|
||||||||||||||||||||||||||||||||
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Економічна безпека – це складова глобальної і національної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних відносин в галузі економії, при якому системою державно – правових, організаційних, науково – технічних, економічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання економічно – небезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорона НПС, безпечного для життя і здоров’я людей, попередження погіршення економічної обстановки та виникнення небезпеки для природних систем і населення . Екологічна безпека має свої види: І. За територіальними ознаками: а) глобальна (міжнародна); б) національна (державна); в) регіональна; г) локальна. ІІ. За способами забезпечення: а) технічно – економічна (радіоекологічна); б) соціально - економічна; в) природна; г) економічно - екологічна. ІІІ. За об’єктами охорони: а) економічна безпека НПС і його компонентів; б) економічна безпека суспільства і людини. Суб’єкти правовідносин у галузі економічної безпеки: громадянин України, фізичні, юридичні особи, держава. Об’єкти правовідносин: життя і здоров’я людей, безпечне НПС та його компоненти (природні умови). Екологічним законодавством визначено основні принципи охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема: пріоритетність вимог економічної безпеки її обов’язковість дотримання економічних стандартів; гарантування економічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я людей; випереджаючий характер з охорони навколишнього природного середовища; науково обґрунтоване узгодження економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства; використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення; прогнозування стану навколишнього середовища й обов’язковість економічної експертизи; демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан НПС і формування в населення економічного світогляду; стягування плати за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ресурсів; компенсація збитків, заподіяних порушення екологічного законодавства та деякі інші принципові вимоги. Принципи охорони НПС як основні засади правового регулювання взаємодії суспільства з природою істотно впливають на визначення екологічної правосуб’єктності державних органів і громадян країни . Екологічні правовідносини можуть бути класифіковані по різних підставах: по суб'єктах, тобто учасникам екологічних правовідносин, їх об'єктах, ступеню правової охорони і ін. Нас в даному випадку більше всього цікавить класифікація екологічних правовідносин по їх об'єктах, що знайшла достатньо чітке визначення в чинному законодавстві. Слід розрізняти правові відносини в сфері: природних екологічних систем і озонового шару атмосфери; земельних, гірських, водних, лісових відносин, відносин з приводу використання і охорони атмосферного повітря, тваринного світу, мікроорганізмів, генетичного фонду, природних ландшафтів; природних об'єктів, що особливо охороняються (заповідників, заповідників, національних природних парків і ін.). Суб'єктами екологічних правовідносин, тобто їх учасниками, є громадяни, юридичні особи, державні органи. Ступінь і характер їх участі в екологічних правовідносинах далеко не однакові. Так, якщо громадяни і юридичні особи виступають у багатьох випадках як споживачі природних ресурсів, що, звичайно, не виключає, а навпроти, припускає їх велику роль в їх охороні і раціональному використанні, то державні органи здійснюють регулювання раціонального використання і охорону навколишнього природного середовища . У учбовій літературі об'єкти екологічних правовідносин підрозділяються на наступні три категорії: ? інтегровані - навколишнє природне середовище в цілому; ? диференційовані - окремі природні об'єкти (земля, надра, води, ліси, лісова рослинність, атмосферне повітря, тваринний світ, генетичний фонд, природні ландшафти); ? природні заповідники, що особливо охороняються - державні, природні заповідники, національні природні парки, пам'ятники природи, рідкісні або такі, що знаходяться під загрозою зникнення види рослин і тварин і місця їх проживання. Змістом правовідносин, у тому числі і екологічних, є права і обов'язки учасників цих відносин. Права і обов'язки суб'єктів правовідносин взаємозв'язані і взаємообумовлені. Тому характеристика прав одного учасника правовідношення, як правило, означає і характеристику обов'язків іншої сторони. Підставою виникнення, зміни і припинення екологічних, як і інших, правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, що ваблять за чинним законодавством такі правові наслідки. Серед таких підстав названі договори і інші операції, акти державних органів і органів місцевого самоврядування, судові рішення, придбання майна по підставах, законом, що допускається, необгрунтоване збагачення та інші. Звичайно, у сфері екологічних правовідносин вказані підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин мають далеко не таке ж значення, як це має місце в цивільних правовідносинах. Так, договір, що є в цивільному праві однією з найбільш універсальних підстав виникнення правовідносин, у сфері екології грає значно меншу роль, хоча і тут в сучасних умовах він отримав значне застосування, чого раніше, в умовах командно-адміністративної системи і монополізму державної власності на землю і інші природні ресурси, ніколи не було і не могло бути». Чинне ж законодавство значно розширило сферу застосування договорів в області земляних, лісових, водних і інших відносин. Разом з тим через специфіку екологічних відносин, значної питомої ваги природоохоронних відносин і ролі
Поняття та предмет екологічного права
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|