|
||||||||||||||||||||||||||||||||
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ РЕКЛАМИ
Економічна роль реклами реалізується в забезпеченні налагодження зв’язків між суб’єктами господарювання, між виробниками та споживачами товарів. Реклама сприяє підвищенню ділової активності, розширенню ринків збуту, стимулює прискорення обігу коштів, збільшенню обсягів капіталовкладень та зростання кількості робочих місць. Цим вона підвищує загальну ефективність функціонування національних економік і міжнародної економіки в цілому. Наслідком цього є загальне розширення суспільного виробництва. Реклама підтримує та загострює конкуренцію, даючи змогу споживачам розширити їхній вибір. Тому розвиток цивілізованої реклами є одним із головних напрямів державної економічної політики з підтримки чесної конкуренції в будь-якій країні . Соціальна роль реклами є наслідком її постійного та масованого впливу на членів суспільства. За цих умов реклама стає частиною соціального середовища, яке бере участь у становленні стандартів мислення та соціальної поведінки різних верств населення в кожній країні. Ця роль реклами знаходить також свою практичну реалізацію в тому, що в сучасному суспільстві інструментарій реклами все частіше використовується для вирішення гострих соціальних проблем. Унаслідок цього навіть виокремилася ціла рекламна галузь – соціальна реклама. Політична роль реклами реалізується в її впливі на результати виборчих кампаній, що зумовлюють певну розстановку політичних сил в органах державної влади, а також у забезпеченні матеріальних підвалин існування незалежних засобів масової інформації (ЗМІ), адже саме доходи від реклами є головним джерелом фінансування ЗМІ. Фінансово незалежні ЗМІ є, у свою чергу, важливим чинником формування демократичних засад у державі. Ідеологічна роль реклами є наслідком використання рекламних засобів як носіїв певної ідеології. Цю роль відіграє комерційна реклама, але більшою мірою вона притаманна рекламі політичних угруповань (партій, громадських об’єднань, рухів), державних інститутів і навіть окремих держав. Освітня (навчальна) роль реклами реалізується у сприянні поширенню знань із різних сфер діяльності, а також у прищепленні споживачам певних навичок. Психологічна роль реклами випливає з її активної участі у формуванні психологічних настанов людини, характеру реакцій на різноманітні фактори впливу, створенні певного психологічного клімату тощо. Естетична роль реклами реалізується у формуванні естетичних смаків аудиторії рекламних послань. Деякі рекламні послання відповідають критеріям віднесення їх до творів прикладного мистецтва. Професійно виконані носії зовнішньої реклами є частиною естетичного середовища міст та довкілля. Одну з найважливіших ролей у процесі розвитку рекламного ринку України відіграє побудова оптимальної системи державного управління рекламною діяльністю. Дослідження основних тенденцій сучасного стану національного рекламного ринку дало змогу виявити такі основні тенденції: суттєве переважання частки телевізійної реклами (72,5%) у структурі загальнодержавного рекламного бюджету; висока концентрація рекламного бізнесу в столиці держави; значне переважання іноземних рекламодавців за обсягами рекламних витрат у структурі інтегрованого рекламного бюджету; переважна питома вага (понад 90%) міжнародних мережевих рекламних компаній у реалізації українського загальнонаціонального рекламного бюджету . Аналіз також показав, що реклама, яка є однією з важливих складових інфраструктури національної економіки, соціального та політичного життя суспільства, сама потребує формування адекватних забезпечувальних підсистем. Серед найважливіших елементів інфраструктури рекламної галузі української економіки такі: - підсистема державного та громадського регулювання реклами. Мається на увазі розвиток нормативно-правової бази, контролю з боку громадськості, системи саморегулювання; - інформаційне забезпечення рекламного бізнесу, формування розвинутого ринку маркетингових досліджень, видання професійних ЗМІ для спеціалістів у сфері реклами; - система підготовки професійних кадрів для рекламного бізнесу, зокрема за такими його напрямами, як маркетинг, менеджмент, творчість у сфері реклами, технологія виробництва рекламоносіїв та ін. - виробнича інфраструктура: виробництво матеріалів, що використовуються під час розроблення рекламоносіїв; опрацювання нових рекламних технологій; формування системи виробничих рекламних компаній і т. ін. Системний аналіз літературних джерел з проблем розвитку реклами як елемента суспільно-економічної системи дав змогу скласти уявлення про стан їх наукового опрацювання. На сьогоднішній день основна частина публікацій стосується питань дослідження економічної та комунікаційної ролі реклами. Фрагментарно розглянуто питання історії розвитку вітчизняної реклами. Деякі автори, виходячи з важливої та різнопланової ролі реклами в суспільстві, слушно доходять висновку щодо необхідності комплексного ефективного зовнішнього її контролю, одним із основних суб’єктів якого традиційно виступає держава. Проте слід зазначити, що ці проблеми розглядалися безсистемно, в деяких випадках побіжно і, як наслідок, належно не розкриваються. Дотепер немає жодного комплексного наукового дослідження реклами як об’єкта державного управління. Все це дає підстави стверджувати про необхідність проведення системного дослідження, яке є актуальним. Поняття державної політики в галузі реклами визначається як цілеспрямована та системна діяльність органів державного управління, що має на меті ефективне регулювання суспільно важливих питань рекламної діяльності в загальних інтересах усього суспільства. Головними підпорядкованими цілями щодо місії системи державного управління рекламною діяльністю є: сприяння розвиткові національної економіки в тій його частині, що безпосередньо залежить від розвитку реклами; захист конституційних прав громадян, дотримання їхніх свобод; формування позитивного іміджу державної влади в цілому та окремих її суб’єктів. До вищого рівня управління в системі державного управління рекламою віднесені Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та вищі судові органи спеціалізованих судів. Центральний рівень управління системи державного управління рекламною діяльністю представлений здебільшого центральними органами виконавчої влади, до яких слід віднести державні комітети, міністерства та центральні органи зі спеціальним статусом. Суб’єктами управління у вказаній вище системі на місцевому рівні управління є місцеві органи виконавчої влади загальної та спеціальної (галузевої чи функціональної) компетенції . Проведене дослідження показує, що об’єкти управління системи державного управління рекламною діяльністю належать до двох принципово різних типів: 1) реклама в різних розуміннях (як галузь економіки; як сфера професійної діяльності; як бізнес. У деяких випадках як об’єкт управління треба розглядати рекламу як сукупність рекламоносіїв, тобто використовувати матеріальний підхід до поняття реклами). Відносно цих об’єктів суб’єкти управління системи виступають як елементи зовнішнього управління; 2) рекламні комунікації самих органів державного управління. Цей тип об’єктів є внутрішньою системою відносно суб’єктів державної влади. Основу нормативно-правового забезпечення рекламної діяльності в сучасній Україні становлять такі нормативні акти: Конституція України, закони України: “Про інвестиційну діяльність”, “Про інформацію” (1992), “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції”; “Про захист прав на знаки для товарів та послуг”, “Про захист прав споживачів”, “Про авторське право та суміжні права”; “Про телебачення та радіомовлення”; “Про Антимонопольний комітет України” та ін., а також Декрет Кабінету Міністрів “Про місцеві податки та збори” та Указ Президента України “Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та її припинення”. Принципово важливим кроком у формуванні системи державного контролю рекламної діяльності стало прийняття в 1996 р. Верховною Радою України першої редакції Закону України “Про рекламу”. У ньому було визначено найголовніші терміни рекламної діяльності, загальні вимоги до реклами, особливості рекламування деяких видів товару. Цей закон також визначив головні суб’єкти контролю рекламної діяльності в Україні, започаткував Координаційну раду з питань реклами при Кабінеті Міністрів України, проголосив права громадських об’єднань у галузі реклами. У 1997 р. було прийнято Закон України “Про внесення змін та доповнень у деякі законодавчі акти України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про рекламу”. Також важливим моментом стало формування механізму відповідальності за порушення законодавства про рекламу. Вирішенню цієї проблеми сприяло затвердження постановою Кабінету Міністрів України підзаконних актів: “Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу” та “Порядок відрахувань на виробництво соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв” (1997). Було також розроблено нормативні документи, які регулювали відносини в конкретних галузях рекламного бізнесу: Типові правила розміщення зовнішньої реклами (1997), Порядок реклами лікарських засобів, що призначена для медичних закладів та лікарів (1997) та інші. Зміни, що відбулися в практиці реклами, спонукали до перегляду положень Закону України “Про рекламу”. Нову редакцію Закону, що була прийнята Верховною Радою України 15 листопада 2001 р., було відхилено через накладення вето Президентом України. Остання редакція Закону України “Про рекламу”, що була прийнята українським парламентом 11 липня 2003 р. та затверджена Президентом України 15вересня 2003 р., і є на сьогодні чинною. Разом з тим, остання редакція Закону України “Про рекламу” не є бездоганною. Аналіз виявив такі принципові недоліки. 1. У ст. 1 Закону наведене таке визначення реклами: “... інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару”. Визначення не містить такої принципової ознаки, як платність реклами. Це призводить до того, що розуміння реклами розмивається. Згідно з цим визначенням до неї як такої можна віднести засоби паблік рилейшнз, директ-маркетингу, інші форми комерційних комунікацій, або навіть науково-популярні публікації. 2. Вимога ст. 6 щодо наведення знаків для товарів і послуг, логотипів українських товарів виключно українською мовою суперечить певним положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (ст. 16). Відповідно до вимог останнього нормативно-правового акта застосування знаку для товарів і послуг у рекламі відповідно визнається його використанням. Право ж використання знаку для товарів і послуг, у тому числі шляхом застосування у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака окремими елементами, за умови, якщо це не змінює в цілому відмітності знака, належить власникові свідоцтва України на знак для товарів і послуг або особі, яка має відповідні права згідно з угодою (ліцензійною угодою) із власником свідоцтва. Крім того, вказана норма Закону суперечить міжнародним угодам, до яких приєдналася Українська держава (Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р., Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15.06.1957 р. та зі змінами від 28.09.1979 р. тощо).
Господарське право як галузь права
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|