Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) .

На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.

Если возникнут вопросы, набирайте 0505603140 или 0673126507 (с 09:00-21:00)

ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОЇ ІМІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ

Дисципліна:

Міжнародні економічні відносини

ID роботи:

2386

Вид роботи:

Курсова

План:

Вступ 3
Розділ 1. Особливості розвитку світових міграційних процесів 5
1.1. Напрямки сучасних міграційних процесів 5
1.2. Регулювання міжнародної міграції робочої сили 8
Розділ 2. Проблеми трудової еміграції в Україні 12
2.1. Розвиток міграційних процесів в Україні 12
2.2. Аналіз еміграційних процесів 18
Розділ 3. Проблеми територіального розміщення трудових ресурсів України та перспективи їх вирішення 27
Висновки 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 32
Додатки 34

Інтервал:

1

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОЇ ІМІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ / 2386

Кількість сторінок:

46

Рік написання:

2008

Ціна:

за доплату ця робота може бути оперативно оновлена. Зв'яжіться із нами КОНТАКТИ

50 грн.

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

На сьогодні сформувалися и активно функціонують кілька регіональних ринків праці (Південно- та Північноамериканський, Європейський, Близькосхідний, Африканський), які являють собою арену масових міграційних процесів, усталеного міждержавного обміну трудовими ресурсами. За даними міжнародної статистики, на кінець XX ст. у світі налічувалося близько 25 млн працівників-мігрантів, а якщо додати членів їхніх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то ця цифра збільшується в 4—5 разів і сягає понад 120 млн осіб.
До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми.
Трудова міграція як форма розвитку ринку праці зумовлюється насамперед економічними інтересами людей, конкуренцією, системою порівняльних переваг, усім соціально-економічним середовищем, що притаманне ринковому господарству. Адже реалізація творчого потенціалу особистості, механізм її включення у виробничий процес значною мірою залежать від забезпечення кожній людині економічної та юридичної свободи, тобто можливості безперешкодно пересуватись у межах власної держави чи виїжджати за кордон у пошуках роботи, вільно розпоряджатися собою, продавати робочу силу на вигідних для себе умовах.
Вихід у 90-ті роки на міжнародну арену України як самостійного суб'єкта міжнародних відносин природно актуалізував питання її оптимального залучення до процесу міжнародної міграції — складової загальноінтеграційного процесу. Це не зовсім нове для України явище, оскільки українці здавна були одним з наймобільніших народів Європи, що розселялися — коли добровільно, коли примусово — як у межах свого континенту, так і поза ним, але нинішня ситуація в цій сфері має свої характерні особливості й складнощі, породжені сукупністю як внутрішніх, так і зовнішніх факторів [26, 208].
Як відомо, за часів панування адміністративно-командної системи державна влада серйозно обмежувала свободу пересування громадян по території республіки, а також за її межі. Спочатку влада вдалася до позбавлення паспортів жителів сільської місцевості, потім запровадила жорсткі правила прописки і навіть її заборону в окремих містах і регіонах республіки, суворо фільтрувала виїзд за кордон та ін. Масові переселення з України у східні райони СРСР мали, як правило, примусовий або напівпримусовий характер (депортації народів, мобілізація молоді на освоєння Сибіру, цілинних земель тощо).
Внаслідок автаркічного характеру розвитку «радянська імперія» була «зачиненою» як для власних, так і для іноземних громадян країною. Виїзди наших співвітчизників за кордон на роботу суворо регламентувалися і потребували офіційного дозволу. Перелік країн, куди мали змогу виїжджати на роботу українці, обмежувався соціалістичними або соціалістичне орієнтованими державами. Працювали за кордоном тільки певні категорії фахівців, в основному викладачі, лікарі, будівельники та військові.
Зі здобуттям Україною незалежності, демократизацією суспільного життя було усунуто характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання. Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі ширшої інтеграції країни в процеси міжнародної міграції.
На підвищення територіальної рухомості населення безпосередньо впливають процеси роздержавлення власності й приватизації, які підсилюють мобільність капіталу, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків України та режиму виїзду громадян за її межі. Правову підставу для розширення міграційних зв'язків створили Конституція України, закони України «Про громадянство», «Про зайнятість населення», «Про порядок виїзду з України і в'їзд в Україну громадян України», «Про біженців». «Про правовий статус іноземців» та інші законодавчі й нормативні акти, згідно з якими громадяни України здобули право самостійно і без будь-яких обмежень вибирати країну мешкання та працевлаштування, а іноземці — з різних мотивів в'їжджати в Україну.
Падіння «залізної завіси», створення відповідної законодавчої бази, суттєве спрощення механізму оформлення документів на виїзд стали своєрідним каталізатором стрімкого зростання еміграційної активності в суспільстві. Але основна економічна причина небувалого зростання обсягів еміграції українських громадян за кордон у 90-ті роки полягала у кризовому становищі на внутрішньому ринку праці та різкому падінні рівня життя населення.
Масова еміграція з України спричинюється такими обставинами:
• зростанням безробіття;
• величезною різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні і країнах Заходу;
• відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;
• економічною нестабільністю в країні і невизначеністю шляхів виходу з неї;
• гуманітарними мотивами;
• відсутністю безпеки громадян.
Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному та політичному житті. Спад виробництва, який розпочався в 1990 р., поглиблювався упродовж цілого десятиріччя. Так, за даними Держкомстату України, в 1991—1998 рр. промислове виробництво скоротилося майже на 55 %, сільськогосподарське — на 35 %, рівень капітальних вкладень— на 80 %. Зупинити спад вдалося лише в 1999—2000 рр.
Ринкова трансформація економіки України здійснювалася вкрай непослідовно і безсистемне, наслідком чого є наростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу й некерованості соціально-економічних процесів. Організаційно не підготовлена лібералізація цін призвела на початку 90-х років до галопуючої інфляції, значною мірою підірвала платоспроможність населення, зумовила зубожіння переважної його частини. Значно скоротилося виробництво основних продуктів харчування. Більша частина населення країни опинилася за межею бідності, її дохід не забезпечує навіть прожиткового мінімуму, а іноді й фізіологічної норми споживання.
Аналіз сучасного стану внутрішнього ринку праці та рівня життя населення України не дає підстав для сподівань на поліпшення економічної ситуації, збільшення обсягів виробництва, розширення пропорцій зайнятості, реального зростання заробітної плати. Принаймні найближчим часом зупинити ескалацію труднощів, з якими повсякденно стикаються всі верстви суспільства, навряд чи вдасться. Чинниками зниження рівня життя населення України є: загальна економічна криза; наявність формальної неоплачуваної зайнятості; значна чисельність безробітного населення, яке отримує мізерну допомогу від держави; невисокий рівень заробітної плати, особливо в бюджетних організаціях, а також постійні та тривалі затримки її виплати: падіння курсу гривні; відтік грошей у тіньову економіку; систематичне зростання цін.
У 2006 р. кількість осіб, що мали статус офіційного безробітного, дорівнювала в Україні 2698,8 тис., або 5,2 % економічно активного населення проти 1437,0 тис. у 1995 р. (0,5 %). Згідно з розрахунками Міжнародної організації праці (МОП), цей показник набагато вищий — майже 15 % працездатного населення.
За офіційними джерелами, частка так званого прихованого безробіття становить від 30 до 45 % загальної чисельності зайнятих. Високий рівень прихованого безробіття зумовлений ситуацією, коли працівники на підприємствах, в основному державного сектора, працюють 2—3 дні на тиждень або тривалий час перебувають у відпустках за свій рахунок з ініціативи адміністрації. У 2004 р. у таких відпустках перебувало понад 3 млн працівників.