Справи юридичних осіб ведуть у цивільному процесі їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. З ст. 38 154 ЦПК України). Через представників здійснюють свої повноваження у цивільному процесі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та їх об'єднання як суб'єкти захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, державних і громадських інтересів (ст. 45 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції через свого представника.
Отже, всі особи, які беруть участь у справі, можуть вести справи у цивільному судочинстві через своїх представників.
Представництво у цивільному процесі можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушення справи і закінчуючи зверненням судового рішення до виконання.
Отже, представництво у цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у постанов ленні законного і обґрунтованого рішення.
Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень.
Правовідносини, що складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовідносини між представником і довірителем є матеріально-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві у громадській організації, факті родинних зв'язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Так, відповідно до ч. З ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництвом є право-відношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Процесуально-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника у цивільному процесі (статті 42-44 ЦПК України). Правовідносини між представником і судом у цивільному процесі регулюються нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими (статті 38-44 ЦПК України).
Питання про правову природу представництва у цивільному процесі у юридичній літературі вирішується неоднозначне. Переважає думка, що представництво у цивільному процесі — це самостійний інститут цивільного процесуального права, хоч окремі автори розглядають його як окремий вид цивільного представництва. Цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного представництва виконуваними функціями і змістом правовідносин, що існують між його суб'єктами, підставами їх виникнення.
У цивільних правовідносинах суб'єктивні права і обов'язки реалізуються суб'єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заступає такого суб'єкта.
Процесуальний представник не заступає сторону у цивільному судочинстві (за винятком законних представників — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати у цій справі представника. Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їхніми батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками зазначених осіб (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).
Правове становище представника у цивільному праві цілком залежить від сторони в договорі доручення і визначається змістом останнього, що регулюється ст. 238 ЦК України.
Процесуально-правове становище цивільного процесуального представника як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами ЦПК України, і лише повноваження на виконання деяких процесуальних дій щодо розпорядження об'єктом матеріального спору і процесу надаються довірителем (ст. 44 ЦПК України).
Отже, цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії у цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції: захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво). Зазначені функції чітко визначені статтями 1, 6 Закону України «Про адвокатуру». В деяких державах здійснення правозаступництва відокремлене від представництва.
Процесуально-правове становище процесуального представника у цивільному судочинстві України визначається у складі осіб, які беруть участь у справі (статті 26, 27 ЦПК України). ЦПК більшості країн, що входять до складу СНД, не включають представників до цієї групи суб'єктів. По-різному вирішується дане питання і в теорії цивільного процесуального права. Більшість авторів на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, що беруть участь у справі, зараховують до них і представників. Заперечення противників протилежної позиції зводиться до того, що представники не мають самостійних прав, вони здійснюють права довірителів у всіх випадках від їх імені. Одні автори виключаючи процесуальних представників зі складу осіб, які беруть участь у справі, зазначають, що вони матеріально і процесуально не заінтересовані у вирішенні справи. На думку інших, представник не має ні матеріально-правового, ні" державного, ні громадського інтересу у вирішенні справи, його інтерес до наслідків судочинства — процесуальний.
Як зазначалося вище, загальною ознакою, на підставі якої об'єднані особи, які беруть участь у справі, є наявність заінтересованості у результатах розгляду справи, що властиве і представникам у цивільному процесі, їхня юридична заінтересованість у справі (службова, громадська, особиста) визначається інтересом тих осіб, від імені і на захист прав яких вони здійснюють свою діяльність. Зважаючи на це, їхнє процесуально-правове становище прирівняне до інших осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень й інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування і заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України). А це свідчить, що вони мають ознаки осіб, які беруть участь у справі.
Представництво у цивільному процесі часто застосовується на практиці і може здійснюватися особами, визначеними ст. 40 ЦПК України. Представниками можуть бути: адвокат або інша особа, яка досягла 18-ти років, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва у суді, за винятком осіб, визначених у ст. 41 ЦПК України. Не може бути одночасно представником іншої сторони, третьої особи одна й та сама особа.
Представниками у цивільному процесі можуть бути громадяни, які досягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво. Це правило встановлено ст. 39 ЦПК України і означає, що необхідною умовою пра-восуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.
На забезпечення законності у здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ст. 41 ЦПК України, що забороняє суддям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною, або третьою особою у справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У протилежному випадку недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені у нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу.
Не можуть бути представниками у суді також особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов'язкове (добровільне поділяється на договірне і громадське); законне, договірне, громадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов'язкове; добровільне (договірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, представництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, договірне (добровільне) тощо. Зазначена класифікація процесуального представництва свідчить, що вона проведена за змішаними класифікуючими ознаками — одночасно на підставах і за способом виникнення з введенням додаткових критеріїв: за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється.
Неоднозначність поділу на види процесуального представництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правовому регулюванні цього питання. Так, ст. 38 ЦПК України прямо ці види не називає, проте її аналіз дає змогу зробити висновок про наявність двох видів представництва: громадян і юридичних осіб. Стаття 39 ЦПК України називає третій вид — законне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити зі змісту ст. 38 ЦПК України, представництвом громадян.
|
Статус в ICQ - 368455693. У режимі online - 
