|
||||||||||||||||||||||||||||||||
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
Ганебне для людства явище - торгівля людьми - існує з давніх часів. Рабовласники продавали, обмінювали жінок разом із дітьми, дарували їх, розлучали дітей з матерями. Ринки невільниць були звичайним явищем, особливо в країнах Африки та Східної Азії. Певною мірою таке становище збереглося аж до ХХ століття. Істотним є той факт, що у цивілізованих держав виникла потреба розпочати цілеспрямовану боротьбу з цим антигуманним явищем на базі міжнародно-правових актів. На двосторонній основі міжнародно-правова боротьба з торгівлею жінками та дітьми була започаткована ще в минулому столітті. Численні факти їхнього продажу змусили держави укладати угоди, метою яких було попередити негативне явище. Як приклад можна навести угоди: між Німеччиною та Нідерландами від 15 листопада 1889 р., Німеччиною та Бельгією від 4 вересня 1890 р., Голландією та Австрією від 30 листопада 1888 р. тощо . Таким чином, серед найболючіших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв та облич - “біле рабство”, “торгівля людьми”, “контрабанда людей”. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття з ним зіткнулася і незалежна Україна. Україна - країна, з якої здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу - в Туреччину, Італію, Іспанію, Німеччину, країни колишньої Югославії, Угорщину, Чехію, Грецію, Росію, Об’єднані Арабські Емірати, Ізраїль, Сполучені Штати Америки та інші країни. В міжнародній системі Україна ідентифікована як країна-постачальниця жінок на ці ринки. Саме громадяни України зараз складають значну частину “живого товару” на відкритих та таємних ринках Європи та Азії. Боротьба з цим злочином, видом рабства, порушенням прав людини та проявом дискримінації жінки в сучасному світі вимагає об’єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни. На міжнародному рівні протягом XX століття була прийнята ціла низка конвенцій, спрямованих на боротьбу та запобігання цьому явищу. В останні роки відбулися представницькі конференції, прийняті декларації та комюніке, започатковане формування міжнаціональних та національних програм боротьби з цим явищем. Визначення, яке дається в українському законодавстві, ширше, порівняно з визначенням, яке наводиться в Гаазькій Декларації. Головна його відміна полягає в тому, що феномен торгівлі жінками розглядається в контексті торгівлі людьми взагалі. Це, з одного боку, розширює це поняття, даючи можливість вивчити більш широкий спектр явища, а з іншого - перешкоджає виявленню його особливостей. Наприклад, ознаки такого злочину, як торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації, його мотивація та складові частини відрізняються від торгівлі дітьми з метою усиновлення. Тому необхідне проведення досліджень щодо уточнення цього визначення, виявлення його головних характеристик та ознак. Ознакою торгівлі жінками є такі ситуації, коли жінка не знала про те, що вона буде працювати в проституції або була ошукана щодо знання обставин, в яких їй доведеться працювати; коли жінка не вільна прийняти особисте рішення про те, чи бажає вона взагалі працювати в проституції; коли жінку примушують віддавати зароблені нею гроші іншим особам; коли жінка пов’язана з боргами, з якими вона спочатку повинна розплатитись, перш ніж вона сама зможе розпоряджатися своїми власними прибутками, стане вільно вирішувати, чи може вона припинити роботу або перш ніж вона отримає назад свій паспорт; коли жінку постійно тримають під контролем інші особи; коли жінку обмежують у вільному пересуванні або в можливостях спілкування з іншими людьми; коли жінка не вільна відмовити окремим клієнтам або протестувати проти окремих видів сексуального контакту. Аналіз історій осіб, потерпілих від торгівлі людьми, які звернулися до Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда - Україна”, свідчать, що ситуація, в яку вони потрапили за кордоном, була здебільшого невідома та неочікувана ними вдома, що саме про своє реальне становище за кордоном вони отримали уявлення вже після перетину держаного кордону України. Засоби вербування жінок до такої “праці” є різноманітними і водночас традиційними для цієї сфери. Перш за все - це оголошення про працевлаштування за кордоном. Вони друкуються в усіх газетах, які пропонують роботу для громадян України. При проведенні аналізу окремих газет було виявлено, що в кожному номері друкується в середньому від 5 до 20 “слизьких” оголошень з запрошеннями для молодих та симпатичних жінок. Ось найбільш типові приклади, які дають інформацію для роздумів: “Високооплачувана робота в нічному клубі по контракту для молодих симпатичних дівчат. Проживання, апартаменти, повний пансіон. Наявність закордонного паспорта. Оплата від 2.000 німецьких марок.” І далі - адреса місця, де проходить співбесіда з кандидатками. Або таке оголошення: “Запрошується танцювальний колектив для праці за кордоном” - і телефон . Ті фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордоном, повинні отримати ліцензію Міністерства праці та соціальної політики, що з існуючим рівнем бюрократії зробити непросто. Але на думку фахівців міністерства, як раз такі фірми не йдуть на “кримінальні” справи. Тобто оголошення в газетах дають поодинокі посередники та фіктивні, ніким не зареєстровані фірми. Перевірити чесність намірів цих роботодавців зусиллями тільки української сторони дуже важко, і навіть ми не маємо в Україні законів, на основі яких це можливо зробити. І все ж таки за оголошеннями фірм про працевлаштування за кордон від’їжджає менше 20 відсотків жінок, які потім стають жертвами торгівлі. Інтерв’ю з жінками, що потерпіли від торгівлі людьми
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|