|
||||||||||||||||||||||||||||||||
КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ
Класифікація злочинів може здійснюватись за різними критеріями залежно від мети такої класифікації та її практичного значення. При цьому важливим є, по-перше, чітке визначення критеріїв класифікації і, по-друге, їх дотримання у процесі самої класифікації. Найперше всі злочини слід розподілити на дві групи щодо форми вини: умисні та необережні. Такого поділу вимагає ст. 23 КК, згідно з якою вид виправно-трудової колонії, в якій призначається відбування покарання у вигляді позбавлення волі, значною мірою залежить від того, за умисний чи необережний злочин засуджена особа . Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перебаченої Кримінальним кодексом України, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. Вина – це обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності . Тому, засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин нею вчинено. При розгляді суб'єктивної сторони злочину буде звертатися увага на те, що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Такі склади злочинів у теорії кримінального права іменуються злочинами з подвійною (змішаною, складною) формою вини. Але для визначення виду виправно-трудової установи особі, яка засуджується до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів значення не має, злочин має в цілому бути визнаний або вчиненим умисно, або з необережності. У Кримінальному кодексі називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 12 КК дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини . Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо. При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як характер, так і ступінь їх суспільної небезпечності. Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких законодавцем віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі. Складність проблеми такої класифікації полягає в тому, що суспільна небезпечність як і матеріальний критерій класифікації не може бути точно вимірена, “зважена”, а тому необхідно знайти такі критерії, які б найбільш точно і однозначно відбивали ту чи іншу тяжкість злочинів. В теорії кримінального права в якості такого - формального - критерія пропонується санкція статті Особливої частини. Дійсно саме санкція є мірилом тяжкості, небезпечності певного виду злочинної поведінки людини і може служити показником його віднесення до тієї чи іншої категорії в класифікації . Таким чином, одним із найбільш важливих питань, що постає в межах механізму кримінально-правового регулювання, є питання про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа. Це питання вирішується у процесі кваліфікації злочинів. У загальній формі кваліфікація злочинів може бути визначена як оцінка певної поведінки людини як конкретного злочину (злочинів). Більш докладна юридична характеристика кваліфікації злочинів зводиться до наступних положень: 1. Кваліфікація злочинів — різновид юридичної кваліфікації. Із позицій загальної теорії права, основний зміст юридичної кваліфікації — це вибір тієї правової норми, яка передбачає відповідний конкретний випадок. 2. Кваліфікація злочинів є юридичною кваліфікацією у процесі застосування кримінально-правових норм. Вона здійснюється відповідним державним (правозастосовчим) органом, що певним чином реагує на встановлені факти порушення зазначених норм. 3. Основний зміст кваліфікації злочинів полягає у встановленні відповідності певної поведінки особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами) юридичному складу злочину певного виду чи окремого різновиду такого злочину. Тим самим робиться висновок, що дана поведінка є конкретним злочином. 4. Висновок про відповідність певної поведінки особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами юридичному складу злочину як результат кваліфікації має свої "зовнішні форми закріплення у відповідних процесуальних документах правозастосовчих органів. Зважаючи на зазначені положення, можна дати більш розгорнуте визначення кваліфікації злочинів. Кваліфікація злочинів — це різновид юридичної кваліфікації у процесі застосування кримінально-правових норм, що полягає у встановленні відповідності певної поведінки особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами юридичному складу злочину з обов'язковим закріпленням цієї відповідності у процесуальному документі правозастосовчого органу. Загальний механізм кваліфікації злочинів. Кваліфікація злочинів як пізнавально-оціночна діяльність, що здійснюється у певному “юридичному режимі”, містить, принаймні, три аспекти: а) логічний; б) психологічний; в) правовий. Теорія кримінального права досліджує переважно правовий аспекті. У межах такого дослідження однією з важливих проблем є розкриття загального механізму кваліфікації злочинів. Певне уявлення про основні складові частини і "роботу" цього механізму дає схема 1 (Додаток 1). На схемі діяльність правозастосовчого органу по встановленню фактичних обставин виведена за межі загального механізму кваліфікації злочинів. Вона здійснюється з дотриманням вимог КПК та з використанням досягнень криміналістики і власного кримінально-правового змісту не має. Але її результатом є введення в "орбіту" кваліфікації злочинів фактичних обставин (юридичних фактів), які правозастосовчий орган вважає доведеними і які, на його думку, мають значення для кваліфікації . У правому верхньому куті схеми відтворено процес з'ясування специфічної конструкції та конкретного змісту юридичного складу злочину. Співставлення фактичних обставин з юридичним складом злочину (процес кваліфікації) відбувається в межах правосвідомості правозастосовчого органу. У процесі такого співставлення дотримуються певних загальних правил кваліфікації, використовують певні прийоми, враховують особливості окремих кримінально-правових ситуацій (конкуренцію кримінально-правових норм, множинність злочинів тощо). Щодо закріплення результатів кваліфікації злочинів у процесуальних документах правозастосовчих органів, то вони потребують докладнішого розгляду. Основні форми закріплення кваліфікації злочинів у процесуальних документах. На схемі 1 таких форм три: а) виклад фактичного складу злочину; б) формула кваліфікації; в) юридичне формулювання звинувачення. До них додається ще один елемент процесуальних документів, що має відношення до кваліфікації злочинів — її обгрунтування. Виклад фактичного складу злочину — обов'язковий атрибут будь-якого процесуального документа. Особливе значення він має в таких процесуальних документах, як постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок. Такий виклад обов'язково має містити конкретне описання поведінки особи та інших юридичних фактів, які в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. При цьому конкретне описання не повинно
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
*Адміністрація сайту не несе ніякої відповідальності за зміст і достовірність матеріалів, а також наслідки, які можуть виникнути унаслідок їх використання. Дані, що стосуються конкретних підприємств, імена є вигаданими, будь-який збіг - випадковий.
|
stydentam.org.ua © 2009-2015
|