12.00.08 – кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор ЯРМИШ Наталія Миколаївна, Національна академія прокуратури України, професор кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор КАЛЬМАН Олександр Григорович, Національна академія прокуратури України, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник КУЛИК Олександр Георгійович, Державний науково-дослідний інституту МВС України, провідний науковий співробітник

Захист відбудеться 20 листопада 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 01035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 01035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розісланий 17 жовтня 2008 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На сучасному етапі державотворення в Україні злочинність представляє значну загрозу національній безпеці країни. Поширення злочинності та масштаби злочинної діяльності кримінальних структур є такими, що проблема боротьби з нею зараз називається серед першочергових, тих, які потребують провадження цілого комплексу заходів державної та суспільної протидії. Незважаючи на стійку тенденцію щодо зменшення протягом 2002-2007 років кількості зареєстрованих злочинів в Україні (середній темп зниження у цей період становив 3,0 %) кримінальна ситуація в державі продовжує неухильно загострюватись, що супроводжується істотною трансформацією злочинності, а також якісних та кількісних показників її окремих видів (наприклад, стабільним зростанням питомої ваги рецидивної злочинності, яке становило у 2007 році 24,4 % у структурі загальної злочинності). Разом з тим, як справедливо зазначає А.П. Закалюк, загрозливі тенденції кримінологічної ситуації, «не отримуючи рішучого супротиву політичної влади, мають потенціал подальшого негативного, у тому числі криміногенного розвитку і впливу» .
Реальність кримінальних загроз обумовила необхідність удосконалення форм та методів запобігання злочинності. У зв’язку з цим, актуальним є питання щодо розробки принципово нових підходів у забезпеченні комплексного характеру такої діяльності, зокрема за рахунок застосування та реалізації програмно-цільових завдань.
На жаль, на сьогоднішній день відсутні вагомі підстави проголошувати про суттєві зрушення у цій сфері. Проведення попереднього аналізу дало можливість встановити, що програмні документи носять в основному декларативний характер, відсутнє реальне ресурсне забезпечення з боку держави, наявним є формалізм під час їх реалізації тощо. Таким чином, вжиті останнім часом дії не в повному обсязі адекватні кримінальній ситуації, що склалась у країні, тому не можуть об’єктивно призвести до корінного підриву підґрунтя кримінальних проявів.
Варто відзначити, що проблемам оптимізації діяльності щодо запобігання злочинності у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці приділяється достатня увага. Зокрема у фундаментальних розробках Г.А. Аванесова, О.І. Алєксєєва, В.Г. Афанасьєва, Ю.В. Бауліна, О.М. Бандурки, П.А. Вороб’я, С.І. Герасимова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.І. Долгової, А.Е. Жалинського, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, О.Г. Кальмана, В.В. Коваленка, М.В. Костицького, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, О.Г. Кулик, І.П. Лановенка, О.М. Литвака, В.В. Лунєєва, В.Д. Малкова, М.І. Мельника, Г.М. Міньковського, П.П. Михайленка, В.І. Осадчого, В.В.Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, О.Ф. Токарева, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, О.П. Черненка, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиш та інших.
Разом з тим, не дивлячись на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам удосконалення запобігання злочинності та проблемам, тісно пов’язаним з програмуванням організаційно-управлінської діяльності, багато питань у цій сфері залишаються ще невисвітленими, відсутня також єдина концепція функціонування відповідних механізмів у кримінологічній науці. Сучасний стан процесу підготовки, ухвалення та реалізації програмних документів у сфері запобігання злочинності характеризується відсутністю високоефективної системи їх наукового, правового та організаційного забезпечення, і, як наслідок, – проблеми комплексного розвитку та функціонування програмних управлінських рішень у нових економічних, політичних та правових реаліях сучасності досліджені недостатньою мірою, концептуальних кримінологічних засад програмного підходу до запобігання злочинності фактично не розроблено.
З цієї точки зору тема роботи представляється, безумовно, актуальною, а важливість і складність теоретичних і прикладних проблем програмування у сфері запобігання злочинності зумовлюють необхідність наукового дослідження та розробки вказаних проблем на монографічному рівні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до вимог п. 2.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.), Основних напрямків наукових досліджень та річних планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ. Робота спрямована на подальшу реалізацію положень пп. 1, 4 Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р.
Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є розробка концептуальних та методичних засад формування програмного підходу до запобігання злочинності, а також удосконалення практичної складової цієї діяльності.
Досягнення зазначеної мети здійснюється шляхом розв’язання таких основних завдань:
– на підставі аналізу сучасних теоретичних розробок та практичного досвіду програмної діяльності розглянути поняття, сутність, функції та завдання кримінологічного програмування запобігання злочинності;
– проаналізувати генезис формування програмного підходу та обґрунтувати його методологічну і практичну сумісність із запобіганням злочинності;
– з урахуванням системно-структурних зв’язків та синергетичних залежностей між запобіганням злочинності та програмуванням визначити рівні останнього та охарактеризувати його види;
– здійснити комплексний аналіз вітчизняних програмних рішень у сфері запобігання злочинності та на цій підставі окреслити вихідні засади моделювання регіональної комплексної програми запобігання злочинності;
– визначити систему принципів програмування запобігання злочинності та провести їх класифікацію за певними, спеціально визначеними критеріями;
– проаналізувати комплекс загальних та спеціальних проблем програмування запобігання злочинності з тим, аби через призму отриманих даних розглянути модельні структуру і зміст програм запобігання злочинності та процедуру програмування;
– визначити основні напрямки та окреслити коло спеціальних заходів, спрямованих на оптимізацію та удосконалення програмування запобігання злочинності;
– розглянути проблемні аспекти реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності та запропонувати дієві шляхи їх подолання з урахуванням сучасних потреб правоохоронної практики.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають під час організації та здійснення суб’єктами запобігання злочинності компетентної діяльності щодо програмування запобігання злочинності.
Предметом дослідження є кримінологічні засади програмування запобігання злочинності.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати правові засади, процедурні та організаційні аспекти програмування запобігання злочинності у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємовпливі.
На даному методологічному фундаменті у дисертаційній роботі застосовуються окремі спеціально-наукові методи пізнання. За допомогою системно-структурного методу досліджено систему запобігання злочинності та її вплив на організацію та здійснення програмування (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу формування програмно-цільового підходу до управління та організації запобігання злочинності (підрозділ 1.1). Логіко-нормативний метод використано для аналізу нормативно-правових актів з питань запобігання злочинності (підрозділ 1.2, 1.4, 2.2). Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу програмних рішень у сфері запобігання злочинності (підрозділ 1.4). Метод спостереження використано для вивчення процедурних проблем програмування запобігання злочинності та інформаційного забезпечення відповідної діяльності (підрозділ 2.3, 2.4). Статистичний метод застосовано для узагальнення результатів та репрезентації даних, отриманих у ході вивчення емпіричного матеріалу (підрозділи 1.5, 2.2, 2.5). Соціологічні методи дослідження (анкетування, інтерв’ювання, опитування) застосовано для вивчення думки фахівців з відповідних проблемних питань, що розглядаються, та з’ясування соціальної результативності відповідних правових норм та організаційних заходів (підрозділ 1.5, 2.5). Структурно-логічний метод використано для формування системи теоретико-прикладних рекомендацій та пропозицій, спрямованих на оптимізацію практики програмування (висновки) та розробки проекту регіональної комплексної програми запобігання злочинності (додатки).
Інформаційну та емпіричну основу дисертації склали: здійснені за спеціально розробленою анкетою узагальнення практики діяльності окремих суб’єктів запобігання злочинності щодо програмування своєї компетентної діяльності та відповідні їм документи (вивчено понад 200 програм, планів, директив, наказів, інструкцій, настанов, довідок, методичних рекомендацій тощо); програмні рішення координаційних комітетів по боротьбі зі злочинністю регіонального рівня, ухвалені протягом 1994-2001 рр.; результати опитування 310 працівників адміністративно-командної ланки УМВС (ГУМВС) України в Харківській, Донецькій та Луганській областях; політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали МВС України та Державної судової адміністрації за 2003-2006 рр. Під час роботи над дисертаційним дослідженням використовувався також багаторічний правоохоронний досвід автора.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні монографічним дослідженням проблем програмування запобігання злочинності у сучасних умовах. У результаті проведеного аналізу сформульовано ряд нових концептуальних положень і висновків, які відповідають змістовним ознакам наукової новизни роботи. Основні з них такі:
вперше:
– розглянуто механізм реалізації програм запобігання злочинності та охарактеризовано окремі його елементи. Зокрема, встановлено, що умовою реалізації програм є їх інверсія, яка зумовлює розподіл цілісної системи заходів на автономні процедури, виконання яких спричиняє реалізацію загальних цілей та завдань, обумовлених вихідним рішенням; засобами управлінської та організаційної діяльності у програмуванні виступають відповідальність керівників і виконавців суб’єктів запобігання злочинності за результати реалізації рішень, а також якість виконання запланованих заходів; способом оптимізації програмування виступає контроль як система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об’єкта ухваленим рішенням, нормам, стандартам, правилам, наказам, а також виявлення результатів впливу суб’єктів на об’єкти, допущених відхилень від вимог і принципів організації програмування запобігання злочинності; фактором раціоналізації програмування є подальший розвиток його методів, а саме: збору та обробки вихідної програмної інформації, оптимізації програмних рішень, формування програм та організації програмування; інструментом керуючого впливу в системі виступає оцінка ефективності програмної діяльності на основі визначення сукупного ефекту ухвалених та реалізованих програмних рішень;
– на підставі аналізу проблем у практиці підготовки, ухвалення та реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності визначено модельний перелік їх структурних елементів, а саме: паспорт програми, її концепція, прогноз розвитку злочинності, принципи запобігання та основні напрямки, зміст запропонованих до вирішення проблем, заходи впливу на злочинність, удосконалення діяльності суб’єктів запобігання та її ресурсного забезпечення, часові орієнтири, очікувані результати, відомості про форми державної підтримки, дані про узгодження проекту рішення;
– сформульовано ряд конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-прикладних засад, ефективізацію практичної діяльності щодо програмування, а також запропоноване авторське бачення шляхів оптимізації та раціоналізації окремих складових елементів комплексної системи запобігання злочинності в Україні;
удосконалено:
– поняття програмування запобігання злочинності та відповідних програм. Зокрема, на підставі критичного аналізу наявних у кримінологічній науці визначень, доведено, що програмування запобігання злочинності представляє собою науково-обґрунтовану, базовану на чинному законодавстві спільну діяльність різних суб’єктів із розробки погоджених рішень директивного характеру, що передбачають механізм реалізації довгострокових і поточних заходів щодо виявлення та усунення причин і умов вчинення протиправних дій, виховному впливу на правопорушників та осіб, що скоїли інші протиправні вчинки. У той же час програма запобігання злочинності представляє собою систему відповідних заходів впливу на злочинність та її окремі види за допомогою документального визначення етапності вирішення конкретних завдань, засобів і способів їх реалізації, а також показників очікуваних результатів;
– через аналіз системно-структурних та синергетичних зв’язків між запобіганням злочинності та програмуванням удосконалено рівневу диференціацію останньої та проведено класифікацію її видів. Зокрема, визначено наступні рівні розглянутої діяльності: за суб’єктно-функціональним складом – програмування на рівні великих, на рівні малих соціальних груп та на рівні окремих виконавців; за об’єктно-функціональним складом – програмування на рівні загального, особливого та окремого. За видами програмування запобігання злочинності класифіковано на: загальне та спеціальне, поточне та перспективне, стратегічне і тактичне, традиційне, типове та нетипове, локальне та глобальне, короткострокове та довгострокове, з можливістю корегування та необоротне, детерміноване та вірогідне, просте і складне, одноособове та колективне, документоване та не документоване програмування;
– систему принципів програмування запобігання злочинності. Поруч із загальновідомими принципами (законності, науковості, конкретності, директивності) у роботі досліджено спеціально-юридичні принципи діяльності (системності, диференціації, динамічності, безперервності), а також вимоги до структури та змісту програмних рішень, які визначають найбільш оптимальні та раціональні підходи до створення та удосконалення програмування запобігання злочинності на регіональному рівні відповідно до вимог функціонування систем вищого порядку;
набули подальшого розвитку:
– функціональний підхід до аналізу процедури програмування запобігання злочинності, із застосуванням якого визначено основні його етапи: 1) аналіз суб’єктами запобігання злочинності оперативної обстановки і кримінологічної ситуації на території, що обслуговується; 2) ідентифікація проблем програмування і запобігання злочинності; 3) визначення критеріїв вибору; 4) розробка і вибір альтернатив; 5) узгодження програми; 6) управління реалізацією; 7) контроль і оцінка результатів програмування;
– позиція, що обґрунтовує застосування підходу до організації та забезпечення комплексного характеру запобігання злочинності на основі застосування та реалізації програмно-цільових завдань, на підставі чого доводиться, що програмування є об’єктом комплексного, системного дослідження кримінологічної науки, що поряд з вивченням різноманітних проблем аналізу і запобігання злочинності, обґрунтовує загальні вимоги, висунуті до будь-яких програмних рішень у сфері запобігання, виробляє найбільш раціональні способи і прийоми програмування.
Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:
– у науково-дослідній сфері – отримані результати дозволяють розширити теоретико-методологічну базу для подальшої розробки проблем, пов’язаних із розробкою та реалізацією програмних рішень у сфері запобігання злочинності (акт впровадження результатів дисертації в науково-дослідну роботу ХНУВС від 26.12.2007р.);
– у практиці правозастосування – розроблені положення та рекомендації слід використовувати у практичній діяльності суб’єктів запобігання злочинності, і в першу чергу штабних та інформаційно-аналітичних підрозділів (акт впровадження результатів дисертації в діяльність підрозділів та служб ГУМВС України в Донецькій обл. від 18.01. 2008 р.);
– у навчальному процесі – одержані дослідні дані сприятимуть збагаченню новим теоретичним та емпіричним матеріалом курсів таких навчальних дисциплін, як кримінологія та управління в ОВС, а також можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників, при проведенні лекцій, практичних і семінарських занять (акт впровадження результатів дисертації в навчальний процес КНУВС від 27.12.2007 р.).
Апробація результатів дослідження. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції автора оприлюднювалися, зокрема на: міжнародній науково-практичній конференції „Міграція: проблеми та шляхи їх вирішення” (Донецьк, 2007); міжнародній історико-правовій конференції „Регіональні аспекти історико-правових досліджень” (Донецьк, 2007); всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми розвитку транспортної галузі та удосконалення транспортного законодавства” (Одеса, 2007 р.).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 3 статті у фахових наукових виданнях та 2 тези доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (190 найменувань). Загальний обсяг дослідження 198 стор., з яких 159 стор. основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 „Концептуальні засади програмного підходу до запобігання злочинності” присвячено з’ясуванню сутності, особливостей та значення програмно-цільового підходу у системі запобігання злочинності, визначенню поняття, видів та основних напрямів програмування, характеристиці основних програмних документів, а також синтезу вихідних засад моделювання окремих видів програмних рішень.
У підрозділі 1.1. „Генезис формування програмного підходу до запобігання злочинності” зазначається, що реальний стан справ у сфері запобігання злочинності характеризується певним погіршенням тенденцій, заснованому на змінах у структурі та динаміці злочинності, та недостатній ефективності тих організаційно-управлінських заходів і рішень, які ухвалювались протягом останніх років. Запобігання злочинності може бути ефективною тільки в тому випадку, якщо вона здійснюється на міцній організаційній основі, що відповідає об’єктивним закономірностям перехідного періоду, в якому перебуває наша країна. Розвиток системи запобігання злочинності повинен бути тісно пов’язаний з реформами в економіці, політичній і соціальній сферах, міжнародними зобов’язаннями країни, потребами суспільства в обмеженні негативних явищ, що порушують його нормальну життєдіяльність.
Зважаючи на зазначене, особливого значення набуває застосування програмно-цільових структур, які є одним з елементів принципово нового підходу до організації та забезпечення комплексного характеру запобігання злочинності, який сформовано в межах новітньої концепції, що зумовлює розробку, прийняття та здійснення заходів у взаємозв’язку та відповідності з визначеними системними та програмними вимогами.
Необхідність саме такого розподілу зусиль обумовлена наступними причинами: функціонуванням регіонів як певних автономних та відносно самостійних соціально-економічних систем; поглибленням процесів децентралізації влади, надбанням більшої самостійності адміністративно-територіальними утвореннями; наявністю територіальних особливостей злочинності; зручністю координації та інтеграції діяльності всіх суб’єктів соціального управління, що реалізують програму запобігання злочинності в рамках конкретного регіону.
Автор переконаний, що політичний устрій України, природно-кліматичні, економічні, соціальні, культурні та інші особливості регіонів обумовлюють необхідність диференціації регулювання багатьох суспільних відносин. При цьому розробка комплексної програми запобігання злочинності повинна ґрунтуватися на концепції функціонування соціального організму окремих регіонів і факторів, що впливають на формування й розвиток злочинності в них.
У підрозділі 1.2. „Функціональна характеристика програмування запобігання злочинності” проведений автором аналіз робіт О.І. Алєксєєва, А.П. Закалюка, І.І. Карпеца, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, М.О. Селіванова, В.М. Соміна, О.Я. Сухарєва, І.К. Туркевич та інших вчених засвідчив, що, незважаючи на актуальні дослідження закономірностей злочинності та стратегії боротьби з нею, до цього часу серед учених немає єдності в думках щодо змісту програмування запобігання злочинності. Остання розглядається як форма, спосіб, метод або функція управління. У той таки час, незважаючи на різні визначення програмування запобігання злочинності, в аналізованих підходах є багато спільного, а саме: програмування запобігання злочинності відноситься до різновиду соціального програмування з конкретними кримінологічними рисами і властивостями; зміст програмування складають комплекси соціальних та спеціально-кримінологічних заходів і система обов’язкових приписів, що спрямовані на запобігання та обмеження злочинності.
Автор розглядає програмування в якості функції-операції всіх процесів управління в сфері запобігання злочинності. При цьому в зміст програмування він включає елементи управлінського циклу, що передують виробленню та ухваленню рішення (визначення цілей, збір інформації, її обробка, визначення структури тощо) та мають специфічну цільову спрямованість – визначення цілей і завдань запобігання злочинності та засобів їхньої реалізації на певний період часу. Елементи управлінського циклу, що випливають з прийняття програми (передача рішення, організація його виконання та регулювання процесу контролю), лежать також у рамках розглянутого програмування і служать засобами реалізації програмного документу.
Автором розглянуто та докладно проаналізовано мету, систему суб’єктів програмування запобігання злочинності, її об’єкти, а також способи взаємозв’язку та взаємодії між суб’єктами й об’єктами організаційно-управлінського впливу. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про синергетичні властивості системи програмування запобігання злочинності, формами відображення яких є ознаки відкритості, нелінійності, динамічності, неврівноваженості, складності та здатності до саморегуляції системи. При цьому програмування запобігання злочинності визначається автором як науково-обґрунтована, основана на чинному законодавстві спільна діяльність різних суб’єктів запобігання злочинності із вироблення погоджених рішень директивного характеру, що передбачають механізм довгострокових і поточних заходів щодо виявлення й усунення причин та умов вчинення протиправних дій, виховного впливу на правопорушників та осіб, що скоюють інші протиправні вчинки. Сама програма запобігання злочинності в даному контексті буде являти собою систему обов’язкових для всіх суб’єктів приписів про заходи організаційного, правового, оперативного, аналітичного, економічного, виховного та іншого характеру, спрямовані на профілактику злочинів та інших правопорушень.
У підрозділі 1.3. „Рівні та види програмування запобігання злочинності” відповідну проблематику розглянуто через призму логіко-гносеологічного змісту концепції структурних рівнів матеріальних систем (О.О. Максимов). Зроблено висновок про можливість та необхідність застосування системно-структурного аналізу, як одного зі спеціальних методів пізнання кримінологічної науки, що дозволяє адаптувати предмет дослідження до новітніх проблем організації відповідної діяльності. На цій основі автором визначено рівні програмування запобігання злочинності:
– за суб’єктно-функціональним складом у програмуванні виділено такі підструктури (на прикладі ОВС): на рівні держави та суспільства в цілому ? діяльність всієї системи МВС України; на рівні регіонів та окремих груп населення ? діяльність регіональних апаратів УМВС, їх служб та підрозділів; на рівні окремих суб’єктів ? діяльність конкретних працівників цих утворень;
– з об’єктно-функціональної сторони у програмуванні запобігання злочинності виділено три рівні диференціації впливу: на загальному рівні об’єктом впливу є система запобігання злочинності; на рівні особливого ? запобігання злочинним проявам певного виду або злочинній діяльності певної соціальної (маргінальної) групи; на рівні окремого ? запобігання злочинним актам конкретного індивіда.
Доводиться, що усі перелічені різновиди діяльності також мають власні об’єкт, суб’єкт, рівні, форми тощо.
На підставі аналізу конкретних програмних рішень, пов’язаних з предметною сферою дослідження, автором визначено такі види програмування запобігання злочинності: загальне та спеціальне, поточне та перспективне, стратегічне і тактичне, традиційне, типове та нетипове, локальне та глобальне, короткострокове та довгострокове, з можливістю корегування та необоротне, детерміноване та вірогідне, просте і складне, одноособове та колективне, документоване та не документоване. Кожен із представлених видів програмування запобігання злочинності розглянуто у прив’язці до конкретних форм та методів організаційно-аналітичної діяльності ОВС та підкріплено власними авторськими спостереженнями за відповідними процесами.
У підрозділі 1.4. „Комплексний аналіз програмних документів у сфері запобігання злочинності” автором проведено порівняльний, логіко-семантичний та індуктивний аналіз заходів, передбачених нормативними актами, комплексними та регіональними програмами боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями (профілактики злочинів) за 1994-2006 роки, а також теоретичних і навчальних моделей галузевих і спеціальних програм (планів) боротьби зі злочинністю, розроблених як у радянські часи (С.В. Бородін, Н.Ф. Кузнєцова), так і потому (В.В. Лунєєв). Отримані результати дозволили сформулювати наступний перелік груп заходів, які становлять зміст вказаних документів: основні організаційно-правові заходи; заходи вдосконалювання взаємодії і координації діяльності правоохоронних та контролюючих органів із законодавчими і виконавчими органами державної влади, органами місцевого самоврядування; заходи, спрямовані на запобігання злочинів та інших правопорушень; заходи, спрямовані на удосконалення кадрового забезпечення; заходи, спрямовані на удосконалення організаційних засад діяльності; заходи забезпечення фінансування програм тощо.
На підставі багатопрофільного аналізу Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року, та Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 року, а також відповідних регіональних програм, визначено типові недоліки відповідних документів, а також практики їх розробки, обговорення, прийняття і реалізації, які не дозволили досягнути розрахункових рівнів ефективності відповідних рішень. Зроблено висновок про те, що практикою програмування у системі запобігання злочинності на порядок денний поставлено питання про формування типової моделі програми з урахуванням останніх надбань теорії та застосуванням сучасних методів юридичної техніки. Актуальним, з точки зору автора, є також формування системи рекомендацій щодо оптимального здійснення програмування запобігання злочинності, а також інтеграції результатів попередньо здійсненого прогнозування кримінологічної обстановки в умовах певного регіону. Цей висновок підкріплюється і даними проведеного анкетування працівників адміністративно-командної ланки УМВС (ГУМВС) України в Харківській, Донецькій та Луганській областях, 94,5% яких на відповідне запитання відповіли позитивно.
У підрозділі 1.5. „Вихідні засади моделювання регіональної програми запобігання злочинності” досліджено відповідну проблематику та визначено основні її складові, до яких віднесено постановку цілей і завдань діяльності, а також формулювання основних очікуваних результатів програмування на регіональному рівні.
Зокрема, до цілей програмування належать: сприяння ефективізації та раціоналізації діяльності щодо запобігання злочинності; забезпечення ефективного контролю над злочинністю та її факторним комплексом; створення організаційних, економічних, політичних, правових, інформаційних, моральних, організаційних і технічних передумов для усунення або нейтралізації регіональних криміногенних факторів тощо.
До кола відповідних названим цілям завдань віднесено: упорядкування процесів підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень у вказаній сфері; підвищення ефективності всіх видів кримінологічної діяльності; підвищення ефективності координації діяльності у сфері запобігання злочинності; забезпечення регіонального моніторингу злочинності, її факторів і наслідків, а також ефективності запобігання їй; оптимізація витрат на правоохоронну діяльність на регіональному рівні; раціоналізація управління системою на основі прийняття своєчасних рішень; забезпечення підвищення кваліфікації співробітників правоохоронних і контролюючих органів; удосконалювання нормативно-правового забезпечення діяльності щодо запобігання злочинності; стимулювання активності суб’єктів громадянського суспільства тощо.
Модельний перелік основних очікуваних результатів програмування на регіональному рівні, на думку автора, включатиме наступні позиції: підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів регіонального рівня по запобігання злочинності або окремим її видам; удосконалення процесів реєстрації злочинів; зниження рівня злочинності, досягнення позитивних змін в її структурі та динаміці; зменшення рівня латентності окремих видів тяжких і особливо тяжких; притягнення до кримінальної відповідальності керівників, активних членів, організаторів регіональних і трансрегіональних організованих злочинних формувань; зростання кількості звернень громадян у правоохоронні органи і суди за захистом своїх законних прав і інтересів, відновленням прав, відшкодуванням заподіяної шкоди тощо.
Розділ 2 „Методика програмування запобігання злочинності” присвячено дослідженню принципів та процедури програмування запобігання злочинності, з’ясуванню сутності структури і змісту відповідних програм, визначенню проблем та основних напрямків удосконалення вказаної діяльності.
У підрозділі 2.1. „Принципи програмування запобігання злочинності” підкреслено органічну єдність та діалектичний зв’язок, що об’єктивно існує між принципами запобігання злочинності та принципами програмування. Наголошується, що порушена проблематика вже протягом тривалого часу привертає до себе увагу науковців. На підставі аналізу робіт Г.А. Аванесова, В.В. Голіни, І.М. Даньшина, Л.М. Давиденка, О.М. Джужі, В.М. Кудрявцева, О.М. Литвака, Г.М. Міньковського зроблено низку важливих висновків, зокрема про те, що принципи характеризують внутрішні, іманентні якості, взаємозв’язки між елементами діяльності, а також інші властиві їй особливості, що мають значення для правильного розуміння її суті; відображають характер пануючих у системі переконань і поглядів, що визначають норму поведінки, і в цьому зв’язку є загальновизнаними і обов’язковими для дотримання і виконання всіма суб’єктами, чия діяльність ними регламентується.
Принципи програмування запобігання злочинності диференціюються автором на такі групи:
1) загальні принципи діяльності із програмування запобігання злочинності, що мають наскрізний міжсистемний характер, а саме: законності, системності, науковості, конкретності, реальності, оптимізації управління, директивності, економічної доцільності;
2) спеціальні принципи, що відображають основні вимоги до розробки програмних документів і до самих програм, а саме: наукова обґрунтованість, дієвий взаємозв’язок основних розділів та частин, ефективне прогнозування запобіжних процесів, вірогідність і повнота використовуваної в ході програмування інформації, компетентність працівників, що беруть участь у підготовці та прийнятті рішень, законність, варіативність і чинність розглянутих програм, своєчасність, адаптивність і реальність.
У підрозділі 2.2. „Структура і зміст програми запобігання злочинності” підкреслено, що структура програмних документів, різних за цілями, не може бути однаковою. У той же час при програмуванні в системі запобігання злочинності доцільно дотримуватися єдиної структури документа, що значно полегшить роботу з його складання, створить сприятливі умови для порівняльної оцінки результатів виконання програми.
На основі узагальнення та систематизації різних програмних рішень, вивчення їх структури та змісту, автором запропоновано наступну побудову комплексної регіональної програми запобігання злочинності:
1) паспорт програми, що включає опис замовника, основних виконавців, періоду дії, нормативної основи, взаємодіючих соціальних програм, загальних обсягів фінансування та їхніх джерел;
2) концепція програми, що включає цілі і завдання запобігання злочинності на рівні регіону, принципи запобігання та основні напрямки боротьби та запобігання злочинів;
3) вихідні дані, що включають соціально-економічну характеристику регіону, характеристику стану і структури злочинності в регіоні або окремих її видів, прогноз розвитку злочинності в регіоні або окремих її видів, характеристику стану запобігання злочинності або окремим її видам на рівні регіону, характеристику ефективності діяльності правоохоронних органів на території регіону;
4) зміст програми: організаційні, правові, інформаційні, методичні, кадрові, виховні, пропагандистські, технічні, спрямовані на формування і розвиток інститутів громадянського суспільства, ресурсно-забезпечувальні та інші заходи.
Наголошується на принциповому значенні якісної підготовки проектів програмних рішень у системі запобігання злочинності. У цьому зв’язку зазначається, що проект програми повинен містити додатково: обґрунтування необхідності її прийняття і фінансування повністю або частково за рахунок коштів місцевого бюджету з розбивкою по роках; зміст запропонованих до вирішення проблем; конкретні цілі і виражені у відповідних величинах очікувані результати; строки виконання в цілому і по етапах реалізації проекту програми; загальний обсяг витрат на виконання програми з розподілом їх по роках; обсяги і види фінансування з бюджетних коштів у цілому і по окремих напрямках; відомості про форми державної підтримки; відомості про замовника програми та про її виконавців; дату схвалення, узгодження, затвердження проекту програми.
У підрозділі 2.3. „Процедура програмування запобігання злочинності” встановлено, що в системі запобігання злочинності відсутня чітка структурована схема організації програмування, а існуючі рішення далекі від досконалості, тому не завжди виконують свої організаційні функції. Процедура прийняття програм запобігання злочинності найчастіше поглинається управлінськими аспектами правоохоронної діяльності.
На підставі аналізу авторських підходів (В.В. Голіни, А.П. Закалюка, А.Е. Жалинського, В.Д. Малкова, Г.А. Туманова, О.П. Черненка) та відповідних робіт з’ясовано, що процедура (процес) програмування запобігання злочинності – це циклічна послідовність дій суб’єктів, спрямована на вирішення відповідних проблем, що полягає в аналізі оперативної обстановки (ситуації), генерації альтернатив, прийнятті рішень та організації їх виконання.
Проведеним аналізом доводиться, що процес програмування складається з ряду послідовних стадій (операцій суб’єктів запобігання злочинності). На думку автора, в сучасних умовах розглянута процедура може бути розділена на наступні стадії: аналіз суб’єктами запобігання злочинності оперативної обстановки та кримінологічної ситуації на території, що обслуговується; ідентифікація проблем програмування і запобігання злочинності; визначення критеріїв вибору рішення; розробка і вибір альтернатив рішення; узгодження програми запобігання злочинності; управління реалізацією; контроль і оцінка результатів програмування. Розглянуто зміст кожної з основних стадій процедури програмування запобігання злочинності, на підставі чого резюмується, що проблема якісного вдосконалення процедури програмування запобігання злочинності є актуальною з теоретичної і прикладної точок зору.
Розділ 3 „Основні напрями удосконалення та реалізації програмних рішень” присвячено дослідженню відповідної проблематики через призму пошуку найбільш ефективних шляхів оптимізації комплексної діяльності із програмування запобігання злочинності.
У підрозділі 3.1. „Основні напрямки удосконалення програмування” визначено коло сфер, які акумулюють проблемні питання, пов’язані із організацією та здійсненням програмування запобігання злочинності. Серед таких сфер, на думку автора, можна, насамперед, виділити загальні аспекти розробки і структурування комплексних програм запобігання злочинності; формування системи програмних показників відповідної діяльності; інформаційно-аналітичне забезпечення програмування і розробку комплексу загальних заходів, спрямованих на запобігання злочинності на території регіону. Конкретні прояви вказаних проблемних моментів розглянуто комплексно із одночасним залученням особистого досвіду керівної роботи автора у системі МВС України, що дозволило запропонувати систему заходів, спрямованих на їх подолання. Зокрема, висловлені наступні пропозиції:
– підготувати єдині методичні рекомендації із програмування запобігання злочинності, у яких визначити систему обов’язкових для всіх суб’єктів приписів про заходи соціально-економічного, культурного, організаційно-правового та виховного характеру, спрямовані на запобігання злочинів (90,3 % опитаних працівників адміністративно-командної ланки УМВС (ГУМВС) України в Харківській, Донецькій та Луганській областях підтримали цю пропозицію);
– створити із числа керівників основних суб’єктів запобігання злочинності координаційний орган (по типу координаційно-методичної наради) з метою організації підготовки, прийняття і реалізації програмних рішень на якісно новому рівні, що відповідатиме сучасним вимогам;
– сформувати робочі групи із представників суб’єктів запобігання злочинності для координації діяльності на окремих напрямках реалізації запобіжних заходів;
– істотно доповнити перелік програмних параметрів не тільки спеціальними показниками, що відображають стан правоохоронної діяльності, але й системою загальних соціально-правових, економічних, культурних і демографічних даних, з використанням яких повинні програмуватись та здійснюватись заходи контролю і моніторингу складеної статистичної картини регіону;
– кардинально змінити типову структуру програми запобігання злочинності за рахунок систематизації цілей, завдань і основних орієнтирів програмної діяльності, включення в програму нових розділів і параграфів, що передбачають різні за спрямованістю види запобіжних заходів, диференціацію їх виконавців і строків реалізації;
– активізувати роботу в рамках правового виховання і навчання населення, а також правової пропаганди, за рахунок стимулювання участі в ній представників навчальних закладів, профспілкових і громадських організацій, засобів масової інформації, різних форм самоорганізації населення.
У підрозділі 3.2. „Проблеми реалізації програмних рішень та шляхи їх подолання” автор наголошує, що проведений аналіз діяльності суб’єктів запобігання злочинності в деяких регіонах України у сфері програмування та результати анкетування працівників адміністративно-командної ланки УМВС (ГУМВС) України в Харківській, Донецькій та Луганській областях засвідчили, що в процесі здійснення названої стадії в багатьох відомствах основна увага приділяється розробці альтернативних рішень і контролю за їх виконанням. Причому виконання розроблених програм і планів нерідко зводиться до поверхневого з’ясування змісту рішень, безсистемного розміщення сил та засобів на гострих ділянках роботи, створення різних комісій і груп контролю, чисельних нарад керівників правоохоронних органів. Автор вважає, що для успішної реалізації прийнятих програм запобігання злочинності той або інший суб’єкт повинен виробити свій чіткий механізм реалізації цих рішень. Складність організації виконання розглянутих документів полягає в необхідності координації безлічі взаємозалежних, одночасно виконуваних програм, планів і таке інше, що перебувають на різних стадіях реалізації.
Досліджено зміст стадії реалізації програм, яка повинна складатися з наступних процедур: розробка програми реалізації рішення в суб’єкті запобігання; управління цією реалізацією з боку штабних (або подібних по функціях) структур даного суб’єкта; контроль виконання програми; оцінка результатів реалізації програми запобігання злочинності.
Форми і методи діяльності в рамках кожної визначеної операції розглянуто з позицій діяльнісного підходу, в результаті застосування якого синтезовано характеристики умов реалізації, засобів і способів оптимізації, факторів раціоналізації та інструментів впливу на систему програмування запобігання злочинності. Зокрема: умовою реалізації програм є їх інверсія, що зумовлює розподіл цілісної системи заходів на автономні процедури, виконання яких спричиняє реалізацію загальних цілей та завдань; засобами оптимізації виступають відповідальність керівників і виконавців суб’єктів запобігання злочинності за результати реалізації рішень, а також якість виконання запланованих заходів; способом оптимізації виступає контроль як система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об’єкта ухваленим рішенням, нормам, стандартам, правилам, наказам, директивам, а також виявлення результатів впливу суб’єктів на об’єкти, допущених відхилень від вимог і принципів організації програмування запобігання злочинності; фактором раціоналізації є подальший розвиток методів програмування, а саме: збору та обробки вихідної програмної інформації, оптимізації програмних рішень, формування програм та організації процесів; інструментом керуючого впливу виступає оцінка ефективності програмної діяльності на основі визначення сукупного ефекту ухвалених та реалізованих програмних рішень.

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – організації та здійснення програмування запобігання злочинності. У результаті аналізу теоретико-методологічних засад формування програмного підходу до запобігання злочинності, а також розробки комплексів пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення практичної сторони цієї діяльності сформульовано ряд висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Перш за все відзначено, що застосування програмно-цільових структур є одним з елементів принципово нового підходу до організації та забезпечення комплексного характеру запобігання злочинності, який сформовано в межах новітньої концепції, що обумовлює розробку, прийняття та здійснення заходів у взаємозв’язку та відповідності з визначеними системними та програмними вимогами.
Діалектична природа соціально-правових явищ вимагає одночасної інтеграції та диференціації різних видів діяльності у сфері запобігання злочинності, а саме: забезпечення єдності спільних зусиль на рівні держави та локалізації дій суб’єктів на рівні регіонів. Тому розробка будь-якої комплексної програми запобігання злочинності повинна базуватись на концепції функціонування соціального організму окремих адміністративно-територіальних одиниць, що мають істотні соціальні, культурні, демографічні, виробничі розбіжності у той мірі, в якій вони впливають на формування та розвиток злочинності.
Основними дослідницькими категоріями цієї роботи є поняття програмування та програми запобігання злочинності. Що стосується першого з них, то програмування запобігання злочинності представляє собою науково-обґрунтовану, базовану на чинному законодавстві спільну діяльність різних суб’єктів із розробки погоджених рішень директивного характеру, що передбачають механізм реалізації довгострокових і поточних заходів щодо виявлення та усунення причин і умов вчинення протиправних дій, виховному впливу на правопорушників та осіб, що скоїли інші протиправні вчинки.
Щодо поняття програми запобігання злочинності, то вона представляє собою систему відповідних заходів впливу на злочинність та її окремі види за допомогою документального визначення етапності вирішення конкретних завдань, засобів і способів їх реалізації, а також показників очікуваних результатів. Вона є загальним управлінським рішенням, що містить ідейно-директивні орієнтири діяльності у вигляді приписів про заходи організаційного, правового, оперативного, аналітичного, економічного, виховного та іншого характеру, спрямованих на запобігання злочинів та інших правопорушень.
З урахуванням системно-структурних та синергетичних зв’язків між запобіганням злочинності та програмуванням визначено наступні рівні проаналізованої діяльності: за суб’єктно-функціональним складом – програмування на рівні великих, на рівні малих соціальних груп та на рівні окремих виконавців; за об’єктно-функціональним складом – програмування на рівні загального, особливого та окремого. На підставі аналізу конкретних програмних рішень, пов’язаних з предметною сферою дослідження, визначено такі види програмування запобігання злочинності: загальне та спеціальне, поточне та перспективне, стратегічне і тактичне, традиційне, типове та нетипове, локальне та глобальне, короткострокове та довгострокове, з можливістю корегування та необоротне, детерміноване та вірогідне, просте і складне, одноособове та колективне, документоване та не документоване.
Принципи програмування запобігання злочинності характеризують внутрішні, іманентні якості, взаємозв’язки між елементами діяльності, а також інші властиві їй особливості, що мають значення для правильного розуміння її суті. Вони відображають характер пануючих у системі переконань і поглядів, що визначають норму поведінки, і в цьому зв’язку є загальновизнаними і обов’язковими для дотримання і виконання всіма суб’єктами, чия діяльність ними регламентується. Особливе значення у сучасних умовах мають спеціально-юридичні принципи діяльності, а також вимоги до структури та змісту програмних рішень, які визначають найбільш оптимальні та раціональні підходи до створення та удосконалення програмування запобігання злочинності на регіональному рівні відповідно до вимог функціонування системи вищого порядку.
У структурі програмних рішень виділяються наступні елементи: паспорт програми, її концепція, прогноз розвитку злочинності, принципи запобігання та основні напрямки, зміст запропонованих до вирішення проблем, заходи впливу на злочинність, удосконалення діяльності суб’єктів запобігання та її ресурсного забезпечення, часові орієнтири, очікувані результати, відомості про форми державної підтримки, дані про узгодження проекту рішення. Зміст програми запобігання злочинності становлять організаційні, управлінські, правові, інформаційні, кадрові, правової пропаганди, технічні, спрямовані на формування і розвиток інститутів громадянського суспільства, ресурсно-забезпечувальні, методичні та деякі інші заходи. Типова структура і зміст програм запобігання злочинності, а також перелік вимог, що висуваються до інших подібного роду рішень, повинні бути чітко визначені та зафіксовані на рівні нормативно-правового акту.
У практиці підготовки, ухвалення та реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності наявна значна кількість проблем, які потребують негайного вирішення та усунення. Недоліки характерні для усіх елементів процесу програмування, що обумовлює необхідність вжиття комплексних заходів впливу з метою удосконалення. Зокрема, в системі дотепер немає чітко структурованої схеми організації діяльності, а ухвалені рішення не виконують свої соціальні функції, через те, що процес і процедура їх прийняття поглинаються управлінськими аспектами правоохоронної діяльності. При цьому відсутній науковий підхід до програмування, а наявні методичні посилки малоефективні через власну надмірну узагальненість. Зокрема, в них відсутні рекомендації щодо визначення системи вихідних програмних показників у досліджуваній області, система інформаційного забезпечення, чіткий перелік заходів щодо боротьби і запобігання злочинів, а також контролю за їх виконанням.
Проблема якісного вдосконалення процедури програмування запобігання злочинності є актуальною з теоретичної і прикладної точок зору. Уявляється, що в зміст зазначеної процедури повинні бути включені такі етапи: 1) аналіз суб’єктами запобігання злочинності оперативної обстановки і кримінологічної ситуації на території, що обслуговується; 2) ідентифікація проблем програмування і запобігання злочинності; 3) визначення критеріїв вибору рішення; 4) розробка і вибір альтернатив рішення; 5) узгодження програми; 6) управління реалізацією; 7) контроль і оцінка результатів програмування. На підставі викладеного запропоновано комплекс заходів, спрямованих на подолання проблем в організації та здійсненні програмування запобігання злочинності.
На цій основі охарактеризовано окремі елементи механізму реалізації програм запобігання злочинності та запропоновано шляхи його удосконалення за рахунок покращення умов реалізації програм, впровадження новітніх засобів управлінської та організаційної діяльності, комплексного застосування різних способів та інструментів оптимізації, а також корегуючого впливу на фактори раціоналізації програмування запобігання злочинності.
Зроблено загальний висновок, що правоохоронною практикою на порядок денний поставлено питання про формування типової моделі програми запобігання злочинності з урахуванням останніх надбань теорії та застосуванням сучасних методів юридичної техніки. Актуальним є також формування системи рекомендацій щодо оптимальної процедури програмування запобігання злочинності, а також інтеграції результатів попередньо здійсненого прогнозування кримінологічної обстановки в умовах певного регіону. Відповідні пропозиції знайшли своє відображення у запропонованому проекті комплексної програми запобігання незаконному обігу наркотичних засобів в умовах регіону (на прикладі Донецької області).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Клюєв М. М. Вихідні засади програмування протидії злочинності / М. М. Клюєв // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – Випуск 2. – С. 169–178.
2. Клюєв М. М. Функціональна та процедурна характеристика програмування протидії злочинності / М. М. Клюєв // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Випуск 32. – С. 29–37.
3. Клюєв М. М. Проблеми реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності / М. М. Клюєв // Вісник Запорізького юридичного інститут. – 2007. – С. 25–33.
4. Клюєв М. М. Міграція населення в Донецькій області та протидія нелегальній міграції : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [Міграція : проблеми та шляхи її вирішення]. – Донецьк : ДЮІ ЛДУВС, 2007. – С. 13–16.
5. Клюєв М. М. Процедурні аспекти програмування запобігання злочинам на регіональному рівні : матеріали XVII Міжнародної історико-правової конференції [Регіональні аспекти історико-правових досліджень]. – Донецьк : ДЮІ ЛДУВС, 2007. – С. 8–13.

АНОТАЦІЇ
Клюєв М.М. Кримінологічні засади програмування запобігання злочинності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 ? кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. ? Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008.
Дисертацію присвячено аналізу методологічних та концептуальних засад програмування у системі запобігання злочинності, визначенню шляхів його удосконалення. З’ясовано поняття та основні напрямки відповідної діяльності, сутність, особливості та значення програмних документів в цій сфері. Визначено сутність та структуру організаційно-правового механізму підготовки, прийняття та реалізації програмних рішень в діяльності щодо запобігання злочинності. Дано характеристику інформаційного, матеріально-технічного та організаційно-управлінського забезпечення рішень. Сформульовано рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практичної діяльності з підготовки, прийняття та реалізації програмних рішень в системі запобігання злочинності та підвищення їх ефективності.
Ключові слова: програмування, запобігання злочинності, програмне рішення, підготовка, прийняття та реалізація рішення, ефективність.

АННОТАЦИЯ
Клюев Н.Н. Криминологические основы программирования предотвращения преступности. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 ? уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. ? Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2008.
Диссертация посвящена анализу методологических и концептуальных основ программирования в системе предотвращения преступности, определению путей ее совершенствования. Определены понятие и основные направления соответствующей деятельности, сущность, особенности и значение программных документов в данной сфере. Проанализированы цели, система субъектов программирования предотвращения преступности, ее объекты, а также способы взаимосвязи и взаимодействия между субъектами и объектами организационно-управленческого воздействия. Установлено наличие устойчивых системно-структурных и синергетических связей между предотвращением преступности и ее программированием. В зависимости от субъектно- и объектно-функциональной составляющей программирования определены уровни программирования предотвращения преступности. Обосновывается вывод о необходимости существенного совершенствования программно-целевых структур во исполнение задачи комплексной оптимизации деятельности по предотвращению преступности.
Проанализирована система принципов программирования предотвращения преступности. Высказано предложение выделять не только общие принципы программирования, но и специальные, а также требования к структуре и содержанию программных решений. Раскрыта сущность организационно-правового механизма подготовки, принятия и реализации программных решений в указанной сфере и выделены ее этапы. Предложен комплекс мер, направленных на преодоление проблем в организации и осуществлении программирования предотвращения преступности, включающий существенное улучшение условий реализации программ, внедрение новых средств управленческой и организационной деятельности, комплексного применения различных способов и инструментов оптимизации, а также корректирующего воздействия на факторы рационализации программирования.
Сформулирован модельный перечень основных ожидаемых результатов программирования на региональном уровне, который, по мнению автора, включает следующие позиции: повышение эффективности деятельности правоохранительных органов регионального уровня по предупреждению преступности или отдельных ее видов; оптимизация процессов регистрации преступлений; снижение уровня преступности и достижение позитивных тенденций в ее уровне и динамике; снижение уровня латентности отдельных видов тяжких и особо тяжких преступлений; привлечение к уголовной ответственности руководителей и активных членов, организаторов региональных и межрегиональных организованных преступных формирований; увеличение количества обращений граждан в правоохранительные органы и суды за защитой прав и законных интересов, восстановления прав и возмещения причиненного ущерба и т.д.
Получило дальнейшее развитие исследование конкретных этапов процедуры как подготовки и принятия, так и реализации программных решений в системе предотвращения преступности. Необходимым элементом указанной процедуры названо интегрирование результатов ранее осуществленного прогнозирования криминологической обстановки в условиях определенного региона. Усовершенствована характеристика организационного обеспечения процедуры подготовки, принятия и реализации программ противодействия преступности на региональном уровне, в частности: информационного, материально-технического и т.д. Обосновано, что этапы реализации программ должны состоять из следующих процедур: разработка программы реализации решения в субъекте предупреждения; управление этой реализацией штабными структурами данного субъекта; контроль исполнения программы; оценка результатов реализации программы предупреждения преступности. Сформулирован ряд конкретных предложений и рекомендаций, направленных на усовершенствование теоретико-правовых основ и практики программирования предотвращения преступности.
Ключевые слова: программирование, предупреждение преступности, программное решение, подготовка, принятие и реализация решения, эффективность.

SUMMARY
Kluev M.M. Criminological bases of crime preventive programming. – Manuscript.
Dissertation for a seeking degree of the Candidate in Science of Law by speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Criminal-Executive Law. – Kyiv National University of Internal Affairs, Kyiv, 2008.
The dissertation is devoted to analysis of criminological and conceptual basis of programming in the system of crime prevention, and to the determination of main directions of its improvement. The definition and main directions of this activity, main points, peculiarities and meaning of program documents in this sphere is determined. The substance and structure of organizational and legal mechanism of preparation, taking and realization of program decisions in the activity concerning crime prevention is defined. The characteristic of informational, material and technical, organizational and management ensuring of decisions is given. Recommendations forward improvement of theoretical and legal basis and practical activity on preparation, taking and realization of program decisions in the system of crime prevention and razing of their effectiveness are formulated.
Key words: programming, crime prevention, program decision, preparation, taking and realization of decision, effectiveness.