Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Запорізькому юридичному інституті, Міністерство внутрішніх справ Ук-раїни.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Лукашевич Віталій Григорович,
Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного та муніципального управління", перший проректор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Волобуєв Анатолій Федотович,
Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент
Шевчук Віктор Михайлович,
Національна юридична академія України імені
Ярослава Мудрого, декан факультету.

Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України,
кафедра криміналістики, Міністерство внутрішніх справ
України, м. Київ.

Захист відбудеться „09” липня 2005 р. о 9 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий „06” червня 2005 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Каткова Т.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Боротьба зі злочинністю в Україні на сучасному етапі розбудови правової держави є важливим державним завданням. Одним із напрямків цієї боротьби є профілактика зло-чинності. У Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376-2000 від 25 грудня 2000 року, зазначається, що досягненню мети забезпечення активної наступальної протидії злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави й громадськості, удосконалення законодавства, організації, засобів сприятимуть заходи, спрямовані на створення атмосфери суспільної нетерпимості злочинності; ослаблення дії криміногенних фак-торів; припинення зрощування кримінальних структур з органами державної влади тощо. Отже, без успішного вирішення кола питань, що стосуються профілактики злочинності, не можна вирі-шити цю задачу, побудувати правову державу, сформувати правову та моральну культуру владних інститутів і громадян, оптимально впливати на багатоплановий процес формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості.
Провідну роль у профілактиці злочинів відведено органам внутрішніх справ, які мають для цього відповідні повноваження, сили та засоби. У сучасних умовах, спираючись на науково-обґрунтовану правову теорію в єдності з передовою практикою, вони призвані по-новому вирішу-вати цю задачу. Тому від науково-методичного забезпечення цієї галузі їхньої діяльності значною мірою залежить вирішення важливої загальнодержавної задачі – профілактики злочинності.
За останні три десятиріччя значний внесок у дослідження цієї проблеми зробили науковці: Г.А. Аванесов, Ю.М. Антонян, О.А. Герцензон, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, В.К. Звірбуль, В.С. Зеленецький, І.І. Карпець, О.М. Литвак, О.Б. Сахаров, А.С. Шляпочников та ін.
Спеціальне освітлення отримали також соціальні аспекти профілактики антисуспільних явищ (О.М. Бандурка, А.Е. Жалінський, К.Є. Ігошев, В.В. Коваленко, О.М. Литвинов, О.Б. Сахаров та ін.).
Разом із тим, у системі профілактики антисуспільних явищ ще недостатньо визначена роль кри-міналістичної науки. У криміналістичній літературі знайшли вирішення лише окремі сторони даної проблеми, які висвітлювалися у роботах Р.С. Бєлкіна, А.Ф. Волобуєва, В.Ф. Зудіна, Г.Г. Зуйкова, О.Н. Колесніченка, В.П. Колмакова, В.О. Коновалової, В.О. Ледащева, В.Г. Лукашевича, Г.А. Мату-совського, Г.М. Міньковського, І.Я. Фрідмана, Б. Холиста, В.М. Шевчука, В.Ю. Шепітька, М.П. Яб-локова та ін.
Роботи зазначених авторів мають суттєве наукове й практичне значення. Але їхні праці торка-ються лише окремих аспектів проблеми, і не містять узагальнюючого наукового аналізу криміналіс-тичних проблем профілактики злочинів, зокрема, у структурі методики розслідування злочинів.
У зв'язку із цим, актуальним є комплексне дослідження сучасних проблем криміналістичної профілактики злочинів, вивчення досвіду діяльності правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, пошук та розробка нових наукових напрямків у цій сфері, а також шляхів удо-сконалення профілактичної діяльності на основі розроблення ієрархічної структури заходів профі-лактичного характеру.
Перелічені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексній цільовій програмі боротьби зі зло-чинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України № 83/96 від 17 вересня 1996 р., Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Пре-зидента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000 та Указу Президента України № 143 від 18 лютого 2002 р. “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”. Відповідає напрямкам прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995 – 2000 рр. (Рішення Колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 червня 1995 р.). Тему дисертації передбачено планом науково-дослідної роботи Запо-різького юридичного інституту МВС України та затверджено Вченою радою, протокол № 9 від 12 листопада 1999 р.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз сучасних загальнотеоретичних і методологічних проблем криміналістичної профілактики злочинів та вдосконалення на цій основі окремих аспектів криміналістичної теорії, засобів і мето-дів профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.
Відповідно до поставленої мети, у роботі накреслене вирішення таких основних задач:
- дослідити, науково обґрунтувати та уточнити окремі аспекти поняття, сутності та наукових основ учення про криміналістичну профілактику злочинів, уточнити її місце, предмет, завдання та методи;
- визначити роль теоретичних положень криміналістичної профілактики злочинів як структур-ного елементу методики розслідування злочинів;
- дослідити соціально-діяльнісну детермінацію та інформаційно-гносеологічну основу кримі-налістичної профілактики;
- розглянути сучасні рівні, форми та напрями профілактичної діяльності;
- розкрити організаційно-тактичні аспекти профілактичної діяльності органів внутрішніх справ;
- узагальнити практичний досвід організації та здійснення профілактичної діяльності органами внутрішніх справ, слідчими підрозділами, зокрема, розробити конкретні пропозиції щодо вдоскона-лення їхньої діяльності;
- обґрунтувати необхідність внесення змін до кримінально-процесуального законодавства що-до профілактики злочинів, сформулювати відповідні пропозиції.
Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають у діяльності співробітників органів внутрішніх справ під час їхньої профілактичної діяльності засобами та мето-дами криміналістики.
Предмет дослідження становлять наукові положення криміналістичної профілактики злочи-нів; норми кримінально-процесуального права, що регулюють профілактичну діяльність слідчого; конкретні напрямки профілактичної діяльності слідчого; слідча й експертна практика щодо профі-лактики злочинів.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплексне використання сукупності методів і прийомів сучасної теорії наукового пізнання соціальних і пра-вових явищ, що надає можливість досліджувати проблему в єдності її змісту і юридичної форми, здійснювати системний аналіз профілактичної діяльності органів внутрішніх, у цілому, та слідчих, зокрема. У роботі використано також окремі методи наукового пізнання. Історико-правовий метод використовувався для розкриття особливостей поняття та наукових основ учення про криміналіс-тичну профілактику, а також події злочину як інформаційно-гносеологічної основи криміналісти-чної профілактики. Структурно-функціональний метод дозволив визначити закономірності та тен-денції розвитку профілактики засобами та методами криміналістики. Застосування системно-структурного методу дало змогу здійснити структурування та класифікацію задач, методів кримі-налістичної профілактики та визначити сучасні рівні, форми та напрями профілактичної діяльності органів внутрішніх справ. Порівняльно-правовий метод надав можливість провести вивчення за-конодавства інших країн щодо профілактики злочинів методами криміналістики. За допомогою логіко-семантичного аналізу поглиблено понятійний апарат, уточнено сутність низки неоднознач-них понять. Формально-юридичний аналіз норм чинного законодавства щодо профілактики зло-чинів дозволив виявити властиві їм недоліки та протиріччя, і сформулювати пропозиції з удоско-налення правового регулювання в сфері профілактики злочинів. У процесі дослідження, під час вивчення кримінальних справ, проведення опитування працівників правоохоронних органів і суд-дів, автором широко використовувалися соціологічні, статистичні, економічні, математичні мето-ди.
Дисертаційне дослідження базується на концептуальних положеннях загальної теорії права, загальної теорії кримінології, загальної теорії криміналістики, галузевих юридичних наук. Поло-ження та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодав-чих та інших нормативно-правових актах, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ із профілактики злочинів.
Інформаційну й емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять результати узагаль-нення та аналізу: опитування за спеціально розробленими методиками 196 слідчих МВС України; 10 суддів; 26 викладачів кафедр кримінального процесу та криміналістики Національної академії внут-рішніх справ України, Запорізького юридичного інституту МВС України, Херсонського юридично-го інституту НУВС; вивчення 200 кримінальних справ, досудове слідство по яким закінчено в 2001-2003 роках; опублікованих матеріалів слідчої практики; даних статистичних звітів МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійним моно-графічним дослідженням комплексу взаємопов'язаних проблем теорії соціальної профілактики ан-тисуспільних явищ і криміналістичної профілактики злочинів, за результатами якого висловлено авторське бачення шляхів удосконалення профілактичної діяльності органів внутрішніх справ, уточнено та сформульовано низку нових наукових положень та висновків. Основні з них такі:
- уточнена соціальна природа, і комплексний характер соціальної профілактики антисуспіль-них явищ;
- дістало подальшого розвитку визначення ролі та місця криміналістичної профілактики в те-орії криміналістики;
- сформульовано авторське визначення та уточнено зміст окремих понять, що відносяться до теорії криміналістичної профілактики злочинів, зокрема, предмета криміналістичної профілактики злочинів, що розглядається в трьох аспектах – сфери практичної діяльності правоохоронних орга-нів (органів внутрішніх справ і слідчих), наукового напряму криміналістики (теорії, учення), спе-цифічного об'єкта управлінського впливу;
- розвинені та змістовно вдосконалені системи завдань і методів теорії криміналістичної про-філактики злочинів, уточнені шляхи їхньої реалізації, зокрема, наводиться авторське бачення го-ловного завдання криміналістичної профілактики злочинів, яке логічно витікає з основного при-значення криміналістики та конкретизується в розробці відповідних наукових рекомендацій із по-передження злочинів; подальший розвиток застосування в профілактичній діяльності окремих ме-тодів пізнання, методів організаційного впорядкування, методів профілактичного впливу тощо;
- дістало подальшого розвитку структура окремої теорії криміналістичної профілактики зло-чинів;
- розвинені й удосконалені положення щодо сучасних рівнів, форм і напрямків організації профілактики злочинів у діяльності органів внутрішніх справ;
- сформульовано відповідні конкретні пропозиції щодо уточнення змісту окремих норм кри-мінально-процесуального законодавства (зокрема, ст. ст. 231, 64 КПК України) щодо діяльності слідчих органів внутрішніх справ із криміналістичної профілактики злочинів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором тео-ретичні висновки й практичні рекомендації, розвивають наукові засади вчення про криміналістичну профілактику злочинів як відносно самостійної частини криміналістичної науки та можуть бути ре-алізовані під час оновлення та розробки нових нормативно-правових актів кримінально-процесуального законодавства України, а також враховані в подальшій науково-дослідній роботі, навчальному курсі “Криміналістична профілактика злочинів” для вищих юридичних закладів освіти.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні рекомен-дації дисертації обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умо-вах”(Київ 30.03.2000 р.); на міжвузівській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розбудови кримінально-процесуального судочинства України” (Херсон 27-28.09.2003 р.); на лек-ціях дисертанта з теми “Профілактична діяльність слідчих органів внутрішніх справ” перед особо-вим складом слідчих підрозділів Дніпровського, Суворовського, Комсомольського і СВ ХМУ УМВС України в Херсонській області; на лекціях дисертанта з курсу “Криміналістична профілак-тика злочинів” перед курсантами та слухачами Херсонського юридичного інституту Національно-го університету внутрішніх справ.
Дисертація виконана на кафедрі криміналістики Запорізького юридичного інституту МВС України й обговорена на кафедрі криміналістики Національного університету внутрішніх справ.
Результати дослідження використовуються також у навчальному процесі під час вивчення ку-рсу “Криміналістична профілактика злочинів” у Запорізькому юридичному інституті МВС Украї-ни та Херсонському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відбито в п'яти статтях, опублікова-них у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та 3 тезах наукових доповідей.
Структура дисертації складається із вступу, двох розділів, поділених на 6 підрозділів, висно-вків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінку.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, стан її наукової розробки, зв’язок із науковими програмами, планами, темами; визначається об’єкт, предмет, мета та задачі, наукова новизна, практична значимість одержаних результатів дослідження, особистий внесок здобувача в їхнє отримання, апробація результатів дисертації та її структура, сформульова-ні основні положення та висновки, що виносяться на захист.
Розділ 1. "Теоретичні засади криміналістичної профілактики" складається із трьох підроз-ділів.
У підрозділі 1.1. "Поняття та наукові основи вчення про криміналістичну профілактику зло-чинів", спираючись на фундаментальні положення кримінологічної теорії попередження злочин-ності, визначено зміст та принципову відмінність таких понять як "попередження", "профілакти-ка", "запобігання", "припинення". Підкреслено, що за кожним із цих термінів стоїть різний зміст, а найбільш широке значення має термін "попередження", який охоплює собою всі інші напрямки протидії злочинності. Також зазначено, що для визначення попереджувальної діяльності слідчого доцільно використовувати термін "профілактика".
Визначено та розкрито сутність профілактики злочинів як специфічного виду соціальної дія-льності, у якому виділяється та розглядається два аспекти – науково-теоретичний та практичний. Підтримується точка зору більшості криміналістів про те, що попередження злочинів відноситься до предмету криміналістики, і є видом криміналістичної діяльності. У роботі зроблено висновок, що криміналістична профілактика, будучи частиною соціальної профілактики, є цілісною систе-мою криміналістичних засобів, прийомів і методів профілактичного характеру. Отже, криміналіс-тичну профілактику, у найбільш загальному вигляді, можна визначити як одну з підпорядкованих систем впливу на злочинність, як діяльність уповноважених суб’єктів і, як напрямок криміналіс-тичних наукових досліджень, функціонування якої зв’язано із профілактичною діяльністю органів досудового слідства, що спрямована на досягнення зазначених у кримінальному законі соціально-значущих цілей (завдань). Таким чином, криміналістична профілактика в сфері практичної діяль-ності правоохоронних органів охоплює ту її частину, що передбачає виконання ними певних фун-кціональних задач із установлення обставин, які сприяли вчиненню конкретних злочинів, і засто-суванню попереджувальних заходів на основі відповідних криміналістичних рекомендацій. Кри-міналістична профілактика як один із напрямів науки криміналістики, покликана розроблювати на основі вивчення практики застосування попереджувальних заходів, рекомендації з установлення обставин, які сприяють вчиненню злочину. Криміналістична профілактика злочинів як специфічна система – інтегрована сукупність певних елементів, специфічний об’єкт управлінського впливу відповідних суб’єктів, є багатогранним явищем, зміст якого становить специфічна діяльність суб’єктів профілактики злочинів, застосування ними профілактичних заходів, у тому числі засобів і методів криміналістики.
Підрозділ 1.2. "Предмет, місце, завдання та методи криміналістичної профілактики" присвя-чено аналізу наукових підходів до визначення поняття предмету криміналістичної профілактики, її місцю в системі науки, задачам і методам, на які в науковій літературі відсутня єдність поглядів. Проведений огляд літературних джерел дозволив дійти висновку, що предметом криміналістичної профілактики злочинів охоплюється соціально (практично) значуща система наукових положень і розроблюваних на їхній основі організаційних, тактичних, науково-технічних та окремометодич-них засобів і прийомів роботи з інформацією (доказами), з метою виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. Таким чином, засоби криміналістичної профілактики ба-зуються на досягненнях науки криміналістики та розроблюються її теорією. Автор обґрунтовує думку, що питання криміналістичної профілактики злочинів необхідно розглядати в розділі мето-дики розслідування злочинів її окремим, заключним структурним елементом.
Загальна задача криміналістичної профілактики злочинів кореспондується з головними зада-чами науки криміналістики до яких відноситься розробка відповідних теоретичних положень, які відображають її можливості в попередженні злочинів, постійного вдосконалення науково-технічних засобів, тактичних прийомів і методів розслідування злочинів, з метою підвищення ефективності та науково-методичного рівня розслідування в цілому. Разом із тим, вирішення вка-заної загальної задачі пов’язується з реалізацією інших задач криміналістичної профілактики. До їхнього числа дисертант відносить: постійне вивчення об’єктивних можливостей установлення об-ставин, які сприяли вчиненню злочинів; розробку методів, прийомів і засобів, які забезпечують установлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів; відокремлення, у кожному випадку розслідування, об’єктів криміналістично-профілактичного вивчення та відповідного впливу в ме-жах процесу розслідування та поза ним (за результатами розслідування); виявлення та досліджен-ня особливостей типових слідчих ситуацій профілактичного характеру, що складаються під час розслідування; вироблення на їхній підставі головних напрямків діяльності з попередження злочи-нів; визначення першочергового комплексу профілактичних криміналістичних заходів із захисту різних об’єктів від злочинного посягання, найбільш дійових у кожній із виділених типових ситуацій; розробка заходів припинення злочину, що розпочався, та попередження злочину, що готується; удо-сконалення процесів і стосунків між суб’єктами, що здійснюють профілактичну діяльності. По мірі розвитку теорії криміналістичної профілактики виникає задача розширення сфери її діяльності, і ви-ходу її за межі, умовно окреслені предметом криміналістики. Тому цілком закономірно, що конкре-тні задачі криміналістичної профілактики постійно змінюються, відбиваючи ситуацію розвитку від-повідної теорії.
Розглядаючи науково-методологічні основи криміналістичної профілактики як певну єдність способів і шляхів дослідження спеціальних об'єктів, причин і умов, які сприяли вчиненню конкре-тних злочинів, дисертант виокремлює та аналізує: методи пізнання; методи організаційного впо-рядкування (або методи системоутворення) і методи профілактичного впливу (переконання, при-мус, виховання тощо). Пропонується до методів пізнання додати метод економічного аналізу на тій підставі, що попередження злочинності як сукупність державних і суспільних заходів, що спрямовані на нейтралізацію та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, складає комплекс соціально-економічних, культурно-виховних, організаційно-управлінських і правових заходів, серед яких він посідає чинне місце. Застосування методу економічного аналізу аналізуєть-ся під кутом зору трьох його видів: попереднього аналізу економічних показників підприємства, установи, організації, поточного (оперативного), що здійснюється в процесі виробничої діяльності підприємства й наступного – необхідного для вивчення підсумків і оцінки господарчої діяльності підприємства, установи, організації за певний проміжок часу.
Аналізуючи методи профілактичного впливу, дисертант докладно зупиняється на застосуванні таких його різновидів як переконання, примус та виховання. Зокрема, розглядаючи переконання як комплекс виховних та роз'яснювальних заходів, які спрямовані на зміну антисуспільної спрямо-ваності суб'єктів, відносно яких здійснюється профілактика, та закріплення в них позитивної соці-альної орієнтації, аналізу піддавалися основні форми реалізації цього методу: індивідуальні та ко-лективні бесіди як з особами, відносно яких здійснюється профілактична діяльність, так і з їхнім оточенням; обговорення поведінки такої особи, установлення над нею індивідуального або колек-тивного контролю, залучення цієї особи до суспільно корисної діяльності тощо. Було встановлено, що їхня ефективність у багатьох випадках визначається вмінням особи, яка їх проводить (слідчого, оперативного співробітника міліції, дільничного інспектора міліції), застосовувати такі прийоми виховного впливу як роз'яснення, порівняння, заохочення, надання довіри та ін. Методи примусу аналізувалися на основі вивчення особливостей застосування різних за своєю юридичною приро-дою, змісту та направленості заходів впливу, що засновані на вимогах відповідних правових норм різних галузей права. Значну увагу було приділено аналізу таких основних профілактичних захо-дів примусу як притягнення до адміністративної відповідальності, затримання та доставляння (привід) у міліцію для реєстрації й офіційного застереження про неприпустимість антигромадської поведінки тощо.
Дисертант наголошує, що криміналістичні методи профілактики застосовуються не тільки правоохоронними, а й багатьма іншими органами держави, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Ці ж самі засоби використовує наука кримінологія. Однак, розробка засобів, методів і прийомів про-філактики, що засновані на досягненнях науки криміналістики, а також розробка рекомендацій із найбільш ефективного їхнього застосування відносяться, звичайно, до предмета криміналістики, а не кримінології. Автор підтримує точку зору Р.С. Бєлкіна, що така розробка та розгляд криміналі-стичної профілактики злочинів і пов'язаних із нею інших антигромадських проявів із точки зору соціальної цінності та ефективності є результатом розвитку криміналістичної науки в цілому. І хо-ча зміст криміналістичної профілактики злочинів будується з урахуванням вимог кримінально-процесуального закону, кримінологічної теорії попередження злочинності, криміналістика при цьому не посягає на предмет інших наук кримінального циклу, оскільки кожна з них має свій окремий предмет пізнання, свою специфіку, задачі й особливості їхнього вирішення.
У підрозділі 1.3. "Соціально-діяльнісна детермінація та інформаційно-гносеологічні основи криміналістичної профілактики" розгляд детермінантів криміналістичної профілактики автор по-дає на основі докладного аналізу складної й недостатньо дослідженої в правовій сфері теоретичної проблеми людської діяльності. Спираючись на вітчизняну концепцію діяльності О.М. Леонтьєва, вона розглядається ним як соціальна категорія, яка має перетворюючий характер, і пов'язується зі здатністю людини здійснювати цілеспрямовані зміни в оточуючому матеріальному середовищі. Діяльність під цим кутом зору постає як специфічно людська форма активного відношення до на-вколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну та перетворення. Тому вона визначає сутність будь-якого соціального суб'єкта: індивіда, групи або суспільства в цілому, і має велике практичне значення, про що свідчить факт її розробки не тільки філософією, а й іншими галузями знань – соціологією, соціальною психологією та ін. Звідси виводиться її методологічне значення під час правового аналізу людської протиправної (антисуспільної) діяльності.
Розглядаючи діалектичну єдність факторів, які детермінують діяльність людини, автор накре-слює складну соціальну підсистему, об'єктивною основою структурування якої є виділення суб'єк-тів діяльності. У цьому плані виділя-ються та піддаються предметному аналізу три взаємопов'яза-них рівня соціаль-ної дійсності: макросоціальний, груповий та індивідуальний, що мають характе-рний для кожного рівня набір факторів і особливостей механізмів їхньої детермінації. Це важливе методологічне положення відкриває перспективи більш глибокого правового дослідження конкре-тних соціальних структур.
Стикнувшись із проблемою зростання числа детермінантів під час аналізу на рівні детерміна-ції поведінки індивіда, автор обґрунтовує необхідність створення типології детермінуючих факто-рів, зосередивши увагу, відповідно до завдань дослідження, передусім, на проблемах зовнішньої й внутрішньої детермінації. Дослідженню піддавалися такі типологічні сфери детермінуючих фак-торів внутрішньої й зовнішньої детермінації: нормативна сфера; культурно-ціннісна сфера; пред-метно-ситуаційна сфера; операційна сфера. Дослідження проводилось в площині: предметній, фу-нкціональній та історичній. Це дозволило в рамках теоретичного аналізу виділити його три основ-ні елементи: суб'єкта, наділенного активністю, спрямованою на об'єкт діяльності; об'єкта та самого процесу діяльності. Далі було розкрито внутрішні співвідношення структурної моделі людської діяльності: діяльність – операція – дія або система.
Окремо автор спиняється на детермінантах особливого різновиду людської діяльності, що від-різняються від її соціально корисних видів, насамперед, своїм антисоціальним суспільно небезпе-чним спрямуванням, що посягає на об'єкти, які охороняє закон. Виводить, що форма організації цієї діяльності детермінована в силу наявності відповідних механізмів стримування у вигляді соці-альних норм, психологічних властивостей тощо, дещо за іншою схемою мотивації людської пове-дінки, у тому числі, з урахуванням впливу криміногенної ситуації. У цьому плані, специфіка анти-соціальної людської діяльності розглядається під кутом зору міжгалузевого (кримінально-правового, кримінологічного та криміналістичного) поняття способу вчинення злочину. Такій під-хід дозволив поширити на сферу правового аналізу ідеї, принципи та висновки теорії діяльності. Проведені аналіз, систематизація й узагальнення емпіричного матеріалу стосовно способів вчи-нення злочинів, а також їх типізація, дозволили пізнати причини відповідних (протиправних) явищ, створити про них уяву та використати його для більш глибокого пізнання конкретних форм існування цих явищ, тобто створити відповідну інформаційно-гносеологічну основу криміналісти-чної профілактики. Розглядаючи детермінованість учинків зловмисника факторами зовнішнього середовища та внутрішніми психофізіологічними властивостями його особистості, автор виділяє та класифікує конкретні обставини, що відносяться до категорії об'єктивних і суб'єктивних факто-рів.
Розділ 2. "Організаційно-тактичні засади профілактичної діяльності органів внутрішніх справ" складається із трьох підрозділів.
Підрозділ 2.1. "Сучасні рівні, форми та напрями організації профілактичної діяльності". Роз-глядаючи теорію профілактики злочинності як системну розробку наукових засад діяльності щодо її попередження на всіх напрямах і рівнях різними державними інституціями, автор наголошує на необхідності комплексної розробки заходів планомірного впливу на причини та умови вчинення злочинів. У такій системі кримінологія дає лише загальні рекомендації, визначаючи основні на-прями та заходи запобігання злочинів, а криміналістична теорія має розробляти конкретні запобі-жні засоби та прийоми впливу на конкретні види злочинів. Тому дисертант, застосовуючи систем-ний аналіз, досліджує та узагальнює сучасні рівні та форми організації профілактичної діяльності різних суб’єктів профілактичної діяльності, зокрема, у соціологічному плані – суспільство в ціло-му, колективи, групи, індивіди; у соціально-політичному плані – держава в цілому, державні орга-ни та громадські організації, громадяни. Докладно розглядається соціальний механізм впливу різ-номанітних суб'єктів профілактичної діяльності на відповідні об'єкти на різних рівнях виконання завдань щодо попередження злочину, а також специфіка заходів і засобів реалізації профілактич-них функцій кожною з ланок даного механізму. Дослідження профілактичної діяльності на різних рівнях має, на думку автора, важливе не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки кож-ному рівню притаманні свої завдання, суб'єкти й об'єкти діяльності й, відповідно, форми та засоби профілактичного впливу. Визначаючи рівень профілактичної діяльності відповідно до категорій загального, особливого та окремого, спираючись на відому концепцію утворення структурних рів-нів (О.О. Максимов), аналізу піддавалися рівні загальної профілактики злочинності, профілактики окремих видів (груп) злочинів і профілактики
конкретних злочинів. Це дозволило прослідкувати закономірності утворення структурних рівнів об'єкта й взаємозв'язків між ними; виділити єдині методологічні підходи до формування предмет-ної галузі дослідження в структурному й функціональному аспекті; позначити на цій основі зага-льний механізм взаємозв'язку рівнів організації; дослідити закономірності формування кожного нового структурного рівня та становлення об'єкта профілактики як органічної цілісності елемен-тів.
Стосовно діяльності органів внутрішніх справ із профілактики злочинів, дана структура пред-ставляється в наступному виді: перший рівень – система Міністерства внутрішніх справ у цілому; другий – її органи та підрозділи; і третій – слідчі й оперативні співробітники цих підрозділів. Фо-рми профілактичної діяльності розглядалися як конкретний процес, у ході якого здійснюється реа-лізація суб'єктом певних видів профілактичної діяльності. Дисертант переконаний, що профілак-тику, здійснювану підрозділами органів внутрішніх справ в рамках, регламентованих криміналь-но-процесуальним законодавством, слід вважати процесуальною за суттю та змістом формою дія-льності. Наголошується, що для спеціалізованих суб'єктів, які забезпечують правопорядок, профі-лактика є одним з обов'язкових статутних функціональних завдань. Ці суб'єкти забезпечують пра-вопорядок в суспільстві шляхом реалізації правових норм, а також профілактику злочинів шляхом застосування профілактичних заходів впливу. Так, наприклад, п. 2 ст. 10 Закону України "Про мі-ліцію" вказує на обов'язок міліції "виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини". У п. 6 цієї ж статті йдеться про профілактику: "виявляти криміногенні чинники, усувати їх, брати участь у правовому вихованні населення". Суб'єктами криміналістичної профілактики у відповідних видах і формах її застосування є: орган дізнання, слідчий, експерт, прокурор, суд (суддя). Звідси розрізняють наступні форми профілактичної діяльності: 1) слідча профілактика – здійснюється слід-чим у процесі розслідування злочинів; 2) оперативна профілактика – застосовується органом дізнан-ня та оперативно-розшуковими підрозділами в процесі виявлення та розкриття злочинів; 3) експерт-на профілактика – має місце при проведенні судових експертиз; 4) судова профілактика – прово-диться при розгляді кримінальних справ у суді.
Підрозділ 2.2. "Організація профілактичної діяльності органами внутрішніх справ". На пред-ставницькому практичному матеріалі досліджувалися питання організації профілактичної діяльно-сті органами внутрішніх справ. Наголошується, що проблема викриття фактів і подій, які характе-ризують злочинну діяльність конкретних осіб, реалізується на практиці шляхом створення систе-ми джерел і стабільних каналів надходження інформації, зокрема оперативної, її накопичення, си-стематизації і використання з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів. Тому отримання, збирання, систематизація й аналіз інформації, необхідної для прийняття управлінських і тактичних рішень, слід розглядати як інформаційне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю, взагалі, і з попередження злочинності, зокрема. Так, ст. 22 Закону України "Про інформацію” наголошує: "Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними, профілактику тощо".
Організаційні основи інформаційного забезпечення профілактичної діяльності представляють собою сукупність організаційно-управлінських засобів упорядкування цього процесу в напрямі стійкості, комплексності та визначеності. У них проглядаються загальні риси, що проявляються на всіх рівнях, та виокремлюється специфіка діяльності окремих суб'єктів профілактики злочинів. Суб'єктами зовнішніх управлінських рішень у міськрайорганах внутрішніх справ можуть бути будь-які посадові особи, починаючи з рядового міліціонера та закінчуючи начальником органу. Суб'єктами внутрішніх управлінських рішень є вже не будь-які посадові особи, а тільки керівники органу, його служб і підрозділів. Аналіз діяльності міськрайорганів дозволив виділити деякі зага-льні ознаки всіх управлінських рішень та запропонувати їхню розгалужену класифікацію за декі-лькома критеріями: суб'єктивно-об'єктивним відношенням; основними видами діяльності; змістом; формою; часом (тривалістю) дії тощо. Докладно аналізуються особливості прийняття суб’єктами внутрішніх управлінських рішень у сфері профілактики злочинів. У цьому зв’язку автором зроб-лено висновок про можливість і службову необхідність формування єдиного інформаційного про-стору профілактики злочинів в органах внутрішніх справ, що дозволить суттєво підвищити ефек-тивність функціонування всіх суб'єктів за рахунок підвищення рівня інформаційної підтримки їх-ньої діяльності на основі використання всієї накопиченої інформації та більш динамічної організа-ції інформаційної взаємодії під час вирішення комплексних проблем управління цією сферою.
Розглядаючи зміст профілактичної діяльності органів внутрішніх справ як систему, складови-ми якої є, з одного боку, виявлення та усунення криміногенних факторів, які причинно пов'язані зі злочином, а з іншого – виховний вплив на осіб, які залучені до цієї діяльності, дисертант докладно аналізує профілактичну діяльність основних підрозділів органів внутрішніх справ (служби дільни-чних інспекторів міліції, апаратів кримінального розшуку, підрозділів державної служби по боро-тьбі з економічною злочинністю, підрозділів міліції громадської безпеки, патрульно-постової слу-жби міліції, паспортних апаратів, підрозділів ДАІ, експертно-криміналістичної служби МВС Укра-їни тощо). Виявлені окремі негативні тенденції в організації профілактичної роботи цих підрозді-лів розглянуті як похідні від складних умов їхньої сучасної оперативно-службової діяльності. Зок-рема, профілактична діяльність у міськрайлінорганах планується формально та здійснюється часто без урахування оперативної обстановки на території, що обслуговується; не забезпечується необ-хідний профілактичний вплив на осіб, які схильні до зловживання спиртними напоями, осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, неповнолітніх, які схильні до вчинення правопорушень і злочинів (так, профілактична функція відділень кримінальної міліції в справах неповнолітніх за-мінена на суто оперативно-розшукову); профілактична робота в підрозділах ДАІ зводиться до примусово-виховних заходів, а переконання, як важлива складова профілактичної функції, зали-шається на останньому плані; під час проведення профілактичних заходів органами внутрішніх справ на місцях вчинення злочинів майже не залучаються експерти та спеціалісти; можливості здійснення профілактики засобами криміналістики використовуються рідко; взаємодія між служ-бами органів внутрішніх справ з питань профілактики злочинів організована не належним чином і вагомих результатів не дає. Надано конкретні рекомендації щодо поліпшення стану справ у цій сфері.
Підрозділ 2.3. "Профілактична діяльність слідчого органів внутрішніх справ". Розглядається ді-яльність слідчого органів внутрішніх справ із профілактики злочинів при розслідуванні криміналь-них справ, яка складається з: виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, і прийняття відповідних заходів по їхньому усуненю. Ця діяльність, яка здійснюється в кримінальному процесі паралельно з розслідуванням злочину, має процедурний характер, обумовлена тактичними мірку-ваннями й підпорядкована принципу ситуаційності. Заходи з виявленню причин та умов, що сприя-ли вчиненню злочину, проводяться слідчим у нерозривному зв’язку з розслідуванням самого злочи-ну, тому причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, на думку автора, необхідно віднести в законодавчому порядку до обставин, які належать доказуванню в кримінальній справі.
Основною формою реагування слідчого на виявлені ним причини й умови, що сприяли вчи-ненню злочину, є внесення подання про їхнє усунення. Ці подання вноситься до відповідного дер-жавного органу, організації, установи або посадовій особі. Чинним кримінально-процесуальним законодавством не встановлено в якій формі повинно бути складено подання. Дисертант вважає, що таке подання повинно складатись із трьох структурних частин: увідної, описово-мотивуючої та резолютивної. Подання щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, слід вноси-ти не по кожній кримінальній справі, а лише по тим, де слідчому вдалося виявити причини й умо-ви вчинення злочину тому, що активізацію профілактичної діяльності слідчого, автор убачає не за рахунок збільшення кількості подань, а шляхом поліпшення їхнього змісту. Контроль за виконан-ням подання про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, повинен здійснюватися його ініціатором – слідчим, а також прокуратурою та судом. Анонімне анкетування 196 слідчих і вивчення дисертантом матеріалів 200 розслідуваних кримінальних справ, проведене в 2001-2003 ро-ках у Запорізькій і Херсонській областях, показали, що такий ефективний інструментарій, як подан-ня слідчого про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, використовується праців-никами практичиних органів недостатньо, профілактична функція досудового слідства відійшла на другий план. Так, з 156 вивчених подань, підготовлених слідчими ОВС, у 20 % із них умови, що сприяли вчиненню злочинів, названі причинами останніх. У 11 % подань причини вчинення злочи-нів називалися умовами, які сприяли їх вчиненню, 15 % подань були направлені в установи й органі-зації, до компетенції яких не входило усунення причин і умов, визначених у цих поданнях тощо. Із-за існуючого навантаження на слідчого органів внутрішніх справ змістилися критерії оцінки роботи слідчих підрозділів виключно на кількісні показники. Спостерігається також ігнорування подань, винесених слідчим, з боку керівників рганізацій, підприємств, установ (так, в 2001 році в Херсонсь-кій області на внесені слідчими СУ УМВС України в Херсонській області 1810 подань не надійшло відповідей на 1491).
ВИСНОВКИ
У висновках дисертації в стислій формі викладено підсумкові результати та теоретичні уза-гальнення нового вирішення наукової проблеми – розробки теоретичних і практичних основ кри-міналістичної профілактики злочинів у сучасних умовах, визначення її місця та ролі в системі криміналістики, що мають певне теоретичне та прикладне значення. Зокрема, зазначається:
– відповідні аспекти попередження злочинів допустимо відносити до предмету криміналісти-ки, а питання про криміналістичну профілактику злочинів необхідно розглядати як органічну, складову частину методики розслідування злочинів, її окремий, заключний структурний елемент;
– предметом криміналістичної профілактики злочинів охоплюється соціально (практично) зна-чуща система наукових положень і розроблюваних на їхній основі організаційних, тактичних, нау-ково-технічних та окремометодичних засобів і прийомів роботи з інформацією (доказами), з метою виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів;
– в організації профілактичної діяльності органами внутрішніх справ виявлені певні негативні тенденції: профілактична діяльність на рівні міськрайлінорганів здійснюється без урахування опе-ративної обстановки на території, що обслуговується; не забезпечується необхідний профілактич-ний вплив на осіб, які схильні до зловживання спиртними напоями, а також осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, неповнолітніх, які схильні до вчинення правопорушень і злочинів (профі-лактична функція відділень кримінальної міліції в справах неповнолітніх замінена на суто опера-тивно-розшукову); профілактична робота в підрозділах ДАІ зводиться лише до певних примусо-вих заходів, ігноруючи методи переконання; під час проведення профілактичних заходів органами внутрішніх справ на місцях майже не залучаються експерти-криміналісти та спеціалісти; можли-вості здійснення профілактики засобами криміналістики використовуються дуже рідко; взаємодія між службами органів внутрішніх справ з питань профілактики злочинів не ефективна й вагомих результатів не дає. Зазначене спонукало до розробки практичних рекомендацій, спрямованих на подолання виявлених негативних проявів;
– у діяльності слідчого з виявлення причин і умов, що сприяють вчине-нню злочинів, тісно пе-реплітаються кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні складові, тому розро-блюваним криміналістичним засобам профілактики має бути притаманна відповідна комплекс-ність, рекомендації повинні спиратися не тільки на данні криміналістичної техніки, або тактики, але й на результати кримінологічних досліджень та здійснюватися відповідно до задач, порядку та форм, що встановлені кримінально-процесуальним законом;
– криміналістичні рекомендації методики розслідування окремих видів злочинів, виконуючи свою роль у попередженні злочинів, повинні узагальнювати типові причини й умови, що сприяють вчиненню злочину. Важливе значення для формування цих рекомендацій відіграють також узагаль-нені дані кримінології щодо структури та динаміки окремих видів злочинності;
– причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, необхідно віднести в законодавчому по-рядку до обставин, які належать доказуванню в кримінальній справі;
– важливою формою реагування слідчого на виявлені ним причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, є внесення подання до відповідного державного органу, організації, установи або посадовій особі про усунення цих причин і умов. Тому суттєве практичне значення має правильне визначення структури цього подання. На думку дисертанта воно повинно складатись із трьох структурних частин: вводної, описово-мотивуючої та резолютивної;
– пропонується, подання про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, вносити не по кожній кримінальній справі, а лише по тим, де слідчому вдалося їх виявити. Активізувати профілактичну діяльність слідчого слід не за рахунок збільшення кількості подань, а через поліп-шення їхнього змісту. Контроль за виконанням подання про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину повинен здійснюватись слідчим, прокуратурою та судом. При цьому слід ура-ховувати відміну правового положення цих осіб, а звідси й специфіку форм контролю, що викону-ється кожним із них;
– обґрунтовується необхідність внесення змін до кримінально-процесуального законодавства щодо профілактики злочинів, та формулюються відповідні пропозиції до ст.ст. 231 , 64 КПК України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Куриленко О.А. Деякі аспекти методології криміналістичної профілактики злочинів // Віс-ник ЗЮІ. – 2000. – № 4. – С. 166-173.
2. Куриленко О.А. Перспективні напрями організації профілактичної діяльності органами вну-трішніх справ // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 465-467.
3. Борідько О.А. Актуальні проблеми поняття “Подія злочину” в аспекті попередження зло-чинності засобами криміналістики (за способом вчинення злочину) // Науковий вісник Національ-ної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 1. – С. 58-65.
4. Борідько О.А. Соціальні засади криміналістичної профілактики // Бюлетень з обміну досві-дом роботи: Науково-практичне видання. – № 140. – К., 2002. – С. 66-68.
5. Борідько О.А. До визначення поняття профілактичної діяльності слідчого // Вісник Націона-льного університету внутрішніх справ. – 2003. – № 22. – С. 118-121.
АНОТАЦІЇ
Борідько О.А. Криміналістична профілактика як структурний елемент методики розслі-дування злочинів. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Національний університет внутрі-шніх справ. – Харків, 2005.
У дисертації проведено комплексне монографічне дослідження теоретичних і практичних про-блем криміналістичної профілактики злочинів у сучасних умовах. На основі аналізу соціально-діяльнісної детермінації та інформаційно-гносеологічних витоків соціальної профілактики антису-спільних явищ, обґрунтовані та уточнені окремі аспекти поняття, сутності та наукових основ учення про криміналістичну профілактику злочинів, уточнено її місце, предмет, зав-дання та ме-тоди. Визначена роль теоретичних положень криміналістичної профілактики злочинів як структу-рного елементу методики розслідування окремих видів злочинів. Розглянуті сучасні рівні, форми та напрямки профілактичної діяльності. На основі узагальнення практичного досвіду організації та здійснення профілактичної діяльності органами внутрішніх справ, і слідчими підрозділами, зокрема, висловлено авторське бачення шляхів удосконалення цієї діяльності та розроблені конкретні пропо-зиції щодо її вдосконалення. Обґрунтована необхідність внесення змін до кримінально-процесуального законодавства щодо профілактики злочинів і сформульовані відповідні пропозиції щодо уточнення змісту його окремих норм (зокрема, ст. ст. 23-1, 64 КПК України).
Ключові слова: профілактика, соціальна профілактика, криміналістична профілактика, профі-лактична діяльність органів внутрішніх справ, профілактична діяльність слідчого.

Боридько Е.А. Криминалистическая профилактика как структурный елемент методики расследования преступлений. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовний процесс и криминалистика; судебная експертиза. – Национальный универси-тет внутренних дел. – Харьков, 2005.
В диссертации проведено комплексное монографическое исследование теоретических и прак-тических проблем криминалистической профилактики преступлений в современных условиях. На основе анализа социально-деятельностной детерминации и информационно-гносеологических ис-токов социальной профилактики антиобщественных явлений, обоснованы и уточнены отдельные аспекты понятия, сущности и научных основ учения о криминалистической профилактике престу-плений, уточнено ее место, предмет, задачи и методы. В частности, уточнена социальная природа и комплексный характер социальной профилактики антиобщественных явлений. Опираясь на фундаментальные положения криминологической теории предупреждения преступности, опреде-лено содержание и принципиальное отличие таких понятий как "предупреждение", "профилакти-ка", "предотвращение", "пресечение". Подчеркнуто, что за каждым из этих терминов стоит разное содержание, а наиболее широкое значение имеет термин "предупреждение", который охватывает собой все другие направления противодействия преступности. Также указано, что для определе-ния предупредительной деятельности следователя целесообразно использовать термин "профи-лактика".
Поддерживается точка зрения большинства криминалистов о том, что предупреждение пре-ступлений относится к предмету криминалистики и является видом криминалистической деятель-ности. В работе сделан вывод, что криминалистическая профилактика, будучи частью социальной профилактики, является целостной системой криминалистических средств, приемов и методов профилактического характера.
Сформулировано авторское определение и уточнено содержание отдельных понятий, которые относятся к теории криминалистической профилактики преступлений, в частности, предмета кри-миналистической профилактики преступлений, которая рассматривается в трех аспектах – сфере практической деятельности правоохранительных органов (органов внутренних дел и следовате-лей), научного направления криминалистики (теории, учения), специфического объекта управлен-ческого воздействия. Развиты и содержательно усовершенствованы системы задач и методов тео-рии криминалистической профилактики преступлений, уточнены пути их реализации, в частности, дается авторское видение главной задачи криминалистической профилактики преступлений, кото-рое логически вытекает из основного назначения криминалистики и конкретизируется в разработке соответствующих научных рекомендаций по предупреждению преступлений. Получило дальнейшее развитие применение в профилактической деятельности отдельных методов познания, методов ор-ганизационного упорядочения, методов профилактического воздействия и т.п. Получила дальней-шее развитие структура теории криминалистической профилактики.
Определена роль теоретических положений криминалистической профилактики преступлений как структурного элемента методики расследования отдельных видов преступлений. Рассмотрены современные уровни, формы и направления профилактической деятельности. На основе обобщения практического опыта организации и осуществления профилактической деятельности органами внутренних дел и следственными подразделениями, в частности, предложены пути совершенство-вания этой деятельности и разработаны конкретные предложения по этому поводу. Обоснована не-обходимость внесения определенных изменений в уголовно-процессуальное законодательство отно-сительно профилактики преступлений и сформулированы соответствующие предложения относи-тельно уточнения содержания его отдельных норм (в частности, ст. ст. 23-1, 64 УПК Украины).
Ключевые слова: профилактика, социальная профилактика, криминалистическая профилак-тика, профилактическая деятельность органов внутренних дел, профилактическая деятельность следователя.
Boridko E.A. Criminalistics prophylaxis as structural element of method of investigation of crimes. – Manuscript.
Dissertation on competition of graduate degree of candidate of legal sciences on specialty 12.00.09 – criminal procedure and criminalistics; court expertise.- National University of Internal Affaires. – Kharkiv, 2005.
Complex monographic research of theoretical and practical problems of criminalistics prophylaxis of crimes in modern terms is conducted in dissertation. On the basis of analysis of socially – active determi-nation and informative - gnosiological sources of social prophylaxis of the anti-social phenomena, the separate aspects of definition, concept and scientific basis of studies about criminalistics prophylaxis of crimes are grounded and elaborated, its role, object, task and methods are specified. The role of theoreti-cal positions of criminalistics prophylaxis of crimes as structural element of method of investigation of separate types of crimes is certain. Modern levels, forms and directions of prophylactic activity, are con-sidered. On the basis of generalization of practical experience of organization and realization of prophy-lactic activity by the organs of internal affairs and investigative agencies, in particular, the author seeing of ways of improvement of this activity is outspoken and concrete propositions in relation to its im-provement are developed. The necessity of inserting of certain changes in criminal-procedure legislation in relation to the prophylaxis of crimes is grounded and the proper propositions to clarification of content of its separate norms are formulated ( in particular, articles 23-1, 64 of Code of Criminal Procedure of Ukraine).
Key words: prophylaxis, social prophylaxis, criminalistics prophylaxis, prophylactic activity of or-gans of internal affairs, prophylactic activity of investigator.