|
|
|
Увага!
1. Усі наші роботи пройшли захист і отримали високу позитивну оцінку
|
|
Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) . На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.
Если возникнут вопросы, набирайте
0505603140 или 0673126507
(с 09:00-21:00)
|
Культура українського народу 14-середини 16 ст. Причини конфлікту УЦР з Раднаркомом Росії. Перша війна Радянської Росії проти УНР та її наслідки...
| Дисципліна: |
Історія держави і права України |
|
| ID роботи: |
2158 |
|
| Вид роботи: |
Контрольна |
|
| План: |
1. Культура українського народу 14-середини 16 ст. 3
|
|
| Інтервал: |
1 |
|
| Кількість сторінок: |
22 |
|
| Рік написання: |
2008 |
|
| Ціна: |
|
|
|
Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам |
||
|
Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
|
|
|
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону
або дивіться детально
як отримати роботу за 10 хвилин!
|
||
Україна мала тісні зв’язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов’янського друкування кирилицею. У 1491 р. у Краківській друкарні було надруковано “Октоїх”, “Часослов”, а в 1495 р.у Чорногорії — “Псалтир”. Ці книги поширилися в Україні. На початку XVІ ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гуманіст Франциск Скорина. Протягом 1517–1518 рр. у Празі кирилицею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно — “Апостол”. У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі. У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному Були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу. Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XІV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині. Наприкінці XV — на початку XVІ ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина — в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії. Кінець XІV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів’я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія — українські пісні й думи. Виконували їх народні співці — кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідомішою є “Дума про козака Голоту”. В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в “Короткому Київському літописі”, датованому XІV–XV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з’явилося в Києво-Печерській лаврі. Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник “Ізмарагд” на морально-побутові теми, збірник повістей “Александрія” про Александра Македонського, повісті про Троянську війну. З’являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на архітектуру. До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжетикомпозиції “Різдво Христове” і “Успіння Богородиці” у Кирилівській церкві в Києві (XІV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XІІ ст.) і Вірменського собору у Львові (XІV–XV ст.). Дістали поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців вирізняється Петро Ратенський, який намалював ікону “Богородиця” у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві. Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцювальний фольклор, гра на бандурі. У цей період тривають формування й розвиток української народності. Питання про створення української народності складне й досі остаточно в історичній науці не вирішене. Найпоширеніші три концепції: за першою частина російських істориків, виправдовуючи політику русифікації, яку здійснював царат, доводили, що впродовж усієї історії існувала і розвивалася лише одна великоруська народність, а української і білоруської народностей не було й немає, що вони є “відгалуженнями російського народу”. Тим самим заперечувалося право цих народів на вільний національний розвиток. Згідно з концепціями М. Карамзіна (1766–1826), В. Ключевського (1841–1911), М. Погодіна (1800–1875), Київська держава була результатом витвору великоруської народності. Російський письменник О. Солженіцин, претендуючи на роль знавця історії, у брошурі “Як нам облаштувати Росію?” пише: “Це все фальшива вигадка, що мало не з ІX століття існував український народ з особливою неросійською мовою”. Друга концепція найповніше викладена у працях М. Грушевського (1866–1934). Він вважав, що не існує “загальноруської” історії, так само як не може бути й “загальноруської” народності, а може бути тільки історія “руських народностей”. Порогом історичних часів для українського народу М. Грушевський вважав ІV ст. н. е. Він категорично відкидав претензії Московської Русі на частину давньоруської спадщини, правонаступником якої є виключно “українсько-руська” народність, бо саме вона створила Київську державу. Згідно з концепцією М. Грушевського, Київська Русь — це Україна. Вона займала територію 1,5 тис. км завдовжки і 800–900 км завширшки, об’єднувала різні племена, на основі яких формувалась українська народність. Київська держава підкорила також північні племена, від яких пішли великоруський і білоруський народи. Він доводив, що історія вела українську і руську народності здебільшого різними шляхами, які мали більше відмінностей, ніж подібності. Водночас М. Грушевський зазначає, що Київська держава залишила глибокі сліди в побуті й культурі північних та північно-східних земель, що входили до її складу (поширення державної християнської релігії, візантійських книг і мистецтва, формування правових відносин тощо). Внаслідок феодальної роздробленості відокремилась північно-західна частина Київської Русі. Вищий, ніж у Київській Русі, розвиток продуктивних сил, пожвавлення обміну та торгівлі, економічних зв’язків між окремими землями, політичних відносин, особливо внаслідок посилення визвольної боротьби протии чужоземних загарбників, — усе це стало основою створення української народності. Водночас формувались єдина культура, мова і загальні риси побуту української народності. Щоб зберегти себе як етнічну єдність, українському народові довелося боротися проти татаротурецьких, польських, литовських, угорських загарбників і російського царату. Територією формування української народності були Київська, Переяславська землі, Волинь, Поділля, Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина, Чернігівська та Сіверська землі. В основу мови української народності було покладено середньодніпровські діалекти. За часів феодальної роздробленості виник етнічний та історикогеографічний термін “Україна”, який згодом став власною назвою південно-західних земель. Вперше назва “Україна” вживається стосовно великої території Наддніпрянщини в 1187 р. в Київському літописі про смерть переяславського князя Володимира Глібовича. Той же Київський літопис у 1189 р. називає Україною Галицьку землю. Відтоді назва “Україна” вживається в літописах паралельно з назвою “Русь”, “Руська земля”. У XV–XVІІ ст. назва “Україна” вживається в багатьох українських офіційних документах, мемуарах, художніх творах, народних думах і піснях. Так, широко відомими в XVІ ст. були пісні “Засмутилась Україна”, “Дума про Івана Вдовиченка-Коновченка”, де йшлося про “славну Україну”, і “Пісня про Байду”, який мав “стати паном на всю Україну”. Представники третьої концепції — радянські історики Б. Греков, В. Мавродін, Б. Рибаков та П. Толочко — вважають Київську Русь спільною етнічною основою російського, українського і білоруського народів. Радянська історіографія засуджувала концепцію М. Грушевського, його школи, інших українських істориків, відкидала твердження, що українська народність бере початок від слов’янських племен антів, виступала проти положення, що Київська держава була створена українською народністю, називала її спільною колискою росіян, українців і білорусів. Проблему формування української народності можна дослідити тільки комплексно, на основі наукового аналізу з використанням нових матеріалів з археології, історії, антропології, етнографії. Підбиваючи підсумки, зауважимо, що наприкінці XІV — на початку XVІ ст. більшість українських земель опинилася під владою Великого князівства Литовського, а згодом Польщі; Закарпаття було під владою Угорщини, Буковина — під владою Молдови, Чернігівська земля з 1503 р. належала Московській державі, Північне Причорномор’я — Кримському ханству. Проте незважаючи на несприятливі історичні умови в Україні інтенсивно розвивалася економіка, відбувалися соціально-політичні зміни, подальший розвиток
ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Гетьман Іван Мазепа
ДИПЛОМАТІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ Й КОЗАЧЧИНИ
Україна в умовах перебудови (друга половина 80-х років)
Україна в умовах сталінського тоталітарного режиму
Україна напередодні та в роки Першої Світової війни
ЦЕНТРАЛЬНА РАДА - перший український парламент
УТВОРЕННЯ ДЕРЖАВИ КИЇВСЬКА РУСЬ
АКТ ЗЛУКИ УНР І ЗУНР. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЇХ ВОЗЗЄДНАННЯ
ВИНИКНЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ - СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ ТА ПРАВО
ДЕРЖАВА І ПРАВО ЗА ЧАСІВ П. Скоропадського
КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
Правове становище західноукраїнських земель у 20-30-х роках 20 століття
Держава і право в Україні початку 20 ст
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ НЕПУ
ЗМІНИ У СУСПІЛЬНО-ПРАВОВОМУ СТАТУСІ УРСР
КНЯЖА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
Культура українського народу 14-середини 16 ст. Причини конфлікту УЦР з Раднаркомом Росії. Перша війна Радянської Росії проти УНР та її наслідки...
ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ДРУГІЙ УНР
Україна в 20х роках ХХ століття
Україна напередодні та в роки Першої Світової війни
ЦЕНТРАЛЬНА РАДА