Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний
процес; сімейне право; міжнародне приватне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків - 1999
Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Азімов Чінгізхан Нуфатович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, заслужений працівник народної освіти України Підопригора Опанас Андронович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент Чобот Олександр Андрійович, Університет внутрішніх справ МВС України, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Провідна установа: Одеська державна юридична академія, кафедра цивільного права, м. Одеса, Міністерство освіти України

Захист відбудеться «23» червня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою:
310024, м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою:
310024, м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77

Автореферат розіслано «22» червня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Д. Гончаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Процес науково-технічної революції у поєднанні зі становленням ринкової економіки значно збільшили значення результатів творчої діяльності у розвитку матеріального виробництва і житті суспільства. Основна маса знань, накопичених людством, доступна для ознайомлення і використання будь-яким компетентним у цій галузі особам. Однак певна частина таких досягнень випадає з вільного обігу, оскільки виключні права на них належать конкретним суб'єктам. Мова йде про винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
Звичайно, наявність охоронних документів, з однієї сторони, стимулює науково-технічний прогрес, оскільки є ефективним засобом у конкурентній боротьбі, але з іншої - штучно стримує його, так як виключає безперешкодне застосування творчих досягнень. Про значення юридичної охорони творчих досягнень у сучасному виробництві і торгівлі як факторі конкуренції свідчить чинність більше 3.5 млн. патентів лише в 14 промислово розвинених країнах.
Згідно зі ст. 27 Загальної декларації прав людини та ст. 41 Конституції України кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, приймати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.
Охоронний документ забезпечує його власнику можливість як самостійно використовувати результат творчої діяльності, так і надавати таке право іншим особам. Правовою формою застосування об'єктів промислової власності зацікавленими особами є видача їм ліцензії на підставі договору. Отже, ліцензія виступає одним із засобів реалізації патентних прав.
Необхідність укладення ліцензійних договорів викликана практичною потребою, оскільки неможливо одночасно проводити наукові дослідження і розробки в усіх областях техніки і технології виробництва, зберігаючи при цьому передові позиції. Зарубіжний досвід показує, що найбільш швидким і ефективним способом досягнення сучасного рівня розвитку техніки є придбання ліцензії на використання нових творчих досягнень. Якщо біля двох століть назад вважалося, що благополуччя нації залежить від ефективної взаємодії трьох складових: роботи, капіталу і природних ресурсів, то наше сторіччя добавило ще один елемент - інтелектуальну власність.
Актуальність дослідження зумовлена законодавчим закріпленням патенту як єдиної форми охорони результатів творчої діяльності, переходом системи господарювання від тотального державного регулювання до ринкових відносин, що призвело до збільшення суб'єктів використання винаходів, корисних моделей і промислових зразків, виникнення цивільно-правових відносин між зацікавленими особами з цього приводу.
Звичайно, в СРСР поряд з авторськими свідоцтвами діяли і патенти. Але у зв'язку з централізованою економікою і відсутністю права приватної власності на засоби виробництва патентовласники були позбавлені можливості реалізації своїх прав. Тому на практиці область застосування ліцензійного договору майже зводилася нанівець, а норма законодавства про можливість видачі ліцензій була в більшій мірі декларативною.
Після розвалу адміністративно-командної системи господарювання роль договірних відносин у сфері творчої діяльності значно зросла. Такі зміни в житті і законодавстві нашої країни вимагають нового осмислення багатьох цивільно-правових проблем, комплексного підходу до їх вивчення і вирішення. Передусім актуально дослідити специфіку творчих досягнень в патентному праві і можливість надання на договірних засадах прав на їх застосування.
Безумовно, чинні нормативні акти України у сфері промислової власності (Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», Закон України «Про охорону прав на промислові зразки») стали новою віхою на шляху становлення практики застосування ліцензійних договорів в Україні, однак і вони не є досконалими. На сьогоднішній день правове регулювання використання результатів творчої діяльності вичерпується нормою законодавства, яка наділяє патентовласника правом видавати зацікавленим особам ліцензії. Це, природно, зумовлює необхідність проведення досліджень у сфері творчої діяльності. До важливих наукових питань, які потрібно з’ясувати, відносяться: аналіз прав патентовласника, ризиків, характерних для об’єктів промислової власності, визначення юридичної природи і місця ліцензійного договору в системі цивільно-правових договорів, його змісту, наслідків припинення дії патенту на об’єкт тощо. У зв'язку з кодифікацією цивільного законодавства України ці проблеми виходять з руслу загальнотеоретичного спору і набувають важливого практичного значення.
Вибір теми дисертації був зумовлений не лише важливістю у сучасних умовах, але і станом її розробленості: відсутністю достатнього висвітлення у вітчизняній юридичній літературі такої правової форми реалізації патентних прав як ліцензійний договір. На Україні до цього часу немає монографічної роботи, присвяченої всебічному дослідженню правовідносин, які виникають при використанні винаходів, корисних моделей і промислових зразків зацікавленими особами. У наукових статтях цьому питанню також приділяється недостатньо уваги. Усе викладене вище свідчить про безумовну актуальність досліджень у сфері творчої діяльності та про необхідність проведення комплексного аналізу ліцензійного договору.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно комплексної цільової програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070867).
Предмет дослідження складають суспільні відносини, які виникають при реалізації патентовласником своїх прав і використанні результатів творчої діяльності іншими особами.
Об'єктом дослідження є ліцензійний договір на винаходи, корисні моделі і промислові зразки як самостійний цивільно-правовий договір, його юридична природа, зміст тощо.
Мета і завдання дослідження. Метою наукового дослідження є комплексний і всебічний теоретичний аналіз ліцензійного договору як правової форми реалізації патентних прав шляхом використання результатів творчої діяльності зацікавленими особами і внесення конкретних пропозицій по вдосконаленню його правового регулювання.
Для досягнення означеної мети були поставлені такі основні завдання:
• проаналізувати процес виникнення і розповсюдження ліцензійного договору в сфері промислової власності і становлення його законодавчого регулювання;
• дати правову характеристику зазначеного договору, визначити його юридичну природу і місце в системі цивільно-правових договорів;
• показати співвідношення ліцензійного договору в патентному праві з аналогічним договором в авторському праві та договором про передачу ноу-хау;
• класифікувати ліцензії і розглянути специфіку окремих видів;
• визначити предмет і об'єкт ліцензійного договору;
• встановити комплекс прав і обов'язків ліцензіара і ліцензіата;
• розглянути ризики і відповідальність контрагентів за договором;
• з’ясувати правові наслідки припинення дії патенту на об'єкт ліцензійного договору чи визнання його недійсним;
• проаналізувати можливі випадки дострокового розірвання договору;
• показати особливості ліцензійної винагороди;
• вивчити зарубіжний досвід правового регулювання ліцензійного договору і обгрунтувати можливість його використання.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дослідження складає сукупність методів наукового дослідження. Ліцензійні правовідносини розглянуті у роботі з урахуванням процесу їх виникнення, розвитку і розповсюдження, що свідчить про застосування історичного методу. Аналіз чинного законодавства України і ряду зарубіжних країн і практики застосування ліцензійного договору був проведений за допомогою системно-структурного, порівняльного, соціологічного і статистичного методів. Використання логіко-юридичного методу дозволило дисертанту зробити певні висновки відповідно до мети дисертаційного дослідження.
Теоретичною базою для висновків, зроблених у дисертації, стали праці відомих учених: з загальних питань теорії цивільного права - М.І. Брагинського, В.Г. Верднікова, М.В. Гордона, О.Ю. Кабалкіна, О.О. Красавчикова та ін.; з проблем у сфері інтелектуальної власності: Ч.Н. Азімова, Г. Андрощука, І.А. Безклубого, М.М. Богуславського, В.М. Брижко, Е.Я. Волинець-Руссет, Е.П. Гаврилова, І.Н. Герчикової, М.Л. Городиського, І.І. Дахно, В.А. Дозорцева, В.Н. Євдокимової, В.І. Жукова, І.О. Зеніна, І.Д. Іванова, О.С. Іоффе, Н.В. Линніка, В.І. Маркушиної, І.С. Мухамедшина, В.І. Мухопада, Б.Г. Прахова, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Піленко, Н.А. Райгородського, С.І. Раєвича, В.О. Рясенцева, О.П. Сергєєва, Ю.А. Сергєєва, Ю.І. Свядосц, А.М. Чепелевецького, О.А. Чобота, І.Я. Хейфеца, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки та ін. У роботі використовувались також праці учених інших країн - Г. Штумпфа, Фромута Вьольпа, П. Розенберга, Є. Годеме та ін.
Емпіричною базою дослідження є опублікована і неопублікована практика укладання і виконання ліцензійних договорів у патентному праві.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у ньому на підставі нового підходу до ліцензійного договору в патентному праві дається його правова характеристика і обгрунтовується самостійність у системі договорів цивільного права. У роботі набула подальшого розвитку проблема співвідношення ліцензійного договору і договору про передачу ноу-хау. Вперше комплексно проаналізовані ризики, яких можуть зазнати сторони у процесі виконання ліцензійного договору, та наслідки визнання патенту недійсним.
Проведене дослідження дозволило автору сформулювати і обгрунтувати наступні положення, які виносяться на захист:
• договори в сфері інтелектуальної власності поділяються на дві групи: договори на створення та договори на використання результатів творчої діяльності;
• до групи договорів на використання творчих досягнень відносяться ліцензійний договір та договір про передачу ноу-хау;
• ліцензійний договір у цивільному праві - це самостійний договірний тип, різновидами якого є ліцензійний договір у патентному праві та ліцензійний договір в авторському праві;
• предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл) на право використання результату творчої діяльності. Винахід, промисловий зразок чи корисна модель - це об'єкт договору;
• характерна ознака об’єкта ліцензійного договору в патентному праві - наявність охоронного документа;
• авторська характеристика видів ліцензій, умов та порядку їх надання;
• модель укладення договору при наявності заяви патентовласника про надання будь-якій особі дозволу на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка;
• конструкція обов’язків ліцензіара по підтриманню патенту в силі;
• визнання патенту на об'єкт ліцензійного договору недійсним тягне недійсність договору;
• «ризик визнання патенту недійсним» несе ліцензіат, якщо інше не передбачено додатковою угодою;
• доцільно надати контрагентам можливість одностороннього дострокового припинення ліцензійних відносин у випадках, передбачених у договорі;
• пропозиції стосовно нормативного урегулювання ліцензійного договору та вдосконалення чинного законодавства в сфері інтелектуальної власності.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою по дослідженню питань ліцензійних відносин, які складаються при реалізації патентних прав власником охоронного документа. Сформульовані у ній положення і наукові результати мають теоретичне і практичне значення. Висновки зроблені на базі особистих досліджень і критичного осмислення більше чотирьохсот наукових і нормативних джерел, узагальнення практики використання винаходів, корисних моделей та промислових зразків зацікавленими особами. Дисертант наводить теоретичні положення, а також дає практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства. Окремі питання порушуються вперше (ризик визнання патенту недійсним), деякі розглядаються по-новому, додатково обгрунтовуються (предмет та об’єкт ліцензійного договору, його місце в системі договорів цивільного права тощо).
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати дозволяють визначити підходи до вирішення низки проблем правового регулювання у сфері творчої діяльності. Дослідження направлене на аналіз такої правової форми реалізації патентних прав як ліцензійний договір, обгрунтування його самостійності у системі цивільно-правових договорів і на заповнення пробілів в українській правовій науці з цього питання. Деякі сформульовані в дисертації положення мають дискусійний характер і можуть стати підгрунтям для наступних наукових досліджень у цій галузі.
Практична важливість дисертації полягає у тому, що її теоретичні висновки і конкретні пропозиції можуть бути використані як при підготовці нового Цивільного кодексу України, так і при подальшому доопрацюванні чинного законодавства України. Основні положення роботи можуть знайти застосовування при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів юридичних, економічних навчальних закладів та навчальних закладів у сфері інтелектуальної власності, для юристів та патентних повірених, а також при викладанні курсу «Цивільне право України».
Апробація та впровадження результатів дослідження. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Свої погляди з деяких проблем, порушених у дисертаційному дослідженні, автор опублікував у статтях та виклав на таких конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «Правовий захист промислової власності» (м. Київ, 1998); науковій конференції молодих учених та аспірантів «Становлення правової системи демократичної України і юридична наука» (м. Харків, 1998); науковій конференції молодих учених та аспірантів, присвяченій 50-й річниці Загальної декларації прав людини (м. Харків, 1998); сьомих харківських політологічних читаннях «Людина - політика - право» (до 50-річчя прийняття Загальної декларації прав людини) (м. Харків, 1998), а також на засіданні круглого столу на тему «Державне управління і правове регулювання в інноваційній сфері» (м. Харків, 1998).
Результати проведеного дослідження були використані у навчальному процесі під час проведення практичних занять з курсу цивільного права.
Рекомендації по вдосконаленню чинного законодавства у сфері промислової власності направлені для розгляду до Верховної Ради України.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відбиття у дев’яти наукових статтях і трьох тезах наукового повідомлення.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація викладена на 178 сторінках машинописного тексту. Робота складається зі вступу, двох розділів, що поєднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури (452 найменувань) та двох додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовуються актуальність та новизна обраної теми, визначаються ступінь наукової розробленості проблеми, її важливість на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства, головні цілі та завдання роботи, наводяться у загальному вигляді основні результати, одержані у процесі проведеного дослідження, що виносяться на захист, висвітлюється теоретичне та практичне значення дисертації.
Розділ перший «Поняття ліцензійного договору та його види», який складається з чотирьох підрозділів, присвячено з’ясуванню передумов виникнення та поширення ліцензійного договору, його правовій характеристиці, аналізу юридичної природи, видів та визначенню місця у системі цивільно-правових договорів.
Підрозділ перший «Становлення практики застосування ліцензійного договору» присвячений аналізу процесу виникнення та поширення ліцензійного договору.
Підкреслюється, що правова норма про надання ліцензій у патентному праві з'явилася пізніше можливості отримання охоронних документів на результати творчої діяльності. Обумовлено це тим, що винаходи, корисні моделі та промислові зразки можуть приносити додатковий прибуток лише при збереженні монопольного права на них. Тому власники творчих досягнень зацікавлені спочатку отримати достатні гарантії існування своїх виключних прав і лише потім допустити їх вихід на ринок.
Звертається увага, що масовому використанню ліцензійного договору передував досить тривалий етап соціально-економічних перетворень. До промислового перевороту патентовласнику з практичної точки зору раціональніше було застосовувати науково-технічне досягнення у власному господарстві і реалізувати отриману продукцію на ринку. По мірі становлення капіталізму, впровадження у виробництво досягнень науки і розвитку техніки стало доцільним використовувати переваги, які надає охоронний документ, також у формі видачі на підставі договору зацікавленим особам дозволу на застосування об’єкту. Зазначається, що лише після другої світової війни у зв’язку з науково-технічною революцією, зростанням виробництва, розподілом праці у сфері наукових досліджень і конструкторських робіт значно активізувалася практика укладення міжнародних ліцензійних договорів. Вони стали використовуватися як один з ефективних способів економічного розвитку. У 1965 р. в США було створено Міжнародне ліцензійне товариство, яке на сьогоднішній день об’єднує 25 національних та регіональних товариств. Тому в літературі період з середини 60-х років ХХ сторіччя пропонується називати «золотим віком» в історії зазначеної угоди.
Дисертант проводить аналіз передумов виникнення та законодавчого регулювання ліцензійного договору в Російській імперії. Відзначається, що можливість власника привілеї надавати дозвіл іншим особам на застосування об'єкту вперше була передбачена Положенням про привілеї від 20.11.1833 р.
Робиться висновок, що з введенням авторського свідоцтва, яке лише засвідчувало право авторства і гарантувало отримання винагороди у випадку застосування об'єкту промислової власності, необхідність видачі ліцензії не виникала. Завдяки державній політиці і економічному положенню в країні з 1931 р. воно стало фактично єдиним охоронним документом (хоча формально існувала і можливість отримання патенту).
Дисертант акцентує увагу, що лише з децентралізацією економіки, закріпленням рівноправності усіх форм власності, наданням винахідникам виключних прав з’явилися необхідні передумови для укладення ліцензійних договорів.
У другому підрозділі «Поняття ліцензійного договору» спочатку розглядається специфіка результатів творчої діяльності. Акцентується увага, що оскільки ідеї і знання нематеріальні, то лише при втіленні в об’єктивну форму (наприклад, в технічну документацію, креслення, словарний опис) вони можуть бути введені в обіг як товар. На відміну від майна, яке при використанні повністю споживається, винаходи, корисні моделі та промислові зразки не лише не підлягають амортизації та знищенню, а навіть можуть бути вдосконалені. На думку дисертанта, оскільки результати творчої діяльності набули товарного характеру за допомогою права, то усі три правомочності власника наповнюються іншим змістом. Об'єкти промислової власності в силу притаманних їм особливостей можуть одночасно використовуватися необмеженим колом осіб без виникнення між ними відносин співвласності.
Робиться висновок, що особливості прав на результати творчої діяльності і нематеріальний характер останніх зумовили виникнення нового виду договору - ліцензійного, за допомогою якого вони втягуються в товарний обіг.
Пропонується таке визначення договору (наводиться конструкція оплатного договору): «За ліцензійним договором патентовласник (ліцензіар) зобов'язується надати іншій особі (ліцензіату) право на використання об'єкту промислової власності, а ліцензіат зобов'язується виплачувати винагороду і виконувати інші дії, передбачені договором».
У третьому підрозділі «Юридична природа ліцензійного договору» дається його правова характеристика, проводиться порівняльний аналіз з відомими угодами і визначається місце в системі цивільно-правових договорів.
Дисертант приходить до висновку, що хоча ліцензійний договір є єдиною правовою формою застосування об'єктів промислової власності зацікавленими особами з дозволу патентовласника, йому не було знайдено місця не лише в системі договорів чинного ЦК України, але і в науці цивільного права.
Аналізуються існуючі у літературі точки зору відносно юридичної природи ліцензійного договору. Автор не погоджується з розглядом зазначеної угоди ні як договору майнового найму (оренди), ні як купівлі-продажу. Зазначається, що стосовно ліцензійного договору можна було б говорити хіба що про купівлю-продажу ліцензії, не вдаючись до суті останнього поняття.
Проводиться також порівняння з договором доручення, комісії, про сумісну діяльність, підряду та ін. Робиться висновок, що ліцензійна угода має деякі схожі риси з відомими цивільно-правовими договорами. Однак їх недостатньо для кваліфікації ані в якості одного з них, ані як їх різновид.
Аналізуються спроби компромісного вирішення питання правової природи ліцензійного договору. На думку дисертанта, у випадку віднесення деякими дослідниками (І.А. Безклубим, М.М. Богуславським, Н.А. Райгородським та ін.) зазначеної угоди до договору особливого роду (sui generis), що втілює в собі умови різноманітних видів договорів, мова йде про змішану угоду, тобто лише проміжну стадію, яка необхідна, доки новий договір не буде законодавчо врегульований як самостійний.
Робиться висновок, що оскільки досліджувана угода має багато ознак, характерних лише для неї, то це зумовлює необхідність її самостійного правового регулювання. Включення ліцензійного договору в систему угод цивільного права пояснюється його цивільно-правовим характером (регламентування майнових відносини між юридично рівними суб'єктами, дотримання принципу свободи договору тощо).
Дисертант проводить розмежування ліцензійного договору в патентному праві та аналогічного йому договору в авторському праві і приходить до висновку, що це - два види самостійного типу договору цивільного права - ліцензійного. Показується співвідношення ліцензійного договору в патентному праві та договору про передачу ноу-хау. На думку дисертанта, до моменту отримання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок і після припинення ним дії мова може йти лише про договір про передачу ноу-хау.
У четвертому підрозділі «Види ліцензій та ліцензійних договорів» з використанням різноманітних критеріїв проводиться класифікація ліцензій, а відповідно і ліцензійних договорів, коли мова йде про добровільні ліцензії. У залежності від предмета ліцензії розрізняються ліцензійні договори на винаходи, корисні моделі та промислові зразки. За обсягом прав, що надаються, виділяються обмежені і повні ліцензії. До обмежених відносяться невиключні (прості), одноособові і виключні ліцензії. Ця відмінність проводиться у залежності від того, в якій мірі виключена конкуренція ліцензіара і третіх осіб зі сфери діяльності ліцензіата. У залежності від того, чи є ліцензійна угода самостійною чи входить в інший договір більш загального типу, розрізняються «чисті» і «супутні» ліцензії. По умовам надання виділяються субліцензії, перехресні, зворотні та так звані відкриті ліцензії.
На думку дисертанта, доцільно розглядати публікацію Держпатентом України заяви патентовласника про надання будь-якій особі дозволу на використання об’єкта не як ліцензію (у літературі вона дістала назву відкритої), а як своєрідну оферту. Право подачі клопотання про відкликання заяви є підтвердженням цього. Оскільки договір про платежі замінює собою ліцензійний договір, пропонується поширити на нього правило про необхідність реєстрації. Звертається увага на наявність деяких спільних рис у процесі укладення угоди патентовласником, який взяв на себе зобов’язання надати будь-якій особі дозвіл на використання результату творчої діяльності, і публічного договору.
Робиться висновок, що конструкція ліцензійної угоди використовується лише у випадку надання добровільної ліцензії. Що стосується примусових ліцензій, то підставою їх видачі є рішення компетентного державного органу. Розрізняються види примусових ліцензій у залежності від мети їх видачі: на винахід, корисну модель або промисловий зразок, що не використовується або недостатньо використовується; на залежний об'єкт; у суспільних інтересах та інтересах національної безпеки. Оскільки у перекладі з латинського слово «ліцензія» означає свобода, право, дозвіл, то підкреслюється несумісне поєднання термінів. З одного боку, мова йде про дозвіл, а з іншого - патентовласник не має вибору, він зобов’язаний дозволити іншим особам використання результату творчої діяльності.
Дисертант пропонує законодавчо закріпити види ліцензій, що дасть можливість контрагентам у більшій мірі визначитися і врахувати свої інтереси при укладенні договору.
У розділі другому «Зміст ліцензійного договору», який складається з п’яти підрозділів, аналізуються предмет та об’єкт договору, права та обов’язки сторін, умови їх відповідальності, ризики, яких можуть зазнати контрагенти у процесі виконання договору, види ліцензійної винагороди, підстави та наслідки припинення правовідносин.
У першому підрозділі «Предмет та об’єкт договору» дисертант на прикладі ліцензійного договору проводить розмежування цих понять. Відмічається, що у літературі пропонується розглядати як предмет зазначеної угоди патент (Г.Х. Ротберг), виключне право, яке випливає з патенту (Ч.Н. Азімов, Н.А. Райгородський, І.Я. Хейфец, Б.Г. Прахов, Н.М. Зенкін, К.К. Яічков), винахід (I.А. Безклубий, М.М. Богуславський, В.І. Мухопад, К.Н. Наменгенов, Ю.І Свядосц, Г. Штумпф) або право використання об’єкту промислової власності, яке випливає з договору (О. Вєріна, М.Л. Городиський, В.В. Драгунов, І.О. Зенін). На думку автора, оскільки патент є охоронним документом, який не лише закріплює за його володільцем виключне право на результат творчої діяльності, а також засвідчує авторство та кваліфікацію пропозиції як винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, він не може бути предметом зазначеного договору. Підкреслюється, що договір про передачу права власності на результат творчої діяльності - самостійна цивільно-правова угода. Недоцільно розглядати також як предмет ліцензійного договору виключне право на результат творчої діяльності, оскільки з наданням дозволу патентовласник не позбавляється права на об’єкт. Зазначається, що при установленні ліцензійних правовідносин сам по собі винахід (корисна модель, промисловий зразок) не має цінності, так як з його описом може ознайомитися будь-яка особа. Необхідність укладення договору зумовлена саме відсутністю у всіх, хто не має дозволу патентовласника, права застосування об’єкта промислової власності.
Дисертант підтримує позицію тих дослідників, які вважають предметом угоди право використання, однак робить уточнення, що предметом є саме ліцензія (дозвіл) на застосування результату творчої діяльності. У свою чергу винахід, промисловий зразок чи корисна модель виступає як об'єкт договору і відповідно як предмет ліцензії. Аргументується точка зору, що характерна ознака об’єкту ліцензійного договору - наявність патенту. Відмічається, що це - один з критеріїв розмежування зазначеного договору і договору про передачу ноу-хау.
Підрозділ другий «Права та обов'язки сторін» присвячений аналізу правового положення контрагентів, їх прав та обов'язків. Підкреслюється, що ліцензіаром може бути лише особа, яка має виключні права на результат творчої діяльності. У зв’язку з цим розглядається, хто може бути патентовласником.
Автор звертає увагу, що норма законодавства, згідно з якою у випадку, коли патент на об'єкт промислової власності належить декільком особам, кожний власник може використовувати винахід, корисну модель або промисловий зразок за своїм розсудом, але жоден з них не має права надавати ліцензію без згоди інших власників, на практиці може реально обмежувати права певних осіб. Підкреслюється, що при наявності співвласності фізичної та юридичної особи, остання має значно більший потенціал для застосування творчого досягнення у своїй діяльності, у той час як фізична особа фактично позбавлена права отримання прибутків від реалізації наданого патентом виключного права. Тому вноситься пропозиція передбачити у законодавстві можливість видачі невиключної ліцензії кожним співвласником. Однак робиться припущення, що, можливо, доцільно обмежити таке право укладенням лише одного ліцензійного договору кожним із співвласників, оскільки в протилежному випадку цінність монополії може бути значно знижена.
Дисертант підтримує позицію проекту ЦК України стосовно закріплення за винахідником права на отримання охоронного документа на об'єкт промислової власності, створений у зв'язку з виконанням службових обов'язків, наданням фінансової або іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду, інформації роботодавця та іншого істотного сприяння для його створення роботодавцем, однак зазначає що з метою забезпечення інтересів останнього слід надати йому безоплатну невиключну ліцензію на весь строк чинності патенту. Пропонується закріпити в законодавстві, що у випадку, якщо патентовласником стає роботодавець, і в угоді між сторонами не передбачено інше, винахідник має право на отримання певного відсотка винагороди від кожного укладеного роботодавцем ліцензійного договору на об'єкт.
Автор приходить до висновку, що оскільки згідно з чинним законодавством не вважається порушенням прав, які надаються охоронним документом, використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка без комерційної мети, то у випадку практичної реалізації наданого за договором права ліцензіат повинен бути суб'єктом підприємницької діяльності.
Дисертант не погоджується з достатньо поширеною у літературі думкою, що за ліцензійним договором ліцензіар зобов’язується передати ліцензіату право користування результатом творчої діяльності, оскільки видача дозволу не обов'язково тягне за собою позбавлення ліцензіара права застосування об'єкту.
Підкреслюється, що спочатку в ліцензії вбачали лише негативний зміст, який полягає у відмові патентовласника від права заборони і переслідування ліцензіата, а зараз панівною є точка зору, що обов'язки ліцензіара зводяться головним чином до забезпечення позитивного права використання творчого досягнення. У зв’язку з цим аналізуються патентно-правові та технічні гарантії ліцензіара. До перших, наприклад, відноситься наявність повноважень патентовласника на видачу дозволу без порушення прав інших осіб. Сторони можуть обумовити, що ліцензіар гарантує можливість технічної реалізації та придатність об'єкту ліцензії для означеної в угоді мети.
Звертається увага, що в літературі не існує єдиної точки зору відносно можливості ліцензіата передати ліцензію чи видати субліцензію. Одні науковці впевнені, що ці дії можливі лише з дозволу ліцензіара і у випадках, передбачених в угоді, а інші - що таке право є ознакою виключної і повної ліцензії і не вимагає додаткового врегулювання, якщо воно прямо не заборонено в договорі. На думку дисертанта, згода патентовласника обов’язкова. Відмічається, що за обсягом прав, що надаються, субліцензія, як правило, є невиключною. Робиться уточнення, що за бажанням сторін вона може бути і виключною.
Дисертант приходить до висновку, що для окреслення повноважень ліцензіата правомірно використовувати територію та строк чинності патенту, кількість виготовлених виробів, спосіб або сферу застосування винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Підкреслюється, що умови ліцензійного договору, які накладають на ліцензіата обмеження, які не випливають з прав, наданих патентом, є недійсними. Тому норми антимонопольного законодавства не поширюються лише на ті умови угоди, які зумовлені природою виключних прав. Виходячи з положень чинного законодавства, автор заперечує можливість включення до договору обов'язку ліцензіата утримуватися від подачі позову про визнання патенту недійсним, оскільки це є обмеженням його законних прав. Однак вноситься пропозиція врахувати той факт, що ліцензіат у зв'язку з практичною реалізацією об'єкту має більш вагомі аргументи визнання охоронного документа недійсним у порівнянні з будь-якою іншою особою, та закріпити в законодавстві, що за бажанням сторін на ліцензіата може бути покладений обов'язок утримуватися від подачі позову про визнання патенту недійсним.
Приділяється увага аналізу існуючої в літературі точки зору, що оскільки виключний ліцензіат має можливість захисту своїх прав проти порушень зі сторони будь-яких третіх осіб, то мова йде не лише про зобов’язальне, а й про речове право. Відмічається, що такий аргумент не відповідає чинному законодавству України, так як право подачі позову має також і невиключний ліцензіат. До того ж, на думку дисертанта, наявність деяких елементів, характерних для інших правовідносин, не тягне за собою перетворення договірних відносин в абсолютні.
У третьому підрозділі «Ризик та відповідальність контрагентів» аналізуються ризики, яких можуть зазнати сторони у процесі виконання договору, та відповідальність контрагентів у випадку порушення умов угоди.
Підкреслюється, що ризики, характерні для творчої діяльності, продовжують існувати і при наявності договірних відносин. Дисертант приходить до висновку, що відшкодування збитків при наданні дозволу на використання результату творчої діяльності будується на поєднанні двох начал - на умовах відповідальності та на умовах ризику.
У роботі відстоюється теза про доцільність введення поняття «ризик визнання патенту недійсним». За загальним правилом, його несе патентовласник. Однак у випадку укладення ліцензійного договору цей ризик переноситься на ліцензіата. Тому при визнанні патенту недійсним ліцензіар не зобов’язаний повертати контрагенту виплачені пропорційно періоду існування договору платежі. Обгрунтовується можливість укладення поряд з ліцензійним договором додаткової угоди про розподіл ризику визнання патенту недійсним.
Автор звертає увагу, що підстави та умови відповідальності сторони передбачають в договорі. Висловлюється припущення, що одним із наслідків недосягнення ліцензіатом гарантованих ліцензіаром техніко-економічних показників, може бути компенсація останнім упущеної вигоди. У свою чергу ліцензіат, наприклад, може нести відповідальність у випадку несвоєчасної виплати винагороди, порушення умов про територію та об’єм наданих йому прав тощо.
У підрозділі четвертому «Ліцензійна винагорода» проводиться аналіз можливих форм платежів за ліцензійним договором та способів їх обчислення.
Відзначається, що оскiльки інтелектуальні досягнення набувають товарної форми за допомогою права, то це придає специфiку їх вартостi. Безпосередня цiннiсть науково-технiчних iдей відрізняється вiд цiнностi їх матерiальних носiїв, у яких вони можуть бути вираженi. Цiна результатів творчої дiяльностi носить маркетинговий характер, оскiльки залежить вiд спiввiдношення попиту i пропозицiї, значення для споживача, а не кiлькостi фактично затраченої працi винахiдникiв. Визначення розмiру лiцензiйної винагороди - одне з найбiльш складних питань. Пояснюється це тим, що дiйсна комерцiйна цiннiсть винаходiв, корисних моделей та промислових зразкiв з’ясовується лише у процесi їх реалiзацiї. До того ж, з часом цiна об’єкту лiцензiї може зменшитися у зв’язку з моральним старiнням або збiльшитися у випадку вдосконалення. Дисертант приходить до висновку про доцільність закріплення у законодавстві основних принципів ціноутворення на результати творчої діяльності і певних критеріїв визначення ліцензійної винагороди.
Приділяється особлива увага грошовим формам винагороди. Паушальний платіж - це тверда сума, яка вноситься одноразово чи в розстрочку. Роялті - періодичні відрахування, що виплачуються на протязі строку дії договору. Як база роялті може використовуватися одиниця випущеної чи реалізованої продукції, вартість використаної сировини чи виготовленого товару, економічний ефект, товарообіг, валовий дохід, прибуток тощо. Комбіновані (змішані) платежі - періодичні виплати у поєднанні з первісними або мінімально гарантованими платежами. Наводяться їх переваги.
У п'ятому підрозділі «Зміна і припинення договору» аналізується порядок внесення змін та доповнень до угоди і можливі підстави та наслідки припинення договірних відносин.
Підкреслюється, що оскільки ліцензійний договір підлягає обов’язковій реєстрації Держпатентом України, то зміни і доповнення набирають чинності з моменту внесення їх останнім до договору за письмовою заявою сторін, а анулювання угоди - після відмітки про це в реєстрі на підставі взаємної згоди контрагентів чи рішення суду.
Акцентується увага, що чинне законодавство України дає вичерпний перелік підстав припинення угод, забороняючи односторонню відмову від виконання договору або односторонню зміну його умов, за винятком випадків, передбачених законом. На думку дисертанта, така норма суперечить принципу свободи договору, тому доцільно надати контрагентам можливість вирішувати в угоді ці питання за своїм розсудом. Детально аналізуються можливі випадки дострокового розірвання ліцензійного договору на вимогу кожної з сторін. Пропонується законодавчо закріпити право ліцензіара вимагати припинення договору, якщо ліцензіат систематично не вносить винагороду за використання об'єкта, а ліцензіата - якщо не можна досягнути гарантованих ліцензіаром техніко-економічних показників.
Далі автор зазначає, що оскільки однією з підстав припинення чинності патенту є відмова від охоронного документа на підставі заяви його власника, поданого до Держпатенту України, а законодавець не ставить можливість здійснення розглядуваного права у залежність від згоди ліцензіатів, то інтереси останніх повинні бути враховані при укладенні договору. Вноситься пропозиція поставити право ліцензіара на відмову від підтримання в силі патенту на об'єкт договору в залежність від згоди ліцензіатів. У цьому випадку ліцензіар зобов'язаний повідомити в письмовій формі ліцензіатів про свій намір і запропонувати укласти договір про передачу права на об'єкт промислової власності. Якщо на протязі одного місяця жоден з ліцензіатів не висловить бажання стати патентовласником, ліцензіар має право подати заяву до Держпатенту України про відмову від патенту. Якщо бажання стати патентовласником висловить декілька ліцензіатів, право вибору надається ліцензіару. Можна закріпити як загальне правило, що договір про передачу права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок припускається безоплатним, якщо новий патентовласник надає колишньому патентовласнику безоплатну невиключну ліцензію на весь термін дії охоронного документа. Оскільки існує можливість фактичної відмови від патенту внаслідок несплати мит, то необхідно покласти на Держпатент України обов'язок повідомляти ліцензіата про те, що чинність охоронного документа може бути припинена в результаті невнесення ліцензіаром необхідних зборів за підтримання його в силі. Якщо ліцензіат не зацікавлений в таких наслідках, він може сплатити необхідні суми і стягнути їх з ліцензіара або віднести на рахунок ліцензійної винагороди.
Особлива увага приділяється долі ліцензійного договору при визнанні патенту недійсним. На думку автора, оскільки у цьому випадку відпадає підстава надання дозволу, то зазначена угода також визнається недійсною. Оскільки такий випадок прямо не передбачений законодавством України, то можна скористатися ст. 56 ЦК України, розглядаючи необгрунтованість видачі охоронного документа як істотну помилку, яка стосується об'єкту договору.
Автор не погоджується з висловленою у літературі думкою, що у випадку дострокового припинення договору сплачені раніше суми паушальних платежів не підлягають поверненню ані повністю, ані частково, а вважає, що ліцензіат може ставити питання про повернення патентовласником сум пропорційно періоду часу, коли використання об'єкту не було йому забезпечене. Доцільно також враховувати додаткові чинники (наприклад, в перші роки необхідна організація виробництва і вкладення значних засобів, а платежі встановлені з урахуванням рентабельності виробництва в майбутньому; і навпаки, найбільш прибутковими є перші роки чинності угоди, а в подальшому існує небезпека морального старіння об'єкта або зміни ситуації на ринку).
Висновки. У заключній частині сформульовані найбільш загальні висновки, отримані автором у процесі дисертаційного дослідження: 1) в умовах ринкової економіки і побудови цивілізованої держави ліцензійний договір у сфері промислової власності є, з однієї сторони, ефективною правовою формою реалізації прав, наданих патентовласникові, а з іншої - дає можливість зацікавленим особам використовувати передові досягнення науки і техніки у своїх інтересах; 2) специфіка результатів творчої діяльності обумовила виникнення нових видів договорів, за допомогою яких вони втягуються в товарний обіг; 3) ліцензійний договір в патентному праві - це самостійний цивільно-правовий договір, який разом з аналогічним договором в авторському праві та договором про передачу ноу-хау відноситься до групи договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності; 4) необхідність укладення договору виникає лише при наданні добровільної ліцензії; 5) можливість видачі примусової ліцензії, як один із випадків обмеження виключних прав патентовласника, - мало ефективна міра в сучасних умовах; 6) визнання патенту недійсним обумовлює недійсність ліцензійного договору; у цьому випадку платежі пропорційно строку існування договору залишаються у ліцензіара; 7) обгрунтовується доцільність вдосконалення окремих норм чинного законодавства.
У додатках поміщений проект глави Цивільного кодексу «Ліцензійний договір у патентному праві» та пропозиції Комітету науки та освіти Верховної Ради України по вдосконаленню патентного законодавства України.

За темою дисертації опубліковано такі роботи:
1. Крижна В. Примусові ліцензії у патентному праві України // Вісн. Акад. прав. наук України. - 1998. - № 3. - С. 143-151.
2. Крыжна В.Н. Предмет лицензионного соглашения в сфере промышленной собственности // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - Вип. 34. - С. 108-114.
3. Крыжна В.Н. Правовое регулирование служебных объектов промышленной собственности // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - Вип. 35. - С. 58-63.
4. Крыжна В. Знаки для товаров и услуг и лицензии на их использование // Предпринимательство, хоз-во и право. - 1999. - № 1. - С. 36-39.
5. Крыжна В. Право преждепользования в патентном праве Украины // Предпринимательство, хоз-во и право. - 1999. - № 2. - С. 37-39.
6. Крижна В.М. Проект Цивільного кодексу України і регулювання результатів творчої діяльності в патентному праві // Вісн. Ун-ту внутр. справ. - Вип. 6. - Харків: Ун-т внутр. справ; 1999. - С. 134-138.
7. Крижна В.М. Юридична природа ліцензійного договору в патентному праві // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - Вип. 37. - С. 114-119.
8. Крижна В.М. Види ліцензійних договорів у патентному праві // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Зб. наук. праць. - Вип. 5. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - С. 110-117.
9. Крижна В.М. Патентовласники за чинним законодавством України // Інтелектуальна власність. - 1999. - № 2. - С. 9-11.
10. Крижна В.М. Правове регулювання ліцензійного договору в патентному праві // Становлення правової системи демократичної України та юридична наука: Короткі тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. проф. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 28-30.
11. Крижна В.М. Право на службові результати творчої діяльності // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Заг. декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. проф. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 66-69.
12. Крижна В.М. Право на використання науково-технічних досягнень // Седьмые харьк. политологич. чтения «Человек - политика - право» (к 50-летию принятия Всеобщей декларации прав человека): Материалы докл. и сообщ. - Харьков: Харьк. гуманит. ин-т «Нар. украин. акад.», 1998. - С. 27, 28.

Анотації

Крижна В.М. Ліцензійний договір - правова форма реалізації патентних прав. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 1999.
Дисертація присвячена дослідженню ліцензійного договору в патентному праві. Дається його поняття, види та правова характеристика. Показується співвідношення добровільних і примусових ліцензій. Автор викладає свій підхід до визначення юридичної природи зазначеного договору і його місця в системі цивільно-правових договорів. Проводиться розмежування між ліцензійним договором в патентному праві, аналогічним йому договором в авторському праві і договором про передачу «ноу-хау». Розглядається предмет і об'єкт зазначеного договору, правове положення сторін, можливі види винагороди. Особлива увага приділена ризикам, яких можуть зазнати контрагенти, і долі договору у випадку припинення чинності патенту або визнання його недійсним. Сформульовані пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства, зокрема, відносно прав та обов'язків патентовласника. Результати роботи знайшли відображення у проекті глави Цивільного кодексу України «Ліцензійний договір в патентному праві».
Ключові слова: ліцензійний договір, ліцензія, ліцензіар, ліцензіат, винахід, корисна модель, промисловий зразок, патентовласник, промислова власність, інтелектуальна власність.

Крыжна В.Н. Лицензионный договор - правовая форма реализации патентных прав. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 1999.
Диссертация посвящена исследованию лицензионного договора в патентном праве. Анализируются предпосылки его возникновения и процесс распространения. Делается вывод, что вначале сложились необходимые экономические условия, а лишь потом законодательные нормы о возможности предоставления разрешений на использование запатентованных объектов. Во время массовой выдачи авторских свидетельств в СССР, монополизации средств производства и централизованной экономики необходимость заключения анализируемых договоров практически не возникала. Акцентируется внимание, что только с закреплением равенства всех форм собственности и введением патента в качестве единственного охранного документа на изобретения, полезные модели и промышленные образцы возникли необходимые предпосылки заключения лицензионного договора.
Исследуются особенности результатов творческой деятельности. Делается вывод, что в силу нематериального характера они не только не подвержены амортизации и уничтожению, но даже могут быть усовершенствованы. По мнению диссертанта, поскольку речь идет о товаре особого рода, то все три правомочия собственника наполняются новым содержанием. Изобретения, полезные модели и промышленные образцы могут одновременно использоваться неограниченным кругом лиц без возникновения между ними отношений совладения. Подчеркивается, что специфика объектов промышленной собственности породила возникновение нового вида соглашения, с помощью которого они вовлекаются в товарный оборот.
Дается понятие и правовая характеристика лицензионного договора. Автор излагает свой подход к определению юридической природы анализируемого договора и его места в системе гражданско-правовых договоров. Показывается соотношение с договором имущественного найма, купли-продажи, поручения, комиссии, о совместной деятельности, подряда и лицензионным договором в патентном праве, аналогичным ему договором в авторском праве и договором о передаче «ноу-хау». Делается вывод о наличии самостоятельного договорного типа - лицензионного, включающего в себя два вида договоров в зависимости от сферы его применения: патентное или авторское право.
Проводится классификация исследуемого договора в зависимости от предмета лицензии, объема правомочий, условий и основания предоставления разрешения. Особое внимание уделяется договорам полной, исключительной, единоличной и неисключительной лицензии, устанавливаются критерии их разграничения. Аргументируется мнение, что открытая лицензия - это своеобразная оферта, после которой необходимо заключить лицензионный договор. Показывается соотношение добровольных и принудительных лицензий, в результате чего делается вывод о том, что необходимость заключения лицензионного договора возникает только в случае свободного волеизъявления сторон.
Анализируются существующие в литературе точки зрения относительно предмета лицензионного договора: патент, исключительное право, вытекающее из патента, изобретение или право на использование результатов научно-технической деятельности, вытекающее из договора. Делается вывод, что в качестве предмета лицензионного договора выступает лицензия (разрешение) на использование результата творческой деятельности, а последний в свою очередь является объектом соглашения. Аргументируется точка зрения, что характерный признак объекта лицензионного договора - наличие охранного документа.
Рассматривается правовое положение сторон договора. Подчеркивается, что лицензиатом может быть только патентообладатель. Детально анализируются права совладельцев охранного документа и вносится предложение предоставить каждому из них право заключать договор неисключительной лицензии. Обосновывается вывод, что реализовать право, предоставленное по лицензионному договору, может только лицензиат-субъект предпринимательской деятельности. Предлагается законодательно закрепить право сторон включать в договор запрет лицензиату подавать иск о признании патента на объект недействительным.
Исследуются возможные виды вознаграждения. Показываются преимущества роялти, паушальных и комбинированных платежей.
Особое внимание уделено рискам, которым подвергаются контрагенты, и судьбе договора в случае прекращения действия патента или признания его недействительным. Делается вывод, что «риск признания патента недействительным» несет патентообладатель, а при наличии договорных отношений - контрагент. Однако стороны могут заключить дополнительное соглашение по распределению рисков. Обосновывается необходимость предоставить сторонам право предусматривать в договоре возможность его одностороннего расторжения. Рассматриваются основания и последствия прекращения правоотношений.
Сформулированы предложения по совершенствованию действующего законодательства, в частности, относительно прав и обязанностей патентообладателя. Результаты работы отражены в проекте главы Гражданского кодекса Украины «Лицензионный договор в патентном праве».
Ключевые слова: лицензионный договор, лицензия, лицензиар, лицензиат, изобретение, полезная модель, промышленный образец, патентообладатель, промышленная собственность, интеллектуальная собственность.

Krizhna V.N. The licensing agreement - legal form of realization of the patent rights. - Manuscript.
Thesis for a Candidate of Sciences degree in Law, speciality 12.00.03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry, Kharkiv, 1999.
The thesis is devoted to the research of the licensing agreement in patent law. The author gives the concept of this agreement, its types and legal nature. The correlation of voluntary and forced licences is given in this work. The author describes her own approach to the definition of the legal nature of this agreement and its place in the system of civil-law contract. The differentiation between the licensing agreement in patent law and an analogous one in copyright and the contract on transition of the know-how has been carried out. The subject matter and the object of the agreement, the legal position of the parties and all possible types of fees have been researched. Special attention is paid to the risk, which exist for the contra-agents and to the destiny of this agreement in the case of termination of the patent operation or when the patent is recognized void. The author has formulated some propositions on perfection of the legislation in force, in particular, concerning the rights and duties of the patenter. The results of the work are depicted in the draft chapter of Civil Code of Ukraine «The licensing agreement in patent law».
Key words: licensing agreement, licence, licensor, licensee, invention, utility model, industrial model, patenter, industrial property, intellectual property.