12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ–2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Антипов Володимир Іванович, Національна академія державної податкової служби України, директор НДІ фінансового права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Глушков Валерій Олександрович, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, державний експерт
кандидат юридичних наук, доцент Петров Володимир Васильович, Київський університет ринкових відносин, завідувач кафедрою правознавства

Провідна установа Львівський юридичний інститут МВС України, кафедра кримінального права та кримінології, м. Львів.

Захист відбудеться “23” червня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1

Автореферат розісланий 20 травня 2005 року

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д.Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження визначається гостротою проблеми забезпечення громадської безпеки, існування всього суспільства в умовах розширення сфери використання радіоактивних матеріалів. Радіоактивні матеріали застосовуються в багатьох галузях суспільного життя: промисловому виробництві, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях тощо. Лише в Київській області майже п’ять тисяч організацій використовують радіоактивні матеріали для виробничих і медичних потреб.
Застосування радіаційних технологій, крім беззаперечних позитивних результатів (забезпечення потреб в електроенергії, підвищенні врожаїв, лікуванні тяжких хвороб тощо), пов’язано також з імовірністю спричинення шкоди. Про розміри такої шкоди свідчать наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.
Щоб запобігти негативним наслідкам використання радіоактивних матеріалів й унеможливити їх настання, створено систему соціально-економічних, організаційних, технічних і правових заходів. Серед останніх – норми чинного Кримінального кодексу України (далі – КК) про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів. Переважна більшість зазначених норм (статті 261–267 КК) передбачають відповідальність за злочини, у справах про які досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ згідно з ч. 2 ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК).
Не викликає сумнівів необхідність наукового аналізу складів відповідних діянь, визначення суспільно-правових чинників встановлення кримінально-правової відповідальності за їх вчинення, а також висвітлення питань щодо їх запобігання. Наразі до сьогодні немає самостійних наукових праць, спеціально присвячених характеристиці сукупності складів злочинів, пов’язаних з незаконними діями стосовно радіоактивних матеріалів. Окремі питання кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами розглядалися лише в коментарях КК України та у відповідних розділах і параграфах підручників з кримінального права України.
У зазначених працях міститься значна кількість безперечно корисних теоретичних положень і практичних висновків. Однак загалом вони мають фрагментарний і до певної міри дискусійний характер.
Викладене зумовлює актуальність наукового осмислення і детального теоретичного дослідження норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів в їх єдності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, відповідає положенням Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки (п. 96), затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення усіх елементів та ознак складів злочинів як підстави кримінальної відповідальності за незаконні діяння в сфері поводження з радіоактивними матеріалами, на основі цього формулювання нових теоретичних положень, а також надання обґрунтованих рекомендацій щодо застосування чинного законодавства та напрямків його застосування.
Для досягнення зазначеної мети визначені головні завдання:
виявлення історичних, правових і соціальних чинників, що зумовили законодавче визначення норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів;
з’ясування спільних і специфічних ознак злочинів, що вчиняються стосовно радіоактивних матеріалів;
визначення напрямів запобігання суспільно небезпечних діянь у сфері поводження з радіоактивними матеріалами.
Об’єктом дослідження є суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів як вид злочинів проти громадської безпеки.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство щодо відповідальності за злочини проти радіаційної безпеки і практика його застосування; вітчизняне кримінальне законодавство минулих років; кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за незаконні діяння з радіоактивними матеріалами; система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Теоретичну основу дослідження становлять праці таких відомих учених, як П.П. Андрушко, В.І. Антипов, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш, В.О. Глушков, М.С. Грінберг, І.М. Даньшин, М.А. Єфімов, М.Й. Коржанський, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, М.І. Панов, В.В. Петров, І.Г. Рагозіна, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.А. Тер-Акопов, В.П. Тихий, І.М. Тяжкова, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та ін.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу порушень правил поводження з радіоактивними матеріалами, сукупності відповідних кримінально-правових норм з урахуванням їх однакових характеристик та відмінностей. Історичний та історично-правовий методи використано при визначенні історичних витоків та генезису існування в кримінальному праві норм про відповідальність за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами. Порівняльно-правовий метод – при порівнянні зазначених норм з кримінально-правовими нормами інших країн. Формально-логічний (догматичний) метод застосовувався при дослідженні ознак складів злочинів та їх закріплення в диспозиціях відповідних статей КК України. За допомогою системно-структурного аналізу окреслено групи складів злочинів проти радіаційної безпеки у системі норм Особливої частини КК України.
Нормативним підґрунтям дисертації є Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, численні нормативні акти, якими встановлено правила безпеки поводження з радіоактивними матеріалами.
З обраною проблематики досліджено також кримінальне законодавство зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох,
а також постанови Пленуму Верховного Суду України.
Практичним матеріалом для автора слугували "Статистичні дані Верховного Суду України про результати розгляду справ судами України за 2002 і 2003 роки". Через фактичну відсутність вироків за справами відповідних категорій дисертантка при написані роботи спиралася також на матеріали періодичної друкованої та електронної літератури. Проведено анкетування працівників міліції з питань щодо проблем забезпечення радіаційної безпеки та ролі органів внутрішніх справ у їх розв’язанні (отримано відповіді від 289 респондентів).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за посягання на радіаційну безпеку, в якому на основі аналізу практики та теоретичного узагальнення спільних і відмінних ознак складів злочинів запропоновані напрями удосконалення кримінального законодавства та сформульовані рекомендації щодо кваліфікації суспільно небезпечних діянь стосовно радіоактивних матеріалів. На підставі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення.
Вперше:
1. Виявлено спільні ознаки та індивідуальні відмінності групи злочинів у сфері незаконного поводження з радіоактивними матеріалами.
2. Досліджено історичні витоки норм українського законодавства, що регулюють режим безпечного поводження з радіоактивними матеріалами; з’ясовано вплив міжнародних конвенцій та інших міжнародних нормативних актів на його появу та розвиток у сучасний період.
3. Обґрунтовано положення про доцільність законодавчого виокремлення в розділі IX “Злочини проти громадської безпеки” окремої підгрупи статей за ознакою їх спільного видового об’єкта, об’єднавши їх в главу “Злочини проти радіаційної безпеки”.
4. Зроблено висновок, що радіаційна безпека як видовий об’єкт зазначених злочинів – це група однорідних суспільних відносин, які існують з приводу використання радіоактивних матеріалів (предмети відносин) з метою встановлення і підтримання між окремими громадянами, колективами людей і суспільством загалом (учасники відносин) певного соціального зв’язку, спрямованого на дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення, а також навколишнє природне середовище, запобігання спричинення іонізуючим випромінюванням шкоди індивідуально-невизначеному колу громадян та іншим учасникам відносин, тобто – на забезпечення радіаційної безпеки.
5. Вказано на те, що зміст основного об’єкту контрабанди радіоактивних матеріалів (радіоактивна безпека як вид громадської безпеки) визначає необхідність розміщення статті про відповідальність за контрабанду радіоактивних матеріалів у розділ IX КК України “Злочини проти громадської безпеки”.
6. Визначено зміст заходів безпеки при поводженні з радіоактивними матеріалами – сукупності санітарних, проектно-конструкторських, технічних, організаційних і правових засобів, спрямованих на захист людей, матеріальних об’єктів та довкілля від радіаційного опромінення.
Удосконалено:
7. Аргументацію на користь того, що злочини у сфері поводження
з радіоактивними матеріалами характеризуються непрямим умислом до факту створення радіаційної небезпеки (злочини, передбачені статтями 261, 262, ч. 1 ст. 265, ст. 266 КК України) або подвійною формою вини (злочини, передбачені ч. 2 ст. 265, статтями 267, 274 КК). Посягання на радіаційну безпеку з подвійною формою вини загалом є злочинами необережними.
8. Наукові уявлення щодо переліку та змісту певних соціально-економічних, освітянських та організаційно-правових проблем запобігання посягань на радіаційну безпеку України.
Набуло подальшого розвитку:
9. Визначення радіоактивного матеріалу як предмета охоронюваних суспільних відносин і водночас предмета злочинів, що розглядаються. На підставі аналізу національних нормативних актів та міжнародних спеціальних документів з питань забезпечення радіаційної безпеки запропоновано визначення радіоактивного матеріалу як будь-якого матеріалу, що містить радіонукліди і питома активність якого, а також повна активність вантажу перевищують певні значення, вказані у нормативних актах.
10. Виявлення ознак суб’єкта і суб’єктивної сторони всіх складів злочинів проти радіаційної безпеки. Зокрема, з’ясовано, що суб’єктом порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ч. 1 і ч. 2 ст. 274 КК України) можуть бути службові особи, на яких законом або на підставі наказу, службової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов’язок забезпечувати дотримання на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, а також працівники підприємств (установ), які пройшли відповідне навчання та інструктаж.
11. Висновки щодо соціальних підстав встановлення кримінально-правової заборони на порушення порядку поводження з радіоактивними матеріалами, які є відображенням процесів, що виникають у суспільстві й вимагають посилення державою захисту суспільних інтересів від злочинних посягань.
12. Пропозиції щодо вдосконалення редакції норм про відповідальність за злочини проти радіаційної безпеки, а також відповідних пунктів постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями та радіоактивними матеріалами”. Зокрема, сформульовано авторські пропозиції:
– з огляду на складну фізичну природу радіоактивних матеріалів, а також те, що в різних законодавчих актах, підзаконних документах та міжнародних конвенціях і навіть у різних розділах одного Закону України використовуються різні визначення радіоактивних матеріалів відмовитися від визначення предмета злочину в диспозиції ст. 265 КК України та в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3;
– оскільки радіоактивні матеріали не належать до предметів, “основною характерною ознакою яких є їх призначення – ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища”, це зумовлює необхідність внесення змін до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № З;
– у диспозиціях статей 201 та 414 КК України вживання терміна “радіоактивні речовини” замість “радіоактивні матеріали” є помилковим і потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін до КК України;
– редакція диспозиції ч. 1 ст. 266 КК України вступає у певні колізії з тими нормами КК, які закріплюють ознаки викрадення чужого майна, і тому потребує внесення до неї відповідних змін;
– існування ст. 274 КК України як спеціальної норми не викликане об’єктивною необхідністю диференціації відповідальності за відповідні діяння, створює певні правові колізії і тому підлягає вилученню з КК України, оскільки загальна норма (ст. 267 КК України) повністю охоплює всі ознаки відповідного діяння і дає йому фактично ідентичну кримінально-праву оцінку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані:
у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем відповідальності за злочини проти громадської безпеки взагалі, і проти радіаційної безпеки зокрема; у правотворчості – внесено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за незаконні діяння стосовно радіоактивних матеріалів, які можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;
у правозастосуванні – при розслідуванні правоохоронними органами та розгляді судами України кримінальних справ про посягання на радіаційну безпеку;
у навчальному процесі – при викладанні курсу Особливої частини кримінального права (тема “Злочини проти громадської безпеки”), підготовці підручників та навчальних посібників із кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України,
25 квітня 2002 р.), науково-теоретичній конференції “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (Харків, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого,
1-2 жовтня 2002 р.)
Основні положення дисертації обговорено на засіданнях лабораторії кримінологічних досліджень та вченої ради Науково-дослідного інституту Національної академії внутрішніх справ України, використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу “Кримінальне право України. Загальна частина”.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано п’ять статей у фахових наукових виданнях, а також тези наукової доповіді.
Структура роботи зумовлена метою і предметом, а також обраними методами дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків до кожного з розділів, загального висновку, списку використаної літератури (282 найменування), двох додатків.
Загальний обсяг дисертації – 209 сторінок, з них таблиці – 4 сторінки, додатки – 4 сторінки., список використаної літератури – 30 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, його мета і завдання, методи, а також наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів та їх апробація.
Розділ 1 “Історико-правовий та компаративний аналіз законодавства про режим поводження з радіоактивними матеріалами та відповідальність за його порушення” містить результати історичного та компаративного аналізу правових норм, що передбачають відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів. Розділ складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Розвиток законодавства про режим поводження з радіоактивними матеріалами та відповідальність за його порушення” розглядаються як кримінально-правові, так і організаційно-технічні норми щодо безпеки радіоактивних матеріалів в історичному аспекті. Доведено, що історично законодавство, яке регулює режим безпечного поводження з радіоактивними матеріалами, почало розвиватися на території України під впливом міжнародних конвенцій та інших міжнародних документів із зазначеного питання. У цьому процесі свого часу провідну роль відігравали норми законодавства колишнього СРСР та нормативні акти союзних міністерств і відомств, які поширювалися на УРСР через їх пряму дію або через беззаперечну рецепцію. Сьогодні роль міжнародних нормативних актів з питань поводження з радіоактивними матеріалами не зменшилася, а значно підсилилась у зв’язку з конституційною нормою про те, що “чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”. Натомість, кількість нормативних актів (положень, інструкцій, стандартів тощо) колишнього СРСР, що діють на території України, з кожним роком зменшується завдяки розробці й прийняттю українських нормативних актів.
У підрозділі 1.2 “Сучасний стан законодавства України про режим поводження з радіоактивними матеріалами” аналізується становлення і розвиток законодавства про режим поводження з радіоактивними матеріалами на території України з моменту набуття незалежності до сьогодні.
Встановлено, що нормативні акти з питань режиму поводження з радіоактивними матеріалами поділяються за своїм призначенням на три групи: акти, щодо компенсації та відшкодування особам, які постраждали від радіаційних аварій або проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; акти, які мають суто організаційний характер – про створення органів управління у сфері радіаційної безпеки, затвердження їх штатів, призначення керівників тощо; акти (закони, постанови, інструкції, положення тощо), які встановлюють норми поводження з радіоактивними матеріалами. Нормативні акти третьої групи безпосередньо стосуються кримінально-правової характеристики суспільно небезпечних діянь в сфері поводження з радіоактивними матеріалами. В переважній більшості саме порушення нормативних вимог, що містяться в цих нормативних актах, утворює об’єктивну сторону відповідних злочинів. Водночас в нормативних актах першої і другої групи містяться визначення окремих термінів (понять), що використовуються для опису ознак складів деяких злочинів у диспозиціях низки статей КК України щодо відповідальності за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами.
Нормативні акти, що регулюють відносини в галузі поводження з радіоактивними матеріалами “по вертикалі”, поділяються на: закони України, постанови Кабінету Міністрів України та акти центральних органів виконавчої влади, на які покладено функції управління у цій галузі. Затверджені Указами Президента України положення про центральні органи виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення реалізації державної політики, здійснення комплексного управління та регулювання у сфері поводження з радіоактивними матеріалами. В Україні станом на 1 грудня 2004 р. функціонувало сім таких центральних органів державної виконавчої влади. Затверджені ними нормативні акти мають першочергове значення для аналізу змісту ознак злочинів, що є предметом дисертаційного дослідження.
У підрозділі 1.3 “Кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні діяння щодо радіоактивних матеріалів за законодавством зарубіжних країн” міститься порівняльний аналіз кримінально-правових норм сучасних іноземних держав, що передбачають відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів. З’ясовано, що спеціальні норми про відповідальність за суспільно небезпечні діяння у сфері поводження з радіоактивними матеріалами здебільшого поміщені законодавцями в глави (розділи) про злочини проти громадської (колективної, загальної) безпеки, є у кримінальних кодексах окремих країн Європи та всіх країн колишнього СРСР.
В деяких кодексах (наприклад, КК Іспанії) в статтях, що містяться в главах про відповідальність за злочини проти довкілля, зустрічаються вказівки на спричинення шкоди природному середовищу внаслідок “випромінювання”, “опромінювання” тощо. Тобто, в таких випадках також маються на увазі злочинні діяння щодо джерел іонізуючого випромінювання.
Взагалі в КК інших країн спостерігається значне різноманіття в назвах предметів відповідних злочинів (ядерна енергія, радіоактивні елементи, ядерна установка, радіаційна установка, матеріали, що виробляють іонізуючу радіацію, обладнання, що виробляє іонізуючу радіацію, безпосередньо сама іонізуюча радіація, ядерні матеріали, радіоактивні матеріали, ядерні речовини, радіоактивні відходи, радіоактивні ізотопи, ядерна споруда, інше джерело іонізуючого випромінювання тощо).
Натомість особливостей щодо конструювання об’єктивної сторони та суб’єктивної сторони відповідних злочинів, а також у визначенні ознак їх суб’єктів (порівняно із кримінальним законодавством України) не спостерігається. Водночас, слід вказати на те, що статті кримінальних кодексів європейських країн, за якими настає відповідальність за злочини у сфері поводження з радіоактивними матеріалами, мають значно суворіші санкції, ніж КК України.
У свою чергу, санкції відповідних статей КК України суворіші за аналогічні санкції у статтях КК Росії та КК Латвії.
Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика діянь, що вчиняються стосовно радіоактивних матеріалів” присвячений дослідженню кримінально-правової характеристики елементів та всіх об’єктивних і суб’єктивних ознак складів відповідних злочинів.
У підрозділі 2.1 “Загальна характеристика норм про відповідальність за незаконні діяння з радіоактивними матеріалами” в загальних рисах розглянуто всі норми Особливої частини чинного КК України, в яких згадуються такі предмети, як радіоактивні матеріали, радіоактивні речовини, ядерні матеріали, джерела іонізуючого випромінювання, ядерна зброя. Зроблено висновок, що в чинному КК України (2001 р.) законодавець приділив підвищену, порівняно з КК Української РСР (1960 р.), увагу кримінально-правовому захисту відносин у сфері поводження з радіоактивними матеріалами та запобігання радіаційного забруднення. Зокрема, до КК України 2001 р. включено дві статті (статті 261 і 274), що містять склади злочинів, яких не було в попередньому КК (1960 р.)
У підрозділі 2.2 “Спільні ознаки складів злочинів проти радіаційної безпеки” з’ясовано, що між передбаченими в статтях КК України складами злочинів, в диспозиціях яких міститься посилання на “радіоактивні матеріали”, існує певний зв’язок, певні спільні риси. В будь-якому випадку такою спільною рисою, безперечно, є предмет злочину – зазначені “радіоактивні матеріали”.
У свою чергу, аналіз групи злочинів, які мають спільний предмет, повинен спрямовуватись на виявлення та розкриття спільних рис і відмінностей елементів складів злочинів та їх окремих ознак, що дозволяє краще зрозуміти їх суспільну небезпеку і правову природу, відмежувати їх від подібних посягань, чіткіше усвідомити відмінність цих злочинів від інших подібних діянь.
Вивчення національних нормативних актів і міжнародних спеціальних документів з питань забезпечення радіаційної безпеки дозволило дійти висновку, що радіоактивний матеріал – це не просто матеріал, що містить радіонукліди,
а такий, в якому питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, правилами та стандартами з ядерної і радіоактивної безпеки.
Поряд з традиційним трьохчленним поділом об’єктів злочинів (на загальний, родовий і безпосередній) заслуговує на увагу чотирьохрівнева класифікація, зокрема – закріплення її на законодавчому рівні. Наведені аргументи на користь внесення змін до чинного КК України, а саме – виокремлення в розділі IX “Злочини проти громадської безпеки” окремої групи статей за ознакою їх спільного видового об’єкта. Пропонується об’єднати цю групу статей в главу “Злочини проти радіаційної безпеки”.
Радіаційна безпека як видовий об’єкт злочинів – це група однорідних суспільних відносин у галузі використання радіоактивних матеріалів (предмети відносин) для встановлення і підтримання між окремими громадянами, колективами людей і суспільством загалом (учасники відносин) певного соціального зв’язку, спрямованого на запобігання спричинення іонізуючим випромінюванням шкоди індивідуально-невизначеному колу громадян та іншим учасникам відносин, тобто – на забезпечення радіаційної безпеки.
Досліджені характеристики спільних ознак суб’єктів та суб’єктивної сторони відповідних злочинів, дозволили сформулювати низку пропозицій щодо: розмежування злочинів, що розглядаються, від інших злочинів; удосконалення конструкції відповідних кримінально-правових норм; уточнення роз’яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями та радіоактивними матеріалами”.
У підрозділі 2.3 “Специфічні об’єктивні ознаки злочинів проти радіаційної безпеки” проаналізовано склади семи злочинів (передбачені статтями 201, 261, 262, 265, 266, 267, 273 КК), які відрізняються специфічними ознаками об’єкта, предмета або об’єктивної сторони. Зокрема, обґрунтовано висновки про те, що основним об’єктом контрабанди радіоактивних матеріалів є радіоактивна безпека як вид громадської безпеки і тому стаття про відповідальність за контрабанду радіоактивних матеріалів має бути переміщена до розділу IX “Злочини проти громадської безпеки” КК України.
Напад як об’єктивна ознака злочину, передбачений ст. 261 КК України, не є тотожним нападу, що вчинюється при розбої (ст. 187 КК України). Напад завжди пов’язаний з реальним (наявним) насильством, яке виступає засобом для захоплення, пошкодження або знищення об’єктів, на яких знаходяться предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Насильство може бути як фізичним, так і психічним. Знищення об’єктів, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються радіоактивні матеріали, – це зміни в зазначених об’єктах, через які цілком унеможливлюється їх використання за призначенням. Пошкодження – це порушення нормального стану об’єкта при збереженні його працездатності.
Не можна ототожнювати розпилення та руйнування радіоактивних матеріалів. Розпилення радіоактивних матеріалів (на відміну від, наприклад, розпилення вибухових речовин) не призводить і не може призвести до втрати небезпечних властивостей цих матеріалів, а є найбільш небезпечним видом незаконного поводження з радіоактивними матеріалами.
Погроза викрасти або використати радіоактивні матеріали – це залякування можливістю заподіяння викрадення чи використання предмета цього злочину як при наявності у винної особи наміру вчинити такі дії, так і без зазначеного наміру.
Розмежування між злочинами, передбаченими статтями 265 та 267 КК України, необхідно проводити насамперед за ознакою законності (у першому випадку) чи незаконності (у другому випадку) володіння або розпорядження радіоактивними матеріалами, відносно яких порушуються правила безпеки.
Існування статті 274 КК України як спеціальної норми не викликане об’єктивною необхідністю диференціації відповідальності, створює певні правові колізії і тому підлягає вилученню з КК України, оскільки загальна норма (ст. 267 КК України) повністю охоплює всі ознаки відповідного діяння спеціальної і дає йому фактично ідентичну кримінально-правову оцінку.
Розділ 3 “Соціальна зумовленість кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів. Окремі аспекти запобігання посягань на радіаційну безпеку” присвячений дослідженню соціально-правових чинників встановлення кримінально-правової відповідальності за незаконні діяння стосовно радіоактивних матеріалів, проблеми безпеки при поводженні з радіоактивними матеріалами, запобігання посягань на радіаційну безпеку. Розділ складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Суспільно-правові чинники встановлення кримінально-правової відповідальності за посягання на радіаційну безпеку” доведено, що встановлення кримінально-правової заборони на певні форми поведінки з радіоактивними матеріалами визначається певними чинниками, а не є довільним актом законодавця. Серед зазначених чинників виокремлюються загальні причини, які діють при криміналізації будь-яких діянь, і спеціальні – властиві лише певному, окремому діянню. Стосовно предмета дисертаційного дослідження до загальних причин криміналізації потрібно віднести чинники, що характеризують суспільну небезпеку незаконного поводження з радіоактивними матеріалами, а також дані, що характеризують поширеність таких діянь.
Наводяться докази того, що статистичні дані про поширеність правопорушень у сфері поводження з радіоактивними матеріалами слід оцінювати з врахуванням високого ступеня латентності, оскільки радіоактивний вплив не фіксується органами почуття людини без спеціальних реєструючих приладів, а особи, відповідальні за радіоактивну безпеку, часто не зацікавлені в розголошуванні фактів незаконних дій, якщо вдалося попередити настання шкідливих наслідків.
До чинників, що мають специфічний зміст, належать: наявність низки атомних об’єктів на території України; наслідки Чорнобильської катастрофи; введення суворішого режиму поводження з радіоактивними матеріалами для запобігання терористичним актам.
У підрозділі 3.2 “Запобігання посягань на радіаційну безпеку” розглядаються загальнотеоретичні питання щодо поняття безпеки взагалі, та радіаційної безпеки зокрема. Радіоактивні матеріали мають усі властивості джерел підвищеної небезпеки, що зумовлює необхідність вироблення та реалізації заходів безпеки (захисту) населення, довкілля та матеріальних цінностей від шкідливого впливу радіації. Наводиться визначення заходів безпеки при поводженні з радіоактивними матеріалами – сукупності гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних, організаційних і правових засобів, спрямованих на захист людей, матеріальних об’єктів та довкілля від радіаційного опромінення. На основі проведеного аналізу сформульовані та обґрунтовані висновки щодо важливості проведення заходів з правової освіти населення за двома напрямами: забезпечення обізнаності населення про відповідальність (у тому числі – кримінальну) за незаконні діяння стосовно радіоактивних матеріалів; вивчення змісту та ступеня небезпеки радіоактивних матеріалів та дій у випадках, коли доводиться контактувати з джерелами іонізуючого опромінювання. Виявлено факт, що в законах та підзаконних нормативних актах не міститься визначення (перелік) центральних органів виконавчої влади, на які покладені функції управління у сфері поводження з радіоактивними матеріалами. Це не може сприяти чіткому забезпеченню організаційно-правової складової у реалізації заходів безпеки у сфері поводження з радіоактивними матеріалами. Зазначається, що певні орієнтири щодо вироблення програмних документів та конкретних заходів безпеки в сфері поводження з радіоактивними матеріалами містять матеріали міжнародних конференцій та рекомендацій МАГАТЕ.

ВИСНОВКИ
У дисертації вперше здійснено комплексний монографічний аналіз проблем кримінальної відповідальності за посягання на радіаційну безпеку. На підставі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, виявлено недоліки конструкції чинних кримінально-правових норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів, запропоновані напрями їх вдосконалення. Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, які мають значення як у теоретичному, так і практичному плані, зокрема:
сформульовані авторські пропозиції щодо вдосконалення редакції норм про відповідальність за злочини проти радіаційної безпеки, а також відповідних пунктів постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями та радіоактивними матеріалами”; про недоцільність визначення предмета злочину в диспозиції ст.265 КК України та в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3; уточнення ознак радіоактивних матеріалів внесенням змін до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3; використання у диспозиціях статей 201 та 414 КК терміна “радіоактивні матеріали”; доповнення розділу IX “Злочини проти громадської безпеки” КК України спеціальною статтею про відповідальність за контрабанду радіоактивних матеріалів; вилучення з КК України статті 274; вироблені пропозиції щодо розв’язання певних соціально-економічних, освітянських та організаційно-правових проблем запобігання посягань на радіаційну безпеку України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Плєва К.В. Радіоактивні матеріали як предмет злочинів за Кримінальним кодексом України // Бюлетень з обміну досвідом роботи МВС України. – 2002. – № 2. – С. 35-36.
2. Плєва К.В. Порівняльно-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами // Бюлетень з обміну досвідом роботи МВС України. – 2003. – № 150. – С. 28-33.
3. Плєва К.В. Історико-правовий огляд законодавства щодо режиму поводження з радіоактивними матеріалами // Науковий вісник НАВС України. – 2003. – № 3. – С. 259-265.
4. Плєва К.В. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з радіоактивними речовинами за Кримінальними кодексами України 2001 та 1960 рр. // Науковий вісник НАВС України. – 2004. – № 3. – С. 89-96.
5. Плєва К.В. Поняття радіоактивних матеріалів як предмету злочинів проти громадської безпеки // Матеріали міжнародного науково-практичного семінару “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України”. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 277-281.

АНОТАЦІЯ
Плєва К.В. Кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2005.
Дисертація присвячена проблемам кримінальної відповідальності за посягання на радіаційну безпеку. Застосування комплексу наукових методів, обумовлених об’єктом (суспільно небезпечні дії відносно радіоактивних матеріалів як вид злочинів проти громадської безпеки) і предметом дослідження (чинне кримінальне законодавство про відповідальність за злочини проти радіаційної безпеки і практика його застосування, а також система наукових поглядів та розробок) дозволили отримати ряд нових наукових положень. Досліджені історичний генезис норм українського законодавства, що регулює режим безпечного поводження з радіоактивними матеріалами, з’ясовано вплив міжнародних конвенцій та інших міжнародних нормативних актів на його появу і розвиток в сучасний період.
Уперше визначено зміст заходів безпеки при поводженні з радіоактивними матеріалами як сукупності санітарних, проектно-конструкторських, технічних, організаційних та правових засобів, спрямованих на захист людей, матеріальних об’єктів і навколишнього середовища від радіаційного випромінювання.
Проведене дослідження дозволило дійти висновків, що мають значення як в теоретичному, так і в практичному плані, зокрема сформульовані авторські пропозиції щодо удосконалення редакції норм про відповідальність за злочини проти радіаційної безпеки.
Ключові слова: радіаційна безпека, радіоактивні матеріали, кримінальна відповідальність, громадська безпека, компаративний аналіз.

АННОТАЦИЯ
Плева К.В. Уголовная ответственность за общественно опасные деяния относительно радиоактивных материалов. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2005.
Диссертация посвящена проблемам уголовной ответственности за посягательства на радиационную безопасность. Применение комплекса научных методов, обусловленных объектом (общественно опасные действия относительно радиоактивных материалов как вид преступлений против общественной безопасности) и предметом исследования (действующее уголовное законодательство об ответственности за преступления против радиационной безопасности и практика его применения, а также система научных взглядов и разработок) позволили получить ряд новых научных положений. В частности, впервые в науке криминального права выявлены общие признаки и индивидуальные отличия группы преступлений в сфере незаконного обращения с радиоактивными материалами. Исследованы исторический генезис норм украинского законодательства, регулирующего режим безопасного обращения с радиоактивными материалами, выяснено влияние международных конвенций и других международных нормативных актов на его появление и развитие в современный период.
Обосновано положение о целесообразности выделения на законодательном уровне в разделе IX “Преступления против общественной безопасности” отдельной группы статей по признаку их общего видового объекта, объединив их в главу “Преступления против радиационной безопасности”.
Сделан вывод, что радиационная безопасность как видовой объект указанных преступлений – это группа однородных общественных отношений, существующих в связи с использованием радиоактивных материалов (предметы отношений) с целью установления и поддержания между отдельными гражданами, коллективами людей и обществом в целом (участники отношений) определенной социальной связи, направленной на предотвращение причинения ионизирующим излучением вреда индивидуально-неопределенному кругу граждан и другим участникам отношений, то есть – на обеспечение радиационной безопасности.
Показано, что субъектом нарушения правил ядерной или радиационной безопасности могут быть должностные лица, на которых законом или на основании приказа, служебной инструкции, специального распоряжения непосредственно возложена обязанность обеспечивать соблюдение правил радиационной безопасности, а также иные работники, которые прошли соответствующее обучение и инструктаж.
Установлено, что потребность в установлении уголовно-правового запрета на нарушение порядка обращения с радиоактивными материалами является отображением возникающих в обществе процессов, которые требуют усиления государством защиты общественных интересов от преступных посягательств.
Впервые определено содержание мер безопасности при обращении с радиоактивными материалами как совокупности санитарных, проектно-конструкторских, технических, организационных и правовых средств, направленных на защиту людей, материальных объектов и окружающей среды от радиационного облучения.
Проведенное исследование позволило сделать выводы, имеющие значение как в теоретическом, так и в практическом плане, в частности сформулированы авторские предложения по совершенствованию редакции норм об ответственности за преступления против радиационной безопасности, а также соответствующих пунктов постановления Пленума Верховного Суда Украины от 26 апреля 2002 г. № 3; обоснованы предложения относительно решения определенных социально-экономических, просветительских и организационно-правовых проблем предупреждения посягательств на радиационную безопасность Украины.
Ключевые слова: радиационная безопасность, радиоактивные материалы, уголовная ответственность, общественная безопасность, компаративный анализ.

ANNOTATION
K.V. Pleva. Criminal responsibility for socially dangerous acts with respect to radioactive materials. – Manuscript.
Dissertation for the degree of master of laws in speciality 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal executive law. – National academy of internal affairs of Ukraine, Kyiv, 2005.
The thesis deals with the problems of criminal responsibility for impingement on radiation safety. Application of a package of scientific methods dependent upon the object (socially dangerous acts with respect to radioactive materials as a type of crimes against public security) and the subject of investigation (effective criminal legislation on responsibility for the crimes against radiation safety, and the practice of its application, as well as the system of scientific views and developments) allowed obtaining of a number of new scientific statements. The thesis contains analysis of historical genesis of regulations of the Ukrainian legislation governing secure handling/treatment of radioactive materials; it elucidates the influence of the international conventions and other international statutory acts on its occurrence and development in the present period.
For the first time, the substance of safety measures to be taken at handling of radioactive materials has been defined as a complex of sanitary, research and development, engineering, organizational and legal arrangements and means aimed at protection of individuals, material objects and environment against radiation.
The analysis carried inferences being of both theoretical and practical significance, in particular, there have been formulated author’s proposals as for revision of wording of the regulations on responsibility for the crimes against radiation safety.
Key words: radiation safety, radioactive materials, criminal responsibility, public security, comparative analysis.