Спеціальність 12.00.03. – цивільне право, цивільний процес, сімейне право та міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук,
академік АН Вищої школи України
Дзера Олександр Васильович

Офіційні опоненти: Луць Володимир Васильович,
завідувач кафедри цивільного права та
процесу юридичного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника,
м. Івано-Франківськ

Гопанчук Василь Степанович
Начальник кафедри цивільного права
Національної академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “22” червня 2000 р. о “10” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06. при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “22” травня 2000 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
Кандидат юридичних наук Боднар Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В процесі становлення нових економічних відносин, здійснення радикальних реформ розвитку підприємництва важливу роль відіграє правове регулювання становища суб’єктів таких відносин. Першим кроком в Україні щодо утвердження своєї державності стало прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, на основі якої 3 серпня 1990 року було прийнято Закон “Про економічну самостійність Української СРСР”, який визначив основні принципи економічної самостійності України, регулювання економіки і соціальної сфери, тощо. Незалежність України, проголошена 24 серпня 1991 року, зумовила глибокі зміни усіх галузей права. Реформування відносин власності, приватизаційні процеси, скасування монополії держави на здійснення майже всіх видів підприємницької діяльності потребує досконалого правового регулювання усіх аспектів підприємництва. Про важливість цього питання свідчить те, що одними із перших законів України стали Закон України “Про підприємництво”, Закон України “Про підприємства”, Закон України “Про господарські товариства”.
Особливого значення в цей період також набув розвиток корпоративних правовідносин. Проте практика застосування норм корпоративного права виявила чимало правових проблем, обумовлених недосконалістю правового регулювання корпоративних відносин.
На жаль, в Україні можна назвати тільки декілька наукових робіт українських науковців, призначених проблематиці корпоративних правовідносин, зокрема, Спасібо-Фатєєва І.В. “Акционерные общества: корпоративные правоотношения”, Кибенко О.Р. “Корпоративное право”, Вінник О.М. “Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище.” Очевидна недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики, відсутність теоретичних узагальнень та відповідних практичних рекомендацій негативно впливає на розвиток підприємницьких відносин та відносин власності.
Все наведене свідчить про необхідність глибокого наукового осмислення проблем корпоративного права, визначення поняття корпорації. Науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації з цих проблем сприятимуть впровадженню більш досконалого правового регулювання корпоративних відносин, підвищення його ефективності.
Викладене і обумовлює своєчасність та актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою науково-дослідної роботи кафедри цивільного права, пов’язаною з визначенням предмету цивільного права, його системи, регулюванням та захистом суб’єктивних цивільних прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб.
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом даного дослідження є корпоративні правовідносини в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є цивільно-правові аспекти регулювання вказаних відносин.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в проведенні системного аналізу цивільно-правових аспектів регулювання корпоративних відносин в Україні.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації надається вирішенню наступних завдань:
визначення поняття корпорації та дослідження її історичного розвитку, правової природи, ознак;
визначення поняття корпоративного права як інституту цивільного права, його принципів, проведення аналізу суб’єктного складу, об’єкту та основних джерел вказаного права;
проведення правового аналізу змісту суб’єктивного корпоративного права, дослідження питань, пов’язаних з особливостями захисту корпоративних прав.
Методологічна основа дослідження. В процесі дисертаційного дослідження застосовувались методи наукового пізнання, системного підходу, порівняльно-правового аналізу, логіко-юридичний, статистичний, історичний.
Науково-теоретичною базою дослідження є теоретичні розробки, праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-правознавців з питань цивільного права. Істотне значення для підготовки дисертації мали наукові дослідження М.М.Агарова, С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової, Д.М.Гєнкіна, В.С.Гопанчука, Т.В.Бондар, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, С.Н.Братуся, О.В.Венедиктова, О.Вінник, А.Г.Калпіна, В.М.Коссака, Н.С.Кузнєцової, О.О.Красавчикова, В.В.Луця, В.П.Маслова, А.І.Масляєва, Г.К.Матвєєва, А.Я.Пилипенка, О.А.Підопригори, О.А.Пушкіна, О.П.Сергєєва, І.В.Спасібо-Фатєєвої, Є.А.Суханова, Ю.К.Толстого, Я.М.Шевченко, В.С.Щербини, Г.Ф.Шершенєвича та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України, Арбітражний процесуальний кодекс України, Кодекс про шлюб та сім’ю України, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства”, “Про господарські товариства”, “Про національну депозитарну систему та електронний обіг цінних паперів в Україні”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” та інші законодавчі акти, а також постанови та декрети Кабінету Міністрів України, накази Фонду державного майна України, Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, інших міністерств і відомств з питань корпоративного права та обігу акцій.
Фактологічна база ґрунтується на матеріалах з питань правового регулювання корпоративних прав, випуску та обігу акцій, судової практики, нормативно-правових актах Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, інших міністерств і відомств.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є комплексним монографічним дослідженням проблем правового регулювання корпоративних відносин в Україні, а також у визначенні основних понять корпоративного права і теоретичному обґрунтуванні напрямків удосконалення чинних законодавчих та підзаконних нормативних актів щодо корпоративного права і судової практики їх застосування.
Відповідно до одержаних в процесі дисертаційного дослідження результатів автор виносить на захист найважливіші науково-теоретичні положення, які містять наукову новизну:
Обґрунтовується поняття корпорації як акціонерного товариства, чи товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, управління якою здійснюється через складну централізовану систему органів і учасники якої по відношенню до неї здійснюють інвестиційну діяльність з метою отримання дивідендів і така участь породжує у них сукупність корпоративних прав.
Корпоративне право в об`єктивному значенні є сукупність правових норм, які регулюють і охороняють цивільні та інші відносини, що виникають між акціонером, учасником і самою корпорацією, а також між самим учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх права власності на акцію чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.
Обґрунтовується поняття корпоративних прав в суб`єктивному значенні як передбачених законом і внутрішньокорпоративними нормативними актами, які виникають у акціонера чи учасника корпорації внаслідок набуття ними відповідного права власності на акції, права власності на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю та товаристві з додатковою відповідальністю і які закріплені в діючому законодавстві України та внутрішніх нормативних актах самої корпорації.
Розкривається правова природа корпорації:
на сьогоднішній день до корпорацій можна віднести не всі союзи осіб, а тільки акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю;
корпорація відноситься до реально існуючих осіб, суб’єктом прав корпорації є сама корпорація.
Визначається правова природа корпоративних правовідносин. За своїм галузевим походженням корпоративні правовідносини є переважно цивільно-правовими, частина з яких носить майновий характер, а інші - немайновий характер, але пов’язаний з майновим. Корпоративні правовідносини є зобов’язальними і відносними, багато з них – організаційно-правові.
Визначаються наступні інституційні принципи корпоративного права:
принцип локальності;
принцип взаємозв`язку волі суб`єктів при формуванні правил, які містяться в корпоративних нормах.
принцип похідності корпоративного права від права власності на акцію в акціонерних товариствах та права власності на частку в статутному фонді товариства з обмеженою та товариства з додатковою відповідальністю.
Обґрунтовується положення про те, що корпоративні правовідносини виникають між учасниками корпорації або учасниками і самою корпорацією, що обумовлює класифікацію корпоративних правовідносин за їх суб’єктним складом на корпоративні правовідносини, що виникають між учасниками та корпоративні правовідносини, що виникають між корпорацією і учасниками.
В дисертації учасниками визначаються особи, які беруть участь у створенні, діяльності товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю та є сторонами установчого договору таких видів корпорацій; засновниками - особи, які беруть участь в організації створення акціонерного товариства, а акціонери – особи, які у встановленому законодавством порядку набули права власності на акції.
Обґрунтовується пропозиція законодавчого встановлення режиму роздільної власності подружжя стосовно частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю та товаристві з додатковою відповідальністю.
Статут корпорації визнається як такий що носить договірний характер, і його не можна розглядати як спеціальний локальний нормативний акт.
Для правонаступництва частки в статутному фонді після смерті особи-учасника товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю характерно те, що: частка в статутному фонді не включається до спадкової маси, її правонаступництво залежить від волі третьої особи; у разі відмови товариства на вступ правонаступника до товариства до нього переходить не право власності на частку в статутному фонді, яке належало померлій особі, а право на одержання частки майна товариства, пропорційно розміру частки в статутному фонді, яка належала померлій особі.
Обґрунтовується позиція щодо якої органи чи посадові особи корпорації не є суб’єктами корпоративного права, а виконують представницькі функції, тому позовні вимоги повинні бути звернені до корпорації як суб’єкта корпоративних прав, що відповідає в особі своїх органів чи посадових осіб за скликання та проведення загальних зборів. А корпорація, в свою чергу, в регресному порядку, може притягнути до відповідальності безпосередніх осіб, винних в порушенні прав учасників корпорації, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Наукову новизну дослідження складають також сформульовані та теоретично обґрунтовані автором конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про корпоративне право та Проекту Цивільного кодексу України, зокрема:
внести зміни до п.2 ст.94 Проекту Цивільного кодексу, які полягають в визначенні класифікації господарських товариств на корпорації та прості товариства;
визначити в абз.2 ст.1 Закону України “Про господарські товариства”, що до корпорацій відносяться акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю;
внести зміни до ст.55 Закону України “Про господарські товариства”, які встановлюють порядок переходу права власності на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю в разі реорганізації чи ліквідації юридичної особи чи смерті фізичної особи, які є учасниками товариства;
внести зміни до абзацу 3 п.1 ст.5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, які встановлюють, що корпоративні права, які витікають з права власності на іменну акцію, зокрема, права на участь в управлінні, отримання прибутку, тощо, виникають і можуть бути реалізовані акціонером з моменту набуття права власності на акцію;
внести зміни до Закону України “Про господарські товариства” шляхом доповнення ст.44 абзацами, які визначають порядок голосування за допомогою бюлетенів;
внести зміни до п.в) ст.10 Закону України “Про господарські товариства”, які надають учасникам товариства з обмеженою відповідальністю та товариству з додатковою відповідальністю право на вихід з товариства без згоди інших учасників;
виноситься пропозиція щодо законодавчого визначення можливості кумулятивного голосування;
8. встановити, що виплати вартості майна, що належить учаснику у майні господарського товариства в разі його добровільного виходу проводяться протягом 3 місяців з дня подачі заяви на добровільний вихід учасником;
9. доповнити ст.64 Закону України “Про господарські товариства” абзацом, який встановлює новий порядок виключення учасника з товариства;
10. внести зміни в ст.57 Закону України “Про господарські товариства”, виключивши абзац другий, який встановлює право кредиторів учасника на виділення частки такого учасника для покриття його боргів;
11. визначити законодавчо, що рішення вищого органу корпорації може бути визнано недійсним лише у таких випадках:
- коли для прийняття відповідного рішення недостатньо кворуму;
- коли рішення за своїм змістом суперечить діючому законодавству;
- рішення прийнято з порушенням інтересів меншості внаслідок зловживання більшістю своїм правом;
12. встановити спеціальний строк для оскарження рішення вищого органу корпорації – 1 місяць;
13.визначити як обов’язок для акціонера, учасника брати участь в роботі вищого органу корпорації.
На захист виносяться також наступні рекомендації щодо вдосконалення практики розгляду арбітражними судами спорів, пов’язаних з врегулюванням корпоративних правовідносин:
питання зловживання правом повинно вирішуватись судом в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи;
при вирішенні питання про те, хто має бути відповідачем у справі про визнання недійсним рішення зборів засновників господарського товариства, наприклад, про утворення дирекції товариства, на нашу думку, позиція Вищого арбітражного суду України є хибною (Лист Вищого арбітражного суду України №01-8\292 від 21.06.1999р.) Визначити, що відповідачем у справі про визнання недійсним рішення зборів засновників господарського товариства мають бути не засновники господарського товариства, які прийняли рішення, що оспорюються, а відповідачем повинна виступати сама корпорація.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. В ній сформульовані теоретичні положення, висновки, рекомендації, пропозиції.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані в подальших загально-теоретичних дослідженнях, доопрацюванні законодавства України про корпорації та корпоративні права та нормотворчій діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, інших міністерств і відомств з питань регулювання корпоративних правовідносин, в практиці розгляду судами України спорів, пов’язаних з корпоративними правами, а також у навчальному процесі та перепідготовці юридичних кадрів, у практичній діяльності правотворчих та правозастосовуючих органів.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Одержані в процесі дисертаційного дослідження результати знайшли відображення в трьох наукових працях дисертанта, а також були предметом обговорення на науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема на науково-практичній конференції “ Проблеми підприємництва в Україні”, яка була організована Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, юридичним факультетом Київського Національного університету імені Тараса Шевченка та Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва і відбулась в м. Києві в травні 1997 року, на науково-практичній конференції “Проблеми договірних відносин приватизації”, яка була організована юридичним факультетом Київського Національного університету імені Тараса Шевченка та Фондом державного майна України (лютий 1999 року). Положення дисертації також були використані у доповіді автора на одному з науково-практичних семінарів аспірантів юридичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка (1997-98р.р.), використовувались на лекціях і практичних заняттях з цивільного права, спецкурсу “Корпоративні права” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту адвокатури (м. Київ).
Структура роботи обумовлена об’єктом дослідження та особливостями авторського підходу до розробки обраної проблеми. Робота складається із вступу, трьох розділів, до яких входять 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 185 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається об’єкт і предмет, мета та основні завдання дослідження, характеризуються методологічна основа і науково-теоретична та нормативно-інформаційна база дисертаційної роботи, її наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження тощо.
У першому розділі “Поняття, правова природа та ознаки корпорації” увага приділена дослідженню виникненню та історичного розвитку корпорації, її правової природи, визначенню поняття корпорації, її ознак та місця серед інших юридичних осіб.
Підрозділ перший присвячений дослідженню виникнення та історичного розвитку корпорацій, виявленню соціальних факторів, які впливали на формування корпоративного права, аналізу особливостей розвитку корпоративного права в Україні.
Дисертаційне дослідження історичного розвитку корпорації дозволило встановити, що корпорація в такому розумінні як вона існує зараз, сформувалась не відразу, хід історії, розвиток соціально-економічних відносин поступово відклали свій відбиток на організацію та діяльність корпорації.
Батьківщиною виникнення корпорацій можна вважати Рим. Проте римські корпорації не набули широкого поширення у себе, але притаманні їм риси, згодом були покладені в основу корпорацій, які почали створюватись в середньовічній континентальній Європі. Визначальними тут стали наступні чинники:
товариства створювались для досягнення певної мети;
корпорації вступали в цивільні правовідносини як окремий суб’єкт права, прирівняний до фізичної особи;
корпорація, а не окремі Ії члени, виступала суб’єктом права власності;
корпораціям притаманний інститут представництва – від імені корпорації в цивільні правовідносини вступають уповноважені на це фізичні особи;
вихід будь-кого з складу учасників корпорації не призводить до припинення її існування;
корпорація – це союз, асоціація. Так, наприклад, для створення корпорації в Римі необхідно було наявність трьох ії учасників.
На вказаних принципах базувалися корпорації, які виникали в середні віки.
В більшості країн середніх віків ініціатива створення корпорацій виходила “знизу”, що робить корпорацію інструментом прогресивного підприємництва. Крім того, надмірне втручання держави негативно впливає на розвиток корпорацій, що призводить до скорочення їх чисельності; з другого боку – таке втручання необхідне на законодавчому рівні для запобігання шахрайства, яке в більшості випадків пов’язане зі спекуляцією акціями, та для недопущення зайняття монопольного становища корпорацій на ринку;
Розвиток соціально-економічних відносин в ІІ половині ХVIII та в XIX сторіччі в Україні, який характеризувався пожвавленням створення та розвитку корпорацій, супроводжувався водночас примусовим поширенням та застосуванням російського законодавства. Законодавство того часу стосовно правової регламентації діяльності корпорації було ще досить недосконалим: стосовно акціонерних товариств, наприклад, відсутні положення про порядок формування та поділу статутного капіталу на акції однієї номінальної вартості, законодавство страждало відсутністю систематичності, деякі статті по суті своїй відносилися до інших розділів і ніякого внутрішнього зв’язку з інститутом не мають.
Розвиток корпоративного права був зупинений вже внаслідок реформ, запроваджений після Жовтневої революції 1917 року. В цей період невеликі товариства не мали достатніх фінансів для подальшого виживання в тих економічних умовах, а товариства з значними капіталами були націоналізовані.
З розпадом СРСР Україна перейшла на самостійний шлях законодавчого регулювання підприємницької діяльності. Вже в 1991 році було прийнято ряд основоположних законів, таких як, Закон України “Про підприємництво”, Закон України “Про підприємства”, “Про цінні папери та фондову біржу” та ін. Проте основним законом стосовно визначення правового положення корпорацій став Закон України від 19.09.1991р. “Про господарські товариства”. Ці важливі законодавчі акти певної мірою дозволили наблизити порядок здійснення підприємницької діяльності до порядку, який існує в зарубіжних країнах: визначені основні види підприємств, організаційно-правові форми юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, порядок їх створення, діяльності, ліквідації та реорганізації та ін. Поряд з тим, хоч і пройшло достатньо часу з дня їх прийняття, але потрібно відзначити, що більшість недоліків та прогалин, які були притаманні цим законам в момент їх прийняття існують і по сьогоднішній день, що і обумовлює потребу в глибокому аналізі правового становища корпорацій та теоретичному обґрунтуванні найважливіших положень корпоративного права.
У другому підрозділі розглянуто юридичну природу корпорацій через призму правової природи юридичних осіб, що обумовлено нерозривністю досліджень з приводу цих правових явищ. Тим більше, що поняття юридичної особи згідно з середньовічною теорією, співпадало з поняттям корпорації. Потім розрізняли корпорацію та суспільство. Визначення корпорацій залишалось широким.
Юридична наука породила безліч теорій про правову природу юридичних осіб, якими є і корпорації, які характеризуються різними підходами та поглядами стосовно суті вказаних осіб. Автором розглянуто основні теорії та обґрунтовано своє ставлення до кожної з них, а також визначено своє бачення правової природи корпорації, зокрема висловлена прихильність до теорій, які визнають реальне існування корпорації як суб‘єкта права. Суб’єктом прав корпорації є сама корпорація, і при цьому волевиявлення корпорації слід розглядати не як волевиявлення її окремих членів, а як волевиявлення самої корпорації, яке формується в певному порядку і зміст якого визначається кінцевим результатом сукупності волевиявленням окремих учасників. Саме сукупність дає можливість абстрагуватись від особистості кожного учасника, зміна якого не призводить до дефекту волевиявлення самої корпорації.
У третьому підрозділі дається характеристика поняття корпоративного права за чинним законодавством, критика такого визначення, що обумовлено невідповідністю правовій природі та сутності поняття корпорації, яке існує в зарубіжному законодавстві, і не відповідає тим принципам корпорації, які були закладені історичним розвитком.
Проведений аналіз показав, що законодавче визначення та визначення корпорації в науковій літературі в більшості випадків вжите в широкому значенні, є, насамперед, наслідком того, що класично, з часів появи перших теорій правової природи юридичної особи вчені поділили юридичні особи на корпорації та установи. Але нам здається, не слід забувати, що нині система юридичних осіб збагатилась новими видами, подібно до того, як спочатку виділяли корпорацію, і тільки згодом почали виділяти установу. Одним із основних питань дисертаційного дослідження є визначення корпорації як суб’єкта корпоративного права. На наш погляд, коли ми говоримо про корпорацію як про суб’єкт корпоративного права, то нею є юридична особа, організаційно-правова форма якої передбачає не тільки союз осіб та безпосереднє управління корпорацією. І насамперед, нею повинна бути юридична особа, внутрішня структура якої передбачає найбільш повний та тісний зв’язок самої особи та її учасників, які, в першу чергу, пов’язані з нею майновою участю. Такий зв’язок є двостороннім, таким, що породжує взаємні права і обов’язки корпорації та її учасників, але такий тісний разом з тим зв’язок дозволяє чітко розмежовувати індивідуальні права учасників та права учасників по відношенню до корпорації. Корпорація – це юридична особа, якій притаманні ознаки, що можуть бути поділені на дві групи; до першої відносяться ознаки, загальні для всіх юридичних осіб. До другої групи відносяться ознаки, сукупність яких і визначає специфіку самої корпорації та відрізняє її від інших юридичних осіб, а саме:
а) корпорація – це союз осіб;
б) відношення учасників корпорації до самої корпорації, особливість яких головним чином проявляється в тому, що такі учасники безпосередньо беруть участь в управлінні корпорацією;
в) майнова (інвестиційна) участь учасників в корпорації;
г) корпорація – це передусім об’єднання капіталів;
д) діє на підставі статуту та установчого договору;
е) складне корпоративне управління, яке характеризується системою органів з чітким розмежуванням компетенції і визначеним порядком підпорядкованості.
В дисертації обґрунтоване визначення корпорації як юридичної особи у формі акціонерного товариства, чи товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, яка створюється і діє на підставі установчого договору і статуту, управління якою здійснюється через складну централізовану систему органів і учасники якої по відношенню до неї здійснюють інвестиційну діяльність з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів і така участь породжує у них сукупність корпоративних прав.
В другому розділі “Поняття корпоративного права” висвітлюються питання, що стосуються поняття, ознак, основних джерел корпоративного права, а також проводиться аналіз суб’єктного складу корпоративного права.
Перший підрозділ другого розділу присвячений визначенню поняття корпоративного права. При дослідженні цього питання виявлено недосконалість чинного законодавства, яким, зокрема, ототожнюється корпоративне право з правом власності. В даному підрозділі було проведено аналіз наукових поглядів щодо цього питання, під час якого було встановлено, що в літературі відсутня єдина думка щодо правової природи корпоративних правовідносин та визначення самого поняття корпоративного права.
Автором було винесено на захист положення щодо того, що корпоративне право є інститутом цивільного права. За своєю правовою природою корпоративні правовідносини можуть бути як майнового, так і немайнового характеру, але пов’язаного з майновим, всі вони зобов’язальні та відносні, значна частина з них носить організаційний характер.
В цьому підрозділі автором запропоновані власне визначення корпоративного права. Корпоративне право в об`єктивному значенні - це сукупність правових норм, які встановлюють, регулюють і охороняють цивільні відношення, що виникають між акціонером, учасником і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх права власності на акцію чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.
Корпоративне право в суб`єктивному значенні - це сукупність прав, які виникають у акціонера чи учасника корпорації внаслідок набуття ними відповідного права власності на акції, права власності на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю та товаристві з додатковою відповідальністю і які закріплені в чинному законодавстві України та внутрішніх нормативних актах самої корпорації.
В другому підрозділі другого розділу характеризується такі джерела корпоративного права, як статут та установчий договір.
В дисертаційному дослідженні автором запропоновано розрізняти установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю від засновницького договору акціонерного товариства, що пов’язано з наступними особливостями останнього:
договір, який підписується особами при заснуванні акціонерного товариства доцільно назвати засновницьким. Метою його буде створення акціонерного товариства, і в момент реєстрації такого товариства визначити, що він припиняє свою дію. Таким договором повинен визначатись порядок створення акціонерного товариства; його мета та основні види діяльності, встановлюватись відповідальність засновників перед особами, що підписалися на акції (для відкритих акціонерних товариств);
в статуті акціонерного товариства не повинні міститись відомості про склад акціонерів; відомості про останніх зазначаються в реєстрі, які ведуть реєстратори, що забезпечить, з одного боку, контроль за зміною власників, з іншого боку, зміни в установчі документи будуть вноситись тільки ті, що стосуються організаційної структури чи діяльності корпорації Таким чином, установчим документом акціонерного товариства буде лише статут.
Автором обґрунтована думка про те, що за своєю правовою природою установчий договір не є різновидом договору про спільну діяльність.
Аналізуючи правову природу статуту, автор дійшов висновку, що останній не носить владний характер, оскільки не видається в межах компетенції того чи іншого державного органу; до нього не ставиться вимога щодо офіційного опублікування; він не має офіційний характер. З огляду на це немає жодних підстав говорити про те, що статут можна розглядати як локальний нормативний акт, він носить договірний характер. Водночас він визначає обсяг правоздатності (правосуб’єктність) юридичної особи і може мати правове значення у відносинах юридичної особи, а іншими суб’єктами.
Третій підрозділ другого розділу спрямований на розгляд особливостей суб’єктного складу корпоративного права. В ході дисертаційного дослідження автором виявлена необхідність законодавчого визначення поняття засновника, учасника, акціонера. На думку дисертанта учасники – поняття, яке визначає осіб, які беруть участь в створенні та діяльності товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю та є сторонами установчого договору таких видів корпорацій; засновники - особи, які беруть участь в організації створення акціонерного товариства, а акціонери – особи, які у встановленому законодавством порядку набули права власності на акції.
Внаслідок розгляду дискусійного питання щодо можливості державної установи бути акціонером чи учасником корпорацій відповідно до чинного законодавства, встановлено, що державна установа може бути суб’єктом корпоративного права, якщо таке право передбачено її установчими документами.
Автором запропоновано законодавчо встановити режим роздільної власності подружжя стосовно частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю.
Щодо участі фізичних осіб в корпораціях відповідно до чинного законодавства автором встановлено , що суб’єктами корпоративних прав можуть бути неповнолітні особи, але самостійно реалізувати свої права вони з наведених вище підстав не зможуть, їх представниками будуть виступати їх батьки, усиновителі та опікуни.
В третьому розділі “Зміст корпоративного права та особливості його захисту” наведена класифікація корпоративних прав, проаналізовані основні суб’єктивні корпоративні права, такі як, право брати участь в управлінні справами товариства, право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), право вийти в установленому порядку з корпорації, право на одержання інформації про діяльність товариства, а також розглянуті деякі аспекти захисту корпоративних прав.
У першому підрозділі третього розділу наведено класифікацію корпоративних прав за наступними критеріями: в залежності від характеру прав; джерел корпоративного права; безумовності їх існування у особи тощо.
У другому підрозділі третього розділу увага приділена висвітленню особливостей такого суб’єктивного корпоративного права як право брати участь в управлінні справами товариства. При аналізі значення такого права для особи встановлено, що беручи участь в управлінні справами товариства, його учасники вирішують найважливіші питання його діяльності та визначають основні її напрямки, мають можливість контролювати ефективність використання інвестованих в товариство коштів, можуть визначати напрямки використання прибутків, тощо. Все це спрямоване до одного – забезпечення стабільного та прибуткового функціонування товариства. Корпоративне управління базується на способах та засобах, що, в першу чергу, визначають формування та функціонування організаційної структури корпорації, а також права та обов’язки самих суб’єктів корпоративного права та створених ними органів корпорації, основні принципи діяльності яких визначаються законодавством України.
З метою підвищення ефективності участі осіб в управлінні справами товариства доцільно було б:
запровадити кумулятивне голосування в акціонерних товариствах;
законодавчо покласти обов’язок по скликанню вищого органу корпорації на виконавчі органи;
визначити, що загальні збори вважаються правомочними, якщо на них присутні особи, що володіють більше, ніж 50% голосів;
законодавчо закріпити обов’язок за органом, на якого покладено функції щодо скликання загальних зборів та повідомлення про них належних осіб, до дня скликання загальних зборів відслідковувати зміни, що сталися в реєстрі акціонерів, і в разі зміни власника акції повідомляти нового власника про скликання загальних зборів акціонерів.
законодавчо ввести можливість голосування методом опитування і для акціонерних товариств;
законодавчо дозволити голосувати шляхом бюлетенів.
У третьому підрозділі третього розділу проведений аналіз такого суб’єктивного корпоративного права як право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).
Ст.10 Закону України “Про господарські товариства” закріпила за учасниками право брати участь у розподілі прибутку товариства та право одержувати його частку (дивіденди), об’єднавши їх в одному пункті. Це пояснюється єдністю змісту цих прав, по-перше, за своїм майновим характером, по-друге, залежністю одного від іншого. Реалізація права участі у розподілі прибутку товариства дає можливість для реалізації права на одержання частки прибутку (дивідендів). З іншого боку, однозначно визначити друге право як право, що конкретизує перше, немає достатніх підстав. Так, право отримувати частку прибутку у вигляді дивіденду є специфічним правом акціонерів як власників акцій, оскільки дивіденди виплачуються у вигляді прибутку за цими цінними паперами. Крім того, право на одержання дивідендів має право на своє самостійне існування ще тому, що воно дещо виходить за рамки звичайного розподілу прибутків, спрямованого на забезпечення подальшого розвитку самої корпорації: його реалізація зумовлює виникнення у акціонера права власності на дивіденди як об’єкт такого права.
А от право участі у розподілі прибутку товариства можна розглядати як конкретизуюче право загального за своїм характером права участі в управлінні справами товариства, оскільки згідно ст.ст.41,59 Закону України “Про господарські товариства” це віднесено до компетенції вищого органу корпорації.
Аналіз чинного законодавства дає нам можливість заперечити проти позиції, що доход акціонера від акції (дивіденд) – це частина чистого прибутку товариства, яка за рішенням компетентного органу розподіляється між акціонерами.
Крім того, автором встановлено, що про дивіденд як про доход від здійснення підприємницької діяльності, яка проводиться шляхом участі в господарському товаристві, можна говорити тільки стосовно акціонерів (учасників акціонерних товариств) як суб’єктів права власності на акцію. Учасники інших видів корпорацій дійсно одержать доход від участі в господарському товаристві тільки при наявності: 1) чистого прибутку; 2) відповідного рішення компетентного органу. Тому можна говорити, що право, надане п”.б” ст.10 Закону України “Про господарські товариства” учасникам товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю стосується лише одержання частини чистого прибутку товариства і вживати стосовно них терміну “дивіденд”, замінюючи словосполучення “частина чистого прибутку”, некоректно. Тому, дивіденд – це форма доходу акціонера по акціях, порядок та розмір виплати якої залежить, в першу чергу, від виду акції, а для простих акцій, крім того, від установчих та інших внутрішніх документів акціонерного товариства та рішень його вищого органу.
В четвертому підрозділі третього розділу дається характеристика праву виходу в установленому порядку з корпорації. Встановлено, що можливість реалізації цього права для учасників різних видів корпорації неоднакова. Це пов’язано, зокрема, з об’єктом права власності, яке породжує у особи наявність корпоративних прав, з тим, наскільки для цього виду корпорації важлива персоніфікація, тощо.
Необхідно звернути увагу на правильне тлумачення норм права при вирішенні спорів, пов’язаних з відчуженням акцій закритих акціонерних товариств. Зокрема, обмеження щодо відчуження акцій закритих акціонерних товариств, встановлені установчими документами, які передбачають вказане нами право привілейованої купівлі, не відносяться до обмежень, встановлених законом, тому в цій частині установчі документи повинні визнаватись недійсними. Необхідно також зазначити, що встановлення законодавством такої вимоги як розподіл акцій закритого акціонерного товариства серед засновників стосується лише розподілу акцій при емісії, в подальшому обіг акцій можливий і шляхом відчуження цих акцій третім особам. Звертається увага також на те, що в примусовому порядку акціонера може бути позбавлено його права власності на акції лише, якщо він не виконує свої зобов’язання по оплаті акцій відповідно до умов договору купівлі-продажу. Відповідно до ст.32 Закону України “Про господарські товариства” акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції, що говорить про те, що у товариства це є правом, а не обов’язком, тобто, якщо акціонер продає свої акції, він не має право вимагати у товариства їх викупити.
В ході дослідження правової природи виходу учасника корпорації обґрунтовується положення про те, що що при уступці корпоративних прав учасника відбувається уступка прав вимоги, які виникають не тільки на підставі договору, але на й підставі статуту, що регулює відношення між учасником та товариством. Крім того, автор не погоджується з тим, що право вимоги виплати дивідендів адресується не товариству, а його учасникам, оскільки не учасники, як окремі суб’єкти права, приймають рішення про виплату дивідендів, а корпорація в особі її вищого органу, який складається з учасників, приймає рішення про виплату дивідендів, і виплата дивідендів буде проводитись за рахунок коштів корпорації, і саме корпорація зобов’язана в разі порушення цього права нести відповідальність перед учасниками.
В п’ятому підрозділі третього розділу дається правовий аналіз такого корпоративного права як право на одержання інформації про діяльність товариства. Право на одержання інформації про діяльність товариства для учасника господарського товариства є дуже важливим, оскільки одержуючи інформацію, учасники корпорації мають можливість самостійно приймати рішення з важливих питань її діяльності, оцінювати ефективність здійснюваного органами управління товариством керівництва підприємницькою діяльністю товариства, використання ними інвестованих учасниками в товариство коштів.
В шостому підрозділі третього розділу розглядаються деякі аспекти захисту корпоративних прав. Дисертаційним дослідженням встановлено, що особливістю захисту корпоративних правовідносин є те, що з одного боку, корпоративні права носять зобов’язальний характер, тому їх захист повинен здійснюватись за допомогою зобов’язально-речових засобів захисту, але, з другого боку, не треба забувати, що корпоративні права є похідними від права власності на акції чи частку в статутному фонді, які носять речовий характер. Похідний характер корпоративних правовідносин проявляється також в тому, що порушення зазначених основоположних прав тягне за собою порушення корпоративних прав. Ще одна особливість захисту корпоративних прав пов’язана з тим, що інтерес акціонера реалізується як безпосередньо – через здійснення акціонером належних йому прав, так і опосередковано – через діяльність самої корпорації, учасником якої він є. Природно, що інтереси одних акціонерів чи учасників можуть не співпадати з інтересами інших акціонерів чи з інтересами самої корпорації. Класично, будь-який інтерес, який законно належить особі, підлягає захисту, проте особливістю захисту корпоративних прав є те, що вирішення цього питання залежить від співвідношення волі більшості з інтересами меншості, захисту меншості від свавілля більшості. Зазначені особливості захисту корпоративних прав повинні змусити законодавця ввести нові нетрадиційні способи захисту цивільних прав або ж приділити більшу увагу традиційним способам з урахуванням особливостей корпоративного права.
Дисертаційне дослідження дає підставу визначити, що механізм захисту корпоративних прав, безумовно, потребує подальшого удосконалення. Одними із напрямків такого удосконалення повинні стати:
законодавче встановлення того, що громадяни та юридичні особи на свій розсуд здійснюють належні їм цивільні права. Неприпустимим є здійснення права виключно з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;
Питання зловживання право повинно вирішуватись судом в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи;
Встановити в законодавстві, що рішення вищого органу корпорації може бути визнано недійсним лише у таких випадках:
- коли для прийняття відповідного рішення недостатньо кворуму;
- коли рішення за своїм змістом суперечить чинному законодавству;
- рішення прийнято з порушенням інтересів меншості внаслідок зловживання більшістю своїм правом.
встановити спеціальний строк для оскарження рішення вищого органу корпорації – 1 місяць;
визначити як обов’язок для акціонера, учасника брати участь в роботі вищого органу корпорації.
У висновках дисертації викладені найсуттєвіші результати проведеного дослідження. Автором сформульовані поняття корпорації, корпоративного права, визначена правова природа корпорації, її основні ознаки, принципи корпоративного права, його джерела, особливості суб’єктного складу корпоративного права та основних суб’єктивних корпоративних прав, а також виявлені особливості захисту корпоративних прав. Крім того, автором внесені конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання корпоративних правовідносин.

Основні положення дисертації викладені у таких опублікованих працях автора:
Глусь Н.С. Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України. // Зобов`язальне право. Навчальний посібник. За ред. О.В. Дзери. - Київ.– 1998. – ст.103-112.
Глусь Н.С. Загальні положення спадкового права. // Цивільне право України. - Кн.2. – За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – Київ. – 1999. – ст.707-716.
Глусь Н.С. Спадщина та особливості спадкування деяких видів майна. // Цивільне право України. - Кн.2. – За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – Київ. – 1999. – ст.719 - 729 .
Глусь Н.С. Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України. // Цивільне право України. - Кн.2. – За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – Київ. – 1999. – ст.91-108.
Гнусь Н.С. Корпорація як суб’єкт корпоративних відносин. // Науковий вісник Чернівецького університету. –2000. - Випуск76. – Правознавство.

Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – Цивільне право, цивільний процес, сімейне право та міжнародне приватне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2000.
Містить комплекс теоретичних і практичних питань, пов’язаних з правовим регулюванням корпоративних правовідносин. Проводиться аналіз історичного розвитку корпорації, її правової природи і відмінних ознак, принципів корпоративного права, його основних джерел, суб’єктного складу. В роботі визначаються і обґрунтовуються поняття корпорації та поняття корпоративного права.
В роботі розроблено ряд науково-теоретичних положень, які стосуються поняття корпорації та корпоративного права, правового регулювання суб’єктивних корпоративних прав, особливостей його захисту.
На підставі аналізу законодавчих та інших правових актів з питань корпоративного права, практики розгляду судами спорів, пов’язаних з реалізацією корпоративного права, сформульовані конкретні пропозиції по удосконаленню правового регулювання корпоративного права і практики його застосування.
Ключові слова: корпорація, корпоративне право, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю.

Глусь Н.С. Корпорации и корпоративное право: понятие, основные признаки и особенности защиты. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03. – Гражданское право, гражданский процесс, семейное право и международное частное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.
Содержит комплекс теоретических и практических вопросов, связанных с правовым регулированием корпоративных отношений. Проводится анализ исторического развития корпорации, ее правовой природы и отличительных признаков, принципов корпоративного права, его основных источников, субъектного состава. В работе определяется и обосновывается понятие корпорации и понятие корпоративного права.
В работе разработан ряд научно-теоретических положений, касающихся понятия корпорации и корпоративного права, правового регулирования субъективных корпоративных прав, особенностей его защиты.
На основе анализа законодательных и других правовых актов по вопросам корпоративного права, практики рассмотрения судами споров, связанных с реализацией корпоративного права, сформулированы конкретные предложения по усовершенствованию правового регулирования корпоративного права и практики его применения.

Ключевые слова: корпорация, корпоративное право, акционерное общество, общество с ограниченной ответственностью, общество с дополнительной ответственностью.

Korovyakovska N.S. Corporations, corporative law: issues, basic features and specialties of defense. – Manuscript.

Dissertation for academic candidate’s degree in jurisprudence, specialty 12.00.03 – Civil law, lawsuit, matrimonial law, and private international law. – Kiev T.Shevchenko University, Kiev City, 2000.

Dissertation contains a package of theoretical and practical items related to law regulations of corporative law. The work represents analyses of historical corporation development, law nature of corporations and its peculiarities, corporative law principles, main sources, subjunctive content. The work determinates and substantiates the issues of corporation and corporative law.
A number of scientific and theoretical provisions have been elaborated referring to: the issues of corporation and corporative law, legal regulation of subjective corporative law and specialties of its defense.

Based of the analysis of legislative and other legal acts concerning the issues of corporative law and practice of arbitration settlements disputed as to legal regulation of corporative law, the dissertation has formulated concrete proposals as to improvement of legal regulation of corporative law as well as its practical application.

Key words: corporation, corporative law, stock company, limited liability company, supplementary liability company.