Можна виділити два підходи у науці кримінального права до співвідношення понять „груповий злочин” і „співучасть у злочині”. Сутність першого підходу полягає у тому, що груповий злочин розглядається виключно як співвиконавство. Некоректно виводити групу осіб і відповідно груповий злочин за межі інституту співучасті у злочині. Інша позиція щодо співвідношення розглядуваних понять полягає у тому, що будь-який спільний злочин, вчинений умисно двома чи більше особами, які можуть нести кримінальну відповідальність, є груповим. Інститут співучасті відноситься до всіх проявів групової злочинної діяльності. Відповідно груповий злочин не вичерпується лише співвиконавством. Такі висновки узгоджуються з поняттям співучасті, закріпленим у ст. 26 КК України, тому поняття групового злочину запропоновано вважати рівнозначним поняттю співучасті у злочині.
Прихильники категорії „груповий спосіб вчинення злочину” у кримінальному праві розрізняють групу як форму співучасті у злочині і групу як спосіб вчинення злочину, ознаку об’єктивної сторони злочину. Критичне ставлення до розуміння групового злочину як способу вчинення злочину можна пояснити тим, що недоцільно у кримінальному праві розводити поняття „співучасть” і „група осіб”, а поняття „група” наповнювати різним змістом, що зрештою може призвести до суттєвих труднощів у судовій практиці.
Для з’ясування співвідношення понять „співучасть у злочині”, „груповий злочин”, „група” можна провести аналіз обов’язкових і специфічних ознак кожної із законодавчо закріплених форм співучасті. З’ясувавши їх особливості, слід звернути увагу на недосконалість закріпленого у ст. 28 КК поняття групи осіб у частині вказівки на виконавців. Точка зору, згідно з якою при вчиненні злочину групою осіб без попередньої змови можливий розподіл ролей, підтримується як окремими науковцями, так і практичними працівниками (50,0% респондентів).
Важливим і принциповим є відмежування форм співучасті, які утворюють групову злочинність, від тих, які входять до організованої злочинності, оскільки обидва ці види злочинності охоплюють собою злочини, вчинювані не одноособово, а зусиллями кількох осіб, мають багато спільного. Організована злочинна діяльність ? це, по суті, групова злочинна діяльність, більш розвинута, вдосконалена, ускладнена структурно-організаційними зв’язками тощо. При розгляді питання про форми співучасті, що охоплюються кожним із цих видів злочинності слід виходити з того, що існують проста групова злочинність і організована групова злочинність. В юридичній науці та у звітах правоохоронних органів при аналізі стану справ у боротьбі з організованою злочинністю йдеться про діяльність організованих злочинних груп та злочинних організацій. Відповідно групова злочинність охоплює сукупність злочинів, що вчиняються групами осіб без попередньої змови і групами осіб за попередньою змовою.
Групова злочинна діяльність являє собою підвищену суспільну небезпеку, оскільки у процесі її здійснення відбувається об’єднання зусиль кількох людей заради досягнення злочинних наслідків, які могли б не настати або ж не бути настільки значними та швидко досягнутими, якби особи не діяли спільно. Слід враховувати при констатації підвищеної суспільної небезпеки групової злочинності інтереси жертв групових злочинних дій [19, с.17].
З боку науковців і практиків відсутня належна увага до проблеми боротьби з груповою злочинністю. Перевага надається дослідженням організованої злочинності як найнебезпечнішого виду злочинності, однак це не повинно, відбуватися за рахунок нехтування проблемами боротьби із груповою злочинністю, яка являє собою безпосередню небезпеку для українських громадян.
1.2. Детермінанти групової злочинності в Україні
Найбільш відповідною сьогоднішньому стану злочинності в Україні є теорія Е. Дюркгейма, розвинута Р.Мертоном, згідно з якою основною причиною девіації є розрив між культурними цінностями суспільства і соціально схвалюваними засобами їх досягнення.
У роботі розглянуто найбільш відомі в кримінології соціологічні підходи до пояснення злочинної поведінки. Важливою для пояснення злочинної групової поведінки визнана теорія диференціального зв’язку, сформульована Ед. Сатерлендом у праці “Принципи кримінології”, методологічною базою якої стала соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Серед культуроцентричних (культурологічних) теорій злочинності важливою для пояснення групової злочинної поведінки є теорія референтної групи, згідно з якою норми і цінності референтної групи, тобто групи, на яку орієнтується людина і яка є її еталоном, стають для особи основними орієнтирами у житті [20, с.154-155].
Оскільки три рівні детермінант злочинності взаємозумовлені, то можемо констатувати взаємозалежність понять „злочинність”, „групова злочинність”, „злочин, вчинений групою осіб”. Отже, детермінантами групової злочинності є основні детермінанти, що обумовлюють існування злочинності загалом, оскільки практично кожний умисний злочин може вчинятися групою осіб.
Аналіз наукових праць, присвячених дослідженню різних видів групової злочинності, дає змогу дійти висновку, що при визначенні детермінант групової злочинності увага, як правило, зосереджується на чинниках, які обумовлюють той чи інший вид злочинної поведінки ? корисливої, насильницької, хуліганської тощо. Це, зокрема, обумовлено тим, що певні види злочинів вчиняються у групових формах частіше, ніж інші. Такі висновки підтверджені в роботі статистичними даними, а також результатами проведеного дослідження кримінальних справ. Так, серед групових злочинів крадіжок вчинено 33,6 %, грабежів ? 20,1%, розбійних нападів ? 10,2%, хуліганств ? 14,9%, вбивств ? 2,0%, тілесних ушкоджень ? 5,3%, зґвалтувань та замахів ? 5,0%, шахрайств ? 3,9%, інших злочинів ? 5,0%.
Статус в ICQ - 368455693. У режимі online - 
