|
|
|
Увага!
1. Усі наші роботи пройшли захист і отримали високу позитивну оцінку
|
|
Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) . На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.
Если возникнут вопросы, набирайте
0505603140 или 0673126507
(с 09:00-21:00)
|
Держава і право в Україні початку 20 ст.
| Дисципліна: |
Історія держави і права України |
|
| ID роботи: |
2154 |
|
| Вид роботи: |
Курсова |
|
| План: |
ВСТУП 3
|
|
| Інтервал: |
1 |
|
| Кількість сторінок: |
35 |
|
| Рік написання: |
2008 |
|
| Ціна: |
|
|
|
Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам |
||
|
Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
|
|
|
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону
або дивіться детально
як отримати роботу за 10 хвилин!
|
||
Дворянство зберігало пануюче становище і в політичній організацій суспільства. Йому належала основна роль в органах земського самоврядування (за реформою 1864 р.). Земська контрреформа 1890 р. призвела до ще більшої переваги дворянства у земствах. Судова реформа (1864 р.) забезпечила домінування дворянства в створюваних судових органах. Йому належала судовоадміністративна влада на місцях, оскільки справники, а згідно закону 1889 р. дільничі земські начальники призначалися переважно з місцевих потомствених дворян. Відповідно до Статуту про військову повинність (1874 р.) дворяни залучалися до військової служби, однак згідно встановленого порядку вони займали офіцерські посади. Дворянство заохочувалося до вступу на державну службу, саме представники цього стану призначалися на вищі державні посади. Отже, загалом дворянству вдавалося зберігати панівне становище в суспільстві. Однак спроба відродити дворянство на пережитках минулого була приреченою. Дедалі глибша соціальна прірва, що відокремлювала дворян від інших станів, перешкоджала розвиткові самого дворянства. Буржуазія являла новий соціальний клас і розвивалася за притаманними всій країні закономірностями. Поштовхом для капіталізації суспільства стали реформи 1860–70 рр., внаслідок яких виник ринок дешевої робочої сили, відбулося кількісне зростання буржуазії й зміцнення її економічного становища. Буржуазія поповнювалася з представників різних соціальних станів: дворян, міщан, заможних селян, які ставали підприємцями. Найінтенсивніше цей процес відбувався серед купецтва, на основі якого розвинувся торговий капітал і яке вкладало значні кошти в різні галузі промисловості. Водночас формування буржуазії в Україні мало свої особливості. Розвиток капіталістичних відносин тут відбувався більш інтенсивно внаслідок припливу іноземних капіталів. Досить видне місце посіла в Україні торгова буржуазія. Якщо традиційно провідне місце в структурі промисловості України займало цукроваріння, то в останній чверті ХІХ ст. зростає вага добувної промисловості, металургії, машинобудування. Завдяки промисловому перевороту відбулася диференціація буржуазного класу. Виникла промислово-торговельна й банківська буржуазія, яка являла собою відокремлену й невелику за чисельністю соціальну групу. Значна частина промислової буржуазії в Україні була чужоземного походження — англійського, бельгійського, німецького, французького та ін. Крім промислово-банківської буржуазії, існували ще два прошарки буржуазного класу: середня та дрібна буржуазія, до якої наприкінці ХІХ ст. належало близько 1,5 млн. осіб (разом із сім’ями). Це обумовлювалося тим, що фабрично-заводська промисловість в Україні співіснувала з мануфактурами, ремісничими майстернями та кустарними виробництвами. Переважно в середовищі буржуазії сформувався прошарок буржуазної інтелігенції: інженери, лікарі, адвокати... Розширенню прав буржуазії сприяли земська, міська й судова реформи. Саме представники буржуазії згідно з майновим цензом отримували доступ до міських дум і міських управ, земських органів самоврядування, а також до посад у судових органах. Отже, буржуазія посідала дедалі помітніше становище в суспільстві, але збереження феодальних пережитків залишало її безправною в політичному сенсі. Духовенство, як і раніше, належало до привілейованих верств населення, воно звільнялося від особистих податків, повинностей, тілесних покарань тощо. Міське населення за чинним на українських землях російським законодавством поділялося на категорії: 1) почесних громадян; 2) гільдійське купецтво; 3) міщан; 4) ремісників, або цехових; 5) робочих людей. Окрім цих категорій серед міського населення були й дворяни, в містах їх було значно більше, ніж загалом у країні. Вони становили привілейовану верхівку населення міст. Почесні громадяни являли собою проміжну ланку між міським дворянством та іншим населенням міст. Це звання отримували, як правило, заможні купці й представники недворянських прошарків, які обіймали на цивільній службі посади від 14 до 10 рангів. Почесні громадяни звільнялися від подушного податку, рекрутської повинності. Вони мали право бути обраними на міські громадські посади. Щодо них не застосовувалися тілесні покарання. Позбавлення стану почесного громадянина відбувалося лише за судовим рішенням або в разі його вступу до ремісничого цеху. Залежно від матеріального стану купецтво поділялося на гільдії, які мали свій корпоративний устрій. Для переважної більшості українського купецтва доступ до привілейованих другої, особливо — першої гільдії, яка давала право на міжнародну торгівлю, був обмежений цензом капіталів. У пореформений період торгівлею почали займатися і дворяни, й міщани, й селяни. Купецький стан зріс кількісно й збільшив торгові капітали. Представники заможного купецтва вкладали кошти в різні галузі промисловості, особливо цукроваріння та вуглевидобувну, і ставали капіталістами. Найчисленнішу групу міського населення становили, власне, міщани. Вони служили в державних і приватних установах, працювали на заводах, фабриках, мали право займатися торгівлею й промислами, бути власниками будинків, іншої рухомої й нерухомої власності. Міщани вважалися податковим станом і сплачували подушне, податки на будівництво шляхів, служили у війську і несли інші повинності. Ремісники, які проживали в містах і працювали у невеличких майстернях, об’єднувалися в цехи. Робітні люди з’явилися в містах України на початку ХІХ ст. Це була нова соціальна група, поза міських станів. Основним джерелом їхнього існування була праця за наймом, а соціальними ознаками — відсутність власного житла й постійного місця проживання. У пореформений період відбувався процес кількісного зростання робітничого класу, який поповнювали зубожілі селяни. Почали формуватися й постійні кадри робітників, насамперед серед металістів, шахтарів. Найбільш інтенсивно процес утворення робітничого стану відбувався у великих промислових районах, на Донеччині, Криворіжжі. Через відсутність фабричного законодавства робітники до кінця ХІХ ст. знаходились фактично в безправному становищі. Вони вважались податним станом, мусили нести військову повинність. Умови їхнього життя й праці були дуже важкими. Робочий день — законодавчо не врегульованим. Він тривав по 12 – 13 годин, заробітна плата була низькою і не задовольняла життєвих потреб. Лише на початку 80-х років під впливом робітничих страйків царський уряд почав видавати законодавчі акти, що регулювали трудові відносини. 19 лютого 1861 р. було оголошено маніфест Олександра ІІ про скасування кріпацтва. За “Загальним положенням про селян, що вийшли з кріпосної залежності” селяни ставали особисто вільними, вони мали право самостійно вирішувати свої сімейні й господарські справи (брати шлюб, купувати нерухоме майно, вести торгівлю, брати підряди на виконання робіт, мати ремісничі підприємства, записуватися в цехи, вступати в купецькі гільдії). Водночас селяни роками залишалися економічно залежними від поміщиків, бо землі вони мали викупляти. До того ж поміщики штучно завищували ціну на землі, й селяни в Україні мали сплачувати вдвічі більше за реальну вартість земель. До викупу свого наділу селянин не мав змоги скористатися більшою частиною особистих прав, наданих реформою. Селяни й після звільнення залишалися окремішнім нижчим податковим станом, зобов’язаним сплачувати подушну подать, нести державні повинності. Отже, селянська реформа, хоча за своїм соціально-економічним змістом і була буржуазною, здійснювалася з урахуванням інтересів дворянства. Певні зміни в соціально-правовому становищі селян спричинили й інші реформи. Так, після земської реформи (1864 р.) селяни обирали своїх представників (гласних) до земських установ. Розширення особистих прав селян і найвідчутніші зміни в аграрних відносинах пов’язані з прийняттям низки законодавчих актів, підготовлених за безпосередньої участі голови Ради Міністрів П. Столипіна, й тому отримали назву столипінськихреформ. Серед них особливе значення мали царський указ від 9 листопада 1906 р. “Про доповнення деяких постанов діючого закону, який стосується селянського землеволодіння й землекористування”, закон від 14 червня 1910 р. “Про зміни й доповнення деяких постанов про землеволодіння”, закон від 29 травня 1911 р. “Про землеустрій”. Ці законодавчі акти ініціювали й визначали порядок переходу від общинної селянської власності на землю до “одноосібних володінь” у формі відрубного й хутірського господарства. Складовою частиною аграрної реформи було переселення близько 1 млн. селян з України до Сибіру. Проте гострі соціальні проблеми остаточно розорених селян так і не були розв’язані. Серед нових законодавчих актів, що стосувалися усіх станів, одним з перших був царський Маніфест «Про удосконалення державного порядку» від 17 жовтня 1905 р. Він проголошував «дарування» населенню непорушних основ «цивільної свободи на засадах справжньої недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів, спілок». Це вже були обіцянки явно конституційного характеру. Засади цивільної свободи подальше законодавче закріплення дістали «в Основних державних законах Російської імперії» в редакції 23 квітня 1906 p., де в главі VIII «Про права та обов'язки російських підданих» зміст цих прав було сформульовано так: «72. Ніхто не може підлягати переслідуванню за злочинне діяння інакше як у порядку, визначеному законом. 73. Ніхто не може бути затриманий під вартою інакше, як у випадках, визначених законом. Ніхто не може бути засудженим і підданим покаранню інакше як за злочинне діяння, передбачене чинними на час вчинення цих діянь кримінальними законами, якщо при тому нововидані закони не виключають вчинених винними діянь з числа злочинних” . Житло кожного є недоторканним. Провадження в житлі без згоди його господаря обшуку або виїмки допускається не інакше як у випадках і в порядку, визначених законом. Кожний російський підданий має право вільно обирати місце проживання і заняття, набувати і відчужувати майно і без перешкод виїздити за межі держави. Обмеження в цих правах установлені особливими законами. Власність недоторканна. Примусове відчуження нерухомості, коли це необхідно для якої-небудь державної чи суспільної користі, допускається не інакше як за справедливу і пристойну винагороду. Російські піддані мають право проводити збори з питань, що не суперечать законам, мирно і без зброї. Законом визначаються умови, за яких можуть відбуватися збори, порядок їх закриття, а також обмеження місць для зборів. Кожний може в межах, установлених законом, висловлювати усно і письмово свої думки, а також поширювати їх шляхом друку або іншим способом. Російські піддані мають право засновувати товариства і спілки з метою, що не суперечить законам. Умови заснування товариств і спілок, порядок їхньої діяльності, умови і порядок надання їм прав юридичної особи, так само як і порядок закриття товариств і союзів, визначаються законом. Російські піддані користуються свободою віри. Умови користування цією свободою визначаються законом». Як видно зі змісту наведених статей Основних державних законів, гарантією проголошених прав вважалося те, що обмеження прав підданих імперії допускалися тільки у випадках і в порядку, визначених законом. Однак значна частина таких законів не була прийнята майже до падіння царського самодержавства в 1917 р. 4 березня 1906 р. були видані «Тимчасові правила про товариства і спілки». Ці правила стали першим і єдиним в історії дореволюційної Росії законодавчим актом, у якому були зібрані воєдино і перероблені з урахуванням тогочасної юридичної практики різноманітні правові норми, які «визначали порядок створення і діяльності суспільних організацій». Товариством вважалося об'єднання декількох осіб, які дбали не лише про власні інтереси, а й про досягнення спільної мети внаслідок спільної діяльності, а спілкою — об'єднання двох або декількох таких товариств. Згідно з Правилами, товариства і спілки могли бути засновані без «дозволу урядової влади», однак цей принцип не мав абсолютного характеру. Відповідно до ст. 6 Тимчасових правил про товариства і спілки заборонялися товариства: а) котрі прагнули реалізувати цілі, що суперечили громадській моральності або були заборонені кримінальним законом, або загрожували громадським спокою та безпеці; і б) керовані установами або особами, які перебували за кордоном, якщо ці товариства
ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Гетьман Іван Мазепа
ДИПЛОМАТІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ Й КОЗАЧЧИНИ
Україна в умовах перебудови (друга половина 80-х років)
Україна в умовах сталінського тоталітарного режиму
Україна напередодні та в роки Першої Світової війни
ЦЕНТРАЛЬНА РАДА - перший український парламент
УТВОРЕННЯ ДЕРЖАВИ КИЇВСЬКА РУСЬ
АКТ ЗЛУКИ УНР І ЗУНР. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЇХ ВОЗЗЄДНАННЯ
ВИНИКНЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ - СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ ТА ПРАВО
ДЕРЖАВА І ПРАВО ЗА ЧАСІВ П. Скоропадського
КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
Правове становище західноукраїнських земель у 20-30-х роках 20 століття
Держава і право в Україні початку 20 ст
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ НЕПУ
ЗМІНИ У СУСПІЛЬНО-ПРАВОВОМУ СТАТУСІ УРСР
КНЯЖА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
Культура українського народу 14-середини 16 ст. Причини конфлікту УЦР з Раднаркомом Росії. Перша війна Радянської Росії проти УНР та її наслідки...
ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ДРУГІЙ УНР
Україна в 20х роках ХХ століття
Україна напередодні та в роки Першої Світової війни
ЦЕНТРАЛЬНА РАДА