|
||||||||||||||||||||||||||||||||
ЗМІНИ У СУСПІЛЬНО-ПРАВОВОМУ СТАТУСІ УРСР
суспільного буття воно лише погіршувалося. Радянську систему без радикального трансформування суспільно-політичного ладу реформувати не вдалося. В неї ііе вписувалися цінності ринкових відносин, різні форми власності, відкритість зовнішньої політики . Серйозні прорахунки висвітилися і в царині міжнародних стосунків. У грудні 1989 р. під час зустрічі з Президентом США Дж. Бушем на Мальті М. Горбачов заявив: «Доктрина Брежнєва мертва». Більшість політиків та аналітиків вважає, що цими словами радянський керівник відмовився від Східної Європи. А саме її (та ще Балтію) Захід прагнув відірвати від радшіського «табору» . Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були налаштовані народи Балтії. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі. До другої групи можна віднести Азербайджан, Грузію, Молдавію. Там теж досить широко розгорнувся масовий рух за повний суверенітет. Значною мірою він був підштовхнутий появою танків на вулицях Баку та Тбілісі під час придушення досить мирних виступів і демонстрацій. Люди чітко зрозуміли, що єдиною гарантією від повторення таких варварських методів урятування імперії є вихід з неї. Своєрідна ситуація склалася в Україні. Політична еліта, прагнучи для себе більше привілеїв та прав, висловлювала глухе невдоволення всевладдям Кремля. Проте вона зовсім не думала про суверенітет. По-іншому була налаштована значна частина української інтелігенції. Відчувши ослаблення влади центру, вона дедалі гучніше заявляла протест проти політики партії в галузі освіти, науки, культури, вживання рідної мови. Саме ці діячі створили опозиційний владі «Рух» і повели цілеспрямовану діяльність щодо здобуття суверенітету України. Решта союзних республік не мали широких визвольних рухів. Хоча певні опозиційні сили в них існували, але вони не справляли великого впливу на маси. Лише після серпня 1991 р. політичні еліти терміново згадали про свою національну належність і були мовби змушені волею обставин розпочати будівництво власних держав. Отже, до моменту розпаду в СРСР склалася специфічна ситуація. Лише частина еліти та більшість корінного населення балтійських республік висловлювали відверте бажання стати повністю незалежними. Інші народи поводилися в цьому плані стриманіше, хоча невдоволення накопиченими негараздами в політичному, економічному, соціальному, національному, культурному планах усе частіше проривалося назовні. Та й центральна влада намагалася тримати керівництво республік під невсипущим контролем: більшість національних лідерів були членами або кандидатами в члени Політбюро ЦК КПРС. Режим перебування багатьох народів у складі Радянського Союзу пояснюється також тривалим співжиттям, єдиним народногосподарським організмом, історичною близькістю слов'янських етносів тощо . Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР, про які раніше геть було й думати. Багато в чому вони викликалися національним черезсмужжям, яке свідомо закладалося владою царської та й радянської імперій. У кожній республіці мешкала значна частина іншоетнічного населення, так звані національні меншини. Особливо дратувала їхня присутність народи нечисельних за кількістю корінних мешканців республік. Саме етнічний момент міг стати і зрештою певною мірою став тим пороховим льохом, котрий заклався під будову донедавна ще такого міцного СРСР. Першим виник вірмено-азербайджанський конфлікт, що спалахнув через спірність проблеми Нагірного Карабаху. Симптоматичним є те, що ця міжнаціональна сутичка була першою на території ще цілісного СРСР. Війна велася між двома союзними республіками, які входили до складу однієї держави. Непримиренність сторін, запеклість бойових дій пояснювалися й ослабленням регулюючого впливу центральних органів влади. Значно глибшими були причини інших конфліктів, що не забарилися після вибуху нагірнокарабаського. Порушення сталості політичного порядку в Радянському Союзі покликало до життя нові політичні еліти До їхнього складу увійшли частина державно-партійних діячів, представники інтелігенції, «нові» бізнесмени. Вони не могли вирішити жодних економічних чи соціальних проблем своєї нації. Проте бажання якомога довше втриматися на поверхні політичної хвилі майже водночас зорієнтувало їх на безпрограшне використання у власних цілях саме етнічної проблеми. Ось чому такими запеклими й кривавими були грузинсько-абхазький і грузинсько-осетинський конфлікти, збройне зіткнення між Північною Осетією та ІнгушетІєю. Власна еліта свідомо нацьковувала людей на чужинців, сусідів, яких звинувачували в усіх лихах. Величезними зусиллями вдалося уникнути двох глобальних конфліктів, до спалаху яких було багато передумов. Це передусім російсько-український конфлікт за статус Криму та східноукраїнських земель. Не менш небезпечним міг стати й конфлікт у північних та східних районах Казахстану, де мешкають переважно росіяни. Тут політична воля продемонструвала, що за всієї складності проблем, особливо базованих на етнічному моменті, можна й треба вирішувати їх мирним шляхом, за допомогою договірного процесу. Приблизно від 1988 р. центр утратив можливість впливати на хід економічних процесів. Дедалі голосніше лунали думки про необхідність реформування підґрунтя політичного життя країни. Бачачи, що уникнути цього не вдасться, М. Горбачов сам вніс на III з'їзд народних депутатів у березні 1990 р. пропозицію скасувати статтю 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС. На цьому з'їзді М. Горбачов був обраний Президентом країни. Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила відновлення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет . Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прийняла й Верховна Рада Української РСР. Попри свою певну декларативність він закладав концептуальні основи вже недалекої самостійності України, проголошував незалежність і рівноправність
ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|