Правове регулювання міграційних процесів в ЄС

Дисципліна:

Міжнародне право

Ключові слова роботи:

регулювання , процесів , міграційних, ЄС

ID роботи:

5142

Вид роботи:

Дипломна

План:

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 6
1.1. Доктринальні підходи до міжнародно-правової регламентації міграційних процесів 6
1.2. Поняття міжнародно-правової регламентації міграційних процесів 17
1.3. Міжнародно-правове регулювання міграційних процесів 23
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМИ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ МІГРАЦІЇ У ЄВРОСОЮЗІ 39
2.1. Регламентація міграційних процесів у законодавстві Євросоюза 39
2.2. Специфіка юридичних механізмів та роль органів Євросоюза у міжнародно-правовій регламентації в ЄС 52
РОЗДІЛ 3. РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 67
3.1. Правове регулювання міграційних процесів в Україні 67
3.2. Імплементація норм міжнародного права стосовно міграційних процесів у законодавство України 82
3.3. Відповідність законодавства України стандартам Євросоюза щодо міграції 95
ВИСНОВКИ 118
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 123

Інтервал:

1,5

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	Правове регулювання міграційних процесів в ЄС / 5142

Кількість сторінок:

131

Рік написання:

2011

Ціна:

за доплату ця робота може бути оперативно оновлена. Зв'яжіться із нами КОНТАКТИ

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку (або через Приват24 в Інтернеті); 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д. + дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

НОВОСТИ

Увеличение грудей

Как зарабатывать деньг

Рекламное агентство

Обучение в польше с UniverPL

Дешовое (авт. дешевое) такси в Киеве

Что такое поисковая оптимизация?

Время весны

Вывоз строительного мусора киев

Госзакупки

Система образования

Нужно учится видеть жизнь

Тантрические ритуалы

Интерьерная печать

Французский балкон

Фотомодель всегда у всех на виду

Детский диван

Мезотерапия

Порше мобилити

Постельное бельё

Дека дураболин

Самая свежая информация новости Украины

Пряжа интернет-магазин

Тюменский государственный университет

Дисплей lenovo

Аренда квартир

Современная офисная бумага

Классическая геодезия

Китайское высшее образование имеет 100-летнюю историю

Где найти оригинальный номер запчасти по VIN вин кода автомобиля

Классический стиль одежды: юбка

Гербалайф для похудения: польза и вред

Как выбрать качественную сантехнику?

Наклейки на окна

Готовая фирма

Шуба из крашеного меха

GPS-трекер

Автогонки ФОРМУЛА 1

Вода жизненно необходима

Протеин является белковой добавкой

Омоложение лица в домашних условиях - рецепты домашней косметики

Бумажные пакеты

Спецодежда

Канада - страна

Изучение любого иностранного языка держится на четырех основных принципах

Лего для детей

Курсы визажа

Дипломная работа

міжнародно-правова регламентація міграційних процесів розвивається переважно як договірне право. Джерелом міжнародно-правової регламентації міграційних процесів стає вся сукупність міжнародних угод, що регулюють міграційні процеси, незалежно від географічного охоплення та кількості учасників. Так, економічні права працівників-мігрантів регулює вся сукупність конвенцій Міжнародної організації праці (МОП). Права іноземців, допущених з особливою метою навчання (студентів, стажистів) регулюють Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 року та інші конвенції ЮНЕСКО. Універсальні права дитини, закріплені Конвенцією з прав дитини 1989 року, відповідно поширюються на дітей-мігрантів. Статус інших членів сімей мігрантів частково регулюють Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 року, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1967 року та ін.
Юридичний зміст свободи пересування, сформульований у ст. 13 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.ст. 12–13 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, включає такі елементи: свободу переміщення в межах держави, свободу залишати країну і свободу повернення.
У міжнародному праві не існує норми загального характеру щодо надання особам права вільного в’їзду до будь-якої країни, за винятком рідної. Право на повернення закріплює низка міжнародно-правових актів, а саме: Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 13(2)) [9], Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 12(4)), Протокол IV до Європейської конвенції з прав людини 1963 року (ст. 3(2)), Американська конвенція з прав людини 1969 року (ст. 22(5)), Банджульска хартія з прав людини і народів 1981 року (ст. 12(2)) тощо.
Відповідно до зазначених документів, суб’єктом права на повернення є громадяни держави (nationals), хоча в міжнародно-правовій доктрині і навіть у деяких міжнародних документах зустрічається інтерпретація, що поширює це право на постійних резидентів (permanent residents) – з огляду на те, що в процесі розробки пакту формулу „право на в’їзд до країни свого громадянства” (“the country of which he is a national”) було замінено на положення „право на в’їзд до власної країни” (“his own country”), що припускає можливість розширення категорії осіб, яка користується цим правом, за рахунок таких, хто не є громадянином, але може вважати країну „власною”. Така інтерпретація видається нам не цілком обґрунтованою. З другого боку, не підлягає сумніву, що право на повернення не обмежується громадянами, які справді проживають на території конкретної країни, а поширюється і на осіб-громадян, які народилися за межами держави й ніколи в ній не перебували. На користь такого тлумачення свідчить, зокрема, вживання принаймні в трьох міжнародно-правових актах (Міжнародному пакті, Європейській конвенції та Американській конвенції) вислову „право в’їжджати” – на відміну від „права на повернення”, яке проголошене в Загальній декларації та Банджульскій хартії і може інтерпретуватися як таке, що певною мірою „звужує” коло суб’єктів цього права.
Для встановлення норм, що конституюють право в’їзду як складову міжнародно-правового регулювання міграційних процесів , має значення також розмежування понять „повернення” і „репатріація”, оскільки визначення репатріації в міжнародному праві майже нічим не відрізняється від дефініції терміна „повернення” і стосується аналогічної категорії осіб-громадян. Так, у словнику міжнародного права репатріація визначається як повернення до країни громадянства, постійного проживання або походження осіб, що внаслідок різних обставин опинилися на території інших держав [25, с. 354]. Можливість розмежування юридичного змісту цих понять полягає, на нашу думку, у тому, що суб’єкт репатріації може одночасно бути об’єктом відповідних правовідносин, тобто повертатися не „на власний розсуд”, а завдяки політико-правовим заходам своєї держави (наприклад, під час або по закінченні війни – додаткові протоколи I і II до Женевських конвенцій 1949 року).
Стосовно осіб, які не є громадянами, право в’їзду на сучасному етапі регулювання міграційних процесів розвивається як право обмежень і застережень, а також через норми двосторонніх та окремих регіональних угод, що реалізують принцип взаємності. На розвиток цієї нормативної сукупності можуть суттєво вплинути, на наш погляд, норми інших галузей, що спрямовані на загальну лібералізацію різних сфер міждержавного співробітництва, особливо комерційних. Це, зокрема, норми ГАТТ/ВТО, що регулюють свободу переміщення товарів і послуг [60]; норми міжнародного повітряного права, що фіксують свободу авіаперевезень та інші свободи в контексті принципу „відкритого неба”, а також будь-які принципи та норми, що конкретизують полісистемний принцип свободи переміщення стосовно різних об’єктів галузевого регулювання.
Окрему групу норм, що стосується регулювання міграційних процесів, становлять обмеження щодо реалізації права кожного залишати свою країну і в’їжджати до іншої, що обумовлюється в універсальних актах трьома основними видами дерогаційних положень: а) загальною формулою, що санкціонує відхилення від положень угод під час війни або під час надзвичайного стану в державі, за якого життя нації перебуває під загрозою; б) обмеженнями, що стосуються свободи пересування, але також мають загальний характер. Так, відповідно до ст. 12(3) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, право на вільне пересування, у тому числі право залишати свою країну, не може бути „об’єктом жодних обмежень, окрім тих, що передбачені законом, що є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення або прав і свобод інших”; в) спеціальним обмеженням стосовно права на повернення, що імпліцитно випливає зі змісту ст. 12(4) Пакту: “ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в’їзд до власної країни” (характеристика „свавільно” надає зазначеній нормі додаткового змісту стосовно можливості правомірного (тобто „не свавільного”) обмеження цього права відповідно до підстав, встановлених законом).
Обмеження щодо здійснення права на свободу пересування зафіксовані в Протоколі №4 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, Африканській хартії прав людини і прав народів. Низкою обмежень супроводжувалися гарантії вільного пересування трудящих-мігрантів у межах ЄС (ст.ст. 48, 49 та ін. Римського договору) [68, с. 36–37].