Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Баулін Юрій Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права, член-кореспондент Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою;

кандидат юридичних наук, професор Бантишев Олександр Федорович, Академія Служби безпеки України, професор кафедри кримінального права і процесу.

Провідна установа:
Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться 11 березня 2005 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 5 лютого 2005 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави та громадянського суспільства в Україні, важливими залишаються питання практики застосування та вдосконалення положень нового Кримінального кодексу України 2001р.
Одним із інститутів українського кримінального права, що зазнав суттєвих змін у зв’язку із прийняттям КК 2001 року, є інститут незакінченого злочину. Питання про кримінальну відповідальність за незакінчений злочин, і, зокрема, за готування, завжди було актуальним у вітчизняній кримінально-правовій науці. Однак, у кримінально-правовій теорії протягом всієї історії її існування не було єдиної думки ні щодо визначення поняття “стадії злочину” і його співвідношення із поняттям “види незакінченого злочину”, ні щодо поняття готування до злочину та необхідності криміналізації різних його видів.
Розробці цієї теми присвятили свої роботи представники кримінально-правової науки дореволюційного періоду, в тому числі Л.С.Бєлогриц-Котляревський, О.Ф.Кістяківський, А.Н.Круглевський, П.Лякуб, С.П.Мокринський, Е.Я.Немировський, А.Н.Орлов, М.Д.Сергієвський, М.С.Таганцев тощо. В радянський період ця проблема привертала увагу О.А.Герцензона, А.А.Піонтковського, А.Н.Трайніна, M.А.Чельцова, М.Д.Шаргородського. Особливої актуальності набула тема кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність в 50-60 рр. минулого сторіччя, коли було захищено ряд кандидатських дисертацій: Н.В.Лясс “Стадії злочинної діяльності за радянським кримінальним правом” (1952), І.С.Тишкевичем “Поняття готування і замаху в радянському кримінальному праві” (1953), Н.Ф.Кузнєцовою “Відповідальність за готування та замах за радянським кримінальним правом” (1953). В 1955р. вийшла монографія проф. М.Д.Дурманова “Стадії вчинення злочину за радянським кримінальним правом”. Названі роботи викликали велику полеміку в науковій літературі, участь в якій брали В.М.Чхіквадзе, М.І.Ковальов, Т.В.Церетелі, В.Г.Макашвілі та інші. Після цього протягом майже трьох десятиліть проблема незакінченої злочинної діяльності в науці кримінального права майже не піднімалася, хоча і в цей час вийшли роботи К.А.Панько, В.Д.Іванова, Д.Є.Дядько, В.Ф.Караулова тощо. Справжній інтерес до розробки цієї проблеми виник лише після проголошення незалежності України в процесі підготовки нового Кримінального кодексу. Зокрема, дослідженню найбільш спірних проблем цієї теми присвятили свої роботи Ю.В.Александров, Ю.В.Гродецький, О.О.Дудоров, Б.С.Житнигор, В.А.Клименко, П.С.Матишевський, М.І.Мельник, А.О.Пінаєв, В.П.Тихий, П.Л.Фріс, М.І.Хавронюк, Н.В.Чернишова, С.Д.Шапченко, А.В.Шевчук тощо. З необхідністю дослідження цієї проблематики зіткнулася і наука кримінального права у Російській Федерації. Свої роботи їй присвятили, зокрема, Є.В.Благов, М.В.Гринь, А.П.Козлов, М.П. Рєдін, М.В.Феоктистов та інші.
Однак слід визнати, що попри досить детальну розробку даної проблеми в науковій літературі, цілий ряд актуальних питань цієї теми все-таки залишаються невирішеними. Перш за все, у названих роботах проблеми кримінальної відповідальності за готування до злочину розглядаються, у більшості випадків, як окреме питання стадій злочину. У зв’язку з цим їх самостійному дослідженню не було присвячено достатньо уваги. Можливо, саме тому досі дискусійним є питання про саме поняття готування до злочину, визнання його стадією злочину чи самостійним видом злочину, не вирішене питання про класифікацію видів готування, підстави та межі кримінальної відповідальності за нього, необхідний обсяг криміналізації таких дій, а також про покарання за готування до злочину.
Крім того, окремі питання кримінальної відповідальності за готування до злочину об’єктивно не могли бути піднятими у наявних дисертаційних та інших монографічних наукових дослідженнях, оскільки вони були здійснені до прийняття КК України 2001 року. Так, згідно ч.2 ст.13 КК України 2001 р., готування до злочину вперше визнається видом незакінченого злочину. Крім того, у ч.1 ст.14 КК розширено перелік поіменованих, тобто окремо названих, видів готування. Згідно ч.1 ст.14 КК “готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину”. Далі, ч. 2 ст.14 КК встановила нове для вітчизняного кримінального закону положення про те, що “готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності”. Нарешті, КК України вперше спеціально передбачив у ч.1 ст.68 КК Розділу ХІ Загальної частини спеціальні засади призначення покарання за незакінчений злочин, в тому числі і за готування до злочину, а саме: “При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця”. Вищезгадані положення нового КК України потребують дослідження, адже вони мають значення для з’ясування ключових проблем кримінальної відповідальності за готування до злочину і для застосування цих положень закону на практиці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 грудня 2001 р. (протокол №7).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття та видів готування до злочину, підстав та меж кримінальної відповідальності за вчинення таких дій, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.
Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:
1. Визначити поняття незакінченого злочину, з’ясувати і розмежувати між собою поняття незакінченого злочину та стадій злочину.
2. Визначити поняття готування до злочину як самостійного виду злочину.
3. Сформулювати критерії класифікації видів готування і охарактеризувати найбільш важливі його види.
4. Визначити підставу кримінальної відповідальності за готування до злочину.
5. Сформулювати межі кримінальної відповідальності та правила призначення покарання за вчинення таких дій.
6. Проаналізувати підстави криміналізації готування та сформулювати на цій підставі висновки щодо необхідності та достатності обсягу криміналізації цих діянь у КК.
Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за незакінчений злочин. Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за готування до злочину.
Нормативно-правову базу дослідження склали положення чинного та вже скасованого вітчизняного законодавства, законодавства окремих зарубіжних країн щодо відповідальності за попередню злочинну діяльність і готування до злочину зокрема, а також практика його застосування. Теоретичну базу дослідження склали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених минулого та сучасності в галузі кримінального права. Крім того, були використані роботи з психології, філософії, теорії права, конституційного права, інших галузевих юридичних наук.
Методи дослідження. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання досліджувалося поняття незакінченого злочину та поняття готування в єдності та мінливості їх змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу правових явищ, було розглянуто співвідношення готування до злочину із замахом та закінченим злочином, а також різних видів готування між собою; умови, приводи, підстави та необхідний обсяг криміналізації готування до злочину, склад готування до злочину; догматичного – проаналізовано зміст законодавчих положень про кримінальну відповідальність за готування до злочину; порівняльно-правового – порівняно ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного – досліджено окремі чинні положення про відповідальність за готування до злочину порівняно з подібними положеннями попереднього, вже не чинного законодавства України; соціологічного опитування (було опитано близько 150 осіб, які мають досвід роботи у правоохоронних органах не менше трьох років) – з’ясувано позицію практичних працівників відносно необхідності вдосконалення у КК України кримінальної відповідальності за готування до злочину.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Розвинуто положення про те, що готування до злочину розглядається в двох аспектах: 1)як стадія вчинення умисного злочину та як самостійний вид злочину.
2. Вперше обґрунтовано, що в структурі готування до злочину необхідно виділяти готування як самостійний вид злочину та злочин, передбачений Особливою частиною КК, до якого особа готувалася.
3. На відміну від висловлених в літературі позицій, доведено, що готування не може бути видом “незакінченого злочину”, оскільки при готуванні об’єктивно не розпочинається безпосереднє вчинення того злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого особа готувалася.
4. Розвинуто поняття готування до злочину як створення умов для вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, що припинене вимушено чи добровільно до початку вчинення цього злочину.
5. Вперше проаналізовано ознаки, які характеризують готування як самостійний вид злочину: його суспільну небезпечність, протиправність, винність та караність, вчинення його суб’єктом злочину.
6. У розвиток ідей, вже висловлених в науці кримінального права, визначено суспільну небезпечність готування до злочину та сформульовано її основні критерії: цінність об’єкта посягання, домінування можливості вчинення злочину, просторова та часова близькість підготовчих дій до безпосереднього вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, характер об’єктивно вчинюваних дій по створенню умов для вчинення злочину; доведено, що кримінально-правовий ступінь суспільної небезпечності властивий не всім видам готування.
7. Вперше запропоновано різні критерії класифікації видів готування, які мають кримінально-правове значення, а саме: об’єктивні ознаки, ступінь тяжкості готування та ступінь його суб’єктивної закінченості, причини припинення здійснення злочинного наміру, характер дії та спосіб закріплення у законі.
8. Наведено додаткові аргументи на користь поділу видів готування на загальні та спеціальні в залежності від закріплення кримінальної відповідальності за такі дії Загальною чи Особливою частиною КК.
9. Розвинуто положення про наявність у готуванні самостійної юридичної підстави кримінальної відповідальності - складу злочину, і вперше проаналізовано ознаки всіх елементів складу готування до злочину: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони, суб’єкта, які суттєво відрізняються від ознак складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого особа готувалася.
10. По-новому проаналізоване положення ч.2 ст.14 КК про те, що “готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності”; доведено, що ч.2 ст.14 КК є спеціальною нормою щодо ч.2 ст.11 КК (малозначність діяння).
11. Наведено додаткові аргументи з приводу визнання добровільної відмови підставою саме звільнення від кримінальної відповідальності, а не виключення такої відповідальності.
12. Вперше аргументовано необхідність встановлення у ст.16 КК України окремої санкції за готування до злочину у розмірі половини максимального строку або розміру покарання від покарання, яке може бути призначене за закінчений злочин, до якого особа готувалася.
13. Розвинуто положення щодо необхідності застосування при призначенні покарання за готування до злочину як загальних, так і спеціальних засад призначення покарання. При цьому для уникнення існуючої у чинному КК конкуренції між положенням ст.65 і ч.1 ст.68 щодо врахування “ступеню тяжкості злочину” і “ступеню тяжкості діяння”, запропоновано змінити редакцію ч.1 ст.68 КК.
14. У розвиток ідей, вже висловлених в науці, заперечується ототожнення ступеню тяжкості готування та ступеню тяжкості злочину, до якого таке готування здійснювалося. Відповідно, запропоновано доповнити ст.12 КК частиною шостою, яка б регламентувала правила встановлення ступеню тяжкості готування до злочину.
15. Вперше визначено поняття “злочинний намір”, що використовується законом при формулюванні правил призначення покарання за готування до злочину. На противагу висловленим у літературі позиціям, доводиться доцільність вживання у КК саме такого терміну.
16. По-новому аргументовано висновок щодо необхідності втілення у КК України 2001 р. принципу криміналізації лише найбільш суспільно-небезпечних видів готування. Обґрунтовуються рекомендації щодо зміни положень чинного КК, зокрема, про виключення кримінальної відповідальності за готування до злочинів середньої тяжкості.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
- у наукових дослідженнях: як інформаційний матеріал або як основа для подальшого вивчення;
- у правотворчості: при подальшому удосконаленні Кримінального кодексу України;
- у правозастосовчій діяльності: при вирішенні питань притягнення осіб до кримінальної відповідальності за готування до злочину, кваліфікації таких діянь та призначення покарання за вчинене;
- у навчальному процесі: на лекціях і практичних заняттях з курсу Загальної частини кримінального права України, який викладається студентам вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення даного дослідження викладені у семи наукових публікаціях авторки та доповідалися і обговорювалися на всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2002 р.) та науковій конференції молодих вчених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, 2002 р.), а також під час роботи міжнародного науково-практичного семінару “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (м. Харків, 2002 р.).
Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2004 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та поглядів використовуються при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2003-2004 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертанткою наукових роботах, з них чотири наукові статті опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які разом містять десять підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи – 218 сторінок, з них основного тексту - 196 сторінок. Кількість використаних джерел - 233.
Література та законодавство використані станом на 1 грудня 2004 року.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі міститься інформація, що наведена вище при загальній характеристиці роботи.
Розділ перший “Поняття та види готування до злочину” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Готування до злочину в історії вітчизняного кримінального законодавства” проаналізовано положення кримінального законодавства України, починаючи з найдавніших правових джерел Київської Русі і закінчуючи положеннями чинного КК України 2001 р.
Формулюється висновок, що готування до злочину протягом майже всієї історії вітчизняного кримінального законодавства визнавалося некараним. Лише після прийняття КК УРСР 1927 р. готування вперше було визнане караною стадією злочину нарівні із замахом. Однак у КК України 2001р. готування до злочину вже було частково декриміналізовано шляхом виключення кримінальної відповідальності за готування до злочинів невеликої тяжкості. Отже, у кримінальному законодавстві України поступово втілюється принцип криміналізації лише найбільш суспільно-небезпечних видів готування.
У підрозділі 1.2. “Поняття готування до злочину за КК України 2001 року” міститься, перш за все, аналіз різних понять, які використовуються в теорії кримінального права для визначення готування до злочину, зокрема, “стадії злочину”, “попередня злочинна діяльність”, “незакінчений злочин” тощо. Доведено, що законодавче визначення готування до злочину як виду незакінченого злочину є термінологічно неточним, оскільки при готуванні ще не розпочинається вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого особа готувалася. У зв’язку з цим використання терміну “незакінчений злочин” є вірним лише для замаху на злочин і видається недоцільним для сукупної характеристики готування і замаху.
Обґрунтовується, що готування слід розглядати у двох аспектах: 1)як стадію вчинення прямоумисного злочину та 2)як самостійний вид злочину. При цьому готування вважається стадією злочину тоді, коли особа вчинила після нього замах на злочин або закінчений злочин. В такому випадку воно поглинається наступною стадією злочину і таким чином не тягне за собою самостійної кримінально-правової оцінки. У випадку ж, коли реалізація злочинного наміру особи припинилася на стадії створення умов для вчинення злочину, готування являє собою самостійний вид злочину.
Далі охарактеризовано всі родові ознаки, що визначають готування як самостійний вид злочину: його суспільну небезпечність, кримінальну протиправність, винність, караність, вчинення суб’єктом злочину. При цьому основна увага приділяється характеристиці суспільної небезпечності готування. Для її визначення пропонується використовувати такі критерії, як цінність об’єкта посягання, домінування можливості вчинення злочину над можливістю його не вчинення та просторова і часова близькість підготовчих дій до безпосереднього вчинення задуманого особою злочину, а також характер об’єктивно вчинених дій по створенню умов для вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Зазначено, що не всі види готування характеризуються саме кримінально-правовим рівнем суспільної небезпечності.
У підрозділі 1.3. “Види готування до злочину” авторка види готування, що передбачені у ч.1 ст.14 КК, пропонує називати видами готування, які виділені за об’єктивними ознаками. При аналізі цих видів готування, зокрема, доведено, що виготовлення засобів чи знарядь для вчинення злочину слід відносити до такого виду готування, як їх підшукування, а не пристосування. Крім того, заперечуються висловлені у літературі пропозиції щодо розширення у ч.1 ст.14 КК переліку поіменованих, тобто окремо названих видів готування, оскільки ч.1 ст.14 КК поряд із таким переліком передбачає і загальне формулювання: “інше умисне створення умов для вчинення злочину”, яке охоплює собою всі інші, окремо не названі його види.
Пропонується виділяти інші види готування в залежності від різних критеріїв. Так, в залежності від ступеня тяжкості виділяються готування до прямоумисних злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких та до особливо тяжких прямоумисних злочинів.
Видами готування в залежності від ступеня їх суб’єктивної закінченості (ступеня реалізації злочинного наміру) є закінчене та незакінчене готування; в залежності від причин припинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, – вимушено припинене та добровільно припинене; в залежності від характеру дій – фізичне та інтелектуальне готування до злочину.
Далі обґрунтовується класифікація видів готування в залежності від місця закріплення їх у КК – на загальні, тобто передбачені ч.1 ст.14 Загальної частини КК, та спеціальні види, тобто передбачені Особливою частиною КК. До спеціальних видів готування, зокрема, пропонується відносити злочини з усіченим до стадії готування складом, наприклад, організацію банди (ст.257 КК), а також злочини, які за своєю об’єктивною стороною фактично становлять різні види готування, передбачені ч.1 ст.14 КК (це, наприклад, змова на захоплення державної влади (ч.1 ст.109 КК), яка становить собою змову на вчинення злочину, або незаконне виготовлення зброї (ст.263 КК), яке становить собою підшукування знарядь для вчинення злочину тощо). При цьому наведено перелік злочинів, передбачених Особливою частиною КК, які пропонується вважати спеціальними видами готування
Крім того, спеціальні види готування, що закріплені в Особливій частині КК, запропоновано поділяти на обов’язкові злочини готування, тобто ті, що завжди становлять собою готування до іншого злочину, наприклад, створення злочинної організації (ст.255 КК), та факультативні злочини готування - ті, що в залежності від фактичних обставин можуть бути як готуванням до іншого злочину, так і самостійним злочином, не пов’язаним із подальшою реалізацією злочинного наміру особи, наприклад, незаконне поводження зі зброєю (ст.263 КК).
У підрозділі 1.4. “Відмежування готування до злочину від замаху на злочин та від виявлення наміру на вчинення злочину”, перш за все, підкреслюється, що складність становить відмежування замаху та виявлення наміру лише від загальних видів готування.
Так, критерієм відмежування загального виду готування від замаху пропонується вважати початок виконання об’єктивної сторони задуманого особою злочину, який властивий лише замаху. При цьому такий початок визначається як вчинення суб’єктом першої дії, безпосередньо спрямованої на досягнення кінцевої мети задуманого особою прямоумисного злочину.
У зв’язку із закріпленням у ч.1 ст.14 КК певних видів готування, які можуть за об’єктивними ознаками співпадати із простим виявленням наміру (підшукування співучасників, змова тощо), в якості критерію розмежування готування до злочину та виявлення наміру пропонується вважати наявність обов’язкової мети готування: створити конкретні умови для вчинення “задуманого” злочину (наприклад, підшукати співучасника тощо), яка не властива виявленню наміру на вчинення злочину.
Розділ 2 “Підстава та межі кримінальної відповідальності за готування до злочину” починається підрозділом 2.1. “Підстава кримінальної відповідальності за готування до злочину”, у якому дисертантка приходить до висновку, що підстава кримінальної відповідальності має дві сторони: фактичну – вчинення особою суспільно небезпечного діяння, та юридичну – наявність в ньому ознак складу злочину, передбаченого КК. У зв’язку з цим детальному дослідженню піддаються елементи складу злочину готування як самостійного виду злочину.
Готування як самостійний вид злочину має свій власний об’єкт, який не є тотожним об’єкту “задуманого” злочину, як це зазвичай вважали в літературі. Готування до злочину – це завжди діяльність по створенню умов для вчинення злочину. Відповідно, такі дії завжди загрожують громадській безпеці. Громадська безпека - це стан захищеності суспільства, таких його цінностей, як життя та здоров’я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань (В.П.Тихий). Невчинення громадянами злочинів, безумовно, є важливою складовою такої “захищеності”. Отже, створення умов для вчинення злочину певним чином порушує такий стан в суспільстві, створює загрозу громадській безпеці. У зв’язку з цим робиться висновок, що об’єктом готування як самостійного виду злочину є громадська безпека.
Об’єктивна сторона загальних видів готування прямо не передбачена у статтях Особливої частини, однак об’єктивні ознаки таких діянь передбачені Загальною частиною КК. У випадку, коли на шляху реалізації наміру на вчинення певного закінченого злочину, передбаченого Особливою частиною, особа зустрічає певні перешкоди (об’єктивного чи суб’єктивного характеру) і її злочинна діяльність з таких причин припиняється, вона все одно вчиняє певні суспільно-небезпечні дії, які закон визнає злочином. Об’єктивна сторона такого злочину передбачена у ч.1 ст.14 КК. В свою чергу, об’єктивна сторона спеціальних видів готування передбачена Особливою частиною КК у диспозиціях відповідних статей.
Суб’єктивна сторона як загальних, так і спеціальних видів готування до злочину характеризується виною лише у формі прямого умислу та обов’язковою наявністю двох видів мети: безпосередньої – створити умови для вчинення злочину, та віддаленої – вчинити у майбутньому задуманий суб’єктом злочин. При цьому аналізується зміст поняття “злочинний намір” у порівнянні із поняттям “умисел”. Дисертантка обґрунтовує, що поняття “намір” характеризує готування як стадію злочину. Для характеристики ж готування до злочину як самостійного виду злочину необхідно використовувати поняття “умисел”.
Суб’єкт злочину готування зазвичай визначають в залежності від того, які вимоги встановлюються законом до суб’єкта закінченого злочину, що його особа мала намір вчинити. Однак, оскільки готування є самостійним видом злочину, його суб’єкт може відрізнятись від суб’єкта “задуманого” злочину. Так, якщо особа має намір вчинити злочин, суб’єкт якого є спеціальним, вона може бути співучасником готування до злочину із спеціальним суб’єктом.
У підрозділі 2.2. “Кваліфікація готування до злочину” зроблено висновок, що загальні види готування кваліфікуються за ч.1 ст.14 КК та за тими статтями Особливої частини, що передбачають відповідальність за злочини, до яких особа готувалася. Спеціальні види готування до злочину кваліфікуються як сукупність відповідного самостійного злочину за окремою статтею Особливої частини КК та готування до того злочину, який особа мала намір вчинити.
При цьому кваліфікація за сукупністю не потрібна, якщо особа мала намір вчинити менш тяжкий злочин, ніж вона фактично вчинила як готування (наприклад, створення злочинної організації для вчинення розбою слід кваліфікувати лише за ст.255 КК, без посилання на ч.1 ст.14 КК та ст.187 КК тощо).
Далі обґрунтовується, що як готування до злочину також слід кваліфікувати невдале підбурювання та невдале пособництво.
У підрозділі 2.3. “Виключення кримінальної відповідальності за готування до злочину” доводиться, що положення, яке передбачене у ч.2 ст.14 КК, є специфічною підставою виключення кримінальної відповідальності за готування до злочинів невеликої тяжкості. Системний аналіз КК свідчить, що це є спеціальна норма щодо передбаченої у ч.2 ст.11 КК загальної норми про малозначність діяння як підставу виключення кримінальної відповідальності.
На підставі аналізу суспільної небезпечності різних видів готування, співвідношення положень ч.2 ст.14 КК та ч.2 ст.11 КК, тенденцій розвитку вітчизняного законодавства та потреб української кримінальної політики, а також відсутності практики застосування ч.1 ст.14 КК, обґрунтовано декриміналізацію готування до злочинів середньої тяжкості. При цьому зауважено, що такі зміни не вплинуть на можливість застосування ч.2 ст.11 до готування до тяжких та особливо тяжких злочинів.
У підрозділі 2.4. “Звільнення особи від кримінальної відповідальності за готування до злочину у зв’язку з добровільною відмовою”, перш за все, наводяться аргументи щодо визнання добровільної відмови підставою саме звільнення від кримінальної відповідальності, а не її виключення. Формулювання “не підлягає кримінальній відповідальності” при добровільній відмові потрібно тлумачити як “звільняється від кримінальної відповідальності”, оскільки діяння, що було фактично вчинене до добровільної відмови, чинний КК у ч.2 ст.13 КК визнає самостійним видом злочину.
Сформульовано висновок, що передумовою цього виду звільнення особи від кримінальної відповідальності рівною мірою можуть бути як загальні, так і спеціальні види готування.
Піддано критиці положення ч.1 ст.17 КК про те, що добровільною відмовою визнається “припинення готування чи замаху”, оскільки воно звужує наявний у особи злочинний намір на подальше вчинення після готування певних дій, зокрема, закінченого злочину або замаху, та запропоновано інше формулювання цієї частини статті 17 КК.
У підрозділі 2.5. “Покарання за готування до злочину” аргументується, що, визнаючи готування самостійним видом злочину, доцільно було б встановити і окрему санкцію за його вчинення, і, в першу чергу, за вчинення загальних видів готування. При цьому доведено необхідність карати загальні види готування в розмірі, не більшому, ніж половина максимального строку або розміру покарання за вчинення закінченого злочину, до якого особа готувалася. В якості нижньої межі призначення покарання за готування до злочину слід враховувати мінімальний строк чи розмір даного виду покарання.
Далі зазначається, що при призначенні покарання за готування до злочину повинні застосовуватись як ст. 65 КК, так і ч.1 ст.68 КК. Однак, вони містять тотожні положення про обов’язок суду врахувати “ступінь тяжкості вчиненого особою діяння”. На цій підставі пропонується змінити формулювання ч.1 ст.68 КК.
Водночас зазначається, що за чинним КК ступінь тяжкості готування до злочину визнається тотожним ступеню тяжкості відповідного закінченого злочину, до якого особа готувалася. Це видається нелогічним, оскільки готування фактично є менш суспільно-небезпечним злочином порівняно із злочином, до якого особа готується. На цій підставі пропонується закріпити у КК правило, що ступінь тяжкості готування завжди є нижчим, ніж ступінь тяжкості злочину, до якого особа готувалася.
При аналізі правил призначення покарання за вчинення готування до злочину доводиться, зокрема, що не всі із обставин, які пом’якшують покарання, можуть бути застосовані при призначенні покарання за готування до злочину. Так, готування до злочину, вчинене під впливом сильного душевного хвилювання, неможливе. Ця обставина за своїм змістом передбачає негайну діяльність особи, яка не залишає часу на підготовку та створення умов для вчинення злочину. Деякі із обставин, що обтяжують покарання, також несумісні із готуванням до злочину, якщо оцінювати його як самостійний злочин. Так, готування як створення умов для вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, не може завдати тяжких наслідків. З цієї ж причини не можна говорити і про вчинення підготовчих дій з особливою жорстокістю.
Завершується другий розділ підрозділом 2.6. “Проблеми вдосконалення КК України щодо кримінальної відповідальності за готування до злочину”, в якому дисертантка узагальнює положення щодо поняття, обсягу криміналізації та покарання за готування до злочину в кримінальному законодавстві зарубіжних держав порівняно з положеннями вітчизняного КК. При цьому формулюється висновок, що у більшості зарубіжних держав готування до злочину або за загальним правилом визнається некараним і при цьому за своїм змістом фактично охоплюється іншими інститутами кримінального права: замахом, змовою, підбурюванням, є самостійним злочином тощо, або воно визнається караним лише до окремих категорій злочинів, зокрема тяжких чи особливо тяжких.
Таким чином, домінуючим у сучасному зарубіжному кримінальному законодавстві є принцип встановлення кримінальної відповідальності лише за ті види готування, яким притаманний кримінально-правовий ступінь суспільної небезпечності. При цьому обґрунтовується, що у КК України такий ступінь суспільної небезпечності характеризує, в першу чергу, спеціальні види готування. У розвиток цієї ідеї зазначається, що кількість таких видів готування у вітчизняному КК постійно збільшується, в той час як кількість загальних видів готування зменшується шляхом, наприклад, декриміналізації готування до злочинів невеликої тяжкості. У зв’язку з цим запропонована в дисертації декриміналізація готування до злочинів середньої тяжкості вважається лише черговим поступальним кроком до подальшої повної декриміналізації загальних видів готування до злочину.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання - формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття та видів готування до злочину, а також підстав кримінальної відповідальності за вчинення таких дій, які мають теоретичне та прикладне значення:
1. Готування визнається самостійним видом злочину, але лише у випадку, коли злочинну діяльність особи вимушено або добровільно було припинено ще до початку вчинення того злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого вона готувалася. Відповідно, готування до злочину характеризується всіма родовими ознаками, властивими будь-якому злочину: суспільною небезпечністю діяння, його кримінальною протиправністю, винністю, караністю та вчиненням таких діянь суб’єктом злочину.
2.Поняття готування до злочину, яке міститься у ч.1 ст.14 КК, сформульоване шляхом перелічення певних найбільш типових видів підготовчих дій. Перелік поіменованих, тобто окремо названих у ч.1 ст.14 КК видів готування, не є вичерпним, оскільки такий вид готування, як “інше умисне створення умов для вчинення злочину” охоплює собою і всі інші, не враховані законодавцем види готування.
Обґрунтовується необхідність шести класифікацій видів готування, що базуються на різних критеріях. Особливе значення має класифікація готування на загальні та спеціальні види в залежності від передбаченості кримінальної відповідальності за такі дії Загальною чи Особливою частиною КК.
3. Оскільки готування до злочину є самостійним видом злочину, воно містить окремий, самостійний склад злочину, який відрізняється від складу того злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого особа готувалася. Відповідно, в дисертації проаналізовано об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону та суб’єкта готування, вказано на їх відмінності від відповідних елементів складу злочину, до якого особа готувалася.
4. Положення ч.2 ст.14 КК встановлює вид виключення кримінальної відповідальності особи і співвідноситься із положенням ч.2 ст.11 КК (малозначність діяння) як спеціальний і загальний вид виключення кримінальної відповідальності.
5. Встановлено, що добровільна відмова від доведення злочину до кінця є підставою саме звільнення від кримінальної відповідальності, а не виключення такої відповідальності. При цьому ч.2 ст.17 КК пропонується викласти у такій редакції: “Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка при вчиненні готування до злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, добровільно відмовилася від вчинення цього злочину, або при вчиненні замаху на такий злочин - від доведення його до кінця. Особа підлягає кримінальній відповідальності лише у випадку, якщо вчинене нею до добровільної відмови діяння містить склад іншого злочину, передбаченого особливою частиною цього Кодексу”.
6. Доведено, що визнання готування самостійним видом злочину із відповідним складом логічно потребує і встановлення окремої, більш м’якої санкції за цей вид злочину. Це уявляється можливим зробити шляхом відповідного доповнення ст.16 КК частиною другою такого змісту: “Готування до злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, карається в розмірі, не більшому від половини максимального строку або розміру покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за закінчений злочин”.
Зазначені положення дозволили зробити висновок, що ступінь тяжкості готування та ступінь тяжкості злочину, до якого таке готування здійснюється, не є тотожними. На цій підставі пропонується ст.12 КК доповнити частиною шостою, у якій закріпити таке: “Ступінь тяжкості готування до злочину визначається, виходячи із строку або розміру найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка встановлює відповідальність за злочин, до якого особа готувалася, з урахуванням положень ч.2 ст.16 цього Кодексу”.
7. Запропоновано змінити редакцію ч.1 ст.68 КК і викласти її таким чином: “При призначенні покарання за готування до злочину чи замах на злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості злочину, до якого особа готувалася або на який вона вчинила замах, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, з яких цей злочин, передбачений Особливою частиною цього Кодексу, не було вчинено або не було доведено до кінця”.
8. Враховуючи невеликий ступінь суспільної небезпечності готування до злочинів середньої тяжкості та тенденції розвитку кримінальної політики держави, обґрунтовано рекомендації щодо виключення кримінальної відповідальності за вчинення таких діянь. З огляду на це, пропонується ч.2 ст.14 КК викласти так: “Виключається кримінальна відповідальність особи за готування до злочинів невеликої та середньої тяжкості”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Маслак Н.В. Приготовление к преступлению в истории науки уголовного права и в уголовном законе // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 59. – С. 104-109.
2. Маслак Н.В. Види готування до злочину // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. - №3. – С.142-148.
3. Маслак Н.В. Чи потребують змін положення КК щодо відповідальності за готування до злочину? (за матеріалами опитування експертів-практичних працівників) // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №10. – С.119-121.
4. Маслак Н.В. Нове в кримінальному законодавстві України щодо відповідальності за готування до злочину // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2003. - №1 (10). – С.57-60.
5. Маслак Н.В. Щодо можливості готування до злочинів проти громадської безпеки // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук. - практ. семінару (Харків, 1-2 жовтня 2002р.) / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С.85-88.
6. Маслак Н.В. Питання кримінальної відповідальності за незакінченчений злочин в історії кримінально-правової науки // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 25-26 грудня 2002р.) / За ред. М.І.Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – С.135-137.
7. Маслак Н.В. Уголовная ответственность за злоупотребление властью или служебным положением в системе мер борьбы с коррупцией // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск восьмий / За ред.В.В.Сташиса, В.Я.Тація, В.І.Борисова та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – С.218-243.

АНОТАЦІЇ

Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2005.
Дисертація присвячена проблемам кримінальної відповідальності за готування до злочину. Розглядаються загальні питання стадій злочину, поняття та види готування як самостійного виду злочину, досліджуються підстава та межі кримінальної відповідальності за вчинення таких діянь. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України та практики його застосування.
Ключові слова: стадії злочину, незакінчений злочин, готування до злочину, види готування до злочину, склад готування до злочину, покарання за готування до злочину.

Маслак Н.В. Уголовная ответственность за приготовление к преступлению. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2005.
Диссертация посвящена проблемам уголовной ответственности за приготовление к преступлению. В работе формулируются выводы о приготовлении к преступлению как о самостоятельном виде преступления. Анализируются различные классификации видов приготовления к преступлению, при этом особое внимание уделено обоснованию выделения в Особенной части УК специальных видов приготовления – приготовлений, ответственность за которые предусмотрена как за самостоятельные оконченные преступления (Раздел 1).
Исследуется основание уголовной ответственности за приготовление как за самостоятельный вид преступления – состав приготовления к преступлению и его отдельные элементы: объект, объективная сторона, субъективная сторона, субъект. Сформулированы выводы относительно правил квалификации различных видов приготовления к преступлению.
Осуществляется анализ положений, предусмотренных ч.2 ст.11 (малозначительность деяния) и ч.2 ст.14 (приготовление к преступлениям небольшой тяжести не влечет уголовной ответственности) как оснований исключения уголовной ответственности за приготовление к преступлению. Исследован вопрос о добровольном отказе как основании освобождения лиц от уголовной ответственности за совершение таких деяний.
В работе сформулированы выводы о необходимости отдельной санкции за приготовление как за самостоятельный вид преступления. Также проанализированы правила назначения наказания за совершение таких деяний. Кроме того, исследован вопрос о необходимости декриминализации тех видов приготовления, которые не достигают уголовно-правовой степени общественной опасности (Раздел 2).
По итогам диссертационного исследования сформулированы выводы и предложения, касающиеся усовершенствования как уголовного законодательства Украины относительно уголовной ответственности за приготовление к преступлению, так и практики его применения.
Ключевые слова: стадии преступления, неоконченное преступление, приготовление к преступлению, виды приготовления к преступлению, состав приготовления к преступлению, наказание за приготовление к преступлению.

Nataliya V. Maslak. Criminal liability for preparation of crime. – Manuscript.
Thesis for PhD in law degree in the field 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Penitentiary Law. – Yaroslav Mudry National Law Academy of Ukraine. – Kharkiv, 2005.
The dissertation is devoted to the questions of the criminal liability for preparation of crime. The author studies this group of crimes as an independent type of crimes with their specific objective and subjective characteristics. The offers on improvement of the appropriate rules of Criminal Code of Ukraine and practice of their application are formulated.
Keywords: stages of crime, unfinished crime, preparation of crime, types of preparation of crime, corpus delicti of preparation of crime, punishment for preparation of crime.