|
||||||||||||||||||||||||||||||||
ГРОМАДСЬКІ ТА ВИПРАВНІ РОБОТИ ЯК ВИД ПОКАРАННЯ
Застосування виправних робіт без позбавлення волі як вид кримінального покарання має більш ніж 80-річну практику. За часів свого існування називалися вони по-різному — «обов'язкові громадські роботи», «виправно-трудові», «примусові роботи без тримання під вартою», але сутність їх залишалася незмінною — примусова праця з проживанням вдома. Вони були альтернативою позбавлення волі, особливо його коротких строків, відбувалися як за місцем роботи, служби, так і на тяжких фізичних роботах з благоустрою міст, проведення ремонтів, будівництва, земляних, меліоративних та інших робіт, призначалися на різні строки, мали різні правообмеження. Нині виправні роботи без позбавлення волі у практиці застосування кримінальних покарань посідають значне місце, вони передбачені приблизно у 60% усіх статей Особливої частини Кримінального кодексу України, мають важливе попереджувальне і виховне значення відносно осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства на основі участі засуджених у суспільно-корисній праці, в поєднанні з заходами громадського впливу з боку колективу, в якому вони працюють. У світлі поширення в міжнародній практиці тенденцій до якомога активнішого застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань законодавець багатьох країн СНД останнім часом надає громадським роботам неабияке значення, заохочуючи тим самим правозастосувача до ширшого їх призначення на практиці. Громадські роботи віднесені законодавцем до найлегших видів покарань порівняно з багатьма іншими, випереджаючи, наприклад, за кримінальними кодексами країн СНД такі з них, як виправні роботи . Визначення природи виправних робіт, які в системі кримінальних покарань належать до основних, мають багаторічну практику застосування за радянських часів. Сьогодні в кримінальному законодавстві немає визначення категорії "покарання у виді виправних робіт". У спеціальній літературі наводяться різноманітні трактування виправних робіт. Проведений аналіз сутності покарання дозволив сформулювати авторське визначення виправних робіт, а саме: це кримінальне покарання, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочинного діяння, заходи примусового характеру якого полягають в обмеженні трудової й майнової сфери у виді стягнення певного відсотка із заробітку і забороні звільнятися за власним бажанням, сфери загальногромадських прав і свобод людини, а саме свободи пересування, а також які тягнуть судимість. Примусовість цього покарання полягає в зобов'язанні засудженого підкорятися вимогам, встановленим законодавством і спрямованим на обмеження здебільшого трудової сфери особи, а значить, і матеріальної, що врешті-решт є нічим іншим, як проявом кари. Цікавою з цього приводу виявилася думка інспекторів кримінально-виконавчих інспекцій щодо ефективності виправних робіт у досягненні цілі кари. Так, 38,3% з них зазначили, що виконання покарання у виді виправних робіт досягає мети кари повністю; 15,9% респондентів відмітили, що воно взагалі не досягає такої цілі; майже половина опитаних 45,8% вважають, що у процесі виконання виправних робіт мета кари досягається лише частково. Ефективність виправних робіт значною мірою визначається організацією виконання цього покарання, невід'ємними частинами якої є його порядок та умови. Останні слід розглядати як певний процес з точки зору стадій (етапів) реалізації цього виду покарання. З урахуванням такого розуміння виконання покарань виділяється: а) початковий етап виконання покарання, або етап прийняття до виконання вироків суду щодо засуджених; б) процес безпосереднього виконання покарань; в) етап зняття з обліку осіб, засуджених до покарання. З огляду на певну умовність виокремлення порядку та умов виконання покарання у виді виправних робіт, вважається, що порядок виконання виправних робіт складається з: 1) обліку засуджених осіб; 2) роз'яснення їм порядку й умов відбування покарання; 3) контролю за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб; 4) проведення виховної роботи із засудженими особами; 5) винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до інспекції без поважних причин; 6) проведення початкових розшукових заходів засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, і передача матеріалів до органу внутрішніх справ для оголошення їх розшуку; 7) надання дозволу на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування покарання; 8) проведення інших заходів, передбачених законом. Це основні складники порядку виконання розглядуваного покарання . Виправні роботи призначаються на строк від шести місяців до двох років і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого у доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого. Виправні роботи — це покарання, яке широко застосовується на практиці. Воно призначається, як правило, за злочини, що не є тяжкими, і до осіб, що не становлять значної суспільної небезпечності і тому не потребують ізолювання від суспільства. Виправні роботи є ефективним засобом виправлення засуджених, особливо в поєднанні з впливом з боку колективу, де вони відбуватимуть покарання. Засуджений до виправних робіт зазнає і певних правообмежень. Він не тільки втрачає частину заробітку, йому, крім того, не надається чергова відпустка. Час відбування виправних робіт не включається у трудовий
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|