12.00.09 – Кримінальний процес і криміналістика;
судова експертиза

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2004
Дисертацією
є рукопис
Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України, МВС України.

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент Ієрусалимов Ігор Олександрович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри організації розслідування злочинів.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Клименко Ніна Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет МОН України, професор кафедри права;

кандидат юридичних наук, доцент Гора Ірина Віталіївна, Національна академія служби безпеки України, професор кафедри криміналістики.
Провідна
установа: Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального процесу, МОН України (м. Одеса).

Захист відбудеться ”___”____________ 2004 року о ”__” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 007.01 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, Солом’янська площа, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, Солом’янська площа, 1).

Автореферат розісланий ”___”__________2004 року

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Казміренко Л.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Боротьба зі злочинністю потребує постійного вдосконалення оперативно-розшукової, слідчої, експертної та судової діяльності шляхом розширення можливостей використання науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві, в тому числі, в процесі доказування на досудовому слідстві. Це викликано кількісними і якісними змінами самої злочинності, набуттям нею нових характеристик і форм прояву.
Однак, аналіз практичної діяльності правоохоронних органів свідчить про наявність певного розриву між реальними можливостями науково-технічного потенціалу та сучасним станом його фактичного використання. У здійсненні практичних заходів щодо усунення або значного скорочення цього розриву повинні сприяти правові та наукові дослідження. Насамперед, існує нагальна потреба у теоретичному обґрунтуванні необхідності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві як окремого виду діяльності, оскільки, саме наука криміналістика розробляє прийоми, способи та методи використання науково-технічних засобів, а також є каналом впровадження досягнень інших галузей науки та техніки в кримінальне судочинство.
Оскільки теорія доказування знаходиться на межі наук процесуального права та криміналістики, кожна з яких вивчає її зі своїх позицій, тому сучасні уявлення про теорію доказування повинні відображати її різні аспекти: процесуальні (мета, предмет, межі доказування, поняття доказів тощо), а також криміналістичні (особливості збирання, дослідження, оцінки та використання доказів).
Криміналістика, зокрема, вивчає закономірності виникнення, виявлення та фіксації інформації, яка має доказове значення в розслідуванні злочинів. У зв’язку з цим, одним із її завдань є розробка найбільш ефективних прийомів, методів, засобів і оптимальних процесуальних форм збирання, дослідження, оцінки та використання доказів. Йдеться про взаємозалежність та взаємообумовленість процесуальних і криміналістичних проблем доказування, у тому числі, в дослідженні інформаційних закономірностей та заснованих на їх пізнанні процесуальних і криміналістичних методів, засобів та способів доказування.
Таким чином, традиційні процесуальні питання теорії доказування (поняття доказування, стадії цього процесу, межі, суб’єкти тощо) потребують розгляду та вирішення з позицій криміналістичного забезпечення.
Названим питанням приділялась певна увага у працях вчених-юристів: Ю.П. Аленіна, Л.Ю. Ароцкера, В.Д. Басая, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.І. Вінберга, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.M. Грошевого, A.Я. Дубинського, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, О.Н. Колесніченка, В.П. Колмакова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Г.А. Матусовського, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, В.В. Тищенка, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила та ін. Разом з тим, у працях зазначених вчених об’єктивно не могли бути розкриті всі аспекти даної проблеми і тому вони потребують подальшого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації визначена проблематикою удосконалення діяльності ОВС, передбаченою п. 10 Наказу МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України”, обговорювалась і отримала схвалення на засіданнях кафедри розслідування злочинів факультету підготовки слідчих та криміналістів НАВСУ (протокол № 8 від 14 грудня 2000 р.), Вченої ради НАВСУ (протокол № 19 від 29 грудня 2000 р.), включена до “Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2000-2001 р.)” (Академія правових наук України, Харків, 2002 р.).
Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає у визначенні науково-обгрунтованих теоретичних положень і розробці рекомендацій щодо організації та вдосконалення криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві.
Виходячи з поставленої мети, в дисертації вирішуються наступні взаємопов’язані між собою завдання:
• виявлення та розмежування процесуальних і криміналістичних особливостей процесу доказування на досудовому слідстві;
• розкриття взаємозв’язку криміналістики і теорії доказування та обґрунтування необхідності криміналістичного забезпечення ефективного функціонування процесу доказування на досудовому слідстві;
• визначення поняття та змісту криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві;
• з’ясування мети і завдань криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві;
• визначення сучасного стану, рівня, природи і характеру причин, які впливають на ефективність криміналістичного забезпечення процесу доказування при розкритті і розслідуванні злочинів, та шляхів його удосконалення;
• розроблення рекомендацій щодо криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві, їх впровадження у діяльність правоохоронних органів та навчальний процес юридичних навчальних закладів;
• формування пропозицій оптимізації прийомів та методів процесу доказування.
Об’єктом дослідження виступають відносини, які охоплюють теоретичні засади та практику організації і здійснення криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві.
Предметом дослідження є особливості криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві як окремого виду діяльності, спрямованого на комплексне вирішення правових, організаційних та науково-методичних проблем розслідування злочинів.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціально-правових явищ і процесів, загальнонаукові та спеціальні методи.
Специфічність мети та завдань дослідження зумовили необхідність використання різноманітних методів: системно-структурного – при визначенні місця доказування в системі кримінального процесу; соціологічного – при анкетуванні 123 слідчих ГСУ МВС України, 96 слухачів та курсантів НАВСУ; статистичного – при вивченні та аналізі 283 кримінальних справ, анкетуванні слідчих з метою оцінки сучасного стану та визначення критеріїв ефективності функціонування криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві та ін.
Положення дисертації, висновки і рекомендації ґрунтуються на нормах Конституції України, кримінального, кримінально-процесуального законодавства України, інших законах та нормативних актах з питань діяльності правоохоронних органів.
При підготовці дисертації, формулюванні основних положень, висновків та пропозицій автором використовувався особистий досвід практичної діяльності на посаді слідчого ОВС та викладача кафедри кримінального процесу НАВСУ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що зміст дослідження складають результати комплексного міжгалузевого аналізу недостатньо розроблених та дискусійних питань стосовно криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві.
До числа основних нових наукових положень роботи слід віднести:
• авторське тлумачення особливостей процесу доказування на досудовому слідстві;
• подальший розвиток питань визначення місця та ролі криміналістики у теорії та практиці доказування, віднесення до спеціальних завдань криміналістики забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві;
• надання та обґрунтування авторського розуміння сутності та змісту криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві на відміну від наявних його визначень у криміналістичній літературі;
• пропозиції щодо характеристики і структури, термінологічного апарату та визначення перспектив удосконалення криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві;
• конкретизація визначення предмета криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві безпосередньо через його складові, а саме: криміналістичні знання, освіту і техніку;
• формулювання цілей та завдань діяльності відповідних суб’єктів криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві;
• визначення критеріїв ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві;
• рекомендації щодо оптимізації правової, організаційної та методичної бази криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві;
• пропозиції щодо удосконалення деяких норм чинного КПК з питань, що стосуються предмета дослідження та їх реалізація при підготовці проекту КПК.
Практичне значення одержаних результатів полягає у формулюванні автором пропозицій щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України, розвитку положень теорії криміналістики, які відображають зв’язок науки і практики, розробки конкретних заходів вдосконалення діяльності слідчих органів та функціонування системи професійної підготовки їх кадрів.
Узагальнені пропозиції внесені до проекту КПК та направлені до ВР України, прийняті і використовуються ГСУ МВС України. Результати дослідження знайшли відображення у підготовленій автором навчальній програмі з курсу “Доказування на досудовому слідстві”, методичних рекомендацій “Теоретичні та практичні шляхи удосконалення криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві”, а також у навчальному процесі різних за відомчою підпорядкованістю вузів, зокрема, НАВСУ, Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Національного університету “Києво-Могилянської академії”, про що свідчать відповідні акти.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням в процесі якого при висвітленні окремих питань щодо предмета криміналістичного забезпечення розслідування злочинів та його завдань використані наукові праці опубліковані у співавторстві, які супроводжуються обов’язковим на це посиланням.
Апробація результатів дисертації здійснена при обговоренні на засіданнях кафедри розслідування злочинів та міжкафедральному семінарі при рекомендації роботи до захисту в спеціалізованій вченій раді НАВСУ. Основні результати дисертації доповідалися на конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів у сучасних умовах” (травень 2001 р., м. Київ), на міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми криміналістики” (березень 2001 р., м. Донецьк), на науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (квітень 2002 р., м. Київ).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових статей, 5 з яких у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 тези доповідей у збірниках наукових праць за підсумками науково-практичних конференцій.
Структура роботи обумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Вона складається із вступу, двох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 205 сторінок, з яких 150 - основного тексту, 31- додатків. Список використаної літератури складається з 239 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; надаються відомості щодо практичного значення отриманих результатів; вказуються конкретні форми їх апробації й впровадження у навчальний процес, законодавчу і практичну діяльність.
Розділ І „Теоретичні та практичні проблеми процесу доказування на досудовому слідстві” складається з чотирьох підрозділів, присвячених аналізу предмета процесу доказування на досудовому слідстві, визначенню особливостей процесу доказування на досудових стадіях кримінального процесу, а також розкриттю криміналістичних аспектів процесу доказування на досудовому слідстві.
У підрозділі 1.1 „Предмет процесу доказування на досудовому слідстві” автор обґрунтовує необхідність введення нового поняття – криміналістичне забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві для подальшого логічного оформлення загальної наукової думки про його предмет. При цьому дисертант цей предмет виділяє з предметів процесу доказування на досудовому слідстві та криміналістичного забезпечення розслідування злочинів. Оскільки предметом дослідження будь-якого явища є виявлення його закономірностей і особливостей, автором розглядаються закономірності та особливості процесу доказування на досудовому слідстві. Проведений аналіз наукових джерел з цієї тематики показує, що сьогодні немає єдиного розуміння процесу доказування. Деякі автори під процесом доказування вважають розумову логічну діяльність (М.Є. Шумило, В.Я. Лукашенко), а інші – практичну діяльність по збиранню та дослідженню доказів (З.З. Зінатуллін, М.С. Строгович).
Дисертант підтримує позицію вчених, які, підкреслюючи складність процесу доказування, включають в його зміст як практичну діяльність по збиранню, дослідженню, використанню й оцінці доказів, так і розумовий процес, тобто логічне обґрунтування положень, що пропонуються тими чи іншими учасниками кримінального процесу (В.Т. Нор, В.П. Шибіко та ін.).
При системно-структурному аналізі процесу доказування дисертант визначає його об’єкт, предмет, суб’єкти, цілі і завдання, методи, засоби, взаємозв’язки та взаємовідносини цих елементів.
Здійснюючи узагальнення наведених в юридичній літературі класифікацій учасників кримінально-процесуальної діяльності, автор робить аналіз суттєвих ознак і підстав віднесення учасників кримінального судочинства до суб’єктів процесу доказування, зосереджуючи свою увагу на слідчому як його основному суб’єкті. При цьому визначаються проблеми нормативного, кадрового, наукового та інших видів забезпечення слідчої діяльності в процесі доказування на досудовому слідстві та надаються відповідні пропозиції по їх вирішенню.
Автор доходить до висновку, що предмет процесу доказування на досудовому слідстві є цілісним утворенням, що визначається процесуальним характером слідчої діяльності, тому встановлення елементів даної системи, внутрішнього зв’язку між ними, наявності відповідних закономірностей та особливостей диктує необхідність розгляду процесу доказування на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування.
У підрозділі 1.2 „Особливості процесу доказування у стадії порушення кримінальної справи” автор з урахуванням різних поглядів стосовно назви цієї першої стадії кримінального процесу, а саме існуючих пропозицій іменувати її стадією вирішення питання про порушення кримінальної справи (А.Я. Дубинський), стадією дізнання (В.М. Тертишник), стадією перевірки і вирішення заяв і повідомлень про злочин (В.Т. Маляренко) зазначає, що стадія порушення кримінальної справи найбільш повно відображає її структуру і зміст положень чинного КПК.
Основним призначенням стадії порушення кримінальної справи є встановлення наявності чи відсутності умов, необхідних для початку розслідування. Ця стадія покликана, з одного боку, забезпечити швидке реагування на кожне діяння, у якому вбачаються ознаки злочину, а, з іншого, не допускати порушення кримінальної справи за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст 6 КПК.
Окрім цих загальних завдань кримінального процесу, дана стадія має свої окремі завдання, при вирішенні яких виникають специфічні процесуальні правовідносини, що передбачають початок певної діяльності, яка охоплює наступні етапи: 1) прийняття, реєстрація та перевірка заяви або повідомлення про злочин; 2) винесення за результатами прийняття, реєстрації та перевірки відповідного рішення; 3) оскарження та перевірка законності і обгрунтованності процесуального рішення.
Основний зміст діяльності з перевірки заяв і повідомлень про злочин полягає у встановленні наявності або відсутності ознак злочину в досліджуваній події. В процесі цієї діяльності, яка носить пізнавальний характер, відповідно до ч. 4 ст. 97 КПК, за необхідності, можуть бути проведені відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів. Останній спосіб одержання інформації, по суті, є витребуванням предметів і документів, передбаченим ч. 1 ст. 66 КПК. Тому, на думку дисертанта, у цій нормі процесуального закону слід було б вказати про можливість надання предметів і документів, дослідження яких на стадії порушення кримінальної справи може сприяти прийняттю остаточного процесуального рішення. Причому правом надання предметів і документів потрібно наділити не лише заявника про злочин, а й інших громадян, представників підприємств, установ і організацій. Враховуючи виключне значення цієї дії, автор приєднується до точки зору А.Я. Дубинського щодо законодавчого дозволу проведення до порушення кримінальної справи такої слідчої дії, як огляд предметів і документів, наданих заявником та іншими особами чи витребуваних особою, яка здійснює перевірку даних про злочин у момент їх отримання. Результати такого огляду повинні бути занесені до протоколу надання предмета чи документа та його огляду.
Специфічним способом перевірки заяв (повідомлень) про злочини є одержання пояснень (ч. 4 ст. 97 КПК). Однак, порядок здійснення таких дій не врегульований ні діючим КПК, ні його новим проектом. Цю прогалину, на думку автора, необхідно усунути з урахуванням того, що одержання пояснень як спосіб збирання доказів повинен бути позбавлений елементів процесуальної форми, обов'язкової для допиту.
У спеціальній літературі висловлювалася думка про необхідність в окремих випадках дозволити проведення до порушення справи таких процесуальних дій, як накладання арешту на майно, обшук, виїмка. Проте проведення названих дій у першій стадії кримінального процесу не викликається необхідністю, тому що вони спрямовані не на встановлення наявності ознак злочину. Вони спрямовані на пошук речей і предметів з метою доведеності винуватості особи у вчиненні злочину чи наявності у неї майна, на яке, відповідно до санкції кримінально-правової норми, може бути накладено арешт. Крім того, проведення обшуку і виїмки пов'язане із застосуванням процесуального примусу, з втручанням в особисте життя громадян, з обмеженням їх прав і законних інтересів. Тому не можна погодитися з пропозицією про доповнення ч. 4 ст. 97 КПК положенням про те, що з метою вирішення питання про наявність або відсутність підстав для порушення кримінальної справи допускається провадження вказаних дій.
Таким чином, кримінально-процесуальна діяльність слідчого на стадії порушення кримінальної справи здійснюється у формі процесу доказування, особливостями якого є: наявність крім загальних – окремих завдань цієї стадії, специфічність предмету доказування, обмеженість переліку встановлення ознак злочину, які є підставою для порушення кримінальної справи, а також обмеженість засобів отримання доказів для встановлення цих ознак, які повинні враховуватися при вдосконаленні законодавчої діяльності і в практиці розслідування злочинів.
У підрозділі 1.3 „Особливості процесу доказування у стадії досудового розслідування” автор зазначає, що на відміну від стадії порушення кримінальної справи, в ній найбільш повно проявляються усі елементи кримінально-процесуального доказування, і слідчий вправі використовувати всі передбачені законом джерела (ч. 2 ст. 65 КПК) і способи (чч. 1,2 ст. 66 КПК) одержання фактичних даних, які дають можливість належним чином перевірити й оцінити всі одержані докази і прийняти правильне процесуальне рішення. Одним із таких рішень, які найбільш суттєво впливають на права та свободи громадян, є рішення слідчого про притягнення особи як обвинуваченого.
При цьому особливий інтерес, на думку дисертанта, становить питання про те, які обставини повинні бути встановлені та обґрунтовані для притягнення особи як обвинуваченого. Для того, щоб слідчий прийняв це рішення і процесуально оформив його у вигляді постанови про притягнення особи як обвинуваченого, необхідно встановити всі ознаки складу злочину. Що ж стосується інших обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, то вони можуть бути виявлені і після притягнення особи як обвинуваченого. Перша група обставин встановлюється в більшості випадків, коли особа визнана підозрюваною.
Розглядаючи процесуальне становище підозрюваного, автор виявляє спільні риси з процесуальним становищем обвинуваченого, що, однак, не дає підстави вести мову про повну рівність їх прав і обов'язків. Підозрюваний стає таким не тому, що він затриманий або до нього застосовано запобіжний захід, а тому що застосування до нього названих заходів процесуального примусу обумовлено тим, що він підозрюється у вчиненні злочину. В зв’язку з цим, дисертант пропонує внести зміни в КПК, де вказати, що підозрюваним визнається особа, щодо якої зібрані докази, які свідчать про її можливу причетність до злочину, але недостатні для пред'явлення їй обвинувачення. У процесуальне становище підозрюваного, особа має ставитися через відповідну постанову слідчого. За наявності передбачених законом підстав підозрюваний може бути затриманий або до нього може бути застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого. У разі відсутності підстав для обрання вказаного заходу у підозрюваного відбирається письмове зобов'язання про явку за викликами і необхідність повідомляти про зміну місця проживання.
Реалізація такої пропозиції дозволила б допитувати як підозрюваного особу, що обґрунтовано підозрюється у вчинені злочину, за відсутності підстав для її затримання або застосування до неї запобіжного заходу. Такий порядок притягнення особи як підозрюваного та її допиту надав би можливість посилити обґрунтованість вирішення питання про наступне притягнення такої особи як обвинуваченого (або про зняття з неї усіх підозр і повної реабілітації), оскільки слідчий міг би врахувати ті докази, які підозрюваний надасть на своє виправдання, і результати їх перевірки.
Після притягнення особи як обвинуваченого доказування у стадії досудового розслідування продовжується з метою з'ясування інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку, про зміст якого йдеться у ст. 223 КПК. Дисертант зазначає, що редакція даної норми потребує вдосконалення шляхом виділення в обвинувальному висновку трьох частин, як і в інших процесуальних рішеннях, оскільки в ньому слідчий дає остаточну оцінку доказам і обґрунтовує висновки, що випливають з неї.
Завершуючи розгляд особливостей процесу доказування на стадії досудового розслідування, автор приходить до висновку, що на ній використовується весь законодавчий та науковий арсенал засобів, методів та прийомів доказування. За своїм обсягом і змістом він значно ширший, ніж той, що застосовується на стадії порушення кримінальної справи. Це дає слідчому можливість отримання такої сукупності доказів, яка відповідає принципам допустимості, достовірності та достатності їх використання в процесі доказування і прийняття відповідних рішень, якими завершується розслідування кримінальної справи.
У підрозділі 1.4 „Криміналістичні аспекти процесу доказування на досудовому слідстві” звертається увага на те, що зміст процесу доказування, крім правової характеристики, розкривається через такі характеристики, як психологічна та криміналістична. Зосереджуючи увагу на криміналістичній характеристиці процесу доказування, автор визначає, що головна увага тут приділяється його криміналістично значимим ознакам. З цієї точки зору процес доказування можна охарактеризувати як цілеспрямований планомірний процес, який передбачає реконструкцію (відновлення) минулої події злочину за виявленими слідами і пізнання її слідчим. З цією метою проводяться слідчі й інші дії, спрямовані на виявлення інформації, що має значення для розслідування злочинів. У випадках, коли така інформація очевидна і зрозуміла, вона використовується для побудови інформаційної моделі розслідуваної події. Якщо така інформація для слідчого неочевидна або незрозуміла, слідчий для її виявлення та наукового пояснення використовує допомогу експертів-криміналістів та науковців. Криміналістика розробляє систему засобів, прийомів, методів збирання, дослідження, перевірки і використання доказів та є каналом впровадження науково-технічних досягнень в процес доказування для його удосконалення. Оскільки слідчий в зв’язку зі специфікою своєї професії і завдань, що ним вирішуються, виступає переважно як споживач і користувач цими досягненнями, тому прийняття та використання їх вимагає певного забезпечення.
Отже, розв’язання завдань процесу доказування криміналістичними прийомами, методами і засобами потребує наявності відповідної, відособленої, самостійно функціонуючої сфери криміналістичної діяльності, яка носить характер обслуговування або забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві і має бути досліджена як з точки зору окремого явища, так і з точки зору його впливу на практику розслідування злочинів.
Розділ ІІ „Особливості криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню предмета криміналістичного забезпечення розслідування злочинів, цілі і завданням криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві, а також визначенню критеріїв та шляхів підвищення його ефективності.
У підрозділі 2.1 „Предмет криміналістичного забезпечення розслідування злочинів” визначається поняття та розкривається зміст криміналістичного забезпечення.
При системно-структурному аналізі криміналістичного забезпечення розслідування злочинів розглядаються його наступні елементи: об’єкт, суб’єкт та зв’язок між ними.
Об’єктом криміналістичного забезпечення є діяльність, пов’язана з використанням науково-технічних засобів розслідування злочинів. Він складається з криміналістичних знань, освіти і техніки. Криміналістичні знання – це система інформації про рівень пізнання закономірностей, що складають зміст предмета криміналістики та надають практиці засоби, методи й рекомендації з розкриття і розслідування злочинів. Криміналістична освіта – це система навчання криміналістичним знанням з використання засобів, прийомів, методів та методик криміналістики у практичній діяльності та надбання тими, хто навчається, відповідних умінь і навичок. Криміналістична техніка – це система технічних засобів і методів їх застосування.
Суб’єктами криміналістичного забезпечення, на думку автора, будуть органи законодавчої влади, управління, а також науково-дослідні установи (науковці), навчальні заклади (науково-педагогічні працівники) та практики. При цьому, для організаційної завершеності ефективності системи криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві необхідно створення міжвідомчого органу, з відповідними організаційно-розпорядчими функціями.
Взаємозв’язки і взаємовідносини між вказаними компонентами розподіляються за основними напрямами: правового (законодавчого), наукового, інформаційного, та організаційно-управлінського забезпечення. Правове (законодавче) забезпечення повинно регулювати правовідносини у сфері використання науково-технічних досягнень в кримінально-процесуальній діяльності, у тому числі, в процесі доказування на досудовому слідстві. Це можуть бути як норми, які декларують право основного суб’єкту доказування – слідчого на забезпечення, в тому числі, криміналістичне, його діяльності; закони, які регулюють загальні положення вище зазначеної діяльності; нормативні акти, які регулюють механізм його здійснення. Канали наукового та інформаційного забезпечення формуються і охоплюють сферу розробки криміналістичних знань, які повинні відповідати потребам слідчої практики та ґрунтуватися на критеріях науковості, обґрунтованості, систематичності, доступності. Організаційно-управлінське забезпечення здійснюється в процесі реалізації вищезазначеним центром по координації розробки та втілення в правоохоронну практику наукових досягнень наступних функцій: вивчення потреб слідчої практики в необхідності криміналістичних рекомендацій; координування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт по створенню криміналістичних рекомендацій; ознайомлення з рекомендаціями, які пропонуються до впровадження і їх експертна оцінка; проведення експериментальних перевірок рекомендацій; організація впровадження криміналістичних рекомендацій в слідчу практику; здійснення обліку підготовлених до впровадження криміналістичних рекомендацій; збір і аналіз інформації про ефективність рекомендацій, що застосовуються в процесі доказування на досудовому слідстві.
На завершення підрозділу автор надає визначення криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві як самостійної, специфічної діяльності відповідних суб’єктів по створенню необхідних умов оптимізації процесу доказування на досудовому слідстві.
У підрозділі 2.2 „Ціль і завдання криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві” дисертант розглядає філософсько-правове розуміння цілі та завдань, розкриває ціль і завдання кримінально-процесуальної діяльності взагалі та процесу доказування зокрема. При цьому він зазначає, що специфічні завдання, цілі, а також методи і засоби їх вирішення дозволяють відрізнити один вид діяльності від іншого. Тому розгляд і визначення цілей та завдань криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві є необхідним для розуміння його сутності, проблем та надання відповідних пропозицій і рекомендацій його удосконалення.
Автор розкриває поняття цілі криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві як ефективної, раціональної, доцільної, результативної, практичної діяльності слідчого із встановлення істини у обставинах предмета доказування, яка має конкретні якісні та кількісні показники (високий рівень розкриття злочинів, мінімальна кількість кримінальних справ, повернених на додаткове розслідування, та виправдовувальних вироків) при дотриманні принципів кримінального судочинства.
Завдання криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві полягає у створенні всіх необхідних умов для отримання криміналістичних знань шляхом криміналістичної освіти та застосування їх за допомогою криміналістичної техніки у процесі швидкого та повного розкриття злочинів, викриття винних, недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинуватих.
У підрозділі 2.3 „Критерії та шляхи підвищення ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві” розкривається зміст ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві. Це, перш за все ефективність пізнавальної діяльності у процесі збирання, дослідження, перевірки та оцінки доказів шляхом використання найбільш ефективних криміналістичних засобів, прийомів та методів.
Основу ефективності криміналістичного забезпечення складають також змістовні та поглиблені криміналістичні знання, оптимальна криміналістична освіта та наявність сучасної криміналістичної техніки.
На думку автора, перелік зазначених в дослідженні критеріїв ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування не є вичерпним, але їх аналіз достатній для висновку, що ефективність криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві потребує визначення шляхів або напрямів його підвищення та відповідної їх реалізації на практиці, що буде сприяти досягненню цілі процесу доказування на досудовому слідстві, зокрема, та цілі кримінально-процесуальної діяльності по розслідуванню кримінальних справ, взагалі.

ВИСНОВКИ

Виходячи з поставленої мети, взаємопов’язаних між собою завдань, викладених в дисертації, сформульовані наступні теоретичні положення і розроблені відповідні рекомендації щодо вдосконалення криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві, а саме:
1. Процес доказування – це складна практична і розумова діяльність, яка має на меті досягнення істини у кримінальній справі, носить кримінально-процесуальний і криміналістичний характер та здійснюється слідчим шляхом встановлення предмету дослідження, тобто обставин, які мали місце в минулому.
2. Процес доказування – це, насамперед, пошук і збирання доказів, який здійснюється за допомогою криміналістичних прийомів, методів і засобів, тобто і практичний і розумовий аспекти діяльності суб’єктів доказування мають криміналістичний характер. Діяльність суб’єктів доказування неможлива без наявності відповідної відособленої, самостійно функціонуючої, специфічної діяльності, яка полягає у обслуговуванні або забезпеченні процесу доказування на досудовому слідстві з точки зору надання ефективності його функціонуванню.
3. Ця діяльність по створенню необхідних умов оптимізації процесу доказування на досудовому слідстві визначається як криміналістичне забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві. Зміст криміналістичного забезпечення складається з криміналістичних знань, криміналістичної освіти і криміналістичної техніки.
4. Ціль криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві – ефективна, раціональна, доцільна практична діяльність слідчого по встановленню істини в обставинах предмета доказування, яка має конкретні якісні та кількісні показники при дотриманні принципів кримінального судочинства.
Завдання криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві полягають у створенні необхідних умов для отримання криміналістичних знань шляхом криміналістичної освіти та застосування їх за допомогою впровадження криміналістичної техніки у процесі швидкого та повного розкриття злочинів, викриття винних, недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинуватих.
5. Аналіз сучасного стану слідчої практики показує недостатність рівня знань практичних працівників слідчих підрозділів, недоліки в їх криміналістичній підготовці, складності у використанні криміналістичної техніки. Це пояснює необхідність криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві та формулювання напрямків його здійснення і шляхів удосконалення.
6. З метою реалізації напрямків здійснення і підвищення ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві, пропонується оптимізація прийомів, методів та процесуальної форми доказування, надаються рекомендації поглиблення та посилення змістовності криміналістичних знань, оптимальності криміналістичної освіти, удосконалення сучасної криміналістичної техніки при дотриманні норм кримінально-процесуального законодавства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві: окремі проблеми // Право України. ? 2002. ? № 5. ? С. 51-54.
2. Закономірності та особливості процесу доказування на досудовому слідстві // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. ? 2002. ? № 2. ? С. 86-95.
3. Проблеми ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві // Підприємництво, господарство і право. ? 2003. ? № 2. ? С. 97-99.
4. Предмет криміналістичного забезпечення розслідування злочинів // Право України. ? 2002. ? № 6. ? С. 69-73 (у співав. з Ієрусалимовим І.О., частка автора ?80 % ).
5. Завдання криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві // Підприємництво, господарство і право. ? 2002. ? № 9. ? С. 98-100 (у співав. з Ієрусалимовим І.О., частка автора ? 75 % ).
6. Криміналістичне забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. ?Ч. ІІ. – К.: НАВСУ, 2002. – С. 64-65.
7. Цілі криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доп. міжнар. наук.-практ. конференції. ? К., 2001. ? Ч. 1. ? С. 158-161 (у співавторстві з Ієрусалимовим І.О., частка автора ? 70 % ).
8. Криміналістичні аспекти забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві // Актуальні проблеми криміналістики: Мат. наук.-практ. конф. студ., курс. і слух. – Донецьк, 2001. – С. 51-55 (у співавт. з Ієрусалимовим І.О., частка автора ? 75 % ).

АНОТАЦІЯ

Удовенко Ж.В. „Криміналістичне забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві”. – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2004.
Дисертація містить комплекс важливих питань теоретичного і практичного характеру щодо криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві. У роботі досліджуються сутність і особливості криміналістичного забезпечення яке повинно бути адекватним сучасним потребам слідчої практики. Наданий системно-структурний аналіз криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві, визначені його цілі та завдання. Запропоновані критерії та шляхи підвищення ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві.
Ключові слова: досудове слідство, процес доказування, криміналістичне забезпечення розслідування злочинів, криміналістичні знання, криміналістична освіта, криміналістична техніка, цілі та завдання криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві.

АННОТАЦИЯ

Удовенко Ж.В. „Криминалистическое обеспечение процесса доказывания на досудебном следствии”. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2004.
В диссертации комплексно исследуются важные в теоретическом и практическом отношении проблемы криминалистического обеспечения практики борьбы с преступностью в рамках процесса доказывания на досудебном следствии. Такая постановка проблемы, выбор путей и средств ее решения в криминалистике рассматривается как актуальная, отличающаяся новизной и практической значимостью.
Внимание автора сосредоточено на особенностях процесса доказывания на стадиях возбуждения уголовного дела и досудебного расследования, которые вытекают из задач и условий этих стадий процессуальной деятельности. С целью дальнейшего совершенствования действующего законодательства и практики его применения сформулированы предложения по внесению изменений норм Уголовно-процессуального кодекса Украины в отношении оптимизации приемов, методов и процессуальной формы доказывания на досудебном следствии.
Завершая рассмотрение особенностей процесса доказывания на досудебных стадиях уголовного процесса, автор делает вывод, что процесс доказывания – это не только процессуальная деятельность, но и деятельность, носящая криминалистический характер, которая состоит в разрешении задач процесса доказывания криминалистическими приемами, методами и средствами. В то же время решение этих задач невозможно без наличия соответствующей, самостоятельной функционирующей сферы криминалистической деятельности, которая, по сути, носит характер обслуживания или обеспечения процесса доказывания на досудебном следствии и должна быть исследована как с точки зрения отдельного явления, так и с точки зрения организации его влияния на практику расследования преступлений.
Диссертант, с учетом анализа понятий и самого процесса различных видов обеспечения деятельности, существующих в других науках, раскрывает понятие криминалистического обеспечения процесса доказывания на досудебном следствии. В полемике с другими учеными автор показывает его структуру, детализирует основные элементы, формулирует его определение, дает понятие цели и задач криминалистического обеспечения процесса доказывания на досудебном следствии, рассматривает критерии и пути повышения его эффективности.
Ключевые слова: досудебные стадии, процесс доказывания, криминалистическое обеспечение расследования преступлений, криминалистические знания, криминалистическое образование, криминалистическая техника.

SUMMARY

Udovenko Zh.V. “Criminalistic Provision of the Process of Proving During Pre-trial Investigation”. – Manuscript.
Thesis for awarding the degree of the Candidate of Law in Speciality 12.00.09 – сriminal рrocedure and сriminalistics; forensic еxpert еxamination. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kіеv, 2004.
The thesis investigates a complex of important issues of theoretical and practical nature with regard to criminalistic provision of the process of proving during pre-trial investigation. The work researches into the substance and specificity of criminalistic provision, which shall conform to the contemporary needs of investigative practices.
Systemic and structural analysis of criminalistic provision of the process of proving during pre-trial investigation has been made, its goals and objectives have been determined. Criteria for and ways of enhancing the efficiency of criminalistic provision of the process of proving during pre-trial investigation have been proposed.
Key words: pre-trial investigation, process of proving, criminalistic provision of crime investigation, criminalistic knowledge, criminalistic education, criminalistic technology, goals and objectives of criminalistic provision of the process of proving during pre-trial investigation.