|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВОЧИНІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВОВІДНОШЕННІ
Правочин — вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини (наприклад, землетрус, повінь). Як дія цілеспрямована, тобто спрямована на досягнення певних результатів, що мають правовий характер, правочин відрізняється від інших правомірних вольових актів — юридичних вчинків, що виникають на підставі вимог закону (наприклад, знахідка, виявлення скарбу). Від останніх правочин відрізняється ще й тим, що особи можуть, наприклад, укласти договір, який хоч і не був передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам (ст. 6 ЦК України), завдяки чому є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. На відміну від цього, юридичний вчинок не може бути такою підставою за відсутності прямої вказівки на це у цивільному законодавстві. Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом (ст. 11 ЦК України), що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Відповідно до цього цивільне законодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України). Поняття «правочин», що використовується в ЦК України, є суто українським терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві протягом 20-30-х років, і є тотожним терміну «угода», що містився у ЦК Української РСР (1964 р.). Правочин — це правомірна вольова дія. Така позиція переважає в юридичній літературі [37, c. 227-228]. Правомірність цравочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Правова ціль, заради якої учасники цивільних відносин вчиняють правочини, є їх підставою (каузою), наприклад, набуття права власності на майно або права користування ним та ін. Правова ціль правочину має бути досяжною та законною. Правочин, ціль якого не відповідає цим вимогам, є недійсним, наприклад, правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України). У свою чергу, правові наслідки, що виникають внаслідок виконання правочину, є його правовим результатом. Останній може збігатися або не збігатися з правовою ціллю правочину (наприклад, якщо ціль правочину була незаконною або недосяжною). Від правової цілі правочину треба відрізняти мотив, за яким він вчиняється. Під останнім у юридичній літературі розуміють спонукальну причину та соціально-економічну або іншу, ніж правова, ціль, заради якої вчиняється правочин [35, c.281]. Згідно з цим мотиви лише спонукають учасників цивільних правовідносин до вчинення правочину, не маючи при цьому, на відміну від підстави правочину, правового значення. Класифікація правочинів може здійснюватися за різними критеріями: 1. Залежно від числа сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення, правочини поділяються на одно-, дво- чи багатосторонні (ч. 2 ст. 202 ЦК України). Одностороннім правочином є вольова дія однієї сторони, яка може бути представлена однією особою (наприклад, заповіт) або кількома особами (наприклад, договір купівлі-продажу). З одностороннього правочину виникають права, як правило, в інших осіб (наприклад, право представника представляти особу, яка його уповноважила на це довіреністю). Що ж до обов'язків, то вони за одностороннім правочином виникають лише для особи, яка його вчинила (наприклад, обов'язок особи, яка видала простий вексель). Для інших осіб односторонній правочин може створювати обов'язки лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Згідно зі ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Дво- чи багатосторонні правочини мають назву «договори». Віднесення правочинів до договорів пов'язано з тим, що для вчинення останніх необхідні не тільки вольові дії сторін, а й погодженість цих дій, яка досягається завдяки договору. У випадку, коли для вчинення правочину потрібні погоджені вольові дії двох сторін, правочин є двостороннім. Більшість договорів є двосторонніми, наприклад, договір купівлі-продажу, міни, майнового найму (оренди). Для вчинення багатостороннього правочину необхідні погоджені вольові дії трьох або більше сторін, що спрямовані на вчинення такого правочину (наприклад, договір про спільну діяльність, договір фінансового лізингу) [26, с.281]. Оскільки в результаті правочину виникають, змінюються або припиняються цивільні права й обов'язки, можливо виникнення спорів про те, мав місце правочин або ні, укладений він або ні. У цьому зв'язку практика виробила поняття неукладеного договору і відповідної правової конструкції позову. Пред'явлення такого позову може бути пов'язано, зокрема, із новацією зобов'язання (договору). Специфіка правочину про новацію полягає в тому, що між сторонами існує зобов'язання. Новий, що укладається сторонами правочин, на думку однієї сторони, припиняє раніше виникле зобов'язання, а на думку іншої сторони - ні. Оскільки одностороній правочин також направляється на досягнення цивільно-правових наслідків і фактично такі наслідки спричиняє, необхідно чітко встановити момент учинення такого правочину і настання відповідних юридичних наслідків. Загальне правило на цей рахунок не формулюється ні в Цивільному кодексі, ні в інших законах, ні в підзаконних актах. На цей момент із усією певністю вказується в законах тільки тоді, коли настання цивільно-правових наслідків зв'язується з юридичним складом, що містить у собі одностороній правочин і витікання встановленого терміна. Так, надаючи комісіонеру право відмовитися від виконання доручення, договір комісії зберігає свою силу протягом двох тижнів із дня одержання комітентом повідомлення комісіонера про відмову від виконання доручення. Іншими словами, договір комісії припиняється через два тижні з дня одержання комітентом повідомлення про відмову. Зобов'язання комісії в момент припинення договору також припиняється в частині обов'язків комісіонера учинити одну або декілька угод в інтересах комітенту, зустрічних прав комітенту і пов'язаних із цим інших прав і обов'язків сторін. Воно зберігається після припинення договору комісії тільки в частині дій сторін у відношенні майна комітенту, що залишився після припинення договору в комісіонера. Викладене в попередніх двох пунктах дозволяє стверджувати, що суперечки, пов'язані з різною оцінкою сторонами дій, спрямованих на встановлення, зміну і припинення цивільних прав і обов'язків, повинні бути звичайним явищем, що часто зустрічається. І не випадково Вищий арбітражний суд то і діло звертався до проблеми неукладеного договору [9]. Таким чином, практичні потреби захисту цивільних прав можуть викликати необхідність пред'явлення позову про визнання правочину недійсним. Проте Верховний Суд не вважає за необхідне пред'явлення такого позову. У постанові по одній зі справ Верховний Суд зазначив таке: 1) вимога про визнання договорів неукладеними не відповідає засобам захисту цивільних прав; 2) установлення факту неукладення договору не призводить до відновлення порушених прав; 3) вимога про визнання договору неукладеним є не чим іншим як вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення; 4) цей факт (крім прямо установлених випадків) може встановлюватися судом тільки при існуванні між сторонами і розгляді суперечки про право цивільне; 5) установлення такого факту є елементом оцінки фактичних обставин справи й обгрунтованості вимог (постанова в справі по позову акціонерного товариства "С" до приватного підприємства "Б", акціонерному товариству "К" і акціонерному товариству "Б" про визнання договору неукладеним від 14 січня 2001 р.) [31, с.47-48]. Умови правової держави диктують необхідність відходу від практики жорстких формальних вимог до учасників цивільно-правових відношень і відповідних суперечок. Закон подає суб'єктам право звертатися в суд із позовами про захист не тільки порушеного, але оспорюваного права. І якщо сторона відмовляється виконувати свій обов'язок перед іншою стороною або жадає від іншої сторони виконання обов'язку, існування якого інша сторона оспорює, то інша сторона вправі пред'явити позов про визнання угоди неукладеною, про визнання договору неукладеним, про визнання відсутності правовідносин, про визнання відсутності обов'язку (обов'язків), про визнання відсутності суб'єктивних прав. Аналогічним чином можливо пред'явлення вимоги про визнання правочину укладеним, договору - укладеним, правовідносини, право, обов'язок - існуючими, припиненими або втраченими. 2. За характером правовідносин, що виникають на підставі правочину, останні поділяються на відплатні та безвідплатні. Відплатним є правочин, у якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов'язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. Відплатність може виражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо. Прикладами відплатних правочинів є договір купівлі-продажу, міни, страхування, кредитний договір та ін. Якщо обов'язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої стррони, то такий правочин є безвідплатним (наприклад, договір позички, дарування). Відплатність та безвідплатність правочинів визначається законом та домовленістю сторін. Деякі правочини можуть бути як відплатними, так і безвідплатними, що залежить від волі сторін правочину (наприклад, договір доручення, зберігання). 3. Залежно від того, коли правочин вважається вчиненим, тобто породжує права та обов'язки, правочини поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальним є правочин, для вчинення якого достатньо лише досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними (наприклад, договір купівлі-продажу, підряду, спільної діяльності). Для вчинення реального правочину недостатньо лише досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов. Реальний правочин, на відміну від консенсуального, вважається вчиненим лише тоді, коли відбудеться передача речі, тобто права та обов'язки за ним виникають з моменту її передачі (наприклад, договір зберігання, позики, ренти). 4. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Правочини, дійсність яких залежить від наявності конкретної підстави — цілі, є каузальними, а правочини, для дійсності яких підстава — ціль не має значення, є абстрактними. Дійсність каузального правочину залежить від його підстави — цілі, яка вбачається з нього. Наприклад, ціллю договору позики є передача у власність позичальникові грошових коштів. Більшість правочинів є каузальними (наприклад, договір купівлі-продажу або майнового найму). На відміну від каузальних правочинів, правочини, дійсність яких не залежить від їх цілі, мають абстрактний характер (наприклад, вексель, оскільки з нього не вбачається, на підставі чого його держатель має право вимагати сплати грошових коштів, або гарантія, зобов'язання за якою не залежить від основного зобов'язання). Абстрактні правочини є дійсними за умови прямої вказівки закону на їх абстрактний характер. 5. Правочини поділяються на умовні та безумовні. Умовним є правочин, в якому виникнення прав та обов'язків ставиться сторонами у залежність від обставини, яка може наступити або не наступити в майбутньому. Обставина, яка може бути передбачена сторонами як умова, може бути вільно обрана сторонами, але не повинна суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Такою обставиною може бути подія або дія осіб. До умовних правочинів закон відносить ті, що вчиняються з відкладальною або скасувальною обставиною (ст. 212 ЦК України). За правочином, вчиненим з відкладальною обставиною на момент його вчинення, права та обов'язки не виникають, а їх настання відбувається при наступі відкладальної обставини, наприклад, укладення договору найму (оренди) житла, за яким виникнення прав та обов'язків наступає при вступі фізичної особи (наймача) у шлюб. На відміну від цього, за правочином, вчиненим із скасувальною обставиною, права та обов'язки настають при його вчиненні й існують до наступу скасувальної обставини, наприклад, фізична особа (наймодавець) за договором найму житла надає наймачеві житло за умови, що права та обов'язки за цим договором припиняться у випадку приїзду до наймодавця на постійне проживання його сина. Вищезазначені обставини характеризуються в цілому такими рисами: наступ обставин має бути об'єктивно можливим; сторонам не повинно бути відомо, наступить така обставина чи ні; обставина може настати у майбутньому, однак вона може існувати і на час вчинення правочину за умови, що сторони не знали цього.
Договір перевезення пасажирів і багажу
Анотація до робіт за 2011 рік: відповідальність податковій адміністративного актів Контроль право Дисциплінарна ЦЕНТРАЛЬНИХ аудиторської внутрішнього система карткових послуг міжбанківських активами переказу лікарськими РЕКЛАМИ таємниці цінних бірж Установчі Росії Ціноутворення мотивації СТИМУЛЮВАННЯ Вашингтон Америки ДИРЕКТОРІЇ Ярослава свободи конституційного ГРОМАДСЬКИХ КОНСТИТУЦІЙНОГО Конституції Президента депутата Президент Пропорційна місцевого обшуку алібі самовпевненістю відповідальність кодекс рибним полювання Комп'ютерна зраду Осудність неповнолітніх моральність Предмет покарання доказування обвинуваченого злочинності причин проституції Ламброзо Жінка професійної жертви наркотичними жінок насильницьких посадових суїциду прогнозування злочинця Рецидивна інвестиційної дефіцит капітал Валютний навколишнього Виробництво Власність криза кредитної інфляції доходів маркетингова страхових конкурентна управлінські правоохоронна Грошові торгівлі продовольча міграційних України РОЗВИТОК Європейський Єврорегіони міграції Торгівельні ІНВЕСТИЦІЙ валютної лініях підприємств Ціновий ринку дезадаптації податків податкової ухилення фізичних Податкова Аристотеля Гегеля Платона софістів БУША мислителів шкільної обдарованості конфліктних Конфлікти Міжособистісні міжособистісних юридичну ОЩАДБАНК Інвентаризація облікових документування розсуду спецслужб бухгалтерії Торгівля соціального асортименту документаційними Миколаївської бездоглядність УЧАСТІ насилля компетентності вторинних платоспрожності СОЦІАЛІСТИЧНОГО правомірна Застосування форми соціалізація Функції ХАРТІЯ трудові Матеріальна трудових позову охорони Роботодавець Міжнародної туристичного ділового стратегічного США ЯПОНІЯ гостинності рестораних персоналу кадрів РОЗМІЩЕННЯ управління передгірських Сільський мотивація Туризм харчування методів Закарпатті Ялта Відродження фінансовий система інструментів Прибуток доходу Акція оприлюднення Авторські МАЙНОВИХ банківського страхування Застава Об'єкти Опіка ВЛАСНОСТІ виконавців свідоцтва користування ПРИВАТНОЇ Речові правовідношення авторського фірмового авторського
Східниця Шешори Воловець Солочин Серебряный Водограй Поляна Косов Космач Ужгород Поляница Думка Сольва Верховина Татарів Карпати Пилипець
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|