Після оплати напішіть на адресу studentamua@mail.ru і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

Соціальний аспект проституції характеризується різким падінням суспільної моралі, духовної деградації, що вкрай шкідливо впливає на виховання дітей і молоді. Проституція підриває підвалини суспільного життя, руйнує сім'ю та, зрештою, і саму людину. Як наслідок, зростають жіноча злочинність, смертність, невиліковні захворювання, самогуб­ства та, що найнебезпечніше, - послаблюється генофонд нації.
Причини й умови проституції часто тотожні причинам та умовам злочинності: низький рівень матеріального забез­печення, безробіття, зростання бездомності. Рівень проституції, що (як і злочинність) є постійним супутником суспільства, перед­усім, залежить від його морального стану, який сьогодні навряд чи можна визнати задовільним. Очевидні прорахунки в морально-етичному вихованні молоді, стрімке падіння авторитету сім'ї та школи. Повсюдно панує атмосфера вседозволеності, нав'язу­вання еталонів контркультури, основними "цінностями" якої є насилля, тотальний секс і розбещеність, а головними героями -убивці, повії, гангстери, статеві збоченці.
Усе це призводить до спотворення уявлень про місце жінки в суспільстві, таких понять, як честь і гідність. Свій внесок у таку пропаганду вносять деякі засоби масової інформації, котрі "нена­в'язливо" роз'яснюють, що проституція в усіх її проявах є одним із видів соціально припустимої поведінки. Звичайно, стимулює проституцію і різке розшарування суспільства, поява "скоробагатьків", здатних витрачати на повії великі гроші, а також пасивність право­охоронних органів у боротьбі з цим негативним явищем.
Проблема заняття проституцією та її експлуатації третіми особами уже давно набула міжнародного характеру, але особливо загострилася останнім часом. Вона виявляє тенденцію до неухильного зростання, а її несприятливі наслідки є дуже багатосторонніми.
Разом із тим, зазначеному питанню велику увагу приділяли мислителі, учені, діячі культури та мистецтва минулого, і зокрема В. Броннер, Ам-Рін Отто Генне, М. Гернет, В. Дерюжинський, Є. Дюпуї, Ч. Ломброзо, Ф. Реньо, В. Тарновський, Г. Ферреро, С. Шашков, Ф. Яновський та інші. Вони цікавилися не лише соціально-правовими аспектами виникнення та існування проституції у різні часи та епохи, ставленням влади до неї, можливостями профілактики, але й наводили статистичні дані щодо поширення цього явища у порівнянні із тенденціями зростання злочинності.
Розглядаючи проблему проституції в історичному аспекті, можна дійти висновку, що, швидше за все, вона має не набагато меншу історію, ніж саме людство. Ставлення до неї із боку державної влади протягом різних часів і в різних країнах було неоднаковим, а іноді навіть – полярним: від офіційного дозволу до заборони, котра супроводжувалася жорстокими репресіями.
Зокрема, у 1224 році король Франції Луї IX видав декрет про вигнання з країни усіх проституток. Каралося заняття проституцією у деяких країнах Європи й у середні віки: наприклад, в Італії та Португалії таким особам відрізали носи. Активне переслідування проституції у той час можна пояснити значним поширенням у середньовічній Європі венеричних захворювань, зокрема сифілісу. Саме тому в багатьох країнах були закриті офіційні будинки розпусти.
Нерідко переслідувалися також клієнти і посередники проституток. Але ні репресивні заходи, ні суспільна мораль не змогли знищити проституцію як соціальне явище, хоча й впливали на динаміку її кількісних показників.
Є різні точки зору щодо проституції. Як вважають деякі спеціалісти, це явище є неминучим, тому повинне лише регулюватися державою. Скажімо, ще в Індії за 300 років до н. е. призначався головний наглядач за проституцією. Він контролював прибутки і витрати проституток, щомісячно збираючи із них до державної казни податки у сумі їх дводенного заробітку. Давньогрецький реформатор Солон у VІ столітті до н.е. також дозволив відкриття будинків розпусти, легалізуючи проституцію як засіб, який мав викорінити позашлюбні статеві відносини мігрантів-чоловіків із заміжніми жінками.
У Росії до правління Петра I проституція  нещадно переслідувалася. Та й сам Петро вважав за доцільне застосовувати проти неї жорстокі засоби. Про те ж піклувалися і Петро II, і Ганна, і Єлизавета. Навіть за часів Катерини II, яка відзначалася поблажливим ставленням до проституток і заснувала виховні будинки для позашлюбних дітей, проститутки нерідко переслідувалися.
Правову регламентацію торгівля жіночим тілом отримала у Російській імперії лише у середині XIX століття. Зокрема, у 1843 році для контролю проституції і попередження епідемій венеричних захворювань встановлюється лікарняно-поліцейський нагляд. У Петербурзі при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ у вигляді експерименту запроваджується особливий лікарняно-поліцейський комітет. Аналогічний комітет було створено у Москві.
Міністерство внутрішніх справ затвердило спеціальні інструкції і правила, що регламентували діяльність проституток. Було проведено їх реєстрацію, яка полягала у відбиранні у них виду на проживання та заміні його спеціальним медичним документом. Окрім цього, заходи охорони суспільної моралі передбачали певні обмеження, котрі вживалися до проституток. Зокрема, їм заборонялося відвідувати громадсько-розважальні заходи, підшукувати клієнтів на вулицях тощо.
Для порівняння С.С. Шашков наводить такі статистичні дані: якщо на початку 1843 р. на 500 тис. жителів Петербургу було 400 явних проституток, то у тому ж році, внаслідок посилення поліцейського нагляду, їх нараховувалося вже 900; у 1852 р. – 1075; у 1858 р. діяло 127 будинків розпусти і 1429 проституток; у 1862 р. – 144 будинки і 1887 проституток; у 1867 р. – 2281 проститутка. Відповідно, у Москві у 1844 р. налічувалося 459 розпусних жінок; у 1853 р. – 1599, у 1866 р. – 1916; у 1868 р. було вже 2394 проститутки.

Аналогічну тенденцію можна помітити і інших містах імперії: у Варшаві в 1869 р. було 1338 проституток; у Нижньому Новгороді в тому ж році – 470; в Одесі – 1008; в Астрахані – 1500. Залежно від місцевості, кількість явних проституток складала від 1/5 до 1/10 і більше від усіх жінок, які займалися розпустою.

Для Вас бібліотека авторефератів, які допоможуть вам у навчанні

У базі вже 1000 авторефератів представлених авторами дисертацій для ознайомлення з їхніми працями! Бібліотека поступово формується!

Держава та право. Юридичні науки 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету