|
|
|
Увага!
1. Усі наші роботи пройшли захист і отримали високу позитивну оцінку
|
|
Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) . На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.
Если возникнут вопросы, набирайте
0505603140 или 0673126507
(с 09:00-21:00)
|
Державна культурна політика у перехідний період розвитку українського суспільства
| Дисципліна: |
Адміністративне право |
|
| ID роботи: |
2015 |
|
| Вид роботи: |
Курсова |
|
| План: |
ВСТУП 3
|
|
| Інтервал: |
1 |
|
| Кількість сторінок: |
37 |
|
| Рік написання: |
2008 |
|
| Ціна: |
|
|
|
Ви можете відразу оплати роботу і після оплати зателефонувати нам |
||
|
Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
|
|
|
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону
або дивіться детально
як отримати роботу за 10 хвилин!
|
||
Основними законодавчими актами, які визначають державну політику у сфері освіти, є Конституція України, закони України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту”, а також відповідні акти та постанови Кабінету Міністрів та Міністерства освіти і науки України. Крім цих правових документів, важливими для розвитку та діяльності органів державного управління у сфері освіти є Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 896 від 3 листопада 1993 р. та Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України № 347 від 17 квітня 2002 р. Фундаментальним для діяльності органів державного управління щодо реалізації державної політики у сфері освіти є Закон України “Про освіту”. Згідно з цим законам, освіта – це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Одними з основних принципів освіти є гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями. Ще на початку розбудови незалежної України перед органами державного управління у сфері освіти постало завдання реформування старої радянської освітньої системи з метою надання їй національного, гуманістичного змісту, і водночас зберегти найкращі здобутки галузі, набуті у попередній період. Тому у 1993 р. постановою Кабінету Міністрів України була затверджена Державна програма “Освіта (“Україна ХХІ століття”). Одним із стратегічних завдань реформування системи освіти у програмі було визначено відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків . Серед пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти Доктрина визначає: формування національних та загальнолюдських цінностей; пропаганду здорового способу життя; розширення україномовного освітнього простору. На відміну від попередньої програми велика увага у Доктрині приділяється національному характеру освіти та національному вихованню. У третьому розділі, зокрема, зазначається, що освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності. Крім того, у цьому документі зазначається, що освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями. Одним з головних пріоритетів та органічною складовою освіти згідно з Доктриною є національне виховання, яке спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. На превеликий жаль, реалізація Національної доктрини розвитку освіти на сьогодні гальмується постійним недофінансуванням освітньої галузі, неузгодженістю дій центральних та місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, відсутністю чіткого контролю за втіленням основних програмних засад, проголошених Доктриною. Така ситуація, на нашу думку, є вкрай негативною щодо процесів розвитку духовності українського суспільства . Розпочинаючи аналіз нормативно-правових актів, що визначаються діяльність органів державного управління у здісненні культурної політики, слід зазначити, що “поза культурою ні про яке оновлення суспільства, становлення державності, впровадження демократичних і ринкових відносин не може бути й мови. Лише культура збагачує народ загальнолюдськими цінностями, прилучає людину до творчості, виховує в ній господарсько-ділові та морально-етичні якості. Саме тому розвиток культури має розглядатися так само, як і економіко-політична проблематика”. Підхід до розвитку культури зі сторони органів державного управління на сьогоднішній день відбувається за залишковим принципом. Про це свідчить і той факт, що основним нормативно-правовим актом, у якому визначені правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в нашій державі, залишаються “Основи законодавства про культуру”, введені в дію постановою Верховної Ради № 2117-ХІІ від 14 лютого 1992 р., зі змінами, внесеними відповідними декретами та законами. Одними з основних принципів культурної політики, згідно з цим документом, є: визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України; утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами. Важливим нормативно-правовим актом для здійснення державної культурної політики є “Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури”, затверджені постановою Кабінету Міністрів № 675 від 28 червня 1997 р., згідно з якими основними засадами здійснення державної культурної політики мають стати: піднесення ролі культури в державотворчих процесах, формування у структурах громадянського суспільства єдиного духовного простору, утвердження гуманістичних цінностей, високої моралі, національної самосвідомості та патріотизму, подолання негативних явищ та сприяння позитивним тенденціям у духовній сфері суспільного життя . У серпні 2003 р. постановою Кабінету Міністрів України № 1235 була затверджена “Державна програма розвитку культури на період до 2007 року”. У ній, зокрема, йдеться про те, що сфера культури в Україні перебуває у стані, що не повною мірою задовольняє потреби культурного та духовного відродження українського народу. Ця програма, на жаль, не розглядає культурну політику як основу духовного розвитку українського суспільства. Основною метою цього програмного документа є вдосконалення нормативно-правової бази щодо здійснення культурної політики, а також покращання матеріально-технічної бази у сфері культури. Не менш важливими для процесу формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства є закони України “Про бібліотеки та бібліотечну справу”, “Про музеї та музейну справу” та “Про кінематографію”, у якому, зокрема, основними принципами проголошуються: утвердження творами кінематографії ідей гуманізму, загальнолюдських, національно-культурних та духовних цінностей, а також сприяння розвиткові національної свідомості, патріотичних почуттів, естетичного та екологічного виховання громадян. Проблемним питанням залишається і фінансування розвитку культури. Зокрема, на фінансову підтримку виготовлення та розповсюдження кінопродукції згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” виділено всього 23 250 тис. грн, у тому числі на створення анімаційних фільмів – 3000 тис. грн; на здійснення культурно-інформаційної та культурно-просвітницької діяльності – 2077,1 тис. грн. Для порівняння, лише на виготовлення державних нагород та пам’ятних знаків у бюджеті передбачено 25925,0 тис. грн. Невирішеним залишається питання розробки та прийняття Закону України “Про культуру”, який би визначав поняття культури, а відповідно слугував основою для розробки державних програм здійснення державної культурної політики. Крім того, державна культурна політика в Україні, на нашу думку, розуміється лише як сфера функціонування культурно-громадських закладів, збереження культурних цінностей, фінансування та підтримка мистецької сфери. Практично, незважаючи на те, що у вихідних документах про культуру проголошується орієнтація та загальнолюдські цінності, роль державної культурної політики у формуванні та розвитку духовних цінностей суспільства нівелюється . Серед законодавчих актів, які регулюють діяльність органів державного управління в інформаційній сфері, найбільш цікавими для нашого дослідження є Закон України “Про видавничу справу”, який покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції, та Закон України “Про захист суспільної моралі”, який встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. Вкрай негативним є той факт, що в Україні до сьогоднішнього дня не прийнята “Концепція національної інформаційної політики”, яка повинна, зважаючи на масовість та доступність засобів масової інформації, їх вплив на суспільну свідомість та духовність українського суспільства, визначати основні напрями здійснення державної інформаційної політики. Прогресивною порівняно з попередніми програмними документами щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства можна вважати останню програму діяльності Кабінету Міністрів, яка носить назву “Назустріч людям”. Незважаючи на дещо декларативний характер цього документа, серед основних завдань уряду щодо розвитку духовності визначені: збереження та активне пропагування історико-культурної спадщини, зміцнення її престижу в Україні і світі; забезпечення українській культурі гідного місця серед світових та європейських культур; здійснення заходів державної підтримки культури, вітчизняного
Культурна політика
Розвиток адміністративної юстиції
Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства
АДМІНІСТРАТИВНІ ПОСЛУГИ ЯК ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОСТУПКУ
АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ ТА ЇХ ВИДИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ НОРМИ І ВІДНОСИНИ
Громадяни України і іноземці як суб'єкти адміністративного права
Державна культурна політика у перехідний період розвитку українського суспільства
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
ОБЛАСНІ ДЕРЖАВНІ АДМІНІСТРАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
ОБСТАВИНИ, ЩО ОБТЯЖУЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ОБСТАВИНИ, ЩО ПОМ'ЯКШУЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНУ ДЕРЖАВИ
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
Поняття державного службовця в адміністративно-правовій літературі
ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОСАДИ, ТИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ, ВИДИ СЛУЖБОВЦІВ
ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ВИЩИХ ПОСАДОВИХ ОСІБ ДЕРЖАВИ
СИСТЕМА МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
СИСТЕМА СУБ'ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА