|
||||||||||||||||||||||||||||||||
АНАЛІЗ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЮ БАНКУ
Кредитний процес складається з двох етапів. На першому етапі помічником з питань банківської безпеки та відділами кредитування здійснюється реальний аналіз кредитних заявок, при цьому велику увагу приділяється кредитоспроможності фірми-постачальника, оцінці сильних і слабких сторін її діяльності, ймовірним строкам погашення кредиту. Ця інформація направляється заступникові директора по кредитах. Якщо фірма відповідає всім вимогам політики банку, то оформляється кредитна угода. Після надання кредиту починається другий етап кредитного процесу. На цьому етапі відділом економічного аналізу здійснюється аналіз поточної діяльності фірми, що сприяє виявленню на ранній стадії “проблемних кредитів”, тобто кредитів, яким загрожує несвоєчасне погашення[26]. Для того, щоб спростити складні ситуації в прийнятті рішення, можна порекомендувати банку використовувати модель АВС — аналізу, на другому етапі кредитного процесу. Призначення і зміст цієї моделі є розподіл виданих кредитів у ризикові класи в залежності від фінансових показників позичальників, вартості забезпечення, правильності всієї кредитної документації [20, с.132-133]. Отже, група А — кредити з найменшим ризиком; В — кредити з підвищеним ризиком; Г — кредити з найвищим ризиком. Застосування АВС — аналізу ефективно впливає на прийняття управлінських рішень. Так як АВС — аналіз дозволяє прогнозувати витрати від непогашених кредитів, які можуть вплинути на прибуток банку. Для цього необхідно поводитись з клієнтами цієї групи з особливою увагою, ретельністю, підтримувати з ними зв’язки, особливо враховувати побажання цих клієнтів, продумувати можливість надання пільгових кредитів. На управління кредитним ризиком впливає багато факторів. Оцінка та аналіз цих факторів обов’язково враховується в процесі планування. Так, об’єм непогашених кредитів часто не залежить від самого банку, а знаходиться під впливом економіки в цілому. Але банк, в свою чергу, може зменшити кредитний ризик шляхом відмови від концентрації кредитів в конкретних галузях чи фірмах, що переживають спад виробництва, та надаючи кредити таких ризикових вкладів приносять найменші втрати. Планування та управління може бути тільки тоді ефективним, коли враховані всі фактори, що впливають на діяльність банку. Тобто керівництву банку необхідно мати наступну інформацію: оцінку ринкових можливостей, розпізнавання залежностей, зміни структури ринку, зміщення потреб: про характер діяльності конкурентів, їх цілі, стратегічні можливості, їх слабкі сторони: про власні сильні і слабкі сторони, наявні потенціали: про зміни в суспільних, політичних, економічних тенденціях. Проведення ситуаційного аналізу проводить відділ маркетингу. Завдяки аналізу ринку та навколишнього світу можна на ранньому етапі розпізнати зміщення потреб, суспільні тенденції. Банк зобов’язаний чітко орієнтуватися в ситуації на ринку, коли приймає те чи інше рішення по забезпеченню захисту своїх інтересів. Продажна ціна забезпечення підпорядковується умовам ринку, відповідно вона підлягає коливанням. Оцінка забезпечення повинна проводитись з врахуванням ринкових перспектив. Отже, ми бачимо, до виникнення сумнівних кредитів приводять фактори, що залежать і не залежать від банку. До перших факторів відносяться всі аспекти, пов’язані з кредитним процесом, тобто із адекватним аналізом кредитної заявки, кредитної документації та інше. Самостійні фактори — несприятливі економічні умови, в яких опинився позичальник, стихійні лиха. Більшість фірмових крахів — результат погано організованого менеджменту. Типові проблеми: незадовільні планові і бухгалтерські служби, загальна некомпетентність. Як правило, недосконалий менеджмент пов’язаний з витратами росту, коли компанія, яка динамічно розвивається, наштовхується на недоліки сильно централізованого управління, яке в змозі охопити всі деталі господарського процесу. Якщо додаткове узгодження не дає результату, тобто стан справ позичальника не покращується і погашення простроченої позики не передбачається, то банк переходить до наступного етапу — реалізації забезпечення. Реалізація забезпечення — процес трансформації в готівку частини активів, на яку претендує банк за угодою про забезпечення кредиту. У випадку, коли банк надавав кредит чи реалізація забезпечення не дозволила погасити повністю проблемний кредит, наступає третій етап — стягнення кредиту через суд. Суд допомагає банку виявити, які джерела доходу та активи позичальника можна обернути в погашення кредиту. На четвертому етапі — виконання судового рішення [27, с.213]. Результатом роботи банку з простроченими кредитами може виявитися банкрутство боржника (п’ятий етап). Своєрідним амортизатором кредитного ризику служить резервний фонд, створений в банку для компенсації збитків від списаних кредитів. Джерело відрахувань — прибуток, який залишається в розпорядженні банку після перерахування податків у бюджет. Нормативи відрахування затверджуються пайовиками. Подібна практика формування резервного фонду далека від досконалості. По-перше, нормативи не узгоджуються з фактичними втратами від списаних кредитів за попередні роки. По-друге, не коректним є обчислення нормативу в процентах від прибутку. Звичайно, джерелом формування резервного фонду повинен бути кредитний портфель банку. Відрахування в нього приводить до залежності від середньої частки прострочених позик у загальному об’ємі кредитних вкладень за останні 2–6 років. Використання АБС — аналізу при класифікації виданих кредитів за групами ризику дозволить зосередити увагу на найбільш надійних, а також стимулювати зацікавленість в одержанні кредиту клієнтами групи А. Виявлення причини погіршення господарської діяльності допоможе запобігти несвоєчасному погашенню позик, а також прийняти рішення, як будувати подальші відносини з невиправним боржником. Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать: норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7); норматив великих кредитних ризиків (Н8); норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9); норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10). Норматив (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Він розраховується за формулою (1.1) Де 3с — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими, сумнівними нарахованими доходами, 100% позабалансових зобов'язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів), за вирахуванням сформованих резервів під ці операції щодо такого контрагента; РК — регулятивний капітал банку. Значення нормативу Н7 не має перевищувати 25%. Норматив Н8 установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів і розраховується за формулою (1.2) де Зв — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями
Контроль та управління ризиками в кредитній діяльності комерційного банку
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|