|
||||||||||||||||||||||||||||||||
ПРАВОВИЙ СТАТУС ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Товариство з обмеженою відповідальністю як окрема організаційно-правова форма підприємництва було створене штучно наприкінці XIX ст. шляхом поєднання найбільш привабливих для малого бізнесу рис акціонерного і повного товариств. Цього вимагала тогочасна практика підприємництва, найбільш численними представниками якого були дрібні підприємці, які через обраних ними депутатів у німецькому парламенті ініціювали створення – за сучасною термінологією – “робочої групи” з юристів-науковців. Саме результатом десятилітньої роботи останніх стали відповідні законопроекти, один з яких 20 квітня 1892 р. був схвалений парламентом (рейхстагом) – Закон про товариства з обмеженою відповідальністю. Необхідність виникнення товариств з обмеженою відповідальністю А.І. Камінка пояснював тим, що акціонерні компанії були надто складною формою, приведення якої в дію пов’язане зі значними витратами, непосильними для підприємства середнього розміру. Крім цього, перевага капіталістичного елементу відтісняє на другий план елемент особистий, який зводиться в цій організації до службового становища. З іншого боку, повне товариство, тісно пов’язане з долею кожного із товаришів, є формою незадовільною у всіх тих випадках, коли необхідна організація, розрахована на триваліше існування [22, с. 149]. Прийняття нового ЦК України стало значним кроком у регулюванні цього виду юридичних осіб. До позитивних новел кодексу можна віднести: можливість створення та існування товариств з обмеженою відповідальністю з одним учасником; встановлення максимальної кількості учасників товариства; відмова від обов’язкового укладення установчого договору та встановлення правила, відповідно до якого товариство діє на підставі статуту; встановлення гарантуючої функції статутного капіталу; віднесення до виключної компетенції загальних зборів більшої кількості питань, а також можливості віднесення до виключної компетенції загальних зборів вирішення інших питань і неможливості передання цих питань до вирішення виконавчого органу; можливість встановлення у статуті порядку скликання загальних зборів; надання можливості встановлення у статуті товариства органів контролю за діяльністю виконавчого органу товариства; надання права учасникам, які не повністю сплатили вартість частки відчужувати її в тій частині, в якій її уже сплачено; можливість спадкування частки учасника, якщо інше не встановлено статутом. Відповідно до ст. 140 ЦК товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Як бачимо, істотною ознакою товариства з обмеженою відповідальністю як організаційно-правової форми є те, що учасник такого товариства є власником частки у складеному капіталі. Далі, у ч. 2 цієї ж статті зазначається, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність у межах невнесеної частини вкладу кожного із учасників. Аналіз цієї норми ми надамо далі, але тут можемо зазначити, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю у випадку виконання ним своїх зобов’язань щодо оплати вкладу, не несе ніякої додаткової відповідальності за борги товариства. Тобто фактично можна було б сказати, що термін „обмежена” відповідальність є не досить вірним, але така назва в законодавчій лексиці вже склалася, тому навряд чи слід її змінювати. Відповідно до ст. 140 ЦК товариство з обмеженою відповідальністю може бути засноване одним учасником, але така конструкція передбачає встановлення особливого порядку управління товариством з обмеженою відповідальністю та реалізації його прав. Згідно зі ст. 141 ЦК максимальна кількість учасників товариства повинна встановлюватися законом. Стаття 141 України передбачає, що у випадку перевищення максимальної кількості учасників товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку – ліквідації в судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Мати одного учасника, окрім товариств з обмеженою відповідальністю, можуть лише товариства з додатковою відповідальністю, акціонерне та командитне товариства. Ця ж стаття встановлює ще одне обмеження, а саме – стосовно права особи бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Нам видається, що таке обмеження має дещо формальний характер, оскільки у цьому випадку створюватимуться товариства, в яких одна особа матиме 99/100 часток у статутному фонді. ЦК не визначає, стосовно якої саме особи (фізичної або юридичної), встановлені такі обмеження, але, якщо кодекс встановлює чітку концепцію щодо організаційно-правових форм юридичних осіб, то, певна річ, що в майбутньому Законі “Про товариства з обмеженою відповідальністю” слід зробити застереження щодо незастосування вищезазначених обмежень стосовно державних та комунальних товариств з обмеженою відповідальністю. ЦК встановлює вимоги щодо відомостей, які повинен містити статут товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ст. 143 ЦК статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, передбачених ст. 88 кодексу (найменування юридичної особи; її місцезнаходження; адреса; органи управління товариством; їх компетенція; порядок прийняття ними рішень; порядок вступу до товариства та виходу з нього), також має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді. Позитивною є відмова ЦК від необхідності зазначення у статуті порядку формування статутного фонду, розміру, складу та порядку внесення його учасниками вкладів (статті 4 та 51 Закону “Про господарські товариства”). Але від цього не відмовився ГК, ст. 82 якого вимагає зазначення у статутному фонді товариства складу вкладів учасників. Проблема, яка виникала щодо цього, була пов’язана з внесенням змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю у випадку зміни учасників. Так, якщо учасник, який вносив до статутного фонду товариства майно, виходив з товариства, відступаючи частку третім особам, внесення до статуту змін щодо нового учасника було проблематичним через необхідність зазначення складу майна, яке вносилося до статутного фонду новим учасником, оскільки останній такого внеску не робив. Старої концепції щодо цього дотримується ГК, який визначає, що у статуті господарського товариства потрібно зазначати склад вкладів, внесених учасниками товариства (ст. 82).
Господарське право як галузь права
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|