|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
Історичний аспект виникнення та становлення звичаєво-правових відносин
є важливою стороною функціонування суспільства. В умовах родового ладу в суспільстві, де ще відсутня держава, звичай взагалі був основною формою регулювання поведінки людей. Дотримання звичаю забезпечувалося засобами громадського впливу на порушника (вигнання з роду; позбавлення вогню і води та ін.) або ж схваленням засобів, що застосовувалися до порушника (кривдника) скривдженим, його родичами або членами роду (кровна помста). Та з виникненням у суспільстві держави змінюється місце, роль і значення звичаїв. З виникненням держави для регулювання суспільних відносин звичаїв було вже недостатньо. Тому починає зароджуватися інший тип норм поведінки — правові норми, що створювалися та видавалися державним апаратом. Але ці норми права виникали не на пустому місці; за основу бралися звичаї, що існували в даному суспільстві. Тому, насамперед, мова йде про звичаєве право або право звичаїв. Як сказав свого часу Сократ, „писаний закон є продовженням неписаного”. Неписане звичаєве право було основним і найважливішим джерелом правових норм, оскільки саме звичаєвим правилам було підпорядковане життя і побут суспільства. Щоб стати джерелом права, в основі звичаю повинні бути присутніми і матеріальний, і психологічний елементи. Перший створюється загальною та постійною колективною практикою, другий же проявляється в тому, що суб’єкти приймають це правило як закон. З точки зору форми, норми звичаєвого права відрізняються від норм писаного права (закону) тим, що закон після його ухвалення зберігається у готових, незмінних, точно сформульованих і письмово зафіксованих приписах. Норми ж звичаєвого права зберігаються у народній пам’яті у формі певних психологічних переживань і почуттів. Зовнішньо ці норми проявляються лише при нагоді у формі дії (чину) відповідно до внутрішнього змісту звичаєвої норми. Право як сукупність загальнообов'язкових норм, правил поведінки людини в суспільстві може знайти свій вираз у двох основних формах, які називаються джерелами права, - звичай і закон. Звичай - це безпосередній прояв народної правосвідомості, норма, яка свідчить про своє існування самим фактом свого неухильного застосування. Закон - це свідоме і чітко сформульоване веління уповноваженого на це органу влади. З цих двох форм в історії кожного народу давнішим є звичай і тривалий час усе право мало характер звичаєвого. Безперечно протягом значного проміжку часу звичаї зазнають змін, зокрема вони змінюються і в результаті судових рішень, які поступово стають прецедентами. Проте всі ці зміни старих звичаїв, навіть якщо в них є елементи свідомості, не виходять за рамки конкретнх випадків, конкретних відносин. І тільки тоді з'являється закон, коли в середовищі того чи іншого народу або соціальної групи визріє думка свідомо встановити певну норму як загальне правило поведінки на майбутнє застосування. Отже, народження закону в історії кожного народу є досить складним і важливим процесом пробудження соціальної думки, вступу на шлях свідомого й планомірного соціального будівництва. Рим у стародавній період своєї історії виявляє з цього погляду лише перші несміливі кроки. Треба зазначити, що історія римлян з самого її початку спиралася на досить значну культурну й правову основу, винесену ними ще з арійської прабатьківщини і видозмінену в період переселень. Найближчим коренем, з якого виросло римське право, було, безперечно, право загальнолатинське, оскільки Рим був лише однією з латинських общин, членом єдиного латинського племені. Однак, вирісши з цього кореня, римське право згодом відокремлюється і розвивається як самостійне. А втім початковим джерелом права, початковою формою його утворення в Римі був звичай, тобто норми, правила поведінки, які склалися в самій повсякденній практиці. Такі правила поведінки були в додержавному житті, але тоді вони, природно, ще не мали характеру правових. Якщо такі правила поведінки, які склалися в практиці, не набувають визнання і захисту від держави, то вони залишаються простими звичаями
Застовування колізійних норм щодо спадкування в міджнародному приватному праві
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|