|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Російсько-чеченські війни 90-х років ХХ ст. та перших років ХХІ століття
5 вересня 1991 в Чечні був здійснений озброєний переворот — Верховна Рада Чечні була розігнана озброєними прихильниками Виконкому Загальнонаціонального конгресу чеченського народу. Як привід було використано те, що 19 серпня 1991 партійне керівництво в Грозному, на відміну від російського керівництва, підтримало дії Державного комітету надзвичайної політики. З відома керівництва російського парламенту, з невеликої групи депутатів Верховної Ради Чечні була створена Тимчасова вища рада, яка була визнана Верховною Радою РФ найвищим органом влади на території республіки. Проте менш ніж через 3 тижні її було розпущено [37, с. 278-279]. 1 жовтня 1991 року рішенням Верховної ради РРФСР Чечено-інгушська Республіка була розділена на Чеченську і Інгушську Республіки (без визначення меж). 27 жовтня 1991 Джохар Дудаєв був вибраний президентом Чеченської Республіки. Одночасно пройшли вибори парламенту Чеченської республіки. По оцінках багатьох експертів, все це було лише інсценуванням (брало участь 10-12% виборців, голосування пройшло тільки в 6 з 14 районів). У деяких районах число тих, що проголосували перевищило число зареєстрованих виборців. В цей же час виконком оголосив загальну мобілізацію чоловіків у віці від 15 до 65 років і привів в повну бойову готовність свою Національну гвардію. З'їзд народних депутатів РРФСР офіційно заявив про невизнання цих виборів, оскільки вони пройшли з порушеннями чинного законодавства. Першим своїм декретом 1 листопада 1991 Дудаєв проголосив незалежність Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) від Російської Федерації, що не було визнане ні російськими властями, ні якими-небудь іноземними державами. Після дудаєвського перевороту і проголошення «суверенної Ічкерії» послідувала реакція в Інгушетії — тут відбувся референдум, на якому населення республіки проголосувало за її самостійність в рамках Федерації (тобто відділення від Чечні). Договір «Про принципи визначення меж Чеченської і Інгушської республік» був підписаний 23 липня 1993. 7 листопада 1991 президент Росії Борис Єльцин видав указ про введення в Чечено-Інгушетії надзвичайного положення. У відповідь на це Дудаєв ввів на її території військове положення. Верховна Рада Росії, де більшість місць були у супротивників Єльцина, не затвердив президентський указ. 3 березня 1992 Джохар Дудаєв заявив, що Чечня сяде за стіл переговорів з російським керівництвом тільки в тому випадку, якщо Москва визнає її незалежність [43, с. 265]. 12 березня 1992 парламент Чечні прийняв конституцію республіки, оголосивши Чеченську Республіку незалежною світською державою. 10 червня 1992 на території Чечні були ліквідовані структури Міністерства оборони Росії. Чеченські власті, майже не зустрічаючи організованого опору, захопили озброєння російських військових частин, дислокованих на території Чечні. У листопаді 1992, після придушення осетино-інгушського конфлікту в Приміському районі Північної Осетії, військові, за свідченням президента Інгушетії генерала Руслана Аушева, вже готові були рушити у бік Чечні. 10 листопада Джохар Дудаєв ввів на території Чечні надзвичайне положення. Ситуацію розрядив в.о. прем'єр-міністра Росії Єгор Гайдар. Ситуація навколо де-факто незалежної Чечні надавала можливості для великомасштабних зловживань і розкрадань. На чеченських нафтопереробних заводах перероблялася західносибірська нафта, а нафтопродукти експортувалися через чорноморські порти вже як офшорна власність, що не обкладалася податками. Майже всі численні озброєні структури в Чечні займалися розкраданням нафтопродуктів під виглядом їх охорони. Регулярно піддавалися розграбуванню російські поїзди, що проходили транзитом через Чечню. Масовий характер прийняли сумнівні фінансові операції (міжбанківські перекази неіснуючих коштів), в яких брали участь багато російських і прибалтійських банків і їх філії в Чечні і сусідньому Дагестані, — зокрема, за допомогою так званих «чеченських» фальшивих авізо. Вважається, що таким чином в кишені злочинців потрапило до 5 мільярдів доларів США. Ці кошти використовувалися в ході приватизації багатьох російських підприємств. Грозненський аеропорт став найбільшим центром контрабанди (зокрема зброї і наркотиків), оскільки на території Чечні не діяли федеральні митні органи. Через Чечню на територію Росії ввозилися фальшиві долари і радянські рублі з республік колишнього СРСР (радянські банкноти на той час були виведені із обігу в Росії і не приймалися як платіжний засіб). Дудаєв і його чиновники вільно вилітали за рубіж через російський повітряний простір. Чечня стала притулком для багатьох російських кримінальних і економічних злочинців, що ховалися тут після скоювання злочинів. Тут процвітали викрадання і торгівля людьми. Добитися фактичної незалежності Чечня виявилася економічно неспроможною, що і привело до розквіту кримінальної «економіки». Кошти, що поступали з російського бюджету на виплату зарплат, допомоги і пенсій, чеченські власті використовували на свій розсуд, зокрема на придбання озброєнь. Одночасно російські силові структури використовували непідконтрольну Чечню для дій у власних меж. Чеченці і представники інших північнокавказьких республік в 1992 воювали в бунтівній Абхазії проти грузинської армії у складі сил Конфедерації гористих народів Кавказу, командував ними Шаміль Басаєв, а озброювали і навчали їх російські офіцери [49, с. 24]. У січні 1993 пройшло декілька раундів переговорів парламентських і урядових делегацій Чечні і федерального центру, але в умовах протистояння Дудаєва з власним парламентом завжди вставало питання про повноваження парламентерів. Борис Єльцин відмовлявся особисто зустрічатися з Дудаєвим. У обстановці кризи влади 17 квітня 1993, що загострилася, Джохар Дудаєв розпустив кабінет міністрів Чеченської Республіки, парламент, Конституційний суд Чечні і Грозненські міські збори, ввів пряме президентське правління на всій території Чечні і комендантську годину. 4 червня 1993 спецпідрозділ національної гвардії Чеченської Республіки узяв штурмом будівлю парламенту в Грозному. В результаті загинуло 58 чоловік і поранено близько 200. 26 травня і 29 липня 1994 чеченські екстремісти зробили терористичні акти за межами Чечні. У р. Мінеральні Води двічі відбулося захоплення заручників, зокрема дітей. Загинули 4 людини. Тим часом російська пропаганда, граючи на суперечностях в Чечні, продовжувала твердити про наявність в республіці міцніючої опозиції режиму Дудаєва, нібито настроєною проросійськи. В кінці 1993 опозиція почала партизанську війну проти Дудаєва, і влітку 1994 запросила допомоги у Росії, яка була надана, оскільки чеченці систематично грабували округ і займалися всілякими злочинними справами по всій країні. Тимчасова рада на чолі з Умаром Автурхановим з Надтеречного регіону була основним організатором антидудаєвських акцій. 26 листопада 1994 російські ЗМІ оголосили, що антидудаєвська опозиція, озброєна всіма видами зброї аж до танків (5000 опозиціонерів плюс 85 російських солдатів і 170 танків), увійшла до Грозного — проте коли вони тут же були спалені або захоплені, то виявилось, що в танках насправді знаходилися офіцери і прапорщики російської армії, завербовані Федеральною службою контррозвідки — попередницею нинішньої ФСБ, — в підмосковних танкових частинах. Це був грандіозний провал операції російських спецслужб — і можливо, на цьому можна було б зупинитися і вирішити конфлікт між російським керівництвом і бунтівною Чечнею
Цивільний кодекс Франції 1804 року
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|