|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Особливості формування та проблеми оптимізації структури власного капіталу банку
Глибшому розумінню поняття «банківський капітал» сприяє його поділ на окремі складові з подальшим групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківського капіталу. Залежно від мети та завдань, які ставляться під час класифікації, використовуються різні її критерії. Однак при цьому слід враховувати, що, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку та передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки завжди керуються головною метою своєї діяльності - одержання прибутку. Не вдаючись до аналізу всіх критеріїв класифікації банківського капіталу (це виходить за межі нашого дослідження), ми зупинимось на одному з них. Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом його утворення. Розрізняють залучений, позичений та власний банківський капітал. Залучений капітал — це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов'язані з залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення -депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку, або через продаж власних боргових зобов'язань на грошовому ринку має назву недепозитного, а отриманий у такий спосіб банківський капітал — позиченим. Спільним для залученого та позиченого банківського капіталу є те, що це чужі для банку кошти, його зобов'язання перед вкладниками і кредиторами. Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може перебувати в обороті банку. Однак надмірне «захоплення» ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг. Наступна функція власного капіталу -- забезпечення оперативної діяльності банку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності зазначена функція в банківській діяльності є другорядною (порівняно із захисною функцією) для власного капіталу банку. Однак недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Відчутна роль цієї функції власного капіталу у процесі подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення і впровадження нових банківських технологій та продуктів. Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) має на меті недо-пустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів. Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Одна його частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, є найбільш постійною і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів, фондів розвитку банку і матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Ця частина більш рухома й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися також для забезпечення банківської діяльності і для страхових потреб банку. Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу його класифікація за різними ознаками (рис. 2.1). Рис. 2.1. Класифікація видів власного капіталу банку Тому розмір цієї частини власного капіталу найбільш рухомий, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних та наглядових органів. Зазначена частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатись кошти на умовах субординованого боргу. Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний і пайовий. Акціонерний власний капітал формується початкове від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку й деяких інших коштів, так і через додаткову емісію акцій. Зауважимо, що іноді акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а значить, і його акціонерам. Іноді акціонерний капітал в економічній літературі розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій. Пайовий власний капітал початкове формується за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку
Основні засоби підприємства - сутність, класифікація та оцінка
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|