|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
НАТО і ОВД як система військово-політичних союзів
Військово-політичне протиборство Північноатлантичного Альянсу, очолюваного США, і Організації Варшавського Договору, очолюваної СРСР, за загальним визнанням, становило основний зміст міжнародного життя впродовж майже всієї другої половини XX століття. Поступово у це протиборство було втягнуто переважну більшість країн Європи, Азії, Африки, Південної і Північної Америки, впливові міжнародні політичні організації і рухи. Як уже підкреслювалося, це протиборство охопило політичну, економічну, соціальну, духовну, ідеологічну і, зокрема, військову сфери. Перемога чи щонайменше досягнута перевага у будь-якій з цих сфер могла істотно вплинути на розстановку військових і політичних сил в Європі й інших регіонах світу. Як свідчать факти, це глибоко розуміли політичні лідери США і СРСР, керівники країн НАТО і ОВД. Отже, це обумовлювало гостроту, масштабність, безкомпромісність протиборства, яке завершилося лише після розпаду СРСР, припинення діяльності Організації Варшавського Договору. За загальним визнанням неупереджених дослідників, слід вважати головною, визначальною сферою протиборства між НАТО і ОВД військову сферу. Досягнення переваги у розбудові військово-оборонних структур, розробленні й виготовленні новітніх засобів ведення війни істотно впливало на динаміку, ефективність протиборства і в інших важливих сферах – економічній, політичній, духовній тощо. Аналіз фактів, нині оприлюднених документів військових відомств двох ворогуючих між собою військово-політичних блоків виявив ряд об’єктивно діючих чинників, що вирішально впливали на досягнення переваги у військовому протиборстві, до якого прагнули НАТО і Організація Варшавського Договору. По-перше, це економічна здатність держав-учасниць блоків витримати тягар постійно зростаючих видатків на утримання збройних сил, надійне забезпечення їх досконалою військовою технікою і озброєнням, можливістю фінансувати обтяжливі наукові розробки і їх реалізацію для потреб оборони. По-друге, стан, динаміка міжнародних відносин, рівень, глибина довіри між США і СРСР, рівень їх реального впливу на врегулювання військових, політичних конфліктів, а звідси – завоювання міжнародного авторитету, довіри ООН, світової спільноти, власних народів. По-третє, рівень досконалості, обґрунтованості воєнно-стратегічних доктрин, систем управління збройними силами, координація військово-політичних зусиль усіх країн – учасниць блоків, забезпечення їх рівноправ’я. По-четверте, здатність ідеологічно, пропагандистськи забезпечити сприйняття, схвалення світовою громадськістю акцій ворогуючих між собою блоків, що прикривалися протидією “радянським військовим загрозам” чи відповідно “агресивним акціям міжнародного імперіалізму”. По-п’яте, недобросовісність, ухилення у виконанні ухвал ООН, двосторонніх угод щодо обмеження чи заборони зброї масового знищення, що дозволяло випередити, хоча б ненадовго, супротивника у перегонах озброєнь. Сьогодні, з позицій, що сформувалися внаслідок завершення “холодної війни”, можна стверджувати, що вихідні, “стартові” позиції у військовому протиборстві НАТО і Організації Варшавського Договору були далеко неоднаковими. Північноатлантичний Альянс спирався на значно потужніший економічний, військово-оборонний потенціал країн – учасниць Альянсу, зокрема США, підтримку політичних сил, що відстоювали демократію, прогрес, права і свободи громадян. Організація Варшавського Договору базувалася на значно обмеженішій економічній, фінансовій основі. Комуністичні тоталітарні режими виявилися спроможними на певному етапі, ціною безпрецедентних обмежень буденних потреб цивільного населення, форсувати витрати на військові потреби, вирівняти чи навіть на певний час випередити США, НАТО у розбудові найновіших засобів ведення війни. Але такі тимчасові “успіхи”, як потім виявилося, спричинилися до надмірного вичерпання матеріальних, фінансових ресурсів країн – учасниць ОВД, включаючи СРСР, до різкого зниження життєвого рівня цивільного населення, посилення його протидії зовнішній, внутрішній політиці правлячих компартій, нав’язаних ними шалених темпів виснажливої гонки озброєнь. Це була одна з головних причин загострення внутріполітичної кризи Організації Варшавського Договору, її остаточного розвалу. Аналіз фактів, документів переконує в тому, що при наявності виваженішого, менш авантюрного радянського керівництва, СРСР і країни ОВД всіляко уникали б втягування у згубну для себе гонку озброєнь, шукали б шляхи до прийнятних компромісів, запобігання конфліктам, побудови відносин зі США, іншими західними країнами на принципах не декларативного, а справжнього
Доктрина зовнішньої політики США 40-50 років 20 століття та її міжнародне значення
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|