|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Поняття приватизації державного майна. Цілі та принципи приватизації
Головною метою приватизації є пошук ефективного власника, спроможного не тільки професійно управляти безгоспною державною власністю, налагодити ефективний менеджмент, але й інвестувати власні кошти в розвиток виробництва, у його модернізацію та технічне відновлення, — кошти, яких не в змозі вкласти держава. Є й друга, не менш важлива мета приватизації на її нинішньому, грошовому етапі. Це поповнення доходної частини державного бюджету і за рахунок цього — погашення заборгованості по заробітній платі, фінансування бюджетної сфери, всіляких соціальних програм . Важко сказати, яка з цих двох цілей превалює. Хоча, на мій погляд, головне — все-таки ефективний менеджмент. Там, де він є, — там технічне оновлення виробництва і зростання його обсягів, конкурентоспроможна високоякісна продукція і своєчасно виплачена зарплата, вчасно сплачені податки тощо. Оскільки приватизація вже кілька років знаходиться на вістрі економічних перетворень, без перебільшення можна сказати, що вона є локомотивом ринкових реформ. Увесь цей час вона перебуває під пильною увагою громадськості, засобів масової інформації, Верховної Ради. А в окремі періоди — під вогнем жорстокої критики не тільки методів, а й процесу в цілому. Тому для того, щоб краще зрозуміти глибинні процеси приватизації, об’єктивніше оцінити її методи, чітко накреслити подальшу стратегію і перспективу, потрібно, напевно, повернутися до початку приватизації в Україні — у першу половину 90-х років і розглядати її хід у діалектичній ретроспективі. Не з позицій сьогоднішніх реалій, а з урахуванням тієї конкретної економічної і, насамперед, соціально-політичної обстановки, що склалася на той час. Час же був далеко не простий. Перші ковтки демократичних свобод, запаморочення від успіху навіювали романтичні ілюзії про швидкий і легкий перехідний період, блискавичну приватизацію, мінімальні соціально-політичні втрати під час переходу до ринку, ніби випадково залишаючи за кадром величезний консерватизм та інертність основної маси населення, й особливо людей старшого покоління. Повертаючись до першої половини 90-х, до першого року роботи парламенту минулого скликання, слід зазначити, що в той період у Верховній Раді було чотири позиції, чотири точки зору на питання приватизації. Причому за кожною з них стояла парламентська фракція або група депутатських фракцій, політичні партії і певні прошарки населення. Позиції були непримиренні. Кожний обстоював свій погляд, претендуючи на істину в останній інстанції. Люди мислили ідеологічними штампами і шаблонами. Тоді у більшості населення ще не завершилася, а тільки починалася хвороблива ламка світоглядних та ідеологічних стереотипів. Тому в часи, коли широкі народні маси дуже болісно сприймали саму ринкову термінологію, починати відразу і саму лише широкомасштабну грошову приватизацію було практично неможливо. Та й такого рішення тоді просто не могла ухвалити жодна гілка влади. А якщо навіть і припустити, що це рішення було б ухвалене, в Україні тоді ще не було вільного вітчизняного капіталу, спроможного брати участь у грошовій приватизації . А розпочавши б на початку 90-х років цей процес і пустивши на внутрішній ринок без обмежень іноземний капітал, Україна ризикувала б залишитися без своїх стратегічних галузей, які повністю могли б перейти до рук іноземних інвесторів. Отже, поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному розумінні. В економічному аспекті приватизація означає перетворення державних засобів виробництва та іншого майна у недержавні, тобто у приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва. Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна". Згідно із зазначеним законом приватизація державного майна — це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1). З юридичної точки зору приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є сплатне, частково сплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює цей вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угод вони мають власну назву: "угоди приватизації" (ст. 27 Закону "Про приватизацію державного майна"). Оплатні і частково сплатні угоди згідно з законодавством про приватизацію є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються головним чином законодавчими актами про приватизацію, а також (додатково) Цивільним кодексом . Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України. Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу1. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. В силу своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації, яка розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України як закон України щорічно не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України, але до початку наступного бюджетного року. Таке регулювання дає змогу оперативно враховувати "умови досягнення" цілей. Законодавство України про приватизацію формується як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі є: а) об'єкти приватизації; б) суб'єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації. Основним актом у цій системі є Закон України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна". Цей Закон, по-перше, визначає систему законодавства. В його ст. 3 зазначається, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону та інших законів України з питань приватизації. По-друге, цей Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких державних об'єктів приватизації незалежно від їхніх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим в Законі спеціально передбачено, що він не поширюється на: ? приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; ? зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації. До законодавства про приватизацію належать також: • Закон України від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діє не як самостійний, а як допоміжний до Закону "Про приватизацію державного майна". Він встановлює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств; • Закон України від 6 березня 1992 р. "Про приватизаційні папери", який визначає поняття і види приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сертифікатів), умови та порядок їх випуску, обігу, розміщення серед громадян України, використання та погашення; • Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року Х2 57-93 “Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду”; • Положення про позабюджетний державний фонд приватизації від 27 січня 1993 року № 67. • Указ Президента України від 19 лютого 1994 року № 56/94 “Про єдину систему органів приватизації в Україні”; • Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 року № 533 “Про деякі питання приватизації госпрозрахункових об'єктів науково-технічної сфери, що перебувають у державній власності”; • Положення про порядок компенсації грошових коштів членам трудових колективів, що не стали переможцями аукціону або комерційного конкурсу від 11 вересня 1995 року № 1149; • Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно від 22 липня 1998 року № 1450№
Господарське право як галузь права
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|