Спеціальність 12.00.03 – цивільне право
і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Львів - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор Коссак Володимир Михайлович,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
завідувач кафедри цивільного права і процесу

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, доцент Майданик Роман Андрійович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
доцент кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент Васильєва Валентина Антонівна,
Юридичний інститут Прикарпатського університету імені Василя Стефаника,
завідувач кафедри цивільного права і процесу
Провідна
установа Одеська національна юридична академія, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться 15 квітня 2004 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 13 березня 2004 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.А.Луць

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Одним із завдань сучасного етапу становлення економіки України є реформування правових засад розвитку товарно-кредитного господарства. Кредит як універсальний важіль економіки супроводжує процеси виробництва, обміну, присвоєння та споживання матеріальних благ. Реалії розвитку ринкових відносин у нашій країні вказують на потребу вдосконалення функціонуючих кредитних механізмів та впровадження нових.
Положення про кредитування, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 р., не містить ефективного механізму правового регулювання кредитних відносин. У Цивільному кодексі України, прийнятому 16.01.2003 р., окреслено лише загальні нормативні положення щодо кредитного договору, які є недостатніми для належної правозастосовчої діяльності. В процесі реформування банківського законодавства виникла необхідність переосмислення концептуальних підходів та усунення суперечливого характеру теоретичних конструкцій, закладених в основу кредитування, визначення статусу інших потенційних кредитодавців, окрім банків, визначення меж свободи кредитного договору тощо. Необхідною передумовою прийняття закону України „Про кредитування” як визначального та низки підзаконних нормативних актів мають стати наукові дослідження у цій сфері.
У вітчизняному правознавстві в дисертаційних роботах розглядалися лише окремі питання правової характеристики договору як підстави виникнення кредитних відносин, зокрема щодо такого різновиду кредитного договору, як договір банківського кредиту (Ю. Чалий), статусу кредитних спілок як учасників ринку кредитних капіталів (О. Орлюк), правового регулювання кредитних відносин (Л. Рябко). Аналізу процесу кредитування присвячені також праці економічного спрямування (Б. Івасів, М. Клапків, В. Лагутін, Л. Рябініна, А. Чухно). Однак монографічні праці щодо комплексного дослідження правових характеристик суті кредитного договору відповідно до реалій сьогодення в Україні відсутні.
Усе це обумовлює актуальність теми, за якою виконана кандидатська дисертація.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до теми науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка „Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”, затвердженої наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 01.07.2002 р. № 11/74.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є поглиблення правових знань про кредит як соціальне явище, юридичну природу, види, зміст та сторони кредитного договору, відповідальність за невиконання його умов, а також особливості правового регулювання відносин, що виникають на підставі цього юридичного факту.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
- з’ясувати правову сутність кредиту;
- уточнити співвідношення суті понять позики та кредиту;
- класифікувати підстави виникнення кредитних відносин – низки правочинів, що дозволить забезпечити уніфіковане регулювання цього виду відносин;
- удосконалити визначення поняття кредитного договору;
- виділити критерій співвідношення договору позики грошей та кредитного договору;
- визначити правовий статус кредитної організації;
- уточнити порядок зміни умов та розірвання кредитного договору, заміни сторін в кредитному зобов’язанні;
- з’ясувати правову природу відсотків, належних до сплати у разі прострочки виконання позичальником обов’язку з повернення основної суми боргу за кредитним договором;
- проаналізувати зарубіжний досвід правового регулювання кредитних відносин.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові закономірності становлення, функціонування та розвитку договірних засад кредитування.
Предметом дослідження є кредитний договір як інститут цивільного права.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дисертаційного дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку інституту кредитування у цивільних правовідносинах. Методи аналізу та синтезу використовувалися у зв’язку з формулюванням понять кредиту, кредитного договору, кредитної організації. В ході написання дисертаційної роботи застосовані також історико-правовий (при дослідженні генезису понять кредиту та кредитного договору), формально-юридичний (при аналізі змісту правових норм, що регулюють кредитні відносини), порівняльно-правовий (при порівнянні нормативно-правових актів України та зарубіжного законодавства у сфері кредитування) методи дослідження.
Теоретичну основу дослідження склали положення, викладені у працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених як М.М. Агарков, М.І. Брагінський, В.А. Васильєва, С.І. Вільнянський, В.В. Вітрянський, В.П. Грібанов, Е. Долан, Л.Г. Єфімова, О.С. Іоффе, Є.А. Карманов, Е.С. Компанієць, В.М. Коссак, О.В. Кривенда, О.І. Лаврушин, В.Д. Лагутін, К. Левицький, В. Лєксіс, В.В. Луць, Л.А. Лунц, Д.І. Мейер, Р.А. Майданик, Л.А. Новосьолова, О.М. Олійник, О.П. Орлюк, Є.А. Павлодський, Е.Г. Полонський, Е. Роде, М.Г. Розенберг, Р. Саватьє, Е.А. Суханов, І.А. Трахтенберг, О.А. Флєйшиц, Ю.І. Чалий, Г.Ф. Шершенєвіч та ін.
Емпіричною основою дослідження є матеріали практики розгляду та вирішення спорів, що виникають при укладенні та виконанні кредитних договорів, господарськими та місцевими судами, узагальнення судової практики розгляду цієї категорії справ, здійснені Вищим господарським судом України, а також матеріали практики укладення кредитних договорів комерційними банками в місті Львові.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українському правознавстві монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем правової характеристики поняття та елементів кредитного договору. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано такі основні положення, які виносяться на захист:
- з’ясована правова сутність кредиту як послуги, яка полягає в передачі коштів, банківських металів на засадах повернення такої ж їх кількості, наданні відстрочки або розстрочки платежу;
- уточнено співвідношення понять позики та кредиту, яке дозволило зробити висновок, що кредит є родовим поняттям, а позика – видовим. Позика завжди пов’язується із фактом передачі речі, а кредит може мати місце і тоді, коли такої передачі не було, а довіра проявилась в іншій формі (при відстрочці чи розстрочці оплати). Відповідно пропонується виокремлення таких форм кредиту, як позика, відстрочка та розстрочка платежу;
- здійснено класифікацію правочинів за ознакою спрямування в цілому чи в частині на надання кредитних послуг;
- запропоновано таке визначення поняття кредитного договору: „За кредитним договором одна сторона (кредитодавець) зобов’язується передати у власність другої сторони (позичальника) національну, іноземну валюту готівкою або банківський метал чи перерахувати на обумовлений рахунок позичальника або за його вказівкою на рахунок третьої особи, а позичальник зобов’язується розпорядитися ними в межах визначених цілей, повернути стільки ж коштів чи банківського металу зі спливом обумовленого строку і сплатити відсотки;
- виділено як критерій співвідношення договорів позики грошей та кредитного договору правовий режим коштів, передачу яких опосередковують ці правочини. За договором позики позичальнику передаються виключно особисті кошти позикодавця, а за кредитним договором – поряд із особистими, насамперед кошти, залучені на засадах поворотності від третіх осіб;
- визначено правовий статус кредитної організації як юридичної особи, яка на підставі ліцензії НБУ має право кредитувати на власний ризик фізичним або юридичним особам кошти, банківські метали, залучені на засадах поворотності (позики, депозитного вкладу, банківського рахунку, інших). Обґрунтовується доцільність встановлення у законодавстві вичерпного переліку потенційних кредитодавців;
- уточнено порядок зміни умов та розірвання кредитного договору, зокрема шляхом встановлення в законі межі свободи кредитного договору щодо зміни кредитодавцем в односторонньому порядку умови про плату за кредитні послуги;
- обґрунтовано позицію про те, що страхові організації та кредитні спілки не мають права вчиняти правочинів щодо переводу свого боргу чи відступати право вимоги за кредитним договором;
- обґрунтовано висновок щодо правової природи відсотків, належних до сплати за прострочку виконання грошового зобов’язання позичальника за кредитним договором, як сукупності реальних збитків та упущеної вигоди;
- обґрунтовано доцільність запровадження інституту кредитного посередництва.
Відповідно до розроблених теоретичних положень автором сформульовані пропозиції щодо вдосконалення положень чинного національного законодавства, а також щодо проекту закону України „Про кредитування”.
Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи визначається новизною одержаних результатів, які можуть бути використані для подальших наукових досліджень, вдосконалення національного законодавства стосовно регулювання кредитних відносин, насамперед розробки проекту закону України „Про кредитування”, а також для підготовки підручників і навчальних посібників для студентів юридичних та економічних факультетів, викладання курсу „Цивільне право України” та підготовки спецкурсу „Правове регулювання кредитних відносин в Україні”. Сформульовані теоретичні положення та практичні рекомендації можуть застосовуватись у діяльності кредитних організацій при укладенні та виконанні кредитних договорів, а також у процесі розгляду судами відповідних категорій справ.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України оприлюднено у повідомленнях та доповідях на звітній науковій конференції Львівського університету імені Івана Франка за 1998 рік (м. Львів, 13–16 лютого 1999 р.), VІІ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13–14 лютого 2001 р.), Міжнародному науково-методичному семінарі „Римське право і сучасність” (м. Одеса, 21 грудня 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період” (м. Хмельницький, 14–15 травня 2002 р.), ІХ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13–14 лютого 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14–15 листопада 2003 р.).
Результати наукового дослідження неодноразово обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. Основні результати наукового дослідження висвітлено у 8 публікаціях, зокрема 6 – фахових, 2 – тези конференцій.
Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з них 19 сторінок займає список використаних джерел (209 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі розкривається сутність проблеми, обґрунтовується актуальність теми, вказується її зв’язок із науковими програмами, визначаються мета та завдання дисертаційного дослідження, його методологічна, теоретична та емпірична основа, викладаються нові наукові положення, сформульовані дисертантом, їх практичне значення та відомості щодо апробації результатів дослідження.
У Розділі 1 „Загальнотеоретичні засади правового регулювання кредитування” досліджуються історія становлення законодавства у сфері кредитування, генезис поняття кредиту та його форм, а також аналізуються поняття, правова природа та класифікація кредитних договорів. Цей розділ поділений на три підрозділи.
Підрозділ 1.1. „Джерела правового регулювання кредитування” розпочинається історичним екскурсом щодо зародження кредитних відносин та їх правового регулювання у Стародавній Греції, Стародавній Індії, Стародавньому Римі, а також розвитку в середньовічній Європі. Становлення правових засад кредитування на теренах України прослідковується, починаючи з „Руської правди”. Інтерес представляють як концептуальні засади, так і деталі кредитного процесу, насамперед стосовно особливих умов кредитних договорів на різних етапах історії. Окрема увага звертається на межі законодавчого регулювання цих суспільних відносин, які обумовлювалися, зокрема, роллю кредиту як важеля економіки на конкретному етапі її розвитку. Підкреслено негативні наслідки планового управління господарством та державної монополії на банківську діяльність для становлення кредитного законодавства. Крім того, наголошується на позитивному історичному досвіді функціонування механізмів іпотечного кредиту, який відроджується і починає активно розвиватися в Україні. Загальний огляд чинного цивільного законодавства України вказує на відсутність комплексного підходу до регулювання кредитних відносин і необхідність підтримки висловлених ідей щодо прийняття закону у цій сфері. Однак зареєстрований у Верховній Раді України проект закону України „Про банківський кредит” не охоплює багатьох питань. Доцільним є прийняття закону України „Про кредитування”, оскільки цією діяльністю займаються не лише банки, але й інші фінансові організації.
У підрозділі 1.2. „Поняття та форми кредиту” досліджується правова сутність кредиту як соціального явища. В національному законодавстві тлумачення понять кредиту, позики, позички, кредитування, кредитної діяльності, кредитної операції, кредитного договору, кредитних відносин, кредитних коштів неоднозначні, і відмінності між цими категоріями часто нівелюються.
Науковці дискутують щодо економічної та правової природи кредиту. Одні з них вважають, що кредит – це гроші, інші обґрунтовують висновок про те, що кредит – це відносини. Отже, пропонується ототожнення понять кредиту та кредитних коштів, або кредиту та кредитних відносин. Гроші – це лише об’єкт матеріального світу, який найбільш придатний для оперування ним у процесі кредитування. А відносини – це власне зв’язок, який виникає внаслідок вияву довіри. Кредит – це соціальне явище, а не виключно правова категорія. Однак, зважаючи на спрямованість дослідження, в його комплексній характеристиці особливий інтерес викликає саме правовий аспект.
У римському праві явище кредиту охоплювало сферу передачі будь-якого майна на засадах його повернення, а, за чинним законодавством та науковим тлумаченням, сфера відображення цього явища в правових нормах звузилась і стосується лише грошей та інших речей, визначених родовими ознаками. Керуючись тим, що товарна форма кредиту, визначена в законодавстві, є лише фікцією, бо кредитуються все одно гроші, а останні мають суттєві специфічні відмінності порівняно з іншими речами, визначеними родовими ознаками, що вказує на їхню універсальність як інструменту в кредитній сфері, пропонується не виділяти товарну та грошову форми кредиту і застосовувати в законодавчих актах досліджуване поняття лише стосовно грошей та банківських металів.
Позика завжди пов’язується із передачею речі, а кредит може мати місце і тоді, коли як такої передачі не було, а довіра проявилася в іншій формі (наприклад при відстрочці чи розстрочці оплати). Кредит є родовим поняттям, а позика грошей – видовим. Отже, пропонується виокремлення таких форм кредиту, як позика, відстрочка та розстрочка. Попередня оплата та авансування не є самостійними формами, а лише містять позиковий елемент.
Отже, в правовому розумінні кредит – це фінансова послуга, яка полягає в передачі коштів, банківських металів на засадах повернення такої ж їх кількості, наданні відстрочки або розстрочки платежу. Це поняття кредиту пропонується втілити в редакції пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”. Розглядається також і питання застосування правових категорій „авансування, попередньої оплати, відстрочки чи розстрочки оплати” щодо інших речей, визначених родовими ознаками, крім грошей, у частині 1 статті 1057 Цивільного кодексу України.
За законодавством України діяльність з надання кредитних послуг може опосередковуватись укладенням різних договорів. Отож, проаналізувавши їхню правову природу, пропонується класифікація цих договорів для подальшої уніфікації правового регулювання кредитних відносин.
Підрозділ 1.3. „Поняття та види кредитних договорів” містить аналіз поняття досліджуваного правочину, виклад дискусій щодо його правової природи, співвідношення із договором позики, а також характеристику окремих його різновидів.
Проаналізувавши переваги та недоліки законодавчого визначення поняття кредитного договору, автор пропонує власну дефініцію, окремі елементи якої обґрунтовані в наступних частинах роботи.
У ракурсі висвітлення питання класифікацій кредитних договорів, зокрема, вказується на нівелювання законодавцем відмінностей між консорціумним та паралельним кредитуванням. У першому випадку кредитодавцем є один суб’єкт – консорціум, а при паралельному кредитуванні на боці кредитодавця має місце множинність (декілька кредитних організацій одночасно позичають кошти єдиному позичальнику на однакових погоджених умовах). Відповідно присвячені паралельному кредиту частини 1–4 пункту 29 Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21.02.1996 р., необхідно виключити.
Розділ 2 „Елементи кредитного договору та порядок його укладення” містить характеристику сторін, аналіз змісту кредитного договору, порядку його вчинення та оформлення.
Цей розділ складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. „Сторони кредитного договору” зосереджено увагу на правовому статусі суб’єктного складу кредитних відносин. Насамперед вказується на неточність застосування терміна „установа”, який позначає відповідну організаційно-правову форму стосовно усіх фінансових організацій. Банки, кредитні спілки, страхові організації є господарськими товариствами, а не установами. До того ж засади управління установою, визначені статтею 101 Цивільного кодексу України, не відповідають умовам функціонування вказаних юридичних осіб, які займаються фінансовою діяльністю.
Визначення правового режиму залучених коштів, банківських металів, які надалі можуть кредитуватися, дало можливість вирізнити специфіку кредитної організації серед інших фінансових структур і окреслити її правовий статус. Залученими на засадах поворотності пропонується розглядати кошти, банківські метали, надходження яких має своїм наслідком виникнення строкового боргового зобов’язання на таку ж або більшу суму.
Проаналізувавши особливості правового статусу різних видів фінансових організацій, які існують на сьогодні в Україні, автор дійшов висновку, що кредитними серед них є лише банки та кредитні спілки. Обмежено роль кредитодавця може також виконувати страхова організація, надаючи кредитні послуги лише тим клієнтам, які водночас є страхувальниками за договорами особистого страхування.
Позитивний зарубіжний досвід став підгрунттям для відстоювання позиції про доцільність запровадження в національне законодавство договору про кредитне посередництво.
Підрозділ 2.2. „Форма та порядок укладення кредитного договору” визначає загальні вимоги законодавства щодо порядку досягнення домовленості суб’єктами кредитного процесу, а також щодо її належного оформлення. Розглядається застосування публічної оферти щодо кредитних відносин. Аналізуються матеріали судової практики щодо визнання недійсними кредитних правочинів, вчинених представниками без достатніх повноважень.
Охарактеризовано наслідки недотримання письмової форми досліджуваного договору.
Автор вважає також допустимим застосування електронного цифрового підпису та електронного документообігу для кредитної процедури.
Підрозділ 2.3. „Зміст кредитного договору” містить характеристику умов про предмет, плату, строк, цільове спрямування кредитних коштів.
Окрім національної та іноземної валюти, предметом кредитного договору у підзаконних нормативних актах визначено також банківські метали. Це положення пов’язане із можливістю їх застосування поряд з іноземною валютою як засобу платежу в міжнародних розрахунках, хоч банківські метали і не є грошима. Однак у Цивільному кодексі України це положення не враховано і предметом кредитного договору визначено лише грошові кошти. Автор також дійшов висновку, що у власність позичальника надходять лише кошти, отримані ним готівкою, а на кошти, отримані безготівковим шляхом, у позичальника виникає лише право вимоги зобов’язального характеру (за договором банківського рахунку).
Характеристики поняття відсотків, запропоновані в науковій літературі, є однобічними (з точки зору або кредитодавця, або позичальника), чинне законодавство не містить відповідного визначення і ототожнює суть відсотків та відсоткових ставок. Трактуючи правову природу відсотків, автор розглядає їх як плату за кредитну послугу, розмір якої обчислюється на основі передбаченої договором відсоткової ставки із врахуванням правових та економічних факторів і визначається на розсуд сторін.
За критерієм функціонального призначення кожного строку в процесі виконання самого кредитного договору пропонується їх класифікувати на дві групи:
І. Основні строки:
1) строк дії договору;
2) строки реалізації основних прав та обов’язків;
ІІ. Допоміжні строки:
1) строки пролонгації дії договору;
2) відстрочення платежів;
3) строки представлення нової інформації (наприклад стосовно зміни місця проживання сторони, пропозиції щодо зміни умов договору, ін.).
У Розділі 3 „Виконання та правові наслідки порушення умов кредитного договору” досліджуються вимоги законодавства щодо належного та реального виконання зобов’язань і відповідальність сторін за кредитним договором.
Цей розділ містить два підрозділи.
У підрозділі 3.1. „Виконання кредитних зобов’язань та види забезпечення” пропонується під моделлю виконання кредитного договору розуміти схему реалізації обумовлених домовленістю дій кредитодавця та позичальника. Класифікацію моделей пропонується провести за ступенем визначеності дій сторін і виділити такі з них: 1) проста (фіксована); 2) лімітна: контокорентна, лінійна, поновлювана, овердрафтна; 3) вексельна.
Проаналізувавши засади застосування інститутів цесії та переводу боргу, автор дійшов висновку, що банк як кредитодавець може вчинити правочин про перевід боргу (обов’язку надати кредитну послугу) лише з іншим банком зі згоди позичальника, а про відступлення права вимоги (права на повернення суми, переданої у кредит) із будь-якою фізичною чи юридичною особою. Страхові організації та кредитні спілки не мають права переводити свій борг з надання кредиту чи відступати своє право вимоги щодо повернення позичальником боргу за кредитним договором.
Із переходом від адміністративно-планових до ринкових відносин кредитодавці дедалі більше уваги приділяють забезпеченню належного виконання боржником своїх зобов’язань. Якщо позичальник уже повернув частину боргу, але надалі не вчиняє платежів, закон допускає можливість дострокового припинення відносин шляхом розірвання кредитного договору, але в такому випадку кредитодавець втрачає право застави. Специфіка кредитних відносин обумовлює необхідність удосконалення механізму захисту прав кредитодавця в такій ситуації, зокрема шляхом включення до проекту закону України „Про кредитування” такої норми: „Якщо позичальник не сплатив три чергові платежі (основного боргу і (або) відсотків), то кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів і звертати стягнення на заставлене майно (повністю або в частині), якщо домовленістю сторін не передбачено інше”.
Досліджуються також інші види забезпечення виконання кредитних зобов’язань, зокрема порука, гарантія, неустойка, страхування, притримання. Піддано критиці висловлену в літературі позицію щодо віднесення відступлення права вимоги та переводу боргу до нетрадиційних видів забезпечення виконання зобов’язань.
Із прийняттям нового Цивільного кодексу України відповідно до статті 525 одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, з’явилася можливість закладати в договір умову про односторонню зміну розміру плати за кредитну послугу. Аналіз практики вказує на доцільність визначення законодавчих меж свободи договору з цього приводу. Для вирішення окресленого дискусійного питання пропонується запозичити практику нарахування орендної плати з урахуванням індексу інфляції та закласти в проекті закону „Про кредитування” відповідні правила.
Також аналізуються інші підстави зміни чи припинення кредитного договору.
Підрозділ 3.2. „Відповідальність сторін за кредитним договором” стосується аналізу можливих форм відповідальності сторін як негативних наслідків невиконання ними своїх договірних обов’язків, особливості яких обумовлені виключно їх грошовим характером. Окрема увага зосереджена на з’ясуванні правової природи узаконених відсотків, оскільки надалі вирішення цього питання обумовлює визначення строків позовної давності, які підлягають застосуванню. Автор підтримує висловлені в літературі міркування щодо тлумачення цієї міри відповідальності як упущеної вигоди, але розвиває це положення і встановлює специфіку саме для кредитних зобов’язань, обґрунтовуючи їх правову природу за кредитним договором як сукупності реальних збитків та упущеної вигоди, виходить з того, що цей правочин опосередковує функціонування залучених коштів.
Значна увага приділена також характеристиці мір оперативного впливу, які можуть бути застосовані сторонами кредитного договору, зокрема, банком.
Підкреслено зв’язок відповідальності за невиконання зобов’язань за кредитним договором із засадами відповідальності за договором банківського рахунку.
У Висновках за підсумками дослідження сформульовані та викладені найбільш важливі наукові результати:
1. З’ясована правова сутність кредиту. Кредит як соціальне явище – це вияв довіри, правовий аспект якої проявляється через поняття послуги (кредитної послуги). Отже, з правової точки зору кредит – це фінансова послуга, яку можна охарактеризувати як поведінку особи – активну (передача грошей, банківських металів) чи пасивну (відстрочка або розстрочка як утримання від реалізації права грошової вимоги).
Пропонується пункт 3 частини 1 статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” викласти в такій редакції: „Кредит – це фінансова послуга, яка полягає в передачі коштів, банківських металів на засадах повернення такої ж їх кількості, наданні відстрочки або розстрочки платежу. Кредитна послуга може бути оплатною або безоплатною”.
2. Уточнено співвідношення понять позики та кредиту, яке дозволило зробити висновок, що кредит є родовим поняттям, а позика – видовим, оскільки позика завжди пов’язується із фактом передачі речі, а кредит може мати місце і тоді, коли такої передачі не було, а довіра проявилась в іншій формі (при відстрочці чи розстрочці оплати). Пропонується вирізняти такі форми кредиту: позика, відстрочка та розстрочка платежу. Попередня оплата та авансування, на думку автора, не є самостійними формами кредиту, а лише містять елемент позики грошей. Частину 1 статті 347 Господарського кодексу України пропонується викласти у такій редакції: „У сфері господарювання можуть використовуватися такі форми кредиту: передача грошей, банківських металів на засадах повернення такої ж суми (кількості), відстрочка та розстрочка платежу”. Аналогічна норма може бути закладена і в проект закону України „Про кредитування”.
3. Класифіковано підстави виникнення кредитних відносин. За структурою усі правочини, в цілому чи в частині спрямовані на надання кредитних послуг, пропонується поділити на
1) власне кредитні (кредитний договір, договір грошової позики, в тому числі розміщення облігацій, позики в ломбарді, видача векселя);
2) змішані (договори банківського вкладу, банківського рахунку, факторингу, контокоренту, дисконту векселів, акредитиву, договори про передачу майна (виконання робіт, надання послуг) з розстрочкою чи відстрочкою платежу, на умовах попередньої оплати чи авансування).
4. Виділено критерій співвідношення договорів позики грошей та кредитного договору. Договір позики опосередковує передачу особистих грошей позикодавця на засадах повернення такої ж суми, а кредитний договір – передачу залучених кредитодавцем грошей на засадах повернення такої ж суми.
5. Дійшовши висновку, що у власність позичальника можуть надходити лише кошти, отримані готівкою, а на кошти, отримані безготівковим шляхом, у позичальника виникає лише право вимоги зобов’язального характеру (за договором банківського рахунку), а також враховуючи інші результати дослідження, удосконалено поняття кредитного договору і пропонується таке його визначення: „За кредитним договором одна сторона (кредитодавець) зобов’язується передати у власність другої сторони (позичальника) національну, іноземну валюту готівкою або банківський метал чи перерахувати на обумовлений рахунок позичальника або за його вказівкою на рахунок третьої особи, а позичальник зобов’язується розпорядитися ними в межах визначених цілей, повернути стільки ж коштів або банківського металу зі спливом обумовленого строку і сплатити відсотки”.
6. Визначено правовий статус кредитних організацій. Пункт 3 частини 1 статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” пропонується виключити, а проект закону України „Про кредитування” доповнити статтею, виклавши її у такій редакції: „Кредитна організація – це юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України має право кредитувати на власний ризик фізичним або юридичним особам кошти, банківські метали, залучені на засадах поворотності (позики, депозитного вкладу, банківського рахунку, інших). Залученими на засадах поворотності є кошти, надходження яких має своїм наслідком виникнення строкового боргового зобов’язання на таку ж або більшу суму”. Із Закону України „Про Національний банк України” визначення поняття „фінансово-кредитної установи” виключити.
Оскільки в роботі обґрунтовується положення про те, що лише деякі із фінансових організацій можуть виступати кредитодавцями за кредитним договором, то пропонується в частині 1 статті 1054 Цивільного кодексу України не конкретизувати осіб, які можуть виступати кредитодавцями. Натомість для усунення спорів при укладенні кредитних договорів встановити вичерпний перелік таких суб’єктів шляхом включення до проекту закону України „Про кредитування” такої норми: „Кредитодавцями за кредитним договором можуть виступати лише банки, кредитні спілки або страхові організації”. У разі необхідності цей перелік з появою інших кредитних організацій може бути розширено, але, на думку автора, законодавець має передбачати з цього приводу завжди вичерпний перелік.
7. Зважаючи на те, що проблема зміни відсоткової ставки за кредитним договором безпосередньо пов’язана з інфляційними процесами в економіці України, пропонується в проект закону України „Про кредитування” включити статтю такого змісту: „Щодо кредитних договорів, укладених на строк, не більше року (включно), забороняється зміна умови про плату шляхом збільшення відсоткової ставки. Щодо кредитних договорів, укладених на строк, більше одного року, починаючи з другого року, кредитодавець в односторонньому порядку має право визначати розмір відсоткової ставки за кожний наступний місяць із врахуванням індексу інфляції за попередній місяць. Про відсутність у кредитодавця такого права повинно бути зазначено у кредитному договорі.
Сторони за взаємною згодою шляхом вчинення додаткового правочину мають право змінювати розмір відсоткової ставки з інших підстав. Якщо позичальник не згоден на таку зміну з підстав інших, ніж індекс інфляції, то кредитодавець не має права вимагати дострокового повернення коштів”.
8. В зарубіжній практиці поширеним є надання консультаційних, інформаційних та інших послуг кредитними посередниками. Пропонується до проекту закону України „Про кредитування” включити норму такого змісту:
„Посередницькі послуги щодо укладення кредитних договорів можуть надаватися на підставі ліцензії Національного банку України фізичними або юридичними особами за договором.
Договір про кредитне посередництво може укладатися між посередником і клієнтом (особою, яка бажає отримати кредит) і передбачати надання посередником клієнту консультаційних, інформаційних послуг щодо вибору особи кредитодавця, виду кредитування, а також послуг з підготовки та укладення кредитного договору, інших посередницьких послуг.
Посередник не може за кредитним договором отримувати суми кредиту, сплачувати від імені позичальника платежі чи повертати суму боргу”.
9. З’ясована правова природа узаконених відсотків, належних до сплати за прострочку виконання грошового зобов’язання позичальника за кредитним договором як сукупності реальних збитків та упущеної вигоди – щодо основної суми боргу. Такий підхід базується на тому, що за кредитним договором позичаються залучені кредитодавцем кошти. Пропонується у проект закону України „Про кредитування” включити таку норму: „В разі прострочки виконання зобов’язання по сплаті основного боргу, крім визначеної договором неустойки, позичальник зобов’язаний сплатити кредитодавцю узаконені відсотки, розмір яких визначається, виходячи з відсоткової плати за кредит – щодо основної суми боргу, з урахуванням індексу інфляції, якщо домовленістю сторін не передбачено іншого. Сплата узаконених відсотків та неустойки не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі”.
10. Зважаючи на правовий статус кредитних спілок і страхових організацій як кредитодавців, обґрунтовується позиція про те, що такі суб’єкти не мають права на вчинення правочинів щодо переводу боргу та відступлення права вимоги за кредитним договором.
11. Для належного регулювання кредитування як діяльності з надання кредитних послуг обґрунтовується необхідність прийняття закону України „Про кредитування”, а не „Про банківський кредит”, яким встановити загальні засади надання кредитних послуг, а також професійного заняття кредитною діяльністю не лише банками, а й іншими потенційними кредитодавцями, зокрема і шляхом укладення кредитних договорів. У зв’язку з цим пропонується припинити дію Положення про кредитування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 р., як такого, що значною мірою не відповідає вимогам цивільного обігу в кредитній сфері на сьогодні.

За результатами дослідження опубліковані такі праці:
С. Лепех Предмет кредитного договору// Вісник Львівського університету. Сер. юридична. – Львів, 2000. – Вип. 35. – С. 266– 270.
С. Лепех Кредитні спілки в Україні: історія і сучасність// Вісник Львівського університету. Сер. юридична. – Львів, 2001. – Вип. 36. – С. 335–338.
С. Лепех Окремі проблеми майнової відповідальності за кредитним договором// Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №12. – С. 28–30.
Лепех С.М. Уступка вимоги і перевід боргу в кредитних зобов’язаннях// Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – №2. – С. 170–172.
С. Лепех Поняття договорів позики, кредиту та позички за законодавством України// Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса, Юрид. літ-ра, 2002. – Вип. 13. – С. 48–50.
С. Лепех Зміна умов та розірвання кредитного договору: деякі недоліки законодавчого регулювання// Вісник Львівського університету. Сер. юридична. – Львів, 2003. – Вип. 38. – С. 300–304.
С. Лепех Кредитодавець як сторона кредитного договору// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіон. наук.-практ. конф. 13–14 лют. 2003 р. – Львів: Юрид. фак-т Львів. націон. ун-ту ім. І. Франка, 2003. – С. 283–285.
Лепех С.М. Правова сутність комерційного кредиту за Цивільним кодексом України 2003 року// Молодь у юридичній науці: Зб-к тез Міжнар. наук. конф. молод. вчен. „Другі осінні юридичні читання”. – Хмельницький: В-во ХІУП, 2003. – С. 118–120.

АНОТАЦІЯ
Лепех С.М. Кредитний договір. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2004.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню кредитного договору, розв’язанню теоретичних і практичних проблем правового регулювання кредитних відносин. З’ясовано генезис поняття кредиту, співвідношення його із позикою та іншими суміжними категоріями, класифіковано опосередкування кредитної діяльності різними договірними конструкціями. Удосконалено дефініцію поняття кредитного договору, проаналізовано його елементи. Обґрунтовано можливість розширення кола об’єктів, що можуть кредитуватися, за рахунок банківських металів. Досліджено особливості правового статусу сторін і сформульовано специфічну ознаку кредитних організацій серед інших фінансових структур, яка дає підстави конкретизувати коло можливих кредитодавців за цим договором. Підкреслено характерну для кредитних відносин особливість правової природи узаконених відсотків як міри відповідальності. На основі проведеного дослідження сформульовано теоретичні висновки та розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин, що виникають на підставі кредитного договору.
Ключові слова: кредит, кредитний договір, кредитні відносини, кредитні організації, елементи кредитного договору.

АННОТАЦИЯ
Лепех С.М. Кредитный договор. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03. – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2004.
Диссертация содержит комплексное исследование кредитного договора, решение теоретических и практических проблем правового регулирования кредитных отношений.
В результате проведенного исследования диссертант получил такие научные результаты:
- определена правовая сущность кредита как услуги, которая состоит в передаче средств, банковских металлов на условиях возвращения такого же их количества, предоставления отсрочки или рассрочки платежа;
- уточнено соотношение понятий займа и кредита, которое дало возможность сделать вывод, что кредит – родовое понятие, а заём – видовое. Заём всегда связан с передачей вещи, а кредит может иметь место и тогда, когда такой передачи не было, а доверие проявилось в другой форме (при отсрочке или рассрочке платежа). Предлагается выделение таких форм кредита, как заём, отсрочка и рассрочка платежа;
- предложено классификацию сделок за критерием направленности в целом или в части на предоставление кредитных услуг;
- предложено следующее определение понятия кредитного договора: “За кредитным договором одна сторона (кредитор) обязуется передать в собственность другой стороны (заемщика) национальную, иностранную валюту наличными или банковский металл или же перечислить на обусловленный счет заемщика, за его указанием на счет третьего лица, а заемщик обязуется распорядится ими в пределах определенных целей, вернуть столько же средств или банковских металлов по окончании обусловленного срока и уплатить проценты”;
- выделено как критерий соотношения договоров займа денег и кредитного договора правовой режим денег, передачу которых опосредуют эти сделки. За договором займа передаются исключительно собственные деньги кредитора, а за кредитным договором – средства, привлеченные на условиях возвратности от третьих лиц;
- определено правовой статус кредитной организации как юридического лица, которое на основании лицензии Национального банка Украины имеет право кредитовать на собственный риск физическим и юридическим лицам средства, банковские металлы, привлеченные на основаниях возвратности (займа, депозитного вклада, банковского счета, других);
- уточнено порядок изменения условий и расторжения кредитного договора, например путем установления в законе границ свободы кредитного договора в отношении изменения кредитором в одностороннем порядке условия о плате за кредитные услуги;
- обоснована позиция о том, что страховые организации и кредитные союзы не имеют права заключать сделки о переводе долга или уступать право требования за кредитным договором;
- обосновано вывод относительно правовой природы процентов, подлежащих уплате за просрочку исполнения денежного обязательства заемщиком за кредитным договором, как совокупности реального ущерба и упущенной выгоды.
На основании проведенного исследования внесено предложения об усовершенствовании правового регулирования отношений, которые возникают из кредитного договора.
Ключевые слова: кредит, кредитный договор, кредитные отношения, кредитные организации, элементы кредитного договора.

SUMMARY
Lepeh S.M. The credit contract. - Manuscript.
Dissertation for the academic degree of the candidate of legal sciences on specialty 12.00.03. - Civil Law and Civil Process; Family Law; International Private Law. - Lviv National University named by Ivan Franko. - Lviv, 2004.
The dissertation contains complex research of the credit agreement, the decision of theoretical and practical problems of legal regulation of credit relations. Derivation of concept of the credit, its ratio with the loan and other adjacent categories is investigated, classified mediated credit activity by different contractual designs. It is advanced a definition of concept of the credit agreement, it is analyzed its elements. It is justified a possibility of expansion of some objects which can borrow, at the expense of bank metals. It is investigated features of a legal status of the parties and it is formulated specificity credit among other financial organizations which gives the basis to concretize a number of possible creditors behind this agreement. It is underlined a characteristic feature for credit relations of the legal nature of the legalized percents as form the responsibility. On the basis of conducted research it is formulated theoretical conclusions and it is introduced offers on improvement of legal regulation of relations which arise from the credit agreement.
Key words: the credit, the credit agreement, credit relations, credit organizations, elements of the credit agreement.