ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Дисципліна:

Кримінальне право

ID роботи:

3168

Вид роботи:

Дипломна

План:

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. Історично-правовий та соціальний аспекти позбавлення волі як особливого виду покарання 10
1.1. Покарання у виді позбавлення волі та інші найсуворіші види покарання в законодавстві України з найдавніших часів до ХІХ ст. 10
1.2. Співіснування покарання у виді позбавлення волі і довічного позбавлення волі та смертної кари в ХХ-ХХІ ст. 37
1.3. Аргументи на користь позбавлення волі в Україні 64
РОЗДІЛ ІІ. Загальна характеристика позбавлення волі на певний строк, питання розмежування з довічним позбавленням волі 85
2.1 Покарання у виді позбавлення волі і довічне позбавлення волі в системі кримінальних покарань 85
2.2 Кримінально-правова характеристика покарання у виді позбавлення волі і довічного позбавлення волі в сучасному КК України 100
ВИСНОВКИ 114
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 118
ДОДАТКИ 125

Інтервал:

1,5

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ / 3168

Кількість сторінок:

128

Рік написання:

2009

Ціна:

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

НОВОСТИ

Увеличение грудей

Как зарабатывать деньг

Рекламное агентство

Обучение в польше с UniverPL

Дешовое (авт. дешевое) такси в Киеве

Что такое поисковая оптимизация?

Время весны

Вывоз строительного мусора киев

Госзакупки

Система образования

Нужно учится видеть жизнь

Тантрические ритуалы

Интерьерная печать

Французский балкон

Фотомодель всегда у всех на виду

Детский диван

Мезотерапия

Порше мобилити

Постельное бельё

Дека дураболин

Самая свежая информация новости Украины

Пряжа интернет-магазин

Тюменский государственный университет

Дисплей lenovo

Аренда квартир

Современная офисная бумага

Классическая геодезия

Китайское высшее образование имеет 100-летнюю историю

Где найти оригинальный номер запчасти по VIN вин кода автомобиля

Классический стиль одежды: юбка

Гербалайф для похудения: польза и вред

Как выбрать качественную сантехнику?

Наклейки на окна

Готовая фирма

Шуба из крашеного меха

GPS-трекер

Автогонки ФОРМУЛА 1

Вода жизненно необходима

Протеин является белковой добавкой

Омоложение лица в домашних условиях - рецепты домашней косметики

Бумажные пакеты

Спецодежда

Канада - страна

Изучение любого иностранного языка держится на четырех основных принципах

Лего для детей

Курсы визажа

Дипломная работа

Отже, довічне позбавлення волі – це найсуворіше з усіх видів основних покарань, що застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Воно встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених ККУ, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Цей вид покарання застосовується тільки за особливо тяжкі злочини, тобто за такі злочини, за які законом передбачено позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.
Істотним чинником жорсткості довічного позбавлення волі є невизначеність терміну покарання, його кількісного аспекту, який разом з тим одночасно визначений тривалістю життя засудженого до цього виду покарання. Вірніше, навіть не тривалістю життя, а можливістю досягнення засудженими 65-річного віку, оскільки ККУ передбачає, що довічне позбавлення волі не застосовується до осіб у віці понад 65 років. Оскільки середня тривалість життя громадян України менша цього строку, то можливість досягнення людиною в неволі зазначеної межі, звичайно, є суто гіпотетичною. Однак як має повестися з такого особою адміністрація місць позбавлення волі?
Видається, що у цьому випадку існують проблеми, які потребують законодавчого вирішення, бо хоча довічне позбавлення волі до 65-річних не застосовується, однак і підстав для звільнення таких засуджених закон (ст. 108 ВТК України) не передбачає. Не передбачена і заміна довічного позбавлення волі на більш м’яке покарання навіть у разі, коли засуджений зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці доведе своє виправлення. До речі, те, що положення ККУ у цьому разі не можуть бути застосовані, переконливо свідчить, що український законодавець таки зневірився у можливості виправлення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, а це означає, що до персоналу тюрми не висувається вимога виправляти і перевиховувати цих осіб у процесі соціально-педагогічної діяльності .
Відсутність мети виправлення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі робить неактуальними твердження відомого науковця С. Познишева, який вважав, що тюрма є найкращим місцем для морального виправлення ув’язнених. Багаторічна практика довела, що позбавлення волі на строк понад 10 років веде не до виправлення засудженого, а навпаки, до деградації особи, тому тюрма не є установою для виправлення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Стосовно цієї категорії засуджених має йтися не про абстрактну можливість їх виправлення, а про те, щоб щонайменше через 15 років перебування за ґратами в убивць, які становлять переважну більшість засуджених до довічного позбавлення волі, ще, принаймні, залишилася якась частина людських рис.
Засуджений до довічного позбавлення волі не підлягає звільненню від відбування покарання із випробуванням, умовно достроковому звільненню. Згідно з Законом України “Про амністію”, засудженим до довічного позбавлення волі, це покарання може бути замінене на позбавлення волі на певний строк (ст. 85, ч. 3 ст. 86). Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше як 25 років (ст. 87).
Отже, для засуджених до довічного позбавлення волі існує можливість заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк у порядку помилування, але клопотання про помилування, згідно з Положенням “Про порядок здійснення помилування”, що було затверджено указом Президента України від 12 квітня 2000 р., може бути подано після відбуття засудженим до довічного позбавлення волі не менш як 15 років. Прохання про помилування таких засуджених виноситься на розгляд Комісії при Президентові України з питань помилування лише за наявності надзвичайних обставин. У цьому разі перед засудженим відкривається перспектива звільнення від відбування покарання як мінімум через 30, а то й через 40 років після винесення вироку до довічного позбавлення волі
Таким чином, значно звужується можливість для втілення принципу гуманізму на стадії виконання покарання стосовно засуджених до довічного позбавлення волі порівняно з тим порядком, що існував раніше, коли, наприклад, особи, засуджені за аналогічні злочини до смертної кари, мали змогу клопотати про помилування протягом семи діб після того, як одержували копію вироку. Більш того, матеріали для вирішення питання про помилування таких осіб направлялись Президенту України навіть при відмові засуджених до смертної кари клопотати про прощення та милосердя.
Процес виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі здійснюється у напрямку, визначеному нормами чинного виправно-трудового законодавства і відповідає вимогам суворого режиму в тюрмі. Тому для характеристики процесу відбування довічного позбавлення волі цілком можна казати про режим довічного позбавлення волі, маючи на увазі, що він реалізується саме на суворому режимі у тюрмі.
Як відомо, зміст позбавлення волі полягає в ізоляції засуджених від суспільства і поміщенні їх в установи виконання покарань. Відповідно зміст довічного позбавлення волі зводиться до поміщення засуджених у тюрму на суворий режим, де і забезпечується найбільш суворий ступінь їх ізоляції від суспільства (статті 17, 29 ВТК України) .
Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки. Таких осіб тримають окремо від інших засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях даного виду. Засуджених розміщують в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи та видають одяг спеціального зразка.
Відповідно до заяви засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері. У зв’язку із цим можна побачити один істотний недолік, який не помітила Верховна Рада України, запроваджуючи довічне позбавлення волі.
Справа в тім, що покарання полягає в передбачених кримінальним законодавством позбавленнях чи обмеженнях прав і свобод засуджених. Отже, визначення виду установи виконання покарання, від якого залежить характер правообмежень, і режиму відбування покарання має ґрунтуватися саме на нормах Кримінального кодексу, тобто на нормах матеріального, а не процесуального законодавства, якими є норми Виправно-трудового кодексу. Однак положення КК України не передбачають можливості застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, саме тюремного ув’язнення, а це означає, що за вироком суду відповідні правообмеження не можуть бути застосовані. Такий підхід суперечить ч. 3 ст. 63 Конституції України, де сказано, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом та встановлених вироком суду. За відсутності ж згадки про правообмеження, які були б передбачені кримінальним законодавством чи встановлені вироком суду щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, адміністрація місць позбавлення волі при визначенні правового становища цієї категорії осіб має керуватися лише нормами чинного ВТК України.
Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог утримання їх у приміщеннях камерного типу. Самодіяльні організації серед засуджених до довічного позбавлення волі не створюються. Для засуджених, які не мають загально середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.
Покарання має не тільки кількісні, а й якісні показники, що відображують конкретно-предметний характер правообмежень, притаманних тому чи іншому заходу державного примусу, його специфіку, тому не тільки строк, а й порядок і умови реалізації кари є важливими компонентами, що характеризують покарання. Отже, щоб мати уяву про те, як саме здійснюється довічне позбавлення волі, необхідно з’ясувати, які правообмеження притаманні цьому виду покарання, які правові та матеріально-предметні засоби є у розпорядженні адміністрації тюрми, щоб належно організувати і реалізувати процес відбування покарання .

Мельничук Валерія. Найвищий прояв гуманізму або чи є довічне позбавлення волі належним еквівалентом смертній карі // Юридичний журнал. - №6. – 2005. – С. 41-42.

Денисова Т.А. Негативні наслідки застосування кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк та контроль за їх поширенням // Вісник Запорізького юридичного інституту : Науково-практичний збірник / голов. ред. С. М. Алфьоров : Запорізький юридичний інститут, 2006. - Вип. №3 (36). - С. 143.

Анісімов Юрій. Страчувати не можна помилувати // Юридичний журнал. - №7. – 2003. – С. 29.