Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) .

На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.

Если возникнут вопросы, набирайте 0505603140 или 0673126507 (с 09:00-21:00)

ДЖЕРЕЛО ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

Дисципліна:

Цивільне право

ID роботи:

4100

Вид роботи:

Контрольна

План:

ВСТУП           3
1. Поняття та ознаки джерел підвищеної небезпеки        5
2. Види джерел підвищеної небезпеки      17
2.1. Транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки        17
2.2. Устаткування промислових підприємств та будівельна техніка     19
2.3. Вибухові матеріали як джерела підвищеної небезпеки         20
2.4. Легкозаймисті речовини як джерела підвищеної небезпеки           21
2.5. Отруйні речовини         22
ВИСНОВОК 24

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 26

Інтервал:

1,5

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	ДЖЕРЕЛО ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ / 4100

Кількість сторінок:

28

Рік написання:

2010

Ціна:

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Водночас, Закон України “Про об'єкти підвищеної небезпеки” не містить визначення поняття “джерело підвищеної небезпеки”, а вказує на об’єкти підвищеної небезпеки як об’єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
Проблема відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, досить своєрідна, вона відноситься до числа «приватних» цивільно-правових проблем, проте значення правильної її постановки і вирішення виходить за рамки цивільного права, а її актуальність визначається питомою вагою відповідних цивільно-правових спорів в судовій практиці.
У юридичній літературі визначенню поняття джерела підвищеної небезпеки присвятили свої праці такі науковці-цивілісти, як М.М. Агарков, Б.С. Антимонов, О.О. Красавчиков, М.С. Малеїн, В.І. Серебровський, О.С. Іоффе, В.Г. Вердников та ін.
У даній роботі намагатимемось здійснити аналіз основних положень запропонованих ними наукових концепцій вирішення вказаної проблеми.
Стаття 1187 ЦК України регулює зобов'язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Норма цієї статті відрізняється від інших норм, що передбачають зобов'язання із заподіяння шкоди, тим, що в ній ідеться про особливий засіб заподіяння шкоди — про джерело підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим за ст. 1187 ЦК України використовуються три взаємопов'язані категорії:
1) підвищена небезпека для оточення;
2) діяльність, яка пов'язана з підвищеною небезпекою;
3) джерело підвищеної небезпеки.
Проблемі відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки присвячено немало сторінок монографій, брошур, статі і підручників.
У юридичній літературі розроблено кілька теорій, у яких виражені погляди на суть джерела підвищеної небезпеки. Найбільшого визнання у науці і судово-господарській практиці набули теорії діяльності (М.М. Агарков, Б.С. Антимонов) та об'єктів або предметів матеріального світу (О.О. Красавчиков, М.С. Малеїн).
Більшість авторів під час дослідження даної проблеми небезпідставно акцентують увагу на тому, що специфічним для відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки є його обов'язок по відшкодуванню шкоди не тільки у разі вини, але і за відсутності її в його діях. Момент, безумовно, специфічний і заслуговує уваги. Але бачити в ньому головну і кваліфікуючу особливість відшкодування вказаної шкоди все ж таки неправильно.
Кваліфікуючою ознакою для застосування ст. 1187 ЦК України є факт спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Питання про ті або інші межі відповідальності - це питання про юридичні наслідки певного факту, і він, природно, виникає лише після того, як встановлений caм факт спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Виходячи з цього представляється необхідним залишити систему висвітлення даної проблеми, що склалася за традицією, через яку спочатку обговорюються юридичні наслідки і лише потім факт спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Для того щоб досліджувати даний факт, перш за все потрібно з'ясувати сутність джерела підвищеної небезпеки.
Поняття джерела підвищеній, небезпеки - одна із специфічних категорій цивільного права.
Положення цивільного законодавства про сутність джерела підвищеної небезпеки більш ніж лаконічні. Стаття 1187 ЦК України містять лише загальне поняття джерела підвищеної небезпеки, однак, з нього не випливає жодних вказівок на які-небудь ознаки, яким повинні відповідати ті або інші знаряддя і засоби виробництва для віднесення їх до числа названих джерел. Закон, як відомо, дає лише далеко не повний приблизний перелік тих організацій і громадян, які можуть нести обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
Найбільш поширеним в науці цивільного права є думка, згідно якої джерело підвищеної небезпеки представляє собою певного роду діяльність, що створює підвищену небезпеку для оточуючих. Ця концепція (іменована надалі концепцією «діяльності») знайшла своє відображення в роботах
М.М. Агаркова, В.І. Серебровського, О.С. Іоффе В.Г. Вердникова і ряду інших цивілістів. Так, зокрема, М.М. Агарков писав: «Джерелом підвищеної небезпеки є не річ, а певна діяльність по використанню відповідних речей». На думку О.Г. Іоффе, джерело підвищеної небезпеки є певного роду діяльність. З точки зору В.Г. Вердникова, даним джерелом є певні види людської діяльності.
Найбільш ґрунтовно про джерело підвищеної небезпеки як певного роду діяльність говорить Б.С. Антимонов. На його думку, дане джерело - це «завжди дія або система дій, тобто діяльність, але ніколи не «річ» і не відсутність дії, діяльності, не бездіяльність». «Для визнання діяльності «джерелом підвищеної небезпеки» продовжує автор, -... не має значення характер діяльності, виробничий, господарський, науково-дослідницький або адміністративно-управлінський». Разом з тим Б.С. Антимонов прийшов до висновку, що поняття «джерело підвищеної небезпеки» «має умовний юридичний сенс», а цивільне право «зовсім не потребує» такого терміну, як «джерело підвищеної небезпеки», оскільки він є незрозумілим та збиває з пантелику.
Б.С. Антимонов закликає відмовитися не тільки від терміну «джерело підвищеної небезпеки», але і від самої цивільно-правової категорії, що означена цим терміном. «Випадки, в яких відповідальність підвищується нашим законом за межі суб'єктивного випадку, - пише Б.С. Антимонов, - характерні тим, що виникнення в них шкідливого результату визначається, як правило, не виною, що виявилася в поведінці людей (суб’єкта спричинення шкоди, потерпілого). Визначальною причиною в таких випадках виступає, як показує досвід, сама діяльність. В цьому і полягає одночасно і сенс поняття «джерело підвищеної небезпеки». Погляди Б.С. Антимонова обґрунтовано піддані критиці в роботах Б.Б. Черепахина, О.С. Іоффе, К.К. Яічкова і інших представників науки цивільного права. В цьому зв'язку представляється можливим і необхідним звернути увагу лише на ті питання, які не були в достатній мірі зачеплені в дослідженнях названих авторів.
Менш за все у визначенні сенсу поняття джерела підвищеної небезпеки Б.С. Антимонов відштовхується від невірних, з нашої точки зору, положень. На думку Б.С. Антимонова, для даного роду випадків характерне, що настання шкідливого результату визначається, як правило, не виною, а самим родом діяльності. Практично це не так. Як показує аналіз судової практики, вивчення матеріалів подій на автомобільному і залізничному транспopті, настання шкідливих результатів з суб'єктивної сторони спричинено в основному саме виною або безпосередньо спричинювача шкоди, або самого, потерпілого. Трактування причин настання шкоди в зв'язку з його спричиненням джерелом підвищеної небезпеки як певного роду діяльності, позбавленої яких-небудь якісних характеристик, неприйнятна.
З приводу теорії професійного ризику, що висувається в юридичній літературі, Б.С. Антимонов писав, що всі її різновиди «містять в собі негативне філософське ядро. Вони засновані на фаталістичному уявленні про неминучість нещасних випадків і на виробництві і на транспорті, про безсилля людини і держави в боротьбі з цим злом, про необхідність обмежити все правове нормування відповідальності за цивільне правопорушення в таких випадках тільки ліквідацією невідворотних збитків».