Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) .

На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.

Если возникнут вопросы, набирайте 0505603140 или 0673126507 (с 09:00-21:00)

Основні теорії суспільного вибору

Дисципліна:

Макроекономіка

ID роботи:

3231

Вид роботи:

Курсова

План:

ВСТУП 3
Розділ 1. Ідейно-теоретичні витоки теорії суспільного вибору 5
Розділ 2. Проблеми суспільного вибору за представницької демократії 14
Розділ 3. Економіка бюрократії як важливий напрямок теорії суспільного вибору 21
ВИСНОВКИ 25
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 27

Інтервал:

1,5

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	Основні теорії суспільного вибору / 3231

Кількість сторінок:

28

Рік написання:

2009

Ціна:

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

НОВОСТИ

Увеличение грудей

Как зарабатывать деньг

Рекламное агентство

Обучение в польше с UniverPL

Дешовое (авт. дешевое) такси в Киеве

Что такое поисковая оптимизация?

Время весны

Вывоз строительного мусора киев

Госзакупки

Система образования

Нужно учится видеть жизнь

Тантрические ритуалы

Интерьерная печать

Французский балкон

Фотомодель всегда у всех на виду

Детский диван

Мезотерапия

Порше мобилити

Постельное бельё

Дека дураболин

Самая свежая информация новости Украины

Пряжа интернет-магазин

Тюменский государственный университет

Дисплей lenovo

Аренда квартир

Современная офисная бумага

Классическая геодезия

Китайское высшее образование имеет 100-летнюю историю

Где найти оригинальный номер запчасти по VIN вин кода автомобиля

Классический стиль одежды: юбка

Гербалайф для похудения: польза и вред

Как выбрать качественную сантехнику?

Наклейки на окна

Готовая фирма

Шуба из крашеного меха

GPS-трекер

Автогонки ФОРМУЛА 1

Вода жизненно необходима

Протеин является белковой добавкой

Омоложение лица в домашних условиях - рецепты домашней косметики

Бумажные пакеты

Спецодежда

Канада - страна

Изучение любого иностранного языка держится на четырех основных принципах

Лего для детей

Курсы визажа

Дипломная работа

Ця теорія сформувалась у 60-х рр. Її автором визнають видатного американського економіста Джеймса М. Б’юкенена (1919 р. нар.). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема: «Формула згоди» (1962), «Попит і пропозиція суспільних благ» (1968), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін. 1986 р. Б’юкенен здобув Нобелівську премію за «дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень».
Спільно з Г. Таллоком він організував у політехнічному інституті штату Вірджинія «Комітет із вивчення прийняття неринкових рішень», який згодом було перетворено на «Центр досліджень суспільного вибору». У США видається спеціальний журнал «Public choice» («Суспільний вибір»), що свідчить про значну роль цієї теорії .
Поява теорії була підготовлена працями К. Ерроу, А. Бергсона, Д. Блека. Сам Б’юкенен зазначав, що на формування його поглядів великий вплив мали праці Ф. Найта і особливо шведського економіста К. Вікселя (1851—1926), якого він називає «основоположником сучасної теорії суспільного вибору».
В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б’юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і в дослідженні політичних процесів.
Політику Б’юкенен трактує як обмін. «Політика, — писав він, — є складною системою обміну між індивідами, що в ній останні колективно намагаються досягти своєї приватної мети, оскільки не можуть реалізувати її з допомогою звичайного ринкового обміну». Проте повної аналогії між політичною і ринковою системами провести не можна. У них різна структура. Якщо на ринку відбувається добровільний обмін товарами, то в політиці люди змушені платити податки в обмін на якісь суспільні блага. Споживачем цих благ є суспільство в цілому. Різниця між ринковим і політичним обміном полягає і в тім, що його учасники мають різну мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. У політиці існують різні погляди й переконання, а люди, котрі посідають державні посади, не завжди керуватимуться виключно міркуваннями суспільного блага, пошуками добра і справедливості. Як і звичайний споживач чи підприємець, вони будуть домагатися максимізації власної вигоди. Процес прийняття рішень схожий на різновид ринкової угоди: ви мені — я вам. Ви мені — голоси на виборах, я вам вигідні закони, ліцензії тощо.
Отже, в політиці не існує взаємовигідного обміну. Прихильники теорії суспільного вибору роблять висновок про існування політичної нерівності, що зумовлена економічними причинами. Це — нерівність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновниками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути переобраними (популістських), або рішень, що сприятимуть інтересам організованих груп тиску (лобі), але є неефективними для суспільства в цілому.
Ураховуючи ці суперечності, прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи. Це реформування передбачає поширення ринкових відносин на політичну сферу. Політика, наголошували вони, може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.
«Ефективність» політичного обміну, підкреслював Б’юкенен, буде визначатись тим, наскільки повно втілюватиметься в життя принцип одностайності. «Одностайність, — писав він, — досягнута учасниками колективного вибору в політиці, є аналогічною добровільному обміну індивідуальних товарів на ринку».
Усе викладене ще раз підтверджує думку про те, що інституціоналізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його напрямки мають чимало спільних рис.
Основні характерні ознаки інституціоналізму:

Сучасні інституціоналісти так само критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному реформізмі. Їм притаманне також розширення традиційних об’єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань .
Таким чином, одним із найяскравіших напрямків, що пов'язаний з використанням методології неокласичної економічної теорії для вивчення політичних процесів та феноменів, є теорія суспільного вибору (public choice theory), яка зародилася у 60-ті роки XX ст. як галузь економічної науки, що вивчала питання оподаткування та державних витрат у контексті проблем надання суспільних благ. У подальшому цей напрямок економічної науки значно розширив сферу свого аналізу і на сьогодні його можна розглядати як економічну теорію політики. Нині чітко можна виділити три особливості теорії суспільного вибору, що визначають характер розроблюваних на її основі аналітичних схем:

Можна виокремити два напрямки попередників теорії суспільного вибору, які розробили ідеї, що лежать в основі теорії суспільного вибору.
Вперше ці ідеї були сформульовані ще наприкінці XIX ст. представниками італійської школи державних фінансів М. Панталеоні, У. Маццола, А. де Вітті де Марко та ін., які першими використали граничний аналіз та теорію ціни для вивчення бюджетного процесу, а також для моделювання попиту та пропозиції на ринку суспільних благ.
Подальшого свого розвитку цей підхід набув у працях представників шведської школи в економічній науці — К. Вікселя та Е. Ліндаля, які першочергову увагу приділяли політичним процесам, що забезпечували б визначення державної бюджетної політики.
Ці підходи тривалий час залишалися практично невідомими для дослідників, що працювали у традиціях неокласичного напрямку. Безпосередній імпульс теорії суспільного вибору дали дискусії 30—40-х роках XX ст. з проблем ринкового соціалізму та економіки добробуту (А. Бергсон, П. Се-мюелсон). Разом з тим у 40—50-х роках уявлення про раціональний характер поведінки індивідів у політичній сфері почали активно проникати у наукові дискусії завдяки виданим у цей період працям Й. Шумпетера, К. Ерроу, Д. Блека та інших. Витоки теорії суспільного вибору можна знайти саме у працях математиків XVII—XIX століть, що цікавилися проблемами голосування: Ж.А.Н. Кондорсе, Т.С. Лапласа, Ч. Доджсона (Льюїса Керолла), дослідження яких розпочав у 1948 р. шотландський економіст Д. Блек (1908 р.н.).
Однак як самостійний напрямок економічної науки теорія суспільного вибору сформувалася лише у 50—60-ті роки XX ст. Широкий резонанс у 60-ті роки викликала книга американського економіста К. Ерроу "Соціальний вибір та індивідуальні цінності" (1951), у якій проводилася аналогія між державою та особою. К. Ерроу та Д. Блек спробували застосувати методи екопомічного аналізу до політичних процесів. У подальшому цей напрямок розвивався у тісному зв'язку з неокласичними та інституціональними моделями. Об'єднання двох зазначених вище наукових напрямків (італійської школи державних фінансів та шведської школи) і стало основою для розробки комплексу ідей, які на сьогодні стали відомі як теорія суспільного вибору. Основну роль у цьому відіграли представники так званої вірджинської школи в економічній теорії, засновником і визнаним лідером якої є американський економіст Джеймс МакДжіл Б'юкенен, нагороджений у 1986 році Нобелівською премією з економіки "за дослідження договірних та конституційних основ теорії прийняття економічних та політичних рішень".

Бьюкенен Дж. М. Сочинения. - Серия «Нобелевские лауреаты по экономике».- М., 1997.- Т. 1. – С. 56-57.

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. - К.: Атака, 2006. – С. 121.