пасивно-дзеркальний акт, як уже зазначалось, а активний, творчий процес її відтворення у свідомості людини. Без нього зникає об'єктивний зміст наших відчуттів, сприйняттів, думок і ми неминуче приходимо до суб'єктивного ідеалізму.
Людина, окремі люди (наприклад, вчені), що здійснюють дослідження та відкриття як суб'єкти пізнання, виступають у ролі членів певного суспільства, певної історичної епохи. У своїй пізнавальній та науково-дослідній діяльності вони виражають потреби певного суспільства, спираються на ту суму знань, якої досягло це суспільство, а також на ту культуру мислення, яку воно виробило.
На відміну від психології, теорія пізнання не розглядає особистих якостей людей, в думках яких здійснюються пізнавальний процес, особливості їх мислення. У гносеології суб'єкт береться в безособовій формі. Для неї важливий сам зміст знання у його відношенні до об'єктивної реальності, процес і тенденція його розвитку.
Як процес діяльності суб'єкта, пізнання завжди має суб'єктивний характер. Його результатом є знання, що існують у свідомості суб'єкта (індивідуальній, суспільній). Форми, в яких існує й розвивається знання, за своєю суттю є суб'єктивними образами об'єктивної дійсності, тобто ідеальним відображенням матеріального.
Спрямованість пізнання, його характер, межі осягнення на кожному історичному етапі залежать від суб'єкта пізнання, оскільки зумовлені потребами, інтересами, завданнями та можливостями конкретно-історичного суспільства чи певної соціальної групи за певних умов. Суб'єктивність пізнання, перебуваючи у прямому зв'язку з активністю суб'єкта, в деяких випадках може стати перешкодою на шляху істинного пізнання.
У цілому суб'єктивність не заважає істинності одержаних знань, не ставить жодних перешкод на шляху осягнення людиною світу. Завдяки праці, своїм потребам і можливостям як у практичному, так і пізнавальному аспектах людина є універсальною істотою. Вона не просто пристосовується до світу (середовища свого існування), а освоює, перетворює його, виявляючи приховані в ньому можливості. Оскільки суб'єктивність людського ставлення до світу виражається в активності й остання не обмежена якимись рамками її особливої біологічної природи, а є універсальною за своїми можливостями, то сама ця суб'єктивність долає свою однобічність, обмеженість і служить умовою об'єктивного пізнання світу.
Потрібно наголосити, що спеціальні (конкретні) науки більше абстрагуються від ролі суб'єкта в пізнавальному процесі, намагаючись максимально відкинути всі суб'єктивні моменти, розглядаючи об'єкт немовби "сам по собі". Для філософії ж проблема взаємодії суб'єкта й об'єкта є спеціальною, оскільки вона досліджує те, як у процесі такої взаємодії, за активної ролі суб'єкта, відбувається досягнення істини.
Перейдемо тепер до аналізу об'єкта пізнання. Ним є вся незалежна від свідомості існуюча дійсність — об'єктивна реальність. Сама ж людина з усіма її гранями, сторонами та властивостями, включаючи психіку й свідомість, теж до нього належать. Той факт, що свідомість є суб'єктивною реальністю, не перешкоджає перетворенню її на специфічний об'єкт пізнання.
Однак для конкретного суспільства, на певному етапі його розвитку, реальним об'єктом його пізнання є не вся дійсність (вона нескінченна й невичерпна), а лише та її частина, що прямо чи опосередковано включена у практичну, передусім матеріально-виробничу діяльність. Отже, не лише суб'єкт, а й об'єкт пізнання має свій конкретно-історичний характер. Людина пізнає насамперед те, що вона практично освоює, змінює, перетворює. Безпосередній об'єкт пізнання — це не "абстрактна" природа, а природа, певною мірою перетворена, "олюднена" ("світ людини"), межі й багатоманітність якого постійно розширюються.
Можна було б заперечити, що до об'єктів пізнання належать і такі речі та явища, з якими людина зараз не може вступити в пряму практичну взаємодію, — наприклад, віддалені космічні тіла. Однак, по-перше, небесні світила стали свого часу об'єктом пізнання тому, що спостереження за ними набули практичного значення; по-друге, внаслідок логіки пізнавального процесу і взаємозв'язку явищ дійсності пізнання здатне випереджати безпосередню практику, не втрачаючи зв'язку з нею (детальніше про це буде сказано далі).
Як бачимо, у відношенні між суб'єктом і об'єктом пізнання є момент співвідносності: з одного боку, існує суб'єкт без об'єкта, з другого — виокремлення з об'єктивної реальності певного фрагмента, який у подальшому стає об'єктом пізнання, залежить від діяльності суб'єкта; часто цей об'єкт тією чи іншою мірою є вже продуктом такої діяльності. Абсолютизуючи момент співвідносності й екстраполюючи гносеологічні проблеми на реалії об'єктивного світу, суб'єктивний ідеалізм стверджує: немає об'єкта без суб'єкта, об'єкт створюється суб'єктом. Такою, наприклад, є філософія Берклі, в якій стверджується, що буття речей визначається тим, що вони сприймаються. Близькі до них філософії Фіхте та Авенаріуса.
У процесі осмислення не потрібно змішувати й поняття "об'єкт пізнання" з поняттям "об'єктивна реальність". Остання в тій чи іншій своїй частині стає об'єктом пізнання, оскільки існує пізнаючий суб'єкт. Але сама ця реальність є незалежною від суб'єкта, оскільки природа існувала ще й тоді, коли на Землі не було жодної живої істоти. Щодо практики, то вона свій об'єкт і об'єкт пізнання не творить "з нічого" чи з якоїсь "невизначеної матерії", а лише змінює існуючі предмети, притому "погоджуючи" це з їх об'єктивними властивостями та закономірностями .
Суб'єкт і об'єкт становлять єдність протилежностей пізнавального процесу. Вирішення суперечностей, які постійно виникають між суб'єктом і об'єктом, відбувається завдяки практичним змінам об'єкта суб'єктом, за допомогою підпорядкування його свідомій волі людини (суспільства, людства). У процесі цієї взаємодії змінюються цілі суб'єкта, котрі визначають його волю, і виникають нові й нові суперечності.