|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
Державна власність її роль і місце у ринковій економіці
державної власності характеризується тим, що абсолютні права власності знаходяться в інститутів державної влади, які є повними розпорядниками об’єктів власності у матеріальній та нематеріальній формах. Останні не поділяються на окремі частини і не персоніфікуються в окремі суб’єкти господарської діяльності, проте використовуються по різному, виконуючи соціальну, економічну і політичну функції. Держава має виражати інтереси народу, тому і державна власність повинна використовуватись для задоволення загальнонародних потреб. Проте при нерозвиненій демократії (і політичній, й економічній) державна форма власності приховує в собі можливість існування в межах загальнонародної власності елементів корпоративного та особистого привласнення. Це зумовлено тим, що від імені народу на практиці виступає держава у цілому та її численні органи управління – міністерства, відомства тощо, що мають свої власні інтереси, які і прагнуть задовольняти в першу чергу . Держава в трансформаційному суспільстві має виступати як інститут господарювання, тобто бути: а) суб’єктом організаційних відносин, що створює механізм функціонування національної економіки; б) гарантом загальнонаціональних інтересів; в) постачальником суспільних благ, які не забезпечуються ринком; г) власником певних об’єктів тих сфер економіки, які на засадах ринкової організації не справляють належного економічного і соціального ефекту. До них належать: освіта, охорона здоров’я, наука і культура, засоби комунікації, суспільний транспорт тощо. Центральний пункт дискусій у країнах зі змішаною економікою — це питання про оптимальний обсяг державного сектора. Прибічники ідеї його скорочення скептично оцінюють здатність урядів розв’язувати соціальні та економічні проблеми через низку їхніх невдач. Вони вимагають обмеження кількості державних чиновників, оскільки, на їхню думку, роздутий держапарат підриває економічні і політичні свободи. Інші, такі як гарвардський економіст Д. Гелбрейт, вважають державний сектор відносно невеликим, а Дж. Стігліц констатує, що масштаби діяльності уряду сьогодні значно більші, ніж півстоліття тому. Також дискусійним залишається питання про роль держави у виробництві. Приміром, чи можуть приватні фірми краще забезпечити людей тими послугами, які сьогодні надає держава? Що стосується питання державного контролю над виробництвом, то воно не викликає особливої полеміки навіть у США. За словами Дж.Стігліца, «найпоширенішим аргументом на користь державного контролю за виробництвом товарів індивідуального споживання є те, що приватні фірми прагнуть максимізувати доходи власників, а не багатство нації». Часто можна почути, як державний сектор обвинувачують у неефективності. Це і справедливо, й ні. Річ у тому, що державна власність часто зосереджена в тих секторах економіки, які з різних причин малорентабельні і навіть збиткові, непривабливі для приватного капіталу, чим значною мірою пояснюється, чому державні підприємства найчастіше менш ефективні, ніж приватні. Природно, що, розв’язуючи проблему ефективності державного підприємництва, країни з розвиненою ринковою економікою нагромадили великий досвід. Загальною тенденцією стало посилення підприємницької діяльності держави не в «чистих» формах, тобто заснованих лише на державній власності, а в змішаних, корпоративних. Інакше кажучи, йдеться про інтеграційну форму державного
Верховенство права - поняття і застосування в Україні
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|