|
||||||||||||||||||||||||||||||||
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Перелік видів підприємницької діяльності, які підлягали ліцензуванню, внаслідок лобістських дій окремих політичних сил та органів виконавчої влади не раз доповнювався. З моменту прийняття першої редакції Закону України “Про підприємництво” 7 лютого 1991 р. його стільки доповнювали, що перелік склав понад сто видів у 1997 р. У зв‘язку зі стійкою тенденцією щодо збільшення видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, в липні 1995 р. було прийнято Закон України “Про внесення доповнень до Закону України “Про підприємництво”. Ст. 3 даного Закону була доповнили нормою, згідно з якою визначення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, в інших законодавчих актах, крім цього, не допускається. Втім, це застереження не поширилось на положення законів та інших підзаконних актів України щодо ліцензування, які вже діяли на момент вступу в дію Закону України “Про внесення доповнень до Закону “Про підприємництво” від 13 липня 1995 р. Зокрема, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності шляхом ліцензування були встановлені в багатьох законах, наприклад, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про телебачення і радіомовлення”. Таким чином, протягом 90-х років в українському законодавстві, склалося кілька груп нормативно-правових актів, де було встановлювалися обмеження в здійсненні підприємницької діяльності шляхом ліцензування або отримання інших спеціальних дозволів. Такі групи сформувалися в сфері зовнішньоекономічної діяльності, банківської діяльності, валютного регулювання, в галузі телебачення й радіомовлення, в сфері обігу цінних паперів, виробництва й торгівлі алкогольними та тютюновими виробами, в сфері приватизації та інвестиційної діяльності, обігу наркотичних засобів, сфері захисту національного товаровиробника від демпінгового та субсидованого імпорту . Отже, незважаючи на норму ч. 3 ст. 3 Закону “Про підприємництво”, що забороняла встановлювати за межами цього нормативно-правового акту обмеження у вигляді ліцензування, слід відзначити, що воно все одно набуло масового характеру в багатьох законах. Діяльність Кабінету Міністрів України в сфері прийняття підзаконних нормативно-правових актів призвела до збільшення кількості ліцензованих видів підприємницької діяльності. Зокрема, в 1997 р. парламент прийняв нову редакцію ст. 4 Закону України “Про підприємництво”, яка скоротила кількість ліцензованих видів діяльності з 112 до 42 і встановила спрощену процедуру отримання ліцензій. Проте за оцінками фахівців Міжнародного центру перспективних досліджень, вже з прийняття першого підзаконного акту – Постанови Кабінету Міністрів України “Про ліцензування підприємницької діяльності” від 03.07.98р. № 1020, що визначила конкретні процедури в ліцензуванні, було згадано не 42, а 54 ліцензованих види діяльності. Отже, існуючу систему нормативно-правових актів з регулювання сфери ліцензування підприємницької діяльності в 1991-2000 роках можна охарактеризувати як недосконалу й надзвичайно розгалужену. За оцінкою Голови Ліцензійної палати України С. Третьякова „ліцензування, наприклад, у 1999 р. регламентується невиправдано великою кількістю нормативних актів, де діяло 79 Законів України, 204 постанови Кабінету Міністрів України, 79 Інструкцій і 61 відомчий акт (всього 423 документи)”. Така маса документів призвела до відсутності в Україні цілісної дозвільної системи, а також до неконтрольованого зростання кількості видів діяльності, на провадження яких вимагалося отримання ліцензій. До того ж, це породжувало неузгодженість самих нормативно-правових актів, що регулювали обмеження в здійсненні підприємницької діяльності, наявність внутрішніх суперечностей у правовому регулюванні цього процесу. І, як наслідок, ми мали змогу спостерігати неповне й недостатньо ефективне регулювання процесу ліцензування. Певні кроки в напрямку приведення ліцензійного законодавства в єдину систему намагався зробити й Президент України. Зокрема він видав Указ “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності” від 20 травня 1999 р. Цей указ визначав, що з метою подолання правових, організаційних та адміністративних перешкод для розвитку підприємництва потрібно визнати за необхідне вжити заходів щодо впорядкування правил і порядку одержання суб’єктами підприємництва дозволів. Причому виходити слід з того, що ліцензія є єдиним і достатнім документом, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає обмеженню відповідно до законодавства. Указ Президента як правовий акт нижчої сили дії не змінив норми законів України, але визначив генеральний напрямок дій для органів виконавчої влади і став певним орієнтиром для парламенту. Тому Ліцензійна палата України, яка була на той час центральним органом у сфері ліцензування, розробила проект Закону “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”. Цей законопроект який вносив ряд кардинальних змін до порядку ліцензування підприємницької діяльності в Україні. Так, розробники пропонували запровадити дозвільний принцип видачі ліцензій на основі визначення спроможності або кваліфікації суб’єкта підприємництва, пропонували запровадити єдиний бланк ліцензій на всій території України тощо . 1 червня 2000 р. Верховна Рада прийняла концептуально новий закон “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами” від 23 вересня 1996 р. № 1164 передбачала створення ефективної системи контролю за додержанням норм законодавства з питань ліцензування. Ці принципи Концепції мають реалізовуватись у двох напрямках. Перший – це створення дієвої системи контролю державними органами за додержанням суб’єктами господарювання ліцензійних умов при провадженні ними певної діяльності, що ліцензується, а також створення норм, які б встановлювали санкції у випадках виявлення порушень ліцензійних умов або діяльності без відповідної ліцензії. З огляду на положення ст. 20 та 21 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” про контроль за діяльністю ліцензіатів та механізм анулювання ліцензій на підставах, передбачених Законом, можна говорити про наявність такої системи контролю. Другий напрямок – це створення й впровадження законодавчих норм про відповідальність посадових осіб органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування за порушення (недотримання) законодавства, що регламентує порядок та умови надання ліцензій, контроль за використанням ліцензій, їх анулювання. До того ж, слід відзначити, що Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” для забезпечення ефективного й раціонального використання ресурсів запровадив інститут проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів (видобуток уранових руд, дорогоцінних металів, постачання газу тощо). Тобто йдеться про обмежені, але високоліквідні ресурси, ліцензії на які видаватимуть тільки на конкурсних засадах. Тому важливим завданням є створення прозорої процедури проведення конкурсу, а також встановлення відповідальності за порушення його умов. Стаття 22 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та його Прикінцеві положення, на наш погляд, незадовільно вирішують проблему нормативного встановлення відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування за порушення положень законодавства в сфері ліцензування. Тому одним із напрямків удосконалення функціонування вітчизняної системи ліцензування є відпрацювання системи санкцій, наприклад, у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” або інших законах щодо осіб, які представляють державу й при цьому порушують встановлений законом порядок ліцензування. Такі кроки щодо вдосконалення правового забезпечення ліцензування підприємницької діяльності сприятимуть побудові досконалої системи ліцензування господарської діяльності, а також можуть стати додатковим ресурсом розвитку національного підприємництва .
Господарське право як галузь права
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|