12.00.08 – кримінальне право
та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор Осадчий Володимир Іванович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри судових та правоохоронних органів факультету права і підприємництва

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрНУ, Заслужений діяч науки і техніки України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою,

кандидат юридичних наук, професор Куц Віталій Миколайович, Академія прокуратури України, директор науково-дослідного центру

Захист відбудеться 19 березня 2008 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий „16” 02 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Здатність України стати процвітаючою європейською державою залежить, головним чином, від якості її людських ресурсів. І тому українська держава дбає про гідні умови життєдіяльності людей. В першу чергу, це стосується підростаючого покоління. Конституція України гарантує охорону дитинства, отримання дітьми належної освіти, забороняє експлуатацію дітей та інше. Охороні прав дітей підпорядковані також галузеві закони, положення яких і вибудовуються з урахуванням нормативів Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), Міжнародної Організації Праці (далі – МОП), Дитячого Фонду Організації Об’єднаних Націй (далі – ЮНІСЕФ). Разом з тим, стан дотримання прав дітей викликає занепокоєння. Особливо неприйнятною є експлуатація дітей. Вона не лише позбавляє дитину можливості гармонійно розвиватися, отримати освіту. Вона шкодить її здоров’ю, призводить до захворювань, в кінцевому результаті впливає на якість життя. Статистика щодо дитячої праці свідчить про значний масштаб її поширення.
Так, за даними Державного комітету статистики України, у 2006 році виявлено понад 400 тисяч дітей, котрі працюють, з яких 97 тисяч –
з найуразливішої групи віком від семи до дванадцяти років. Кількість дітей, зайнятих важкою фізичною працею, сягає 18 % від всіх працюючих. Значна частина з них працює у сільському господарстві, на виробництві та будівництві, 3 % з них отримали травми або професійні захворювання. Кількість дітей, які працюють постійно під час навчального року і не відвідують школу, становить понад 40 тисяч. Тому держава повинна всіма можливими засобами протидіяти цьому явищу.
Одним із таких засобів є кримінально-правова охорона дітей від експлуатації. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей передбачена в статті 150 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Проте така охорона належною мірою не забезпечує дітей від експлуатації. Якщо передбачених ст. 150 КК України злочинів зареєстровано: в 2002 р. – десять, в 2003 р. – сімнадцять, в 2004 р. – дев’ять, в 2005 р. – двадцять дев’ять, в 2006 р. – п’ятнадцять, за І півріччя 2007 р. – дев’ять, то кількість обвинувальних вироків, винесених за ст. 150 КК України у період з 2003 – перше півріччя 2007 рр., складає лише вісімнадцять. Отже, кримінально-правова охорона дітей від експлуатації недостатня. Тому і виникає необхідність її вдосконалення. Це і зумовлює нагальну потребу наукової розробки проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей.
Актуальність теми також обумовлена і змінами, що відбуваються в українському законодавстві. Зокрема, це: 1) прийняття 5 березня 2005 р. Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про охорону дитинства”, який встановив, що до найгірших форм дитячої праці належить така з них, як примусова чи обов’язкова праця; 2) ратифікація Урядом України 14 вересня 2006 р. Європейської соціальної хартії, окремі положення якої стосуються захисту дітей від експлуатації; 3) затвердження Кабінетом Міністрів України: 16 червня 2003 р. – Концепції запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей; 1 березня 2006 р. – Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки; 11 травня 2006 р. – Державної програми подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006-2010 роки.
Належить зазначити, що проблеми, пов’язані із забезпеченням прав і свобод дітей, розроблялись і раніше. Їм присвячені роботи О.М. Балакірєвої, С.А. Вегери, Л.С. Волинця, І.К. Городецької, В.О. Іващенко, Г.В. Лактіонової, О.П. Петращук, Р.Д. Риндзюнського, М.І. Трофімова, Н.В. Шость, Н.С. Юзікової, О.О. Яременко та інших. Більше того, в останні роки в Україні захищено низку кандидатських дисертацій (М.А. Баймуратова, В.В. Вітвицької, С.Г. Киренка, А.В. Ландіної, Л.В. Левицької, Н.В. Плахотнюка, О.П. Рябчинської, Н.С. Юзікової та інших), у яких досліджувалися проблеми запобігання посяганням на права та інтереси неповнолітніх, на їх моральний та фізичний розвиток, торгівлі ними з метою сексуальної експлуатації, вчинення стосовно них насильницьких злочинів.
Однак, незважаючи на ці наукові праці, комплексного самостійного дослідження проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей на монографічному рівні не проводилося. А між тим, норма про відповідальність за експлуатацію дітей потребує вдосконалення з огляду на вимоги міжнародно-правових документів, українських законодавчих актів. Саме тому аналіз складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, – вимога часу.
Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, І.М. Даньшина, С.Ф. Денисова, О.М. Джужи, О.О. Дудорова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, С.Я. Лихової, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О. Меркулової, В.А.Мисливого, П.П. Михайленка, А.А. Музики, Б.С. Нікіфорова, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрєльцова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, А.Н. Трайніна, В.О.Тулякова, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, М.Д. Шаргородського, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження передбачена: Планом науково-дослідної роботи Київського університету туризму, економіки і права, затвердженого рішенням Вченої ради університету (протокол № 7 від 27 березня 2002 р.); Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008 рік (розділ 2, п. 100)
Положення, викладені в дисертації, ґрунтуються на напрямах: Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 рр., затвердженої Кабінетом Міністрів України 1 березня 2006 р. №116-р; Державної програми подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006–2010 рр., затвердженої Кабінетом Міністрів України 11 травня 2006 року № 623; Концепції запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей, затвердженої Кабінетом Міністрів України 16 червня 2003 р № 364-р; Закону України “Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна наукова розробка проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кримінально-правової охорони дітей від експлуатації.
Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:
– дослідити еволюцію становлення законодавства про захист дітей від експлуатації на міжнародному та національному рівнях;
– з’ясувати соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей в Україні;
– визначити родовий та безпосередній об’єкти експлуатації дітей, її місце в системі норм та інститутів кримінального законодавства;
– розглянути зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак експлуатації дітей;
– проаналізувати кваліфікуючі ознаки експлуатації дітей;
– провести відмежування злочину, передбаченого ст. 150 КК України, від суміжних посягань.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері забезпечення охорони дітей від експлуатації.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей.
Методи дослідження. В основу дослідження покладено такі методи: історичний – був використаний при вивченні історичних витоків і генезису правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за експлуатацію, з’ясування тенденцій їх розвитку (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2); формально-догматичний – слугував для аналізу ст. 150 КК України та окремих норм кримінального законодавства, з погляду на конструювання диспозицій та санкцій цих норм, сприяв виявленню недоліків у побудові останніх та формулюванні пропозицій щодо їх усунення (розділи 2, 3); статистичний метод – використаний при вивченні кримінальних справ, порушених за ст. 150 КК України та статистичних матеріалів МВС України, Державного комітету статистики України, Державної судової адміністрації України, МОП, Міжнародної програми з подолання дитячої праці (далі – ІПЕК), Міжнародної кампанії з попередження дитячої проституції (далі – ЕКПАТ), що дало можливість отримати дані стосовно поширення цього злочину на території України, про осіб-постраждалих та таких, які вчинили даний злочин, про форми експлуатації, до яких були залучені діти (розділ 1, підрозділ 1.3, розділ 4); метод опитування використовувався при проведенні опитування серед неповнолітніх осіб, викладачів загальноосвітніх навчальних закладів, училищ, технікумів, урядових та громадських організацій щодо експлуатації дітей (розділ 1, підрозділ 1.3); соціологічний метод – використаний при дослідженні соціальних явищ та процесів, які призводять до вчинення експлуатації дітей, розробці анкети та опрацюванні даних, які були отримані внаслідок опитування за цією анкетою (розділ 3, підрозділ 3.1; розділ 4, підрозділ 4.1).
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали вісімнадцяти кримінальних справ, розглянутих судами України за період з 2002 – І півріччя 2007 рр.; результати анкетування 250 неповнолітніх у м. Києві та Київській області, які навчаються в загальноосвітніх школах, училищах, технікумах; дані анкетування працівників Київського міського центру соціальних служб для молоді, Дитячого фонду України, представників міжнародних та громадських неурядових організацій з попередження різних форм експлуатації, викладачів загальноосвітніх шкіл, середніх та вищих навчальних закладів освіти у кількості 150 осіб.
Комплексність дослідження обумовило використання законодавства України та міжнародно-нормативних актів; кримінального законодавства Австралії, Білорусії, Грузії, Литви, Молдови, Німеччини, Республіки Сан-Маріно, Російської Федерації, Франції, Швейцарії, кримінального федерального законодавства США; статистичних даних Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету статистики України, Державної судової адміністрації України, МОП, ІПЕК, ЕКПАТ, а також монографічної літератури вітчизняних та іноземних авторів щодо експлуатації дітей.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що воно є одним із перших комплексним монографічним кримінально-правовим дослідженням експлуатації дітей в Україні. Конкретний внесок дисертанта в наукову розробку проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей полягає в обґрунтуванні нових теоретичних висновків, уточненні змісту окремих понять та термінів, які мають значення для науки кримінального права та практики застосування ст. 150 КК України, зокрема:
уперше:
аргументовано потребу декриміналізації діянь, передбачених ч. 1 ст. 150 КК України через їх малозначність;
обґрунтовано необхідність встановлення в ст. 150 КК України відповідальності за економічну експлуатацію дітей, яка вчинена щодо кількох дітей або якщо вона спричинила істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві. Такий підхід відповідає стану кримінально-правової охорони дітей від інших форм експлуатації, стану судово-слідчої практики в Україні та вимогам міжнародно-правових документів;
сформульовано авторське визначення терміна “економічна експлуатація дітей”;
по-новому розкрито зміст родового об’єкту експлуатації дітей, що дало підстави аргументувати поміщення норми про кримінальну відповідальність за економічну експлуатацію дітей не в розділі ІІІ “Злочини проти волі, честі та гідності особи”, а в розділі V Особливої частини КК України “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”;
з урахуванням родового об’єкта, по-новому розкрито зміст основного безпосереднього об’єкта експлуатації дітей (трудові права дитини) та додаткового безпосереднього об’єкта експлуатації дітей (життя, здоров’я, фізичний розвиток, освітній рівень та ін.);
проведено розмежування економічної експлуатації дітей від сексуальної експлуатації дітей (ст. 149, 301, 303 КК України), інших суміжних злочинів (ст. 166, 172, 304 КК України);
удосконалено:
зміст кваліфікуючих ознак експлуатації дітей: “заподіяння істотної шкоди для здоров’я дитини” (фізичної та/або моральної шкоди) та “заподіяння істотної шкоди для освітнього рівня дитини” (відставання в освітньому рівні);
поняття “сексуальна експлуатація” (виокремлення із загального поняття “експлуатація”, вказано на зв’язок з отриманням прибутку) та обґрунтовано необхідність доповнення цим поняттям п.1 примітки до ст. 149 КК України;
дістали подальшого розвитку:
погляди на соціальну зумовленість кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей у вітчизняному законодавстві про кримінальну відповідальність, що обґрунтовується змістом таких чинників, як економічні перетворення на ринку праці, бідність, поблажливе суспільне ставлення до дитячої праці, віктимність дитини та її психологічні особливості, дитяча бездоглядність та безпритульність;
положення про класифікацію суб’єктів експлуатації дітей за особливостями їх зв’язку з потерпілим: родинні зв’язки; обов’язки, зумовлені законодавчими вимогами або домовленістю.
Практичне значення одержаних результатів. Наукові розробки дисертації впроваджені та використані у практичній діяльності:
1) Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (акт про впровадження від 5 січня 2004 р. № 06-1д/15-12); 2) Київського університету туризму, економіки і права (лист від 30 грудня 2004 р. № 388-01-4/у).
Викладені в дисертації теоретичні положення, узагальнення, висновки і пропозиції мають як загальнотеоретичне, так і спеціально-галузеве значення для науки кримінального права: вони розширюють і поглиблюють уявлення про експлуатацію дітей як негативне соціальне явище, а також пропонують зміни до законодавства про кримінальну відповідальність, що дасть змогу посилити захист дітей від експлуатації.
Дисертація може бути вихідною науковою базою для подальшого вивчення кримінально-правових проблем протидії експлуатації дітей.
Основні положення та результати дослідження можуть бути також використані:
– при внесенні змін і доповнень до Кримінального кодексу України;
– при підготовці проектів постанов Пленуму Верховного Суду України щодо питань кваліфікації експлуатації дітей, суміжних злочинів;
– у практичній діяльності правоохоронних та інших державних органів, громадських і міжнародних організацій з питань боротьби з експлуатацією дітей;
– під час розробки комплексних загальнодержавних програм, спрямованих на підвищення ефективності роботи з охорони прав дітей;
– для підвищення рівня правових знань пересічних громадян з цього питання.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ, кримінального права та загально-юридичних дисциплін Київського університету туризму, економіки і права; доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Культура та освіта фахівців туристської сфери: сучасні тенденції та прогнози” (м. Київ, 13 жовтня 2004 р.), “Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання” (м. Київ, 7–8 грудня 2005 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів та студентів “Захист прав людини в Україні. Теоретичні та практичні аспекти” (м. Донецьк, 10–11 грудня 2006 р.); на спільній нараді Дитячого фонду України та Академії педагогічних наук Національної академії наук України, що була присвячена проблемі “Стан із дотриманням прав дітей” (м. Київ, 13 травня 2004 р.); на круглому столі Освітньо-методичного центру соціальної роботи Київського міського центру соціальних служб для молоді “Актуальні питання допомоги жінкам, що не мають місця проживання або зазнали насильства” (м. Київ, 25 березня 2004 р.); використовувалися під час участі у Конкурсі № 8 за програмою малих грантів Харківського центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні для здобуття гранту.
Публікації. Основні положення та матеріали дослідження висвітлено у дев’яти наукових публікаціях, у тому числі у чотирьох фахових виданнях, затверджених ВАК України та трьох тезах матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, семи додатків (на 13 сторінках), списку використаних джерел у кількості 222 джерел. Повний обсяг дисертації – 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету та основні завдання, розкрито теоретико-методологічні основи, окреслено джерельну базу, встановлено наукову новизну, показано практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів дисертації.
Перший розділ “Загальна характеристика законодавства щодо експлуатації дітей” складається з трьох підрозділів, в яких досліджено історію розвитку норм вітчизняного законодавства щодо захисту дітей, а також відповідні норми зарубіжного та міжнародно-правового законодавства. Визначено чинники, які сприяють залученню дітей до експлуатації та зумовлюють потребу існування кримінальної відповідальності за цей злочин.
Метою підрозділу 1.1. “Історія розвитку вітчизняного законодавства про охорону дітей від експлуатації” є з’ясування питання захисту дітей від усіх форм експлуатації нормами вітчизняних та зарубіжних галузей права, що дозволило виявити стійку тенденцію нехтування правами дітей від найдавніших часів до кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Історико-правовий аналіз дозволив зробити висновок, що експлуатація дітей є відносно новим видом порушення прав дітей. Передусім це було обумовлено недостатньою захищеністю прав та інтересів дітей. В історії України та інших держав про такий вид злочину не згадується від найдавніших часів до кінця ХІХ – початку ХХ століття.
З цього часу почали з’являтися поодинокі нормативно-правові акти: закони “Про малолітніх, які працюють на заводах, фабриках і мануфактурах” (1882 р.), “Про заборону нічної праці неповнолітніх і жінок на фабриках, заводах і мануфактурах” (1885 р.), “Про працю малолітніх, підлітків та жінок” (1890 р.), декрет “Про дитячу соціальну інспекцію” (1921 р.), Кодекс законів про працю неповнолітніх та підлітків (1921 р.), Кодекс законів про працю УРСР (1922 р.).
Положення цих законів регулювали працю дітей, боротьбу із залученням їх до проституції, із дитячою безпритульністю та бездоглядністю тощо. Ці чинники і сприяють залученню дітей до експлуатації.
У підрозділі 1.2. “Міжнародно-правове та зарубіжне законодавство про відповідальність за експлуатацію дітей” міститься правовий аналіз норм міжнародно-правових актів: Женевська декларація (1924 р.), Загальна декларація прав людини (1948 р.), Декларація прав дитини (1959 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) та кримінальних кодексів Австралії, Білорусії, Грузії, Литви, Молдови, Німеччини, Республіки Сан-Маріно, Російської Федерації, Франції, Швейцарії, кримінального федерального законодавства США щодо захисту дітей від експлуатації та їх співставлення із відповідними нормами вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність.
Це дало змогу виявити у досліджуваних законах положення щодо кримінальної відповідальності лише за дії, які полягають у залученні дітей до сексуальної експлуатації. В КК України ж наявні заборони як щодо сексуальної експлуатації дітей (ч. 2, 3 ст. 149 “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини” КК України; ч. 3 ст. 301 “Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів” КК України; ч. 3, 4 ст. 303 “Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією” КК України), так і щодо економічної, тобто використання праці дітей, які не досягли віку працевлаштування (ст. 150 КК України).
У підрозділі 1.3. “Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей” було здійснено огляд становища дітей в Україні.
Чинниками, що зумовлюють економічну експлуатацію дітей, визначено: економічні перетворення на ринку праці у вигляді безробіття та попиту на дитячу працю; бідність; поблажливе суспільне ставлення до дитячої праці; віктимність дитини та її психологічні особливості; дитячу бездоглядність та безпритульність.
Зважаючи на негативні наслідки, завдані дитині через залучення її до експлуатації, соціальна обумовленість криміналізації експлуатації дітей пов’язана із суспільною небезпечністю вчиненого діяння. Це проявляється в заподіянні шкідливих наслідків у виді істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку та освітнього рівня дитини, а також небезпеки заподіяння таких наслідків при використанні дитячої праці в шкідливому виробництві.
У другому розділі “Об’єктивні ознаки експлуатації дітей” – проаналізовано об’єкт експлуатації дітей та її зовнішні прояви.
У підрозділі 2.1. “Об’єкт експлуатації дітей” по-новому розкрито зміст родового об’єкту як суспільних відносин у виді сукупності конституційних прав і свобод дитини на вільний розвиток особистості.
Основним безпосереднім об’єктом цього злочину визначено суспільні відносини, які забезпечують трудові права дітей на виконання праці, дозволеної законодавством України відповідно до віку дитини та категорії роботи, яка нею виконується. При вчиненні експлуатації дітей шкода, насамперед, спричиняється трудовим правам конкретної дитини.
Додатковим безпосереднім об’єктом експлуатації дітей є суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я, фізичний розвиток та освітній рівень неповнолітніх, а також їх честь, гідність та волю.
Визначення нового змісту родового об’єкта дало підстави для обґрунтування пропозиції щодо виключення статті 150 КК України із розділу ІІІ Особливої частини КК України “Злочини проти волі, честі та гідності особи” і поміщення її до розділу V Особливої частини КК України “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.
Вивчення потерпілих від досліджуваного злочину, дає підстави виділити три вікові категорії таких осіб з урахуванням передбаченої законодавством про працю можливості початку ними трудової діяльності: до 14-ти років; від 14 до 15 років; від 15 до 16 років.
У підрозділі 2.2. “Зовнішній прояв експлуатації дітей” було проаналізовано ознаки цього елементу складу злочину.
При аналізі обов’язкового елементу об’єктивної сторони – дії, були виділені чіткі критерії розмежування законної трудової діяльності або інших видів праці неповнолітніх та, навпаки, незаконного залучення їх до праці, іншими словами – експлуатації.
Проведений аналіз дав змогу визначити, що експлуатація дітей полягає в суспільно небезпечних активних діях – експлуатації дитячої праці. Під такими діями слід розуміти залучення дитини до праці у будь-якій сфері виробництва, послуг, іншої діяльності, будь-яких засадах, в тому числі і добровільних, з присвоєнням певного прибутку від її зусиль або результату її праці або просто використання праці дитини, як про це зазначено у диспозиції статті. Використання праці дітей має здійснюватися з порушенням норм трудового законодавства.
Викладене складає суть поняття “економічна експлуатація дітей”, що вужче поняття “експлуатація дітей”. Це дозволило обґрунтувати позицію про необхідність закріплення в ст. 150 КК України терміну “економічна експлуатація дітей” замість терміну “експлуатація дітей”. Такі зміни обумовлені існуючою судово-слідчою практикою застосування ст. 150 КК України, наявністю інших кримінально-правових норм про відповідальність за сексуальну експлуатацію дітей, зобов’язанням України належним чином змінити своє законодавство відповідно до Конвенції ООН про права дітей.
Зважаючи на наведені фактори, аргументується висновок про недоцільність кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 150 КК України.
Існування частини 1 у статті 150 КК України є зайвим, суперечить міжнародно-правовим положенням щодо визначення поняття експлуатації дітей та сприяє надмірній криміналізації діяння.
Пропонується виключити з редакції ст. 150 КК України ч. 1 і викласти дану норму в наступній редакції:
Стаття 150. Економічна експлуатація дітей
Економічна експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку, якщо такі дії спричинили істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, –
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
На відміну від висловлених в науковій літературі поглядів, було наведено заперечення щодо виключної примусовості залучення дітей до експлуатації. Згідно вивчених кримінальних справ, розглянутих судами за ст. 150 КК України, а також враховуючи психофізіологічні особливості вікового характеру дітей, у більшості випадків експлуатації дітей їх згода на працю була добровільною. Тому цей факт не повинен впливати на кваліфікацію злочину за ст. 150 КК України.
Третій розділ “Суб’єктивні ознаки експлуатації дітей” містить аналіз внутрішньої сторони злочинного діяння та суб’єкта даного злочину.
У підрозділі 3.1. “Внутрішній прояв експлуатації дітей” проаналізовано форми вини даного діяння та їх вид як при вчиненні винною особою основного складу злочину, передбаченого ч. 1, так і кваліфікованого, передбаченого ч. 2 ст. 150 КК України.
Аналіз дав змогу визначити, що ставлення особи до основного складу злочину характеризується прямим умислом. В той час, як до кваліфікованого – різними формами вини.
Прямий умисел має місце: при залученні дитини до праці, у разі використання праці дитини на шкідливому виробництві, ставленні винної особи до віку дитини, яка залучена до експлуатації.
Непрямий умисел може мати місце у разі заподіяння істотної шкоди освітньому рівню дитини. Необережність у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості має місце у разі заподіяння дитині істотної шкоди для її здоров’я, фізичного розвитку.
В основі вчинення винною особою експлуатації дітей лежить корисливий мотив.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину експлуатації дітей, яка зазначена у диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України є мета, що полягає в прагненні отримати прибуток від праці потерпілих.
У підрозділі 3.2. “Суб’єкт експлуатації дітей” проведена класифікація суб’єктів даного злочину за особливостями їх правового зв’язку із потерпілою особою: родинні зв’язки; обов’язки, зумовлені законодавчими вимогами або домовленістю.
Ними можуть виступати особи, які є роботодавцями. Тобто, залучають дитину до виконання певного виду роботи або надають їй можливість таку роботу виконувати, а саме: 1) службові особи, наприклад, власники підприємств, керівники організацій; 2) батьки дітей або особи, які їх замінюють (опікуни, піклувальники); 3) сторонні для дітей особи. Це дало змогу визначити, що суб’єкт економічної експлуатації дитини є загальним.
Вивчені нами кримінальні справи дають підстави для висновків, що залучення дітей до експлуатації вчиняється, передусім, сторонніми особами.
Батьки дітей можуть відігравати вирішальну роль у залученні їх до експлуатації. В той же час злісне невиконання батьками обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило її залучення сторонніми особами до експлуатації, не дає підстав для визнання таких батьків суб’єктами злочину, передбаченого ст. 150 КК України.
У четвертому розділі “Особливості кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей” міститься два підрозділи, в яких проаналізовано кваліфікуючі ознаки злочину, а також проведено відмежування експлуатації дітей від суміжних посягань.
У підрозділі 4.1. “Кваліфікуючі ознаки експлуатації дітей” міститься аналіз таких кваліфікуючих ознак експлуатації дітей як спричинення істотної шкоди здоров‘ю, фізичному розвитку або освітньому рівню дитини, а також експлуатація декількох дітей і використання дитячої праці в шкідливому виробництві.
Це дало можливість обґрунтувати зміни до визначення окремих кваліфікуючих ознак даного злочину. Так, під заподіянням істотної шкоди здоров’ю дитини, слід розуміти не лише заподіяння їй фізичної шкоди, (тілесних ушкоджень, побоїв, захворювання на тяжку хворобу, втрату імунітету), а й шкоди моральної, яка полягає у втраті соціальних зв’язків дитини та, відповідно, деформації моральних норм. Заподіяння істотної шкоди освітньому рівню дитини – це неотримання мінімально необхідного об’єму змісту шкільної освіти, засвоєння якого приймається як норма освіченості її особистості, а також забезпечує їй рівність прав і можливостей при подальшому навчанні у вищому навчальному закладі, виборі професії і майбутньому працевлаштуванні.
У підрозділі 4.2. “Відмежування експлуатації дітей від суміжних злочинів” був здійснений аналіз суміжних із експлуатацією дітей складів злочинів, а саме: ч. 2,3 ст. 149, ст. 166, ч. 2 ст. 172, ч. 3 ст. 301, ч. 3, 4 ст. 303, ст. 304 КК України. Визначення кола суміжних злочинів проводилося із врахуванням спільності таких ознак їх складів, як вчинення злочину щодо неповнолітнього із використанням будь-якої діяльності такої особи. Крім того, злочини, передбачені статтями 149, 301, 303 КК України, також мають спільну ознаку, яка полягає у використанні діяльності або праці дітей для задоволення сексуальних потреб третіх осіб, що супроводжується корисливим мотивом або метою – бажанням отримати прибуток. Обґрунтовано, що такі дії підпадають під визначення сексуальної експлуатації дітей.
В контексті викладеного проведено відмежування сексуальної експлуатації дітей від економічної експлуатації дітей. Виходячи з наших пропозицій про родовий об’єкт, передбаченого ст. 150 КК України злочину, запропоновано доповнити визначенням сексуальної експлуатації ч. 1 примітку до ст. 149 КК України.

ВИСНОВКИ

1. Доведено необхідність передбачення у ст. 150 КК України відповідальності не за експлуатацію дітей, а за економічну експлуатацію дітей, що узгоджується з положеннями Конвенції ООН про права дитини.
Під економічною експлуатацією дітей слід розуміти залучення однієї або кількох дітей до праці з порушенням норм трудового законодавства у будь-якій сфері виробництва, послуг, іншої діяльності на будь-яких засадах, в тому числі і добровільних, з присвоєнням певного прибутку від її зусиль або результату її праці.
2. Ґрунтуючись на судово-слідчій практиці застосування ст. 150 КК України, положеннях нормативно-правових актів про права дитини, дисертант доходить висновку щодо недоцільності криміналізації діянь, передбачених у ч. 1 ст. 150 КК України. Аргументується потреба виключення з чинної редакції ст. 150 КК України її першої частини.
3. Родовим об’єктом економічної експлуатації дітей автор визнає сукупність конституційних прав і свобод дитини на вільний розвиток особистості. Основним безпосереднім об’єктом, передбаченого ст. 150 КК України злочину, є суспільні відносини, які забезпечують трудові права дитини на виконання праці, дозволеної законодавством України відповідно до віку дитини та категорії роботи, яка нею виконується. Додатковими безпосередніми об’єктами даного злочину слід вважати суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я, фізичний розвиток та освітній рівень дітей, а також честь і гідність.
З урахуванням вищевикладеного, автор пропонує ст. 150 КК України виключити із розділу ІІІ Особливої частини “Злочини проти волі, честі та гідності особи” і включити до розділу V Особливої частини “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”. Даний злочин слід відносити до злочинів проти трудових прав громадян.
4. Проведено розмежування економічної експлуатації дітей від сексуальної експлуатації дітей, інших суміжних злочинів. Таке відмежування має відбуватися за кожним із елементів складу злочину.
5. Розкриті чинники соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за економічну експлуатацію дітей. Такими є: 1) економічні перетворення на ринку праці; 2) бідність; 3) поблажливе суспільне ставлення до дитячої праці; 4) віктимність дитини та її психологічні особливості; 5) дитяча бездоглядність та безпритульність.
Під економічними перетвореннями на ринку праці слід розуміти зростання приватного сектора економіки, що супроводжується одночасним поширенням безробіття та попиту на дитячу працю; під бідністю – перевагу мотивації у працюючих дітей щодо набуття матеріальних цінностей для родини або себе особисто над отриманням освіти; під поблажливим суспільним ставленням до дитячої праці – загальноприйняту усталену думку про працю як способу існування або здобуття професійної підготовки, а не явище, що спричиняє негативні наслідки для дитини; під віктимністю дитини та її психологічними особливостями – вікові та особистісні якості, що сприяють залученню дитини до експлуатації; під дитячою бездоглядністю та безпритульністю – мотивацію перебування дитини на вулиці внаслідок втрати родинних зв’язків, що призводить до небезпеки її залучення до експлуатації.
6. Обґрунтовується, що: 1) під “заподіянням істотної шкоди для здоров’я дитини” слід розуміти не лише заподіяння їй фізичної шкоди, (тілесних ушкоджень, побоїв, захворювання на тяжку хворобу, втрату імунітету), а й шкоди моральної, яка полягає у втраті соціальних зв’язків дитини та, відповідно, деформації моральних норм; 2) поняття “заподіяння істотної шкоди для освітнього рівня дитини” – рівень, при якому спостерігається неотримання мінімально необхідного об’єму змісту шкільної освіти дитиною, засвоєння якого приймається як норма освіченості його особистості, а також забезпечує йому рівність прав і можливостей при подальшому навчанні у вищому навчальному закладі, виборі професії і майбутньому працевлаштуванні.
7. Доведено, що кримінальна відповідальність за сексуальну експлуатацію дітей має передбачатись у ст. 149 КК. В цьому контексті розроблено поняття “сексуальна експлуатація”, яким запропоновано доповнити п. 1 Примітки до ст. 149 КК України: використання діяльності дітей щодо задоволення сексуальних потреб третіх осіб з метою отримання прибутку винними особами.
Формами сексуальної експлуатації вважати всі випадки задоволення сексуальних потреб третіх осіб, при яких прибуток від такої діяльності потерпілої особи отримують винні особи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2002. – № 4. – С.65-69.
2. Лисенко І. Використання світової системи Інтернет як засіб експлуатації дітей // Право України. – 2003. – № 2. – С.148-153.
3. Доляновська І.М. Стан правового забезпечення дітей від насильства та експлуатації в Україні // Досвід соціальної роботи // Інформ.-освітній бюл. Київ. міськ. центру соц. служб для молоді. – 2004. – № 3–4 (13–14) – С.41-44.
4. Доляновська І.М. Захист дітей від жорсткого поводження: правові аспекти // Досвід соціальної роботи // Інформ.-освітній бюл. Київ. міськ. центру соц. служб для молоді. – 2004. – № 5(15) – С.48-50.
5. Доляновська І.М. Причини та поширеність дитячої праці в Україні // Наук. вісн. Юрид. акад. М-ва внутр. справ. – 2004. – № 3 (17). – С.318-326.
6. Доляновська І.М. Реформування законодавства України згідно із міжнародними зобов’язаннями стосовно захисту дітей від експлуатації // Нац. безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання: Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 7–8 грудня 2005 р.): Зб. наук. праць / Редкол.: С.А. Єрохін, С.І. Пирожков, В.А. Гошовська, В.Ф. Погорілко та ін. – К.: Нац. акад. Управління – Центр перспективних досліджень, 2005. –
С.261-264.
7. Доляновська І.М. Виховання моральних якостей молоді: правовий аспект // Культура і освіта фахівців туристської сфери: сучасні тенденції та прогнози: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 13-14 жовтня 2004 року). – К.: Вид-во “КУТЕП”, 2005. – С.162-165.
8. Доляновська І.М. Співробітництво Уряду України та ООН у галузі захисту дітей від експлуатації // Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. молодих вчених, аспірантів та студентів “Захист прав людини в Україні. Теоретичні та практичні аспекти”. – Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, Лтд”. – 2006. – С.59-61.
9. Доляновська І.М. Кримінально-правова кваліфікація експлуатації дітей та деяких суміжних злочинів // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – №9(141). – С.86-89.

АНОТАЦІЯ

Доляновська І.М. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей (аналіз складу злочину). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Київський національний університет внутрішніх справ. – Київ, 2008.
Дисертація присвячена розгляду проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей. Розкриті чинники соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за економічну експлуатацію та дана характеристика складу злочину.
Ґрунтуючись на положеннях нормативно-правових актів про права дитини, дисертант доводить необхідність передбачення у ст. 150 КК України відповідальності за економічну експлуатацію дитини та виключення з чинної редакції ст. 150 КК України її першої частини. По-новому розкрито: зміст родового об’єкту економічної експлуатації дітей та визначено місце статті 150 КК України у розділі V Особливої частини КК України; зміст понять “економічна експлуатація дітей”, “заподіяння істотної шкоди для здоров’я дитини”, “заподіяння істотної шкоди для освітнього рівня дитини”, “сексуальна експлуатація дітей”.
Проведено розмежування економічної експлуатації дітей від сексуальної експлуатації дітей, інших суміжних злочинів.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, економічна експлуатація, сексуальна експлуатація, діти.

АННОТАЦИЯ

Доляновская И.М. Уголовная ответственность за эксплуатацию детей (анализ состава преступления). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Киевский национальный университет внутренних дел. – Киев, 2008.
Диссертация – это комплексное исследование проблем уголовной ответственности за эксплуатацию детей (ст. 150 УК Украины). Исследовано историю становления и развития законодательства по защите детей от эксплуатации. Рассмотрены факторы социальной обусловленности уголовной ответственности за экономическую эксплуатацию детей. Дана характеристика этого состава преступления, а также проведено его ограничение от смежных преступлений.
Актуальность темы обусловлена состоянием прав детей на свободное развитие личности. В настоящее время в Украине свыше 400 тысяч детей, которые работают и подвергаются эксплуатации. Из них 97 тысяч – наиболее уязвимая группа в возрасте от 7 до 12 лет. Между тем, преступлений, предусмотренных ст. 150 Уголовного кодекса Украины “Эксплуатация детей”, по данным Министерства внутренних дел Украины, зарегистрировано в 2002 г. – 10, 2003 г. – 17, 2004 г. – 9, 2005 – 29, 2006 – 15, первом полугодии 2007 – 9 случаев. В то время, как количество обвинительных приговоров, вынесенных согласно ст. 150 УК Украины, за период с 2003 года – по первое полугодие 2007 года, составляет всего лишь восемнадцать. Это позволяет предположить, что явление экономической эксплуатации детей завуалировано.
Актуальность темы также обусловлена и изменениями, которые происходят в украинском законодательстве. В частности, это: 1) принятие 5 марта 2005 г. Закона Украины “Про внесение изменений в Закон Украины “Про охрану детства”, который установил, что к наихудшим формам детского труда относится принудительная или обязательная работа; 2) ратификация Правительством Украины 14 сентября 2006 г. Европейской социальной хартии, некоторые положения которой касаются защиты детей от эксплуатации; 3) утверждение Кабинетом Министров Украины следующих подзаконных актов: 16 июня 2003 г. – Концепции предотвращения и искоренения наихудших форм работы детей; 1 марта 2006 г. – Комплексной программы профилактики правонарушений на 2006-2008 года; 11 мая 2006 г. – Государственной программы преодоления детской беспризорности и безнадзорности на 2006-2010 годы.
Исследуя объект преступления, а также основываясь на положениях законодательных актов, касающихся прав детей, диссертант обосновывает: 1) необходимость предусмотрения в ст. 150 УК Украины ответственности за экономическую эксплуатацию детей; 2) исключения из действующей редакции ст. 150 УК Украины её первой части; 3) помещения ст. 150 УК Украины из раздела ІІІ Особенной части УК Украины “Преступления против свободы, чести и достоинства личности” в раздел V Особенной части УК Украины “Преступления против избирательных, трудовых и других личных прав и свобод человека и гражданина”.
В результате исследования автором по-новому предложены и обоснованы следующие положения:
- Под “экономической эксплуатацией детей” следует понимать привлечение одного или нескольких детей к труду с нарушением норм трудового законодательства в любой сфере производства, услуг, иной деятельности под любым предлогом, включая и добровольное согласие ребенка, с присвоением определенной части прибыли от его усилий или результата его труда.
- Под “причинением существенного вреда для здоровья ребенка” следует понимать не только причинение ему физического вреда, (телесных повреждений, побоев, заболевания тяжелой болезнью, утрате иммунитета), но и вреда морального, который заключается в утрате социальных связей ребенка и, соответственно, деформации моральных норм;
- Под “причинением существенного вреда для образовательного уровня ребенка” следует понимать уровень, при котором фиксируется не получение минимально необходимого объема школьного образования ребенком, усвоение которого считается нормой образованности его личности, а также обеспечивает ему равенство прав и возможностей при дальнейшем обучении в высшем учебном заведении, выборе профессии и будущем трудоустройстве;
- Под “сексуальной эксплуатацией” следует понимать использование деятельности детей относительно удовлетворения сексуальных потребностей третьих лиц с целью получения прибыли виновными лицами.
Ключевые слова: уголовная ответственность, экономическая эксплуатация, сексуальная эксплуатация, дети.

SUMMARY

Dolyanovskaya I.N. Criminal Responsibility for Children‘s Exploitation. – Manuscript.
The dissertation to gain Candidate degree in Law Specialty 12.00.08 – Criminal law and Criminology; Criminal law and procedure. – The Kyiv National University of Internal Affairs. – Kyiv, 2008.
The dissertation is dedicated to the problems of criminal responsibility for exploitation of children. The work deals with the factors of social conditionality of criminal responsibility and description of corpus delicti. The candidate for a degree justifies, on the regulations of the normative and legal documents on children rights, the necessity of provision in the article of law 150 Criminal Code of Ukraine for responsibility for economic exploitation of children and exclusion of the first part from the wording currently in law of the article of law 150 Criminal Code of Ukraine.
The new grounds are given for the subject-matter of corpus delicti of economic exploitation of children as well as finding a place for the article of law 150 Criminal Code of Ukraine in the issue 5 Special section in the Criminal Code of Ukraine; the subject-matter of such notions as “economic exploitation of children”, “causing severe damage to health of children”, “causing severe damage to education of child”, “sexual exploitation of children”.
There is delimitation between economic exploitation of children and sexual exploitation of children, other closely-related offences.
Key words: criminal responsibility, economic exploitation, sexual exploitation, children.