|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Місцеві районні державні адміністрації правові засади організації і функціонування
Відповідно до ст. 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Вперше в політико-правовій практиці незалежної України інститут місцевих державних адміністрацій був запроваджений у 1992 р., коли Верховна Рада 5 березня 1992 р. прийняла закон про представника Президента, яким місцеві органи виконавчої влади, засновані на базі виконавчо-розпорядчих органів районних та обласних рад, відокремлювалися від органів місцевого та регіонального самоврядування, насамперед в особі представницьких органів. Це відокремлення було продиктовано необхідністю створення єдиної системи органів виконавчої влади на чолі з Президентом, а також — розмежування функцій та повноважень між місцевими державними адміністраціями, як органами держави, та місцевим і регіональним самоврядуванням, яке стало самостійною формою реалізації публічної влади. Таким чином, було роздержавлено місцеві ради як державні органи, які складали політичну основу тоталітарної радянської держави. Фактично це здійснювалося ситуативно, без належної наукової розробки. Правда, у рекомендаціях окремих конференцій та публічних виступах вже йшлося про необхідність роздержавлення місцевих рад, про структурну реформу місцевої влади , але фундаментальних досліджень з даних питань не було. На це не раз вказувалося в юридичній літературі . Указом Президента України від 14 квітня 1992 р. було затверджено Положення про місцеву державну адміністрацію, за яким ця адміністрація стала системою органів державної виконавчої влади, котрі утворювалися відповідними представниками Президента або входили до її складу за принципом подвійного підпорядкування. Місцеві державні адміністрації були підпорядковані представникам Президента, а з питань, віднесених до компетенції Кабінету Міністрів, — підпорядковувались йому . Заснування місцевих державних адміністрацій призвело до суттєвої децентралізації виконавчої влади, що дало привід деяким зарубіжним експертам стверджувати, що в Україні відбувається федералізація цієї гілки влади. Справді, Україна у 1992 р. почала відходити від моделі унітарної централізованої держави і ставати децентралізованою державою. Ця тенденція у розвитку державного устрою України і була закріплена у новій Конституції . Однак практика запровадження місцевих державних адмін- істрацій у 1992-1993 рр. породила певні проблеми, пов'язані з «двовладдям», коли главі місцевої державної адміністрації активно протистояв голова відповідної місцевої ради. Після «роздержавлення» місцевих рад прихильники радянської влади не склали політичної зброї: вони вимагали скасування інституту представників Президента та відновлення старої системи місцевої влади. Під їх тиском Верховна Рада прийняла у лютому 1994 р. законодавство, яким після місцевих виборів у червні 1994 р. даний інститут скасовувався, а місцеві державні адміністрації мали трансформуватись у виконкоми місцевих рад . З обранням Президента України у липні 1994 р. була відновлена вертикаль виконавчої влади шляхом підпорядкування йому голів обласних, районних. Київської і Севастопольської міських рад та їх виконкомів. Президент України добився у Конституційному договорі 1995 р. з Верховною Радою відновлення інституту місцевих державних адміністрацій, які очолили вищезгадані голови місцевих рад за сумісництвом. Одностайність Президентів Л.М.Кравчука і Л.Д.Кучми у запровадженні інституту місцевих державних адміністрацій є свідченням того, що цей процес має об'єктивну природу. Тому й Конституція 1996 р. закріпила відповідний статус місцевих державних адміністрацій, остаточно вирішивши політичну суперечку між їх противниками та прихильниками на користь останніх. У рамках сучасного етапу адміністративної реформи 1 квітня 1997 р. Верховна Рада прийняла Закон щодо місцевих державних адміністрацій, яким вперше на законодавчому рівні забезпечила правове регулювання їх організації та діяльності. В процесі розробки й прийняття Закону про місцеві державні адміністрації склалася дещо парадоксальна ситуація. Парламент не тільки взяв на себе ініціативу в розробці законопроекту про місцеві державні адміністрації, але й зумів переконати Президента в ефективності прийнятого ним закону. Теоретичну основу законопроекту про місцеві державні адміністрації склали проект Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої під керівництвом народного депутата України І.Б.Коліушка і проф. В Б.Авер'янова, праці українських і зарубіжних вчених. При цьому був вивчений вітчизняний і зарубіжний досвід функціонування місцевих органів виконавчої влади. До складу робочої групи з питань підготовки проекту Закону про місцеві державні адміністрації ввійшли В.М.Кампо, (керівник), С.О.Клебан, Н.В.Ященко, П.С.Качур, М.В.Пітцик, Ї.П.Голосніченко. Ідеологія законопроекту про місцеві державні адміністрації базувалась на тому, що територіальна організація виконавчої влади покликана забезпечити ефективну діяльність цих адміністрацій на засадах поєднання централізації і децентралізації функцій і повноважень взаємодії з органами місцевого самоврядування з метою вирішення покладених на них конституційних завдань: а) виконання Конституції та законів України, актів Пре- зидента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади; б) дотримання законності та забезпечення правопорядку; додержання прав і свобод громадян; в) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони навколишнього середовища, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку; г) підготовка та виконання відповідних обласних і районних бюджетів, звітів щодо виконання цих бюджетів і згаданих програм; д) взаємодія з органами місцевого самоврядування; е) реалізація інших наданих державою, а також делегованих відповідними обласними та районними радами повноважень. Питання про юридичну природу місцевих державних адміністрацій — одне з головних в аналізі їх місця та ролі в системі органів виконавчої влади. У процесі розробки й прийняття Конституції деякі народні депутати вважали, що місцеві державні адміністрації будуть насамперед прообразом виконавчих органів обласної автономії, тобто колегіальними органами. Така думка висловлювалась і деякими вченими. Але більш глибокий аналіз природи місцевих державних адміністрацій засвідчує, що ці адміністрації є одноособовими місцевими органами виконавчої влади на чолі з головами адміністрацій, які їх формують і ними керують. Саме з цих позицій Закон закріплює положення про те, що місцева державна адміністрація є місцевим органом у системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації (ст. 2). Крім того, закон встановлює, що вона виконує повноваження державної влади, делеговані їй виконавчі функції відповідних рад (обласних і районних) через створені управління, відділи та інші структурні підрозділи . Відповідно до Конституції і даного Закону місцеві державні адміністрації діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом, Кабінетом Міністрів, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним та обласним радам у межах, передбачених чинним законодавством. Таким чином, за своєю юридичною природою місцеві державні адміністрації є саме органами виконавчої влади.
Виборча система України на виборах депутатів місцевих рад
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|