Суб'єкт адміністративного права - це конкретний учасник адміністративно-правових відносин, у які він вступає або по своєму власному бажанню (розсудові), або в силу обов'язку, покладеного на нього спеціальною правовою нормою. Наприклад, громадянин може оскаржити прийняте органом виконавчої влади рішення в суд, якщо вважає, що воно порушує приналежні йому права і свободи. Разом з тим він може і не оскаржити дане рішення. Посадова особа, що займає в органі виконавчої влади державну посаду державної служби, зобов'язана захищати права і свободи громадян і в необхідних випадках вживати відповідних заходів по їх забезпеченню. Прокурор зобов'язаний при наявності достатніх основ порушити провадження у справі про адміністративне правопорушення; дана постанова є реалізацією його правового статусу. Приклади реалізації суб'єктами адміністративного права свого правового статусу досить і досить численні.
Суб'єкти адміністративного права - реальні учасники адміністративно-правових відносин, володіючи адміністративно-правовим статусом, беруть участь в організації публічного управління (державного і муніципального), у самій управлінській діяльності, а також у процесі керування (адміністративних процедурах). Однак адміністративно-правовий статус розкривається й у відносинах між органами управління і громадянами, а також іншими суб'єктами права. Отже, адміністративно-правовий статус визначається правами, свободами, їхніми гарантіями, обов'язками, правообмеженнями, обсягом відповідальності.
Як принципове положення варто визначити, що суб'єкти адміністративного права можуть реалізовувати свій правовий статус у рамках наступних чотирьох найбільших блоків виникаючих правовідносин:
1) в організаційно-управлінському праві (відносини по загальній організації управління в різних галузях і сферах управління);
2) в управлінському процесі, тобто в рамках використання управлінських процедур, підготовки і прийняття правових актів управління і застосування інших адміністративно-правових форм і методів;
3) в адміністративному процесі, тобто в системі відносин із приводу забезпечення судового захисту прав, свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;
4) в адміністративно-деліктному праві, тобто в системі відносин, що виникають у процесі застосування примусових заходів уповноваженими органами і посадовими особами до суб'єктів, що порушують правові норми.
2. Види суб’єктів адміністративного права
Бути суб'єктом адміністративного права означає мати права та обов'язки у сфері державного управління. На коло суб'єктів впливають такі фактори, як: політичні, економічні, ідеологічні. Коло суб'єктів адміністративного права досить багаточисельне і різноманітне. Суб'єктів адміністративного права можна поділити на два види: індивідуальні та колективні. В адміністративній науці їх часто називають фізичні та юридичні особи. Варто мати на увазі, що сам підхід до класифікації є досить вдалим, однак сутності адміністративного права більше відповідає саме перша класифікація.
Слід знати, що до індивідуальних суб'єктів належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; до колективних — органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; громадські організації, релігійні організації та ін.
Вивчаючи адміністративно-правовий статус індивідуального суб'єкту важливо уяснити, що це правове положення особи у її відносинах із державними органами, врегульоване нормами адміністративного права. Складовими цього статусу є адміністративні право- і дієздатність. Адміністративна правоздатність — це здатність мати права і обов'язки, закріплені нормами адміністративного права. Вона наступає з моменту народження і закінчується смертю особи. Адміністративна дієздатність — це здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов'язки і нести відповідальність згідно з нормами адміністративного права. Слід мати на увазі, що адміністративна дієздатність буває повна, часткова, обмежена. Особа також може бути визнана у судовому порядку недієздатною.
Вивчення адміністративно-правового статусу громадян України необхідно розпочати з Конституції України, законів України: "Про державну службу", "Про громадянство України", "Про звернення громадян", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про об'єднання громадян", "Про захист прав споживачів", "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та ін. При цьому слід мати на увазі, що обсяг адміністративних прав та обов'язків іноземців, осіб без громадянства та біженців вужчий за громадян України: вони не мають права на участь у державному управлінні, на державну службу, військову службу та ін. їхній правовий статус передбачається Конституцією України, законами України "Про правовий статус іноземців", "Про біженців", Постановою КМУ "Про навчання іноземних громадян в Україні", Положенням про статус біженця, Положенням про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів, Правилами в'їзду іноземців в Україну, їхнього виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, міжнародними угодами, іншими нормативно-правовими актами. На відміну від громадян України їхня адміністративна правосуб'єктність виникає з моменту прибуття в Україну і закінчується в момент залишення її території.
Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, у першу чергу, виділити органи виконавчої влади, їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерію класифікації, а саме:
а) від обсягу і характеру компетенції: загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), галузевої компетенції (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки та
|
Статус в ICQ - 368455693. У режимі online - 
