Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой) .

На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.

Если возникнут вопросы, набирайте 0505603140 или 0673126507 (с 09:00-21:00)

Примушування давати показання і його відмінність від катування

ВСТУП 3
Розділ 1. Історичні аспекти проблеми примушування давати показання, її сучасні проблеми і законодавче регулювання 5
Розділ 2. Кримінально-правова характеристика застосування катувань як способу примушення до дачі показань 12
Задачі 24

Дисципліна:

Кримінальне право

ID роботи:

3174

Вид роботи:

Курсова

План:

ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 31

Інтервал:

1,6

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	Примушування давати показання і його відмінність від катування / 3174

Кількість сторінок:

33

Рік написання:

2009

Ціна:

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

НОВОСТИ

Увеличение грудей

Как зарабатывать деньг

Рекламное агентство

Обучение в польше с UniverPL

Дешовое (авт. дешевое) такси в Киеве

Что такое поисковая оптимизация?

Время весны

Вывоз строительного мусора киев

Госзакупки

Система образования

Нужно учится видеть жизнь

Тантрические ритуалы

Интерьерная печать

Французский балкон

Фотомодель всегда у всех на виду

Детский диван

Мезотерапия

Порше мобилити

Постельное бельё

Дека дураболин

Самая свежая информация новости Украины

Пряжа интернет-магазин

Тюменский государственный университет

Дисплей lenovo

Аренда квартир

Современная офисная бумага

Классическая геодезия

Китайское высшее образование имеет 100-летнюю историю

Где найти оригинальный номер запчасти по VIN вин кода автомобиля

Классический стиль одежды: юбка

Гербалайф для похудения: польза и вред

Как выбрать качественную сантехнику?

Наклейки на окна

Готовая фирма

Шуба из крашеного меха

GPS-трекер

Автогонки ФОРМУЛА 1

Вода жизненно необходима

Протеин является белковой добавкой

Омоложение лица в домашних условиях - рецепты домашней косметики

Бумажные пакеты

Спецодежда

Канада - страна

Изучение любого иностранного языка держится на четырех основных принципах

Лего для детей

Курсы визажа

Дипломная работа

Однією з найважливіших цілей кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів і викриття винних у їх скоєнні осіб. Однак у сучасному змаганні слідчого і злочинця неприйнятна формула ’’ціль виправдує засоби’’, адже усі докази повинні бути отримані законним шляхом. При цьому неприпустимий будь-який примус до дачі показань та застосування фізичного чи психічного насильства. Однак так було далеко не завжди .
Суспільство лише відносно недавно прийшло до висновку про необхідність суворої заборони використання, нехай навіть із благою метою, подібних ’’заходів впливу’’ до осіб, що потрапили в сферу дії кримінальної юстиції і підозрюються у вчиненні суспільно-небезпечних діянь. Як це було раніше в Європі? У середньовічній Європі застосування катувань у ході кримінального переслідування вважалося припустимим і навіть необхідним .
Наприклад, у Франції XIV століття з поширенням так званого інквізиційного (екстраординарного) процесу, досить часто необхідним елементом системи доказів було визнання ув’язненого, отримане в ході катувань. Причому правила проведення цієї процедури були навіть закріплені в законодавчому порядку. Арсенал катувань, як відомо, був дуже широкий — у цьому ’’жаліслива’’ людська фантазія не мала меж. Як правило, подібні заходи впливу використовувалися в королівських судах (саме в їхній юрисдикції знаходилися справи про найтяжчі злочини — вбивства, розкрадання, насильства на сексуальному ґрунті). Однак, варто відзначити, що до представників деяких груп населення катування, як правило, не застосовувалися (до старих, дітей, вагітних жінок). Визнання обвинувачуваного під катуванням повинно було остаточно підтвердити підозри у його винні, які виникли в суддів на підставі сукупності зібраних доказів. Між злочинцем і представниками правоохоронної системи йшло, так би мовити, певного роду змагання (природно, при дуже нерівному положенні сторін). Якщо ж, незважаючи на застосування всіх заходів фізичного впливу, зловмисник не зізнавався у здійсненні інкримінованого діяння, судді не могли винести йому смертний вирок. Як не дивно, при цьому процес формально залишався ’’змагальним’’.
Згідно з положеннями середньовічного французького законодавства, ’’катування проводяться не таємно, а відкрито і привселюдно, відповідно до звичаю’’. Однак, відповідно до французького джерела XIV століття, так званого ’’Регістру Шатле’’, на 200 зареєстрованих кримінальних справ припадає усього 7 випадків відсутності визнань після застосування катувань. Опис одного з таких судових процесів залишила нам у своїй апеляції на жорстокість суддів деяка Маріон, дружина ув’язненого в Шатле цирульника із І.Партра: ’’Його послали на катування і катували настільки жорстоко, що кров текла з усього його тіла’’.
Екскурс у вітчизняну історію. У Російській імперії XVIII століття при надходженні в Таємну експедицію чергового доносу про порушення кримінального переслідування за скоєння державної зради, інформатора садили ’’на два дні під міцну варту і не давали йому ні води, ні їжі’’. Далі він повинен був підтвердити свій донос під катуванням. Так, наприклад, у 1723 році ’’дворянський син’’ Твериков, бажаючи уникнути покарання за вчинені кримінальні, злочини, зробив донос з обвинуваченням у державній зраді на коменданта Тобольська Олексія Сухарьова. Тверикова катували і він зізнався в неправді, після чого був обезголовлений. Однак варто відзначити, що вже з XVIII століття самодержцями Росії застосування катувань обмежується. Так, у сенатському указі Катерини П від 9 грудня 1774 року відзначається, що ’’... імператорської Величності Укази велять кровопролиття скільки можна зменшити’’ .
Подібна точка зору відобразилася і в законотворчості інших російських самодержців. У пункті десятому іменного указу Олександра І, виданого 14 серпня 1802 року за результатами сенаторської ревізії Калузької губернії Державіним, зазначено: ’’...щоб ніде ніяких нелюдських катувань і жорстокостей не відбувалося’’. Відповідно до нового іменного указу Сенату від 13 листопада 1804 року, на 4-й департамент Сенату покладався спеціальний нагляд за тим, щоб ’’... визнання підсудних не було примусовим’’. Поступово в Російській імперії XIX століття допити з пристрастю стали застосовуватися усе рідше. Навіть учасники антиурядової змови 1826 року (декабристи) фактично не піддавалися катуванням (якщо не брати до уваги наручні ланцюги, утримання в одиночних сирих казематах, перебування ув’язнених на ’’хлібі й воді’’).
Радянське законодавство про покарання за незаконні методи впливу Як це не парадоксально, але вже в Кримінальному кодексі РРФСР у редакції 1926 року (далі — КК 1926 року), який діяв і в період масових репресій 30-50-х років, застосування фізичного чи психічного насильства у ході слідства вважалося кримінальним злочином. Так, відповідно до частини другої статті 115 даного кодексу, примус до дачі показань при допиті шляхом застосування незаконних заходів з боку особи, яка допитує, міг призвести до позбавлення волі на строк до п’яти років. Однак з урахуванням ’’особливостей’’ реального кримінального процесу того часу (особливо щодо так званих ’’ворогів народу’’ і осіб, котрі підозрювалися у вчиненні контрреволюційних злочинів), навряд чи ця норма могли дістати широкого застосування на практиці.
Відповідно до частини першої статті 175 Кримінального кодексу України 1961 року (далі — КК 1961 року), примушення давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або попереднє слідство, каралося позбавленням волі на строк до трьох років. Кваліфікований склад даного злочину, тобто те саме діяння, поєднане із застосуванням насильства або зі знущанням з особи, яку допитують, каралося позбавленням волі на строк від двох до восьми років.
Сучасне законодавство про використання насильства в ході судового переслідування Застосування катувань у теперішній час засуджується світовим співтовариством і забороняється відповідними міжнародно-правовими документами. Серед них необхідно виділити Європейську конвенцію про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 року (ратифікована Україною 24 січня 1997 року). Протоколи №№ 1 і 2 до неї від 4 листопада 1993 року (ратифіковані Україною 13 вересня 2001 року). Аналогічні положення закріплені різними правовими нормами сучасного вітчизняного законодавства. Відповідно до статті 28 Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Кримінальна відповідальність за застосування катувань передбачена положеннями статті 127 чинного Кримінального кодексу України (далі — КК України). Відповідно до частини першої даної статті, катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. Кваліфікований склад даного злочину, тобто ті ж дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. В окрему норму виділена законодавцем відповідальність посадових осіб за застосування насильства в ході допиту. Так, відповідно до положень частини першої статті 373 КК України, примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Селецький С.І. Кримінальне право України: особлива частина. - К.: ЦУЛ, 2008. – С. 244.

Інтернет джерело: http://www.yurincom.com