СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ

Дисципліна:

М іжнародні економічні відносини

ID роботи:

3277

Вид роботи:

Курсова

План:

ВСТУП 3
Розділ 1. Сутність міжнародної інвестиційної діяльності 5
1.1. Міжнародна підприємницька інвестиційна діяльність у контексті глобалізації 5
1.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку економіки України 12
Розділ 2. Сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні 18
2.1. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні 18
2.2. Загальна характеристика інвестиційного розвитку Закарпатської області 23
Розділ 3. Шляхи покращення інвестиційного клімату в Україні 28
3.1. Залучення іноземних інвестицій як один з пріоритетних напрямів державної економічної політики 28
3.2. Іноземні інвестиції як об’єкт державного управління 31
ВИСНОВКИ 36
Список використаної літератури 38
ДОДАТКИ 42

Інтервал:

1,5

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ / 3277

Кількість сторінок:

44

Рік написання:

2009

Ціна:

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

НОВОСТИ

Увеличение грудей

Как зарабатывать деньг

Рекламное агентство

Обучение в польше с UniverPL

Дешовое (авт. дешевое) такси в Киеве

Что такое поисковая оптимизация?

Время весны

Вывоз строительного мусора киев

Госзакупки

Система образования

Нужно учится видеть жизнь

Тантрические ритуалы

Интерьерная печать

Французский балкон

Фотомодель всегда у всех на виду

Детский диван

Мезотерапия

Порше мобилити

Постельное бельё

Дека дураболин

Самая свежая информация новости Украины

Пряжа интернет-магазин

Тюменский государственный университет

Дисплей lenovo

Аренда квартир

Современная офисная бумага

Классическая геодезия

Китайское высшее образование имеет 100-летнюю историю

Где найти оригинальный номер запчасти по VIN вин кода автомобиля

Классический стиль одежды: юбка

Гербалайф для похудения: польза и вред

Как выбрать качественную сантехнику?

Наклейки на окна

Готовая фирма

Шуба из крашеного меха

GPS-трекер

Автогонки ФОРМУЛА 1

Вода жизненно необходима

Протеин является белковой добавкой

Омоложение лица в домашних условиях - рецепты домашней косметики

Бумажные пакеты

Спецодежда

Канада - страна

Изучение любого иностранного языка держится на четырех основных принципах

Лего для детей

Курсы визажа

Дипломная работа

З епохою "перебудови" почалися пошуки нових підходів до залучення іноземних інвестицій в інших, порівняно з міжнародною торгівлею і кредитом, формах. Світова практика багата на конкретні майнові форми залучення іноземних інвестицій у вигляді створення спільних підприємств, транс- і багатонаціональних компаній, лізингових фірм, підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, а також придбання інофірмами діючих невеличких підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій тощо.
Формування міжнародної власності у вигляді спільних компаній, інтернаціональне об'єднання капіталів, що набуло значного поширення у світі, у радянській економіці доперебудовного періоду не використовувалося. Навіть саме поняття інвестицій у світовій практиці є значно ширшим: воно охоплює будь-який вид майнових цінностей, вкладених іноземними інвесторами в країні, яка приймає капітал, включаючи рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права; акції, облігації, різноманітні форми участі в компаніях; права промислової та інтелектуальної власності тощо.
Тому серед різних напрямів міжнародного співробітництва — торгівлі, кредиту, прямого інвестування, науково-технічних зв'язків питання міграції капіталу є найбільш різноманітними за конкретними формами прояву і найменш розробленими в теоретичному й методологічному аспектах з огляду на обмежений практичний досвід країн із централізованою системою планування, що здійснюють перехід до ринкової економіки.
Проте саме прямі іноземні інвестиції мають ряд переваг порівняно з позичковим капіталом та іншими видами економічної допомоги. Вони служать джерелом капіталу для вкладень у сферу виробництва, впровадження прогресивних технологій, "ноу-хау", передових методів управління і маркетингу. Крім того, на відміну від позик і кредитів, підприємницькі інвестиції, не збільшуючи зовнішнього боргу держави, сприяють одержанню засобів для розвитку виробництва, зацікавлюючи в цьому безпосередньо іноземного інвестора [41, с. 76-77].
На основі виробничої та науково-технічної кооперації збільшення прямих вкладень іноземного капіталу могло б створити умови для найефективнішої інтеграції національної економіки у світову. Поряд із сприянням економічному розвитку вони допомагають вирішити важливе завдання створення ефективного власника, який забезпечує ринкову поведінку прямим доступом до світового ринку.
Вивезення прибутків, зароблених інвесторами завдяки їхнім внескам та участі у виробництві, є набагато меншою небезпекою, ніж віддача кредитів із процентами. Зовнішній борг колишнього Союзу, який перевищував 70 млрд дол., — це значною мірою результат економічно необґрунтованого одержання іноземних кредитів, що використовувалися нераціонально. Найпростіші розрахунки свідчать, що кредит навіть за 7% плати за нього збільшує за 7 років надану суму майже в 1,5 раза. Крім того, кредити видаються тільки банками, а майнові вкладення роблять самі виробники. Це переважно ризиковий капітал іноземних інвесторів, безпосередньо зацікавлених в ефективному його використанні.
Водночас, незважаючи на кількісне зростання заснованих спільних підприємств, обсяг крупних іноземних інвестицій, вкладених в економіку України, залишається незначним. Через відсутність надійних гарантій захисту іноземного інвестування, постійні зміни в законодавстві більшість іноземних інвесторів зайняла вичікувальну позицію щодо України, а багато хто з іноземних співзасновників уже створених СП припинив свою діяльність.
Розмір необхідних Україні іноземних інвестицій, за даними міністерств і відомств, становить близько 74% національного бюджету. Їх залучення значною мірою допомогло б країні подолати економічну кризу.
У Росію іноземні інвестиції надходили також у вкрай незначних розмірах — до 1 млрд дол. (за оцінкою Російського комітету з іноземних інвестицій), тоді як на третій рік реформи в Польщі, при зовсім непорівнянних масштабах економіки Росії та країн Східної Європи, було вкладено близько 700 млн дол., у 1991 р. в Угорщині — 1,4 млрд дол.
Повільно розвивається спільне підприємництво в базових галузях вітчизняної економіки, що зумовлено насамперед тим, що цей процес пов'язаний зі значними початковими інвестиціями, складністю збуту продукції за вільно конвертовану валюту і недостатністю досвіду вітчизняних промислових підприємств щодо самостійного виходу на ринок. Крім того, застаріла техніка й технологія промислового комплексу України негативно позначається на конкурентоздатності виготовлюваної продукції, низька якість якої різко обмежує можливості її експорту [28, с.347-348].
Нерідко розвиток економічних відносин із країнами Заходу сковують традиційна упередженість і різноманітні дискримінаційні акти. Було створено цілу систему законодавчих і митних заходів, що ставило Україну в нерівноправне становище. Уряди західних країн часто відмовляють у державному фінансуванні експортних кредитів, а процентна ставка на приватний позичковий капітал сягає в таких випадках 12—14%.
Слід зазначити, що орієнтація нашої країни на поліпшення політичних відносин не супроводжувалася широкомасштабними економічними ініціативами, не підкріплювалася "матеріально".
Однією з глибоких причин недостатньої інтенсивності зовнішньоекономічних зв'язків України є і той факт, що країни Заходу протягом десятиліть широко впроваджували у свою економіку науково-технічні досягнення, підвищуючи технічний рівень сфери виробництва. У нашій країні такий процес мав місце лише у військово-промисловому комплексі. Як наслідок, у решті галузей народного господарства ми маємо значне технічне й технологічне відставання від розвинутих країн, що дедалі більше посилюється. За цих умов країни СНД "не цікаві" як перспективні партнери для ділових кіл Заходу. Звідси й погляд на них як на країни, котрі спроможні бути лише постачальниками сировини.
Великої шкоди розвитку спільного економічного співробітництва нині завдає нестабільність політичної та економічної ситуації, неконвертованість національної валюти і недосконалість прийнятих законодавчих актів.
Водночас у цілому економісти країн із розвинутою ринковою економікою відзначають зацікавленість приватного продуктивного капіталу своїх країн у безпосередньому інвестуванні економіки України та інших країн СНД, оскільки поділ ризику між партнерами спонукає інвесторів до активних заходів щодо забезпечення ефективності СП, Західний інвестор одержує при цьому можливість впливати на результати діяльності й прийняття конкретних рішень керівництвом СП. Крім того, створення СП у конкретній країні, будучи найвищою формою розвитку коопераційної взаємодії партнерів, допомагає інвесторові не лише розширити сферу своєї діяльності й проникнути на внутрішній ринок України, а й розвивати в ній інші форми підприємницької діяльності на основі встановлення довгострокових і міцних ділових відносин із державними органами, господарськими й зовнішньоторговельними організаціями.
Країни Західної Європи зацікавлені в тому, щоб Україна та інші країни СНД скоріше розв'язали внутрішньо-економічні проблеми, набули рівноваги і стали перспективними й надійними партнерами. Така зацікавленість пояснюється, звичайно, не добродійністю чи альтруїзмом цих держав, а бажанням зберегти для себе позиції у традиційному економічному просторі.
Готовність брати участь у спільних справах із партнерами України виявляє багато хто з підприємців та бізнесменів Заходу, але їхньому бізнесові потрібні впевненість, надійні урядові гарантії вкладеному капіталу. Побоювання вилучення вкладених в економіку України коштів гальмує залучення та оптимальне використання венчурного капіталу у виробничу сферу нашої країни.
Ускладнює продуктивне інвестування економіки нашої держави також і відсутність можливості придбання для підприємницької діяльності земельних ділянок, відсутність їх вільної купівлі-продажу, плутанина в зовнішньоекономічній сфері, недотримання вітчизняними партнерами зовнішньоторговельних зобов'язань, бюрократизм і корупція в державних організаціях і установах, що причетні до торгових угод з іноземними бізнесменами. Все це утруднює пряме, майнове вкладення продуктивного капіталу в різноманітні галузі економіки України, який був би в змозі оживити виробництво, підвищити його технічний рівень, збільшити надходження на внутрішній ринок вітчизняних товарів і послуг.
Масштаби прямих інвестицій і темпи їх вкладення залежать від обсягів капіталу країн-донорів і змін в економіці, юрисдикції, внутрішнього господарського механізму країн, що приймають іноземний капітал. Створення необхідних умов, сприятливого клімату для залучення прямого, реального капіталу — це комплексна проблема, яка містить у собі економічну, соціальну, політичну й технічну складові. Світовий досвід доводить, що умови іноземним інвесторам створюються за допомогою економічних і соціальних заходів, юридичних норм, що є складовою інвестиційного законодавства держави, яка приймає капітал; міжнародних договорів; інвестиційних договорів між іноземним інвестором і державою, яка приймає; страхових полісів при страхуванні інвестицій у національних і міжнародних страхових організаціях.
Умови формування механізму залучення іноземних інвестицій показані на схемі 1 (див.: додаток 1).
Основними елементами інвестиційного клімату країн, що приймають іноземний капітал, є: характер законодавства про іноземні інвестиції, куди входять питання створення та діяльності спільних підприємств, гарантії захисту і репатріації прибутку та інвестицій, наявність запасів природної сировини, можливість одержання матеріалів для діяльності спільних та іноземних підприємств; наявність кваліфікованої робочої сили; ступінь розвитку виробничої інфраструктури, особливо транспорту, зв'язку; енергетичне забезпечення народного господарства; місткість місцевого ринку; наявність платоспроможного попиту населення на товари і послуги; характер внутрішнього господарського механізму; можливість вільних ринкових відносин із місцевими товаровиробниками; конвертованість місцевої валюти, гарантії вивезення з країни прибутку в твердій валюті.