|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
Доктрина зовнішньої політики США 40-50 років 20 століття та її міжнародне значення
Десятки тисяч французів були інтерновані після захоплення Німеччиною Ельзасу та Лотарингії. По війни відбувався зворотний процес: німців виселяли з Польщі, Чехословаччини, Пруссії. Така ж доля спіткала й інші народи Європи. У 1945 р. майже 12 млн. європейців були визнані «переміщеними особами». Війна заподіяла колосальні матеріальні втрати. Тисячі міст і сіл лежали в руїнах, були зруйновані промислові підприємства, транспорт. Майже половина сільськогосподарських земель була виведена з виробництва, вдвічі зменшилося поголів'я худоби. За таких умов у багатьох європейських країнах почався голод. Після ІІ-ої світової війни постало питання майбутнього Європи. Розходження між СРСР і країнами Заходу виявилися в різних підходах до вирішення складних проблем повоєнного мирного врегулювання. Зовнішня політика СРСР базувалася на його величезному авторитеті в світі після розгрому фашистської Німеччини і здобутті ним статусу світової держави. СРСР мав найбільшу армію, встановив контроль за Центральною і Південно-Східною Європою. Тому й зовнішньополітичний курс Радянського Союзу був спрямований на закріплення свого становища на завойованих територіях; на включення існуючих там держав у радянську «сферу впливу» та її розширення за рахунок країн Сходу; на збереження союзу з країнами Заходу, що давало змогу зосередитися на відбудові зруйнованого в роки війни народного господарства країни. Звісно, така зовнішня політика СРСР призвела до конфронтації з Заходом, який намагався зупинити поширення комунізму в світі [47, с.16]. Різні підходи сторін виявилися вже у питанні про підписання мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини. За рішеннями Потсдамської конференції тексти цих договорів мали бути вироблені на нарадах Ради міністрів закордонних справ СРСР, США, Великобританії, Франції та Китаю і підписані на Мирній конференції. У вересні 1945 р. на Лондонській нараді міністрів закордонних справ західні країни заявили, що вони не підпишуть договір з Румунією і Болгарією до проведення там вільних виборів. На Московській нараді (грудень 1945 р.) СРСР змушений був погодитися на розширення учасників Мирної конференції в Парижі влітку 1946 р. Ця конференція в (29 липня — 15 жовтня Ї946 р.) виявила нові точки розходження між колишніми партнерами. СРСР заявив, що більша частина репарацій з Німеччини та її союзників має належати йому як державі, якій було заподіяно найбільших збитків під час війни. Західні держави виступили проти проведення націоналізації в країнах Центральної і Південно-Східної Європи, вимагаючи повернення націоналізованих об'єктів колишнім власникам і створення сприятливих умов для іноземного капіталу в цих країнах. СРСР, навпаки, розробляв плани переорієнтації їхніх економік на потреби власного промислового розвитку через створення спільних промислових підприємств. Сторони не дійшли згоди і в питанні про режим судноплавства по Дунаю. СРСР відкидав ідею західних держав про «інтернаціоналізацію» Дунаю, заявляючи, що це справа виключно придунайських держав. Радянська делегація підтримала територіальні претензії Югославії до Італії, Австрії та Греції. Не змогла конференція остаточно узгодити і тексти мирних договорів [1, с.35]. Мирні договори з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією і Фінляндією були підписані в Парижі 10 лютого 1947 р. Згідно з ними відновлювалися довоєнні кордони європейських держав і закріплювалася передача СРСР Бессарабії та Північної Буковини, задовольнялися часткові територіальні компенсації Франції, Югославії
Доктрина зовнішньої політики США 40-50 років 20 століття та її міжнародне значення
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|