12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ-2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Яценко Станіслав Сергійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Навроцький Вячеслав Олександрович, Львівський державний університет внутрішніх справ, декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент Матвійчук Валерій Костянтинович, Вищий навчальний заклад “Національна академія управління”, завідуючий кафедрою цивільного, господарського та кримінального права.

Захист відбудеться “15” ____10_____ 2007 року о “13.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, в ауд.253).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “13” серпня 2007 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Одним з найгостріших завдань, що стоять нині перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті, зумовлена інтенсивним забрудненням і погіршенням якості навколишнього природного середовища (далі – НПС), що спричинене, в тому числі умисним його ушкодженням. Найбільш небезпечним проявом такого ушкодження є екоцид, що дає підстави світовій спільноті розглядати його як злочин проти безпеки людства.
Згідно зі ст.16 Конституції України обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги в Україні. Одним з правових засобів забезпечення виконання цього обов’язку держави є ст.441 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. (далі – КК України) „Екоцид”, що також кореспондує з такими його завданнями, як правове забезпечення охорони довкілля, забезпечення миру і безпеки людства (ч.1 ст.1 КК України). Певною мірою ст.441 КК України можна розглядати і як правовий засіб забезпечення виконання завдань, що випливають з Закону України „Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 р., де серед загроз національній безпеці названа „злочинна діяльність проти миру і безпеки людства” (ст.7), одним з проявів якої є екоцид. Важливим напрямом, що сприяє реалізації вказаних завдань, є системне наукове дослідження особливостей кримінальної відповідальності за екоцид за КК України, поєднане з аналізом відповідних міжнародно-правових положень, а також положень про екоцид в кримінальному законодавстві зарубіжних держав.
Теоретичним підґрунтям дослідження міжнародно-правового розуміння екоциду і його порівняльно-правового аналізу були праці вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема В.А. Василенка, Л.Г. Гусейнова, Р. Давида, К. Жоффре-Спінозі, О.Г. Кібальніка, І.І. Карпеця, М.І. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, П. Лейленда, І.І. Лукашука, М.М. Марченка, А.В. Наумова, В.П. Панова, А.І. Полторака, Ю.А. Решетова, Л.І. Савінського, А.Х. Саідова, І.Г. Соломоненка, Л.В. Сперанської, З. Стояновича, О.М. Трікоз та ін.
У процесі наукового дослідження екоциду за кримінальним правом України були використані праці вітчизняних науковців О.О. Бахуринської, В.К. Гіжевського, А.В. Загики, В.М. Киричка, М.Й. Коржанського, В.О. Кузнєцова, І.Г. Поплавського, М.І. Хавронюка, М.П. Стрельбицького, А.В. Савченка, О.Ф. Штанька, С.С. Яценка.
У кандидатській дисертації Л.Г. Гусейнова „Відповідальність держав за міжнародні екологічні правопорушення” екоцид розглядається виключно як різновид міжнародного екологічного правопорушення та підстава для міжнародної відповідальності держав. У дослідженнях екоциду на рівні науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу України висловлюються різні, часто протилежні підходи до розуміння природи і змісту ознак цього злочину. Комплексні монографічні наукові дослідження, присвячені саме екоциду, на даний час в Україні відсутні.
Оскільки поява ст.441 в КК України є результатом гармонізації його положень з нормами міжнародного кримінального права, доцільним є дослідження того, наскільки зміст положень КК України, що стосуються цього злочину, узгоджується з вимогами відповідних міжнародних норм. Вдосконаленню положень національного кримінального закону України про екоцид сприятиме і проведення порівняльно-правового дослідження в частині особливостей відповідальності за цей злочин згідно з кримінальним правом окремих зарубіжних держав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005 - 2010 роки: “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти” (затверджена на засіданні кафедри 17.03.2005 р., протокол №12) та є складовою бюджетної теми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06БФ042-01; номер державної реєстрації 0106U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є всебічне дослідження особливостей кримінальної відповідальності за екоцид за міжнародним кримінальним правом, кримінальним правом України та кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав і формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення відповідних положень КК України.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувалися такі завдання:
1) систематизувати окремі положення нормативних актів міжнародного характеру, що стосуються питань кримінальної відповідальності за екоцид та узагальнити відповідні положення науки міжнародного кримінального права;
2) проаналізувати нормативні положення КК України щодо відповідальності за екоцид та всебічно дослідити відповідні положення науки кримінального права України;
3) визначити співвідношення екоциду з іншими злочинами;
4) з’ясувати узгодженість змісту ознак екоциду за міжнародним кримінальним правом та кримінальним правом України;
5) дослідити особливості кримінальної відповідальності за екоцид за законодавством деяких зарубіжних держав та провести відповідне порівняльно-правове дослідження з КК України;
6) сформулювати на підставі проведеного дослідження конкретні пропозиції щодо вдосконалення окремих положень КК України, які пов’язані з кримінальною відповідальністю за екоцид.
Об’єктом дослідження є екоцид як окремий вид міжнародного злочину і різновид злочину проти безпеки людства, що передбачений КК України.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за екоцид згідно з кримінальним правом України, з урахуванням відповідного міжнародно-правового підходу та аналізом підходів, що містить законодавство деяких зарубіжних держав.
Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету і завдання з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Зокрема, були використані наступні методи: історично-правовий (розглянуто розвиток доктринального та нормативного підходів до визначення змісту екоциду в міжнародному кримінальному праві); системно-структурний (визначене місце складу екоциду в системі складів злочинів, передбачених розділом XX Особливої частини КК України); діалектичний (при дослідженні взаємозв’язку окремих ознак складу злочину екоциду, зокрема причинового зв’язку між елементами об’єктивної сторони цього складу злочину); догматичний (здійснено тлумачення окремих термінів, понять, термінологічних і понятійних зворотів); функціональний (проведено аналіз змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 441 КК України, перш за все так званих бланкетних, та визначена їх роль у відмежуванні екоциду від інших злочинів); порівняльно-правовий (встановлено зміст загальних та специфічних ознак екоциду за міжнародним, національним та зарубіжним кримінальним законодавством).
Усі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних зі специфікою складу екоциду, передбаченого ст.441 КК України, та запропонувати шляхи їх розв’язання.
Теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі загальної теорії права, порівняльного правознавства, міжнародного кримінального права, конституційного, кримінального та екологічного права України.
Нормативною базою дослідження є міжнародні нормативні акти, що стосуються екоциду, законодавство України та 47 зарубіжних держав, що визначає кримінальну відповідальність за екоцид.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали №8/2003 2003 року Управління Служби безпеки України в Рівненській області про відмову в порушенні кримінальної справи, які розглядались за заявою координатора Громадського комітету національної безпеки України про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст.441 КК України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в науці кримінального права України монографічним дослідженням кримінальної відповідальності за екоцид за кримінальним правом України, з урахуванням відповідних положень міжнародного кримінального права та кримінального права деяких зарубіжних держав.
Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:
вперше:
- з’ясовано, що в міжнародному кримінальному праві відсутні цілісні характеристики, які визначають певний тип діяння як окремий вид злочину з назвою “екоцид”, зроблено висновок про те, що нормативний зміст такого типу діяння виводиться шляхом системного поєднання окремих положень міжнародного кримінального права, передбачених різними міжнародними нормативними актами. На думку дисертанта, таке системне поєднання дозволяє визначити екоцид, як передбачені окремими міжнародними нормативними актами діяння, які полягають в умисному спричиненні обширної, довготривалої і серйозної шкоди навколишньому природному середовищу;
- запропоновано, виходячи з необхідності дотримання правил законодавчої техніки щодо єдності термінології, а також, враховуючи зміни, що відбулися в екологічному законодавстві, уточнити зміст окремих ознак предмету злочину, вказати в ст.441 КК України на масове знищення об’єктів рослинного або тваринного світу, а також замінити поняття “екологічна катастрофа” на поняття “надзвичайна екологічна ситуація”;
- обґрунтовано необхідність скасування строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та строків давності виконання обвинувального вироку за екоцид в КК України, враховуючи, що за міжнародним кримінальним правом екоцид є міжнародним злочином, та орієнтуючись на підходи окремих зарубіжних держав (Республіка Білорусь, Республіка Хорватія, Російська Федерація, Федеративна Республіка Німеччина);
- зроблено висновок про те, що з об’єктивної сторони склад екоциду за КК України передбачає складну конструкцію, яка поєднує в собі діяння, первинні наслідки (зокрема, у вигляді масового знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів) і похідний наслідок у вигляді створення загрози настання екологічної катастрофи. По суті, має місце поєднання традиційного матеріального складу злочину зі складом так званого делікту створення небезпеки. При цьому в ст.441 КК України не передбачене фактичне настання екологічної катастрофи, однак на сьогодні таке настання буде охоплюватись чинною редакцією цієї статті. Таке становище не відповідає домінуючим у законодавстві підходам щодо диференціації кримінальної відповідальності за створення небезпеки настання певних наслідків і за реальне їх настання, тому запропоновано створення кваліфікованого складу екоциду, який передбачав би фактичне настання екологічної катастрофи (за запропонованою дисертантом термінологією – надзвичайної екологічної ситуації);
удосконалено:
- визначення поняття екоциду з позицій теорії міжнародного кримінального права. З урахуванням окремих доктринальних підходів екоцид може бути визначений як міжнародний злочин, який полягає в умисному спричиненні обширної, довготривалої і серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, в результаті чого створюється загроза екологічній безпеці людства;
- розуміння родового, видового та безпосередніх об’єктів екоциду. Обґрунтовано, що екоцид – багатооб’єктний злочин. Родовим об’єктом екоциду є життєво важливі інтереси міжнародної спільноти, видовим – безпека людства. Що ж стосується безпосереднього об’єкта екоциду, то саме в ньому проявляється його багатооб’єктність. Основним його об’єктом, на думку дисертанта, є екологічна безпека людства, а додатковими – здоров’я кожної окремої людини, яке зазнало чи може зазнати негативного впливу внаслідок вчиненого злочину, та економічні інтереси окремої держави чи декількох держав;
набули подальшого розвитку:
- обґрунтування того, що екоцид, на відміну від злочинів проти довкілля, може бути вчинений лише умисно; умисел може бути як прямим, так і непрямим. При цьому за чинною редакцією ст.441 КК України психічне ставлення особи має визначатись не до фактичного настання екологічної катастрофи, а лише до можливості її настання;
- положення про те, що кримінально-правовий зміст екоциду як злочину, передбаченого ст.441 КК України, в цілому відповідає основним характеристикам екоциду як злочину за міжнародним кримінальним правом. Водночас, відмічається, що склад екоциду за КК України не передбачає як обов’язкову ознаку настання “обширної, довготривалої і серйозної шкоди навколишньому природному середовищу” – злочин буде наявним у випадку створення загрози настання екологічної катастрофи. Крім того, в ст.441 КК України відсутня пряма вказівка на умисний характер злочину, що є обов’язковим для екоциду в його міжнародно-правовому розумінні;
- підходи щодо розмежування екоциду з суміжними злочинами – таке розмежування здійснюється за окремими ознаками їх суб’єктивної та об’єктивної сторони. Зокрема, від злочинів проти довкілля екоцид відмежовується, перш за все, за змістом вини – в цьому відношенні ідеальна сукупність екоциду з будь-яким зі злочинів проти довкілля неможлива. Від окремих форм диверсії (ст.113 КК України) екоцид відрізняється відсутністю спеціальної мети, а від порушення законів та звичаїв війни (ст.438 КК України) – конкретним змістом діяння. Водночас, на думку дисертанта, не виключається ідеальна сукупність екоциду і цих злочинів, оскільки склад кожного з них в принципі не виключає ознак екоциду, які передбачені ст.441 КК України;
- запропоновані відповідні зміни і доповнення до КК України, зокрема, сформульовані нова редакція ст.441 КК України та зміни в ч.5 ст.49 та ч.6 ст.80 КК України (див. Висновки).
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за екоцид та деякі інші міжнародні злочини; у законотворчості – для удосконалення окремих положень КК України пов'язаних з кримінальною відповідальністю за екоцид (дисертантом направлені відповідні пропозиції до Комітетів Верховної Ради України: з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; з питань правосуддя, які взяті до уваги, що підтверджується листами Голів та Заступника Голови названих Комітетів – Додатки А, А.1, А.2, А.3); у правозастосовній діяльності – для більш точного і конкретного розуміння слідчими, прокурорами, суддями окремих ознак екоциду та відмежування його від інших злочинів, в разі прийняття законом України внесених дисертантом пропозицій щодо вдосконалення норм КК України; у навчальному процесі – для підготовки підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, а також при викладанні курсу “Кримінальне право України. Особлива частина”.
Апробація результатів дисертації відбулася на Науково-методологічному семінарі аспірантів та пошукачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (20 грудня 2006 р.) та семи міжнародних наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (13–14 квітня 2005 р., м. Київ); Міжнародна студентська наукова конференція „Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (5–7 травня 2005 р., м. Львів); Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” (21–22 жовтня 2005 р., м. Хмельницький); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів „Проблеми імплементації міжнародних норм кримінально-правового напрямку в національні законодавства. Перші юридичні читання” (17 лютого 2006 р., м. Одеса); Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (20–21 квітня 2006 р., м. Київ); Міжнародна студентська наукова конференція „Правова система, громадянське суспільство та держава” (4–6 травня 2006 р., м. Львів); Міжнародна наукова конференція молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (27–28 жовтня 2006 р., м. Хмельницький).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в п’яти фахових виданнях та збірниках тез п’яти міжнародних наукових конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 274 сторінки, з них обсяг основного тексту – 192 сторінки, списку використаних джерел (320 найменувань) – 33 сторінки, обсяг додатків – 49 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання та методи дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів та практичне значення, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій за його матеріалами.
Розділ 1 “Екоцид як міжнародний злочин за сучасним міжнародним кримінальним правом” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Міжнародний злочин: поняття, основні ознаки, відмежування міжнародного злочину від злочину міжнародного характеру” досліджується основний зміст міжнародного злочину. Оскільки в міжнародному кримінальному праві не використовується категорія “склад злочину”, в роботі при аналізі ознак як міжнародного злочину взагалі, так і екоциду як його різновиду, використаний міжнародно-правовий підхід (цей підхід має місце в Римському Статуті Міжнародного кримінального суду від 17.07.1998 р. – далі Римський Статут), за яким ознаки злочину поділяються на об’єктивні і суб’єктивні.
Встановлено, що зміст діяння в міжнародному злочині утворюють як дії або бездіяльність фізичних осіб, так і діяльність держави. Держава виступає в особі своїх органів або відповідних службових осіб і несе відповідальність за їх діяння. Об’єктивні ознаки міжнародного злочину можуть бути різні: в одних випадках діяння, що утворюють міжнародний злочин, вчиняються на підставі виданих злочинних актів державної влади і мають державно організований характер, а в інших – вчиняються відповідними суб’єктами з використанням ними своїх владних повноважень, але за відсутності ознак такої організованості.
Загальний зміст інших об’єктивних (спосіб, місце, обстановка вчинення злочину, наслідки і причиновий зв’язок) та суб’єктивних (вина, мета та мотив) ознак злочину в міжнародному кримінальному праві такий же, як і в кримінальному праві України. Особливості змісту окремих об’єктивних ознак обумовлені складним характером механізму вчинення міжнародного злочину – він може вчинюватись на різних територіях і протягом тривалого часу, з залученням значної кількості людей чи державних органів тощо.
Автором підтримується підхід, за яким міжнародний злочин може вчинюватись виключно з прямим або непрямим умислом. Розкрито специфіку інтелектуального моменту умислу в міжнародному злочині.
Дисертант приєднується до тих дослідників, які заперечують можливість визнання держави суб’єктом міжнародного злочину. До відповідальності у випадку вчинення міжнародного злочину може бути притягнена одночасно і фізична особа (до кримінальної), і держава (до міжнародної відповідальності: політичного, економічного чи іншого характеру, але не до кримінальної).
Розглянувши існуючі наукові визначення поняття міжнародного злочину, дисертант приєднується до визначення, запропонованого С.С. Яценком: міжнародний злочин – це суспільно небезпечне умисне посягання на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав і народів – міжнародний мир і безпеку.
Виділено розмежувальні ознаки міжнародного злочину і злочину міжнародного характеру: 1) об’єкти злочинів: міжнародні злочини посягають на мир між народами, державами і основи безпеки всього людства; злочини міжнародного характеру – на нормальні відносини в окремих сферах міжнародного співробітництва держав: економічній, культурній і т.ін.; 2) держава не несе відповідальності за вчинення злочину міжнародного характеру її громадянами; 3) караність злочинів міжнародного характеру та особливості кримінального переслідування винної фізичної особи визначаються виключно внутрішнім кримінальним законодавством держави-учасниці відповідної конвенції, тоді як визначення ознак міжнародних злочинів передбачається безпосередньо міжнародними нормами, цими ж нормами може бути визначена і процедура переслідування винних осіб.
У підрозділі 1.2. “Види міжнародних злочинів” дисертант, проаналізувавши існуючі в міжнародному кримінальному праві класифікації міжнародних злочинів, робить висновок, що найбільш повною, узагальнюючою класифікацією є та, що міститься в ч.1 ст.5 Римського Статуту: 1) злочин геноциду; 2) злочини проти людяності; 3) воєнні злочини; 4) злочин агресії. Разом з тим, дисертант погоджується з науковцями, які стверджують, що перелік міжнародних злочинів може бути лише приблизним, оскільки він постійно еволюціонує разом з розвитком міжнародного права. Дисертант підтримує позицію науковців, які допускають поєднання злочинів проти людяності і воєнних злочинів в більш широку групу злочинів – проти безпеки людства, оскільки характерним для обох цих видів злочинів є те, що внаслідок їх вчинення, незалежно від того, вчинені вони в мирний чи воєнний час, порушуються або, як мінімум, обмежуються умови для безпечного існування людської спільноти.
У підрозділі 1.3. “Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки екоциду як міжнародного злочину” встановлено, що термін „екоцид” в нормативних актах міжнародного кримінального права не вживається, його визначення містить наука міжнародного кримінального права. Ознаки екоциду як міжнародного злочину визначені в положеннях діючих міжнародних нормативних актів: 1) ст. 1 Конвенції про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 18.05.1977 р. (далі – Конвенція 1977 р.); 2) ч.3 ст.35 та ч.1 ст.55 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8.06.1977 р. (далі – Протокол І); 3) підп. іv) п. b ч.2 ст.8 Римського Статуту, а також в проектах міжнародних нормативних актів: 1) п.„d” ч.3 ст.19 проекту Статей про відповідальність держав 1979 р.; 2) п.„g” ст.20 проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства 1996 р.
За цими міжнародно-правовими актами екоцид має такі ознаки. Основним безпосереднім об’єктом екоциду є екологічна безпека людства, а предметом – навколишнє природне середовище. Обов’язковим наслідком екоциду є обширна, довготривала і серйозна шкода НПС. „Обширною” вважається шкода, що охоплює район площею декілька сотень квадратних кілометрів; „довготривалою” – триває кілька місяців чи приблизно сезон; „серйозною” – спричиняє суттєве чи значне порушення чи завдає шкоди людському життю, природним та економічним ресурсам чи іншим матеріальним цінностям. Способи завдання такої шкоди не обмежені.
Протокол І, Римський Статут і проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства криміналізують лише ті дії по заподіянню шкоди НПС, які вчинені під час збройного конфлікту. Однак в цілому для екоциду ця об’єктивна ознака не є обов’язковою. Підставою для такого висновку є положення Конвенції 1977 р., які встановлюють заборону як на військове, так і на будь-яке інше вороже використання засобів впливу на НПС.
Екоцид може бути вчинений лише з прямим або непрямим умислом.
Згідно з Римським Статутом суб’єктом екоциду може бути осудна фізична особа, що досягла 18 років на момент вчинення злочину. До міжнародної відповідальності (політичної, економічної тощо), може бути притягнена і держава, громадянин якої вчинив екоцид.
В міжнародному кримінальному праві відсутні цілісні характеристики, які визначають певний тип діяння як окремий вид злочину з назвою “екоцид”. Нормативний зміст такого типу діяння утворюється шляхом системного поєднання окремих положень міжнародного кримінального права, передбачених різними міжнародними нормативними актами. Автор сформулював власне нормативне визначення екоциду і його визначення з позицій теорії міжнародного кримінального права.
За класифікацією міжнародних злочинів, на думку дисертанта, екоцид слід відносити до злочинів проти безпеки людства.
Розділ 2 “Екоцид за Кримінальним кодексом України” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Об’єкт та предмет екоциду” дисертант визначає об’єкт екоциду в межах концепції соціальних цінностей. Робиться висновок про те, що родовим об’єктом екоциду є життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства (міжнародний мир і безпека), видовим – безпека людства. Основним безпосереднім об’єктом екоциду, як і в міжнародному праві, є екологічна безпека людства як загальнолюдська соціальна цінність. Додатковими безпосередніми об’єктами є здоров’я кожної окремої людини, яке зазнало чи може зазнати негативного впливу внаслідок вчиненого злочину, та економічні інтереси окремої держави чи декількох держав. Предмет екоциду – навколишнє природне середовище.
Дисертант пропонує в диспозиції ст.441 КК України позначити складові частини тваринного і рослинного світу, які фактично знищуються при екоциді, терміном “об’єкт”.
У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона екоциду” автор, розглянувши існуючі в науці кримінального права підходи, приєднується до дослідників, які розглядають екоцид як злочин з матеріальним складом. Специфіка об’єктивної сторони екоциду пов’язана з наслідками, яких, на думку дисертанта, може бути три. Перші (масово знищені об’єкти рослинного або тваринного світу, отруєна атмосфера або водні ресурси на певній території тощо) виникають відразу чи через певний час після вчинення самих протиправних дій. Всі вони завдають значної шкоди НПС, яка (шкода) в подальшому може призвести до екологічної катастрофи. Саме такий похідний наслідок – у вигляді загрози настання екологічної катастрофи – є другим обов’язковим наслідком відповідно до ст.441 КК України. Якісна характеристика такої загрози відображається в перевищенні нормативів екологічної безпеки. Цей наслідок існує до моменту виникнення можливого третього віддаленого наслідку екоциду – фактичного настання екологічної катастрофи. Для цього наслідку характерним є багаторазове (в декілька десятків разів) перевищення нормативів екологічної безпеки і ряд інших ознак.
Специфіка другого наслідку дає підстави стверджувати, що екоцид за КК України є своєрідним деліктом створення небезпеки, проте така небезпека (загроза) пов’язується з уже існуючими матеріальними наслідками, які можуть трансформуватись в більш небезпечні. Такі висновки дисертанта підтверджують і проаналізовані ним матеріали за №8/2003 2003 року Управління Служби безпеки України в Рівненській області про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст.441 КК України.
В дисертації досліджується зміст поняття “екологічна катастрофа”. Встановлено, що в чинному спеціальному законодавстві України поняття “екологічна катастрофа” змінено на поняття “надзвичайна екологічна ситуація”, а в ч.2 ст.238 КК України це поняття вже використано. Тому пропонується відповідна заміна понять в ст.441 КК України, а також в інших статтях Кодексу, де вживається поняття “екологічна катастрофа”. До внесення таких змін ці поняття у статтях КК України слід розуміти як синоніми.
Звертається увага на те, що диспозиція ст.441 КК України буквально не передбачає наслідку у вигляді безпосереднього настання екологічної катастрофи, але фактично охоплюватиме і цей наслідок. Між тим для кримінального права України в цілому характерним є інший підхід, що передбачає диференціацію відповідальності за створення загрози (небезпеки) настання тяжких наслідків, і за реальне настання цих наслідків. Тому автором робиться пропозиція про доповнення ст.441 КК України частиною другою, де була б передбачена відповідальність за дії, передбачені частиною першою, якщо вони спричинили виникнення надзвичайної екологічної ситуації (настання екологічної катастрофи).
У підрозділі 2.3. “Суб’єктивні ознаки екоциду” автор розглядає ознаки суб’єктивної сторони та суб’єкта екоциду. Доводиться, що суб’єктивна сторона екоциду характеризуються умислом: прямим або непрямим.
Оскільки за чинною редакцією ст.441 КК України склад цього злочину не передбачає наслідку у вигляді реального настання екологічної катастрофи, психічне ставлення особи має визначатись не до фактичного настання екологічної катастрофи (якої може і не бути), а до загрози її настання.
Мотив і мета не є обов’язковими компонентами суб’єктивної сторони екоциду, однак можуть бути враховані при його розмежуванні з суміжними злочинами. Констатується, що екоцид може бути вчинений загальним суб’єктом.
Склад екоциду за чинною редакцією ст.441 КК України охоплюватиме реальне настання екологічної катастрофи, а загибель людей, очевидно, ні. Залежно від специфіки поєднання суб’єктивних та об’єктивних ознак (у вигляді реального настання чи ненастання екологічної катастрофи та різного психічного ставлення до її настання) в конкретній ситуації можливі різні варіанти кваліфікації екоциду. Основні з них за чинною і пропонованою в дисертації редакцією ст.441 КК України розглянуті дисертантом в ДОДАТКУ В.
У підрозділі 2.4. “Порівняльний аналіз ознак екоциду в його міжнародно-правовому розумінні та за Кримінальним кодексом України” констатується, що зміст нормативних приписів КК України, які визначають склад екоциду, в основному узгоджується зі змістом відповідних нормативних положень міжнародного кримінального права. Проте з метою узгодження положень КК України з вимогами Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26.11.1968 р. доцільно, на думку дисертанта, скасувати строки давності притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку шляхом внесення відповідних змін в ч.5 ст.49 та ч.6 ст.80 КК України. Оскільки, згідно з міжнародними нормами, екоциду притаманний наслідок у вигляді обширної, довготривалої та серйозної шкоди НПС, яка значною мірою співставна з таким наслідком, як екологічна катастрофа за КК України, запропоноване доповнення ст.441 КК України частиною другою одержує додаткове обґрунтування.
У підрозділі 2.5. “Співвідношення екоциду з іншими злочинами: розмежування та кваліфікація за сукупністю” аналізуються поняття і ознаки суміжних злочинів і на цій основі виділяються злочини, суміжні екоциду (ст.ст.113, 438, 236, 239, 241, 243, 253 КК України), а також той, який має значну схожість з ним (ст.242 КК України). Проведено розмежування складів цих злочинів з екоцидом. Встановлено, що відмінним є, насамперед, об’єкт екоциду. Розмежування здійснюється і за окремими ознаками суб’єктивної та об’єктивної сторони суміжних злочинів. Зі злочинами проти довкілля екоцид розмежовується, перш за все, за змістом вини. Ідеальна сукупність екоциду з будь-яким зі злочинів проти довкілля, на думку дисертанта, неможлива. Від окремих форм диверсії (ст.113 КК України) екоцид відрізняється відсутністю спеціальної мети, а від порушення законів та звичаїв війни (ст.438 КК України) – конкретним змістом діяння. Водночас ідеальна сукупність екоциду і цих злочинів, на думку дисертанта, не виключається.
Звертається увага на те, що наслідок у вигляді екологічної катастрофи може охоплювати і загибель людей. В цьому разі, враховуючи умисний характер екоциду, постає питання про кваліфікацію такої ситуації. На думку дисертанта, кваліфікація дій винного лише за ст.441 КК України в чинній редакції недостатня і потрібна додаткова кваліфікація, принаймні за п.5 ч.2 ст.115, хоча б тому, що ця норма Кодексу передбачає більш суворе покарання, ніж покарання, передбачене ст.441. У разі запровадження запропонованої автором редакції ст.441 КК України при настанні наслідку у вигляді загибелі людей (як складової надзвичайної екологічної ситуації), вчинене буде охоплюватись ч.2 ст.441, оскільки пропоноване покарання співставне за суворістю з тим, що містить ч.2 ст.115 КК України.
У Розділі 3 “Кримінально-правова характеристика екоциду за законодавством деяких зарубіжних держав: порівняльно-правове дослідження” опрацьовано кримінальне законодавство 47 держав, які належать до різних правових сімей. Норми про відповідальність за екоцид виявлені в законодавстві 18 держав.
Встановлено два варіанти формулювання диспозиції статті, що передбачає відповідальність за екоцид. Перший подібний тому, що містить ст.441 КК України, тобто екоциду притаманні декілька об’єктивних ознак: дії, які спричиняють первинні наслідки (зокрема, у вигляді масового знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів) та викликають подальший обов’язковий наслідок у вигляді загрози настання екологічної катастрофи чи, як в КК Республіки Казахстан, – наслідок у вигляді загрози настання чи реального настання екологічної катастрофи (Білорусь, Грузія, Киргизстан, Казахстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан). Другий варіант подібний до того, що містить підп. iv) п.b ч.2 ст.8 Римського Статуту, тобто кваліфікація відповідних дій як екоциду можлива лише в разі вчинення їх під час збройного конфлікту, а обов’язковим наслідком екоциду є обширна, довготривала і серйозна шкода НПС (Австралія, Азербайджанська Республіка, Англія, Естонія, Канада, Федеративна Республіка Німеччина, Фінляндія, Хорватія, Словенія, Сербія, Чорногорія). В законодавстві держав другої групи екоцид розглядається виключно як воєнний злочин, до того ж більш точно з точки зору врахування об’єктивних ознак екоциду і використаного понятійного апарату, відтворюється зміст міжнародних нормативних актів про екоцид.
Законодавчі акти країн обох груп, хоча і в різний спосіб, але загалом відображають зміст приписів міжнародних нормативних актів, які забороняють екоцид.
Спільною рисою для держав другої групи і водночас відмінною від підходу країн першої групи є те, що обов’язковою об’єктивною ознакою екоциду є обстановка його вчинення – під час збройного конфлікту. Ця ознака екоциду в КК України відсутня, тому відповідальність за екоцид можлива при його вчиненні і в мирний час. Тим самим забезпечуються ширші межі захисту НПС. Другою спільною ознакою норм законодавчих актів держав другої групи є обов’язковість наслідків цього злочину – обширної, довготривалої і серйозної шкоди, завданої НПС. Різним для держав кожної з виділених груп буде момент визнання злочину закінченим – для держав першої групи таким моментом є виникнення загрози настання екологічної катастрофи, для держав другої групи – реальне настання зазначеної вище шкоди.
В КК Азербайджанської Республіки, КК Республіки Білорусь, КК Республіки Молдова зроблена вказівка на „умисний” характер дій, що охоплюються об’єктивною стороною екоциду. Такий підхід, вартий запозичення, оскільки більш точно відтворює суть екоциду та узгоджується з його міжнародно-правовим розумінням.
Для більшості держав і для міжнародного кримінального права характерною є більш сувора відповідальність за екоцид (у виді позбавлення волі), в порівнянні з КК України. У зв’язку з цим та враховуючи значимість основного і додаткових безпосередніх об’єктів екоциду, особливу тяжкість його суспільно небезпечних наслідків та виключно умисну форму вини при його вчиненні, дисертант пропонує, в разі доповнення ст.441 КК України частиною другою, в санкції частини першої встановити покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років, а в санкції частини другої – у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавлення волі (оскільки наслідком екоциду може бути позбавлення життя). Таким чином, не буде пом’якшення вже існуючої мінімальної межі покарання за ст.441 КК України, а злочини, передбачені в пропонованій редакції цієї статті, як і за чинною її редакцією, будуть відноситись до особливо тяжких.
В більшості держав суб’єктом екоциду, як і в Україні, може бути осудна фізична особа, що досягла 16 років. В деяких державах суб’єкт теж загальний, але це особа, що досягла 12 (Канада), 14 (Грузія, Естонія, ФРН, Хорватія, Словенія, Сербія, Чорногорія), 15 (Фінляндія) чи 10 років (Австралія, Англія).
Лише згідно з КК Австралії суб’єктом кримінальної відповідальності за екоцид може бути, крім фізичної, ще і юридична особа.
У всіх, за винятком Естонії, державах, як і в Україні, за законодавчою класифікацією, екоцид розглядається як одне з найтяжчих протиправних діянь (злочинів).
У Висновках, крім теоретичних положень, що викладені автором у науковій новизні, зроблено наступні висновки.
Окрім фізичної особи до відповідальності за екоцид, згідно з міжнародним кримінальним правом, може бути притягнена і держава, громадянин якої вчинив цей злочин. Проте вона може бути притягнена лише до міжнародної відповідальності (політичного, економічного характеру тощо), яка не є кримінальною.
Найбільш оптимальна, на думку дисертанта, модель гармонізації національного законодавства з міжнародним кримінальним правом в частині норм, що встановлюють відповідальність за екоцид, має місце в Австралії, Азербайджанській Республіці, Англії, Естонії, Канаді, ФРН, Фінляндії, Хорватії, Словенії, Сербії, Чорногорії.
Нормативний зміст екоциду за ст.441 КК України в цілому узгоджується з його змістом за проаналізованими кримінальними законами зарубіжних держав. Водночас, підхід КК України, за яким в складі екоциду не є обов’язковими обстановка вчинення злочину, дозволяє Україні повніше врахувати вимоги Конвенції 1977 р. та забезпечити ширші межі захисту НПС.
Запропоновані конкретні зміни до КК України:
1) Статтю 441 КК України викласти в наступній редакції:
„Стаття 441. Екоцид
1. Умисне масове знищення об’єктів тваринного чи рослинного світу, умисне отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також умисне вчинення інших дій, якщо будь-яка з цих дій спричинила загрозу виникнення надзвичайної екологічної ситуації на території України або за її межами, –
карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
2. Ті самі дії, що спричинили надзвичайну екологічну ситуацію на території України або за її межами, –
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі”.
2) Внести наступні зміни до ч.5 ст.49 та ч.6 ст.80 КК України:
1) в ч.5 ст.49 слово і цифри “статтях 437 - 439” замінити словом та цифрами “статтях 437 – 439, 441”.
2) в ч.6 ст. 80 слово і цифри “статтях 437 - 439” замінити словом та цифрами “статтях 437 – 439, 441”.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:
Куцевич М.П. Питання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за екоцид // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 65–66. – С.60 – 61.
Куцевич М. Проблемні аспекти об’єктивної сторони складу злочину „Екоцид” за Кримінальним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №1. – С.131 –134.
Куцевич М. Екоцид як злочин проти безпеки людства за міжнародним кримінальним правом // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №2. – С.127 – 130.
Куцевич М. Екоцид як злочин проти безпеки людства за кодексами деяких європейських та азійських держав // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №3. – С.118 – 121.
Куцевич М. Порівняльний аналіз екоциду за нормами міжнародного кримінального права та Кримінального кодексу України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №9. – С.125 – 128.
Куцевич М. Питання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за екоцид // Міжнародна студентська наукова конференція „Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” 5–7 травня 2005 р. Тези доповідей. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. – С.151 – 153.
Куцевич М. Про специфіку конструкції об’єктивної сторони складу злочину „екоцид” за КК України // Молодь у юридичній науці: Збірник тез міжнародної наукової конференції молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” 21–22 жовтня 2005 р. м. Хмельницький. У 3-х частинах: Частина третя „Публічно-правові науки”. Підтом 1. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С.220 – 223.
Куцевич М. Екоцид як злочин проти безпеки людства за міжнародним кримінальним правом // Матеріали Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів „Проблеми імплементації міжнародних норм кримінально-правового напрямку в національні законодавства. Перші юридичні читання” 17 лютого 2006 р. Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2006. – С.41 – 42.
Куцевич М. Порівняльний аналіз окремих об’єктивних ознак екоциду за нормами міжнародного кримінального права та Кримінального кодексу України // Міжнародна студентська наукова конференція „Правова система, громадянське суспільство та держава” 4–6 травня 2006 р. Тези доповідей. – Львів: Компанія “Манускрипт”, 2006. – С.227 –229.
Куцевич М.П. Розмежування “екоциду” зі складом злочину, передбаченим ст.253 КК України // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (27-28 жовтня 2006 р.): У 5-ти частинах: Частина п’ята: Кримінальне право, кримінологія, кримінально-виконавче право. Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза”. Підтом 1. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2006. – С.119 – 123.

АНОТАЦІЇ
Куцевич М.П. Кримінальна відповідальність за екоцид: міжнародний та національний аспекти. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.
Дисертація є комплексним дослідженням питань кримінальної відповідальності за екоцид.
Проаналізувавши ознаки екоциду, як міжнародного злочину, автор відносить його до злочинів проти безпеки людства, формулює його специфічні нормативні ознаки та дає наукове визначення за міжнародним кримінальним правом.
На підставі аналізу складу екоциду за КК України, робиться висновок про те, що це виключно умисний злочин, об’єктивна сторона якого включає діяння, первинні наслідки (ушкоджене навколишнє природне середовище) і похідний наслідок у вигляді загрози настання екологічної катастрофи (надзвичайної екологічної ситуації).
Висловлені рекомендації по розмежуванню екоциду з суміжними злочинами та кваліфікації за сукупністю злочинів. Враховуючи результати порівняльно-правового дослідження, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення окремих положень КК України, зокрема, пропонується нова редакція статті 441 КК України.
Ключові слова: міжнародний злочин, злочин проти безпеки людства, навколишнє природне середовище, екоцид, загроза настання екологічної катастрофи, екологічна катастрофа, надзвичайна екологічна ситуація.

Куцевич М.П. Уголовная ответственность за экоцид: международный и национальный аспекты. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.
Диссертация является комплексным исследованием основных вопросов уголовной ответственности за экоцид по международному уголовному праву, уголовному праву Украины и сорока семи зарубежных государств, относящихся к различным правовым семьям.
В процессе исследования экоцида по международному уголовному праву проведен анализ общих объективных и субъективных признаков международного преступления. Проанализировав существующую классификацию международных преступлений по видовому объекту, автор относит экоцид к преступлениям против безопасности человечества. В диссертации сформулированы специфические нормативные признаки экоцида по международному уголовному праву, дается научное определение этого преступления.
В процессе исследования признаков состава экоцида, предусмотренного ст.441 УК Украины, автор определяет объекты экоцида, а также его предмет, каким является окружающая природная среда. Родовой объект – жизненно важные интересы международного сообщества (международный мир и безопасность), видовой – безопасность человечества, непосредственные: основной – экологическая безопасность человечества, и дополнительные: здоровье каждого отдельного человека, подверженное негативному влиянию вследствие совершенного преступления.
Сделан вывод, что объективная сторона состава экоцида имеет сложную конструкцию, которая объединяет в себе деяния, первичные последствия (в частности, в виде массового уничтоженных объектов растительного или животного мира, отравленной атмосферы или водных ресурсов) и последующее последствие в виде создания угрозы наступления экологической катастрофы. Имеет место объединение традиционного материального состава преступления с так называемым деликтом создания угрозы. При этом ст.441 УК Украины не предусматривает фактического наступления экологической катастрофы, но на сегодняшний день такое наступление будет охватываться действующей редакцией этой статьи. С целью дифференциации уголовной ответственности за создание угрозы наступления экологической катастрофы и ее реальное наступление предлагается создание квалифицированного состава преступления экоцида, где была бы предусмотрена ответственность в случае реального наступления экологической катастрофы. Проводится детальный анализ признаков последствий экоцида в виде угрозы наступления экологической катастрофы и в виде самой экологической катастрофы (чрезвычайной экологической ситуации) с анализом как уголовного, так и соответствующего отраслевого законодательства Украины.
Проведено отграничение экоцида от смежных преступлений.
Проведя соответствующее исследование, диссертант констатирует сходство основных признаков экоцида по уголовному праву Украины с его признаками по международному уголовному праву.
Изучение зарубежных норм, устанавливающих уголовную ответственность за экоцид, показало два способа формулировки их диспозиции. Первый подобен тому, который имеет место в ст.441 УК Украины, второй – тому, который имеет место в международных нормативных актах, определяющих экоцид (обязательны: обстановка совершения – во время вооруженного конфликта, и последствие в виде обширного, долгосрочного и серьезного вреда окружающей среде), но оба способа не вступают в противоречие по своему содержанию.
Ключевые слова: международное преступление, преступление против безопасности человечества, окружающая природная среда, экоцид, угроза возникновения экологической катастрофы, экологическая катастрофа, чрезвычайная экологическая ситуация.

Kutsevych M.P. Criminal responsibility for ecocide: international and national aspects. – Manuscript.
Dissertation acquiring scientific degree of the candidate of sciences in law on the specialty 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal-executive law. – National Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 2007.
The dissertation is the complex research on criminal responsibility for ecocide.
On the ground of made analysis of features of ecocide as an international crime author considers it as a crime against security of mankind, formulates it’s specific normative features and gives a scientific notion of it under the international criminal law.
As the result of analysis of the body of crime of ecocide under the Criminal code of Ukraine it’s made the conclusion that it is purely intentional crime, the objective side of this crime includes action, primary consequences (damaged environment) and derived consequences in the form of the threat of ecological catastrophe (extraordinary ecological situation).
The recommendations concerning delimitation of ecocide and adjoining crimes, and qualification of cumulative crimes have been given. On the ground of made comparative research there have been given propositions concerning improving of some regulations in Criminal code of Ukraine especially the new wording of 441 article of Criminal code of Ukraine.
Key words: international crime, crime against security of mankind, environment, ecocide, threat of ecological catastrophe, ecological catastrophe, extraordinary ecological situation.