Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.
Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор
Музика Анатолій Ананійович,
Київський інститут внутрішніх справ, проректор з наукової роботи.
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Навроцький Вячеслав Олександрович,
Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри кримінального права і кримінології юридичного факультету;
кандидат юридичних наук, доцент
Андрушко Петро Петрович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права і кримінології юридичного факультету.
Провідна установа – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра кримінального права, м. Харків.
Захист відбудеться 24.04.2003 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ – 1, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ – 1, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий 21.03.2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Науково-технічний прогрес зумовив розвиток та стрімке поширення комп’ютерних і телекомунікаційних технологій в усіх сферах суспільного життя. Виникнення якісно нових відносин, що пов’язані з комп’ютерною інформацією, супроводжується появою та розповсюдженням нового виду посягань, які порушують ці відносини. Зазначені посягання отримали назву “computer crimes” (“комп’ютерні злочини”), яка, незважаючи на явно побутовий характер, була буквально перенесена спочатку на шпальти вітчизняних періодичних видань, а звідти – до наукової літератури.
Базуючись на аналізі сутності та ознак цих посягань, для позначення останніх ми використовуємо термінологічний зворот “злочини у сфері комп’ютерної інформації” і відносимо до них злочини, передбачені ст. 361 – 363 КК, а також ч. 3 ст. 190 КК (шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) та ст. 200 КК (використання підроблених електронних засобів доступу до банківських рахунків).
Попри той факт, що перші норми про кримінальну відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації з’явилися у вітчизняному законодавстві близько десяти років тому, у кримінально-правовій доктрині існує значна кількість проблем, пов’язаних з аналізованими посяганнями. Ці проблеми вирізняються надзвичайною дискусійністю і потребують якнайшвидшого вирішення. Зокрема, потребує глибокого вивчення характер і ступінь суспільної небезпеки “комп’ютерних” злочинів, об’єктивні і суб’єктивні ознаки останніх. Існує необхідність узгодження та вдосконалення термінологічного апарата, який має використовуватися при формулюванні відповідних кримінально-правових норм; відсутні дослідження санкцій, передбачених за вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації; належним чином не проаналізований зарубіжний та міжнародно-правовий досвід протидії зазначеним посяганням, не визначені ті надбання, які доцільно було б врахувати у нашому законодавстві. Загалом вітчизняна кримінально-правова наука заборгувала перед практикою: дотепер невідомо, чи існують певні діяння у сфері комп’ютерної інформації, ступінь суспільної небезпеки яких вимагає встановлення кримінальної відповідальності за їх вчинення, і чи є такі норми, які доцільно було б виключити з кримінального закону. Отже, залишаються невирішеними проблеми криміналізації і декриміналізації аналізованих діянь.
Нагальна необхідність здійснення глибоких комплексних досліджень проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації задля створення належної правової бази, яка б забезпечила ефективну протидію цим посяганням, й обумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
Потрібно зазначити, що наукові розвідки, присвячені цій проблематиці, вже започатковані такими авторами, як П.П. Андрушко, Ю.М.?Батурін, О.І.?Бойцов, О.Г.?Волеводз, Б.В.Волженкін, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, А.М. Жодзішський, В.О. Копилов, Ю.І. Ляпунов, В.Ю. Максимов, М.І. Панов, О.І. Панфілова, А.М.?Попов, А.М.?Ришелюк, В.С. Цимбалюк та іншими. Дисертант широко використовував отримані ними результати, а також спирався на загальнотеоретичні положення кримінального права, які розроблялися такими вченими, як М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Ф.Г. Бурчак, В.О. Глушков, Ю.В. Голік, В.К. Грищук, П.С. Дагель, Н.Д. Дурманов, І.Е. Звечаровський, І.І. Карпець, І.Я. Козаченко, В.С. Комісаров, О.І. Коробеєв, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, Л.Л. Кругліков, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, І.П.?Лановенко, Т.О.?Леснієвські-Костарєва, О.М.?Литвак, Н.О. Лопашенко, О.І. Лукашов, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П.?Михайленко, Р.І.?Міхеєв, А.А.?Музика, В.О.?Навроцький, А.В.?Наумов, Б.С.?Нікіфоров, М.І.?Панов, А.О.?Пінаєв, А.А. Піонтковський, Е.П. Побігайло, О.І. Рарог, О.Я. Свєтлов, В.В. Скибицький, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, А.Н. Трайнін, З.А. Тростюк, Б.С. Утєвський, Є.В. Фесенко, Е.А. Фролов, М.І.?Хавронюк, В.М. Хомич, В.А. Якушин, С.С. Яценко та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки України” на 2000 – 2003 роки .
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування характеру та ступеня суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації, створення доктринальної моделі системи норм про кримінальну відповідальність за аналізовані злочини.
Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні завдання: визначення чинників, які зумовлюють необхідність криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації; з’ясування сутності та змісту ознак складів цих злочинів; аналіз кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак відповідних суспільно небезпечних діянь; дослідження видів та розмірів санкцій, передбачених за вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації; порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства окремих зарубіжних країн у частині, що стосується злочинів у сфері комп’ютерної інформації, а також міжнародно-правових документів з цих питань; вироблення теоретичного визначення цього виду посягань; визначення основних напрямів удосконалення чинного кримінального законодавства щодо протидії злочинам у сфері комп’ютерної інформації; створення проекту Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”.
Об’єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації.
Предмет дослідження – норми про кримінальну відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, насамперед ст. 361 – 363 КК; ознаки складів цих злочинів, а також основні теоретичні правила кваліфікації останніх.
Методи дослідження, які використовувалися у процесі здійснення дисертаційного дослідження: історико-правовий, що застосовувався при аналізі генезису “комп’ютерних” злочинів; формально-логічний метод (надав можливість проаналізувати положення кримінально-правової доктрини, зокрема, щодо злочинів у сфері комп’ютерної інформації); метод системно-структурного аналізу (за його допомогою досліджено ознаки складів цих посягань, а також санкції, які передбачені за їх вчинення); метод формально-догматичного аналізу (з його використанням здійснено тлумачення відповідних кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів); порівняльно-правовий метод (використовувався при аналізі кримінально-правових норм законодавства окремих зарубіжних країн, які передбачають відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також відповідних положень окремих міжнародно-правових документів).
У процесі дослідження статистичних даних МВС України про “комп’ютерні” злочини і опублікованої судової та слідчої практики, що в сукупності становлять емпіричну базу дисертації, здобувач також використовував статистичний метод і формальнологічні процедури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Базуючись на результатах здійсненного дослідження, дисертантом сформульовані нові наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:
1. Виявлені і систематизовані фактори, що визначають суспільну небезпеку злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Характер цієї небезпеки зумовлений важливістю об’єкта відповідних посягань та великим розміром шкоди, що її потенційно містить кожний з аналізованих злочинів, а ступінь – передусім цінністю комп’ютерної інформації, впливаючи на яку винний завдає шкоди об’єкту, та психічним ставленням суб’єкта до наслідків свого діяння і мотивами злочинця.
2. Детальніше, ніж у раніше запропонованих у науковій літературі підходах, розкриті ті властивості злочинів у сфері комп’ютерної інформації, які зумовлюють їх міжнародний характер, зокрема, можливість прояву різних ознак останніх у суспільному житті декількох держав одночасно.
3. Оригінально в порівнянні з існуючими у науці кримінального права концепціями визначений об’єкт цих злочинів – суспільні відносини з приводу здійснення їх суб’єктом правомірної інформаційної діяльності щодо предмета – комп’ютерної інформації.
4. Наведені додаткові аргументи на користь позиції щодо необхідності разом із речами матеріального світу визнавати предметом злочину й інші матеріальні утворення, зокрема, комп’ютерну інформацію. На підставі цього обґрунтовується висновок про те, що предмет є обов’язковою ознакою всіх складів аналізованих злочинів, яка поряд з деякими іншими дає можливість відмежовувати ці посягання від суміжних. Аргументована доцільність визнати предметом цих посягань виключно комп’ютерну інформацію – відомості про оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в електронному вигляді.
5. Комплексно охарактеризовані ознаки об’єктивної сторони складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Обґрунтована позиція про необхідність визнавати знаряддя вчинення цих злочинів (ними завжди виступає комп’ютерна інформація) обов’язковою об’єктивною ознакою їхніх складів. Враховуючи, що різна комп’ютерна інформація виступає і предметом аналізованих злочинів, і знаряддям їх вчинення, проводиться розмежування зазначених ознак складів цих посягань.
6. Обґрунтовані положення про доцільність декриміналізації необережних суспільно небезпечних діянь аналізованого виду, оскільки вони повністю охоплюються складами злочинів, що передбачені іншими кримінально-правовими заборонами (зокрема, ст. 367 КК). Зроблений висновок про безпідставність існування в кримінальному законі норм про відповідальність за порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (ст. 363 КК).
7. Уперше запропонована кримінально-правова дефініція аналізованого виду посягань. Злочинами у сфері комп’ютерної інформації мають визнаватися лише умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на суспільні відносини щодо здійснення інформаційної діяльності стосовно комп’ютерної інформації, предметом і знаряддям вчинення яких є така інформація.
8. Виявлені значні вади санкцій, передбачених за злочини у сфері комп’ютерної інформації (зокрема, види та розміри покарань, які ними встановлені, є недостатньо суворими, вони не узгоджені з реальним характером і ступенем суспільної небезпеки відповідних посягань; межі цих покарань визначені не зовсім виважено). З метою усунення очевидних недоліків уперше пропонується нова система санкцій за аналізовані посягання.
9. Здійснений порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм законодавства ФРН, Франції, Іспанії, Великої Британії та США, які передбачають відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також відповідних положень Модельного Кримінального кодексу для держав-учасниць СНД, низки рекомендацій Ради Європи з цих питань та Конвенції про кіберзлочинність, прийнятої 23 листопада 2001 р. у м. Будапешті. На цій підставі обґрунтований висновок щодо необхідності якнайшвидшої її ратифікації українським парламентом та імплементації положень цього міжнародно-правового документа у вітчизняне законодавство.
10. З урахуванням результатів аналізу зарубіжного і міжнародно-правового досвіду протидії злочинам у сфері комп’ютерної інформації визначено основні шляхи подальшого вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України. Зокрема, пропонується по-іншому сформулювати назву розділу XVI Особливої частини КК України, назви та диспозиції ст. 361 – 363 КК, внести зміни до ч. 3 ст. 190, ст. 200 та ст. 301 КК, а також доповнити кримінальний закон чотирма новими статтями, які б передбачали відповідальність за посягання аналізованого виду.
11. За результатами дослідження розроблена доктринальна модель системи норм про кримінальну відповідальність за аналізовані злочини. Для її втілення підготовлений законопроект “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”, який направлений до Верховної Ради України.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані в процесі дослідження висновки та конкретні пропозиції щодо змін і доповнень чинного кримінального законодавства, можуть бути використані: при вдосконаленні Кримінального кодексу України в частині, що передбачає відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також за деякі інші посягання; для подальшого дослідження сутності та ознак злочинів у сфері комп’ютерної інформації; у правозастосовній діяльності; при викладанні Загальної та Особливої частин “Кримінального права України”.
Особистий внесок здобувача у двох опублікованих у співавторстві статтях становлять результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із характером і ступенем суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації, об’єктивними і суб’єктивними ознаками їх складів, а також обґрунтування того, що розв’язання зазначених проблем належить до пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі кримінального права і кримінології.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися, зокрема, на науково-практичній конференції “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (27 – 28 жовтня 2000 р.,
м. Дніпропетровськ), науково-практичній конференції “Теорія і практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (25 квітня
2002 р., м. Київ), науковому семінарі переможців конкурсу № 5 в рамках Програми малих грантів Харківського центру вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (20 грудня 2001 р., м. Харків).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені у семи статтях (дві – у наукових журналах і п’ять – у збірниках наукових праць) та двох тезах виступу на конференціях. П’ять статей опубліковані у наукових фахових виданнях України.
Структура дисертації. Праця складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (329 найменувань) та чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з них обсяг основного тексту – 198 сторінок, обсяг використаних джерел і додатків – 48 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкривається стан наукової розробки проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації, значущість цих проблем, обґрунтовується необхідність їх дослідження. Подається загальна характеристика дисертації, зокрема, визначені її мета і завдання, об’єкт і предмет, сформульовані положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення результатів дослідження.
Розділ 1 – “Суспільна небезпека злочинів у сфері комп’ютерної інформації” містить аналіз статистичних показників злочинності у сфері комп’ютерної інформації, обставин, що визначають її латентність, досліджуються та систематизуються фактори, що зумовлюють суспільну небезпеку цих посягань, міжнародний характер останніх.
Статистичні дані МВС України свідчать: у нашій країні поки що не виявлено значної кількості злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Протягом 1997 – 2001 р. було зареєстровано 52 таких посягання. Проте сама по собі кількість злочинів далеко не завжди може визначати їх суспільну небезпеку. До того ж, необхідно враховувати той факт, що аналізовані посягання характеризуються надзвичайно високим ступенем латентності. Аналіз результатів окремих зарубіжних досліджень і матеріалів вітчизняної слідчої та судової практики надав змогу визначити основні чинники, які зумовлюють латентність злочинів у сфері комп’ютерної інформації, а саме: 1) потерпілі не повідомляють правоохоронні органи про те, що вони стали жертвами “комп’ютерних” злочинів, через небажання розголосу або через зневіру у можливість розкриття злочину; 2) наслідки цих злочинів відносять на рахунок збоїв у роботі комп’ютерних систем, телекомунікаційних мереж, програмного забезпечення; 3) розглядають наслідки окремих “комп’ютерних” злочинів як шкоду, спричинену іншими видами суспільно небезпечних діянь.
Дисертант дійшов висновку, що характер суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації зумовлений насамперед важливістю їх об’єкта, а також великим розміром шкоди, яка потенційно може бути спричинена кожним із цих посягань.
Ступінь суспільної небезпеки аналізованих посягань визначається цінністю інформації, впливаючи на яку винний завдає шкоди об’єкту, а також психічним ставленням винного до наслідків свого діяння та мотивами, якими керується злочинець (очевидно, що корисливий мотив підвищує ступінь небезпеки вчиненого).
При дослідженні суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації необхідно враховувати, що останнім притаманний міжнародний характер, оскільки існує міжнародно-правовий акт щодо протидії аналізованим посяганням (Конвенція про кіберзлочинність 2001 р.); відповідальність за вчинення злочинів цього виду настає згідно з національним кримінальним законодавством; різні ознаки їх складів можуть проявлятися у суспільному житті декількох держав одночасно; ці злочини, на відміну від міжнародних, не посягають на мир, суверенітет держав, існування націй.
Розділ 2 – “Кримінально-правовий аналіз складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Об’єкт злочинів” розглядається сутність і структура суспільних відносин, яким злочинами у сфері комп’ютерної інформації заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння такої шкоди.
Автор обґрунтовує висновок про невідповідність назви розділу XVI Особливої частини КК України сутності тих суспільних відносин, які дійсно є родовим об’єктом злочинів, передбачених відповідними статтями цього Кодексу. Основний зміст цих відносин полягає у здійсненні їх суб’єктами інформаційної діяльності щодо комп’ютерної інформації (тобто її створення, збирання, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження, використання, споживання, введення, копіювання, зчитування, знищення, реєстрації тощо) та обов’язку інших учасників відносин цьому не перешкоджати. Отже, родовим об’єктом аналізованих посягань слід визнавати суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації. Спираючись на зазначені висновки, дисертант пропонує викласти назву розділу XVI Особливої частини КК України у такій редакції: “Злочини у сфері комп’ютерної інформації”.
Основним безпосереднім об’єктом цих посягань необхідно вважати окремо взяті суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації, що виникли та існують з приводу здійснення певною особою (особами) інформаційної діяльності щодо комп’ютерної інформації, і яким заподіяна шкода даним конкретним злочином або які поставлені ним під загрозу заподіяння шкоди. Додатковим безпосереднім об’єктом цих злочинів є відносини власності щодо комп’ютерної інформації. Факультативним безпосереднім об’єктом аналізованих посягань можуть виступати ті суспільні відносини, у сфері яких здійснюється інформаційна діяльність щодо комп’ютерної інформації.
Підрозділ 2.2. “Предмет злочинів: проблеми кримінально-правової доктрини”. У цій частині дисертації здобувач наводить додаткові аргументи на користь того, що поряд із речами матеріального світу предметом злочину необхідно вважати й інші матеріальні утворення (зокрема, комп’ютерну інформацію), впливаючи на які винний завдає шкоди об’єкту чи створює небезпеку заподіяння такої шкоди.
Дисертант обґрунтовує доцільність визнавати предметом аналізованих злочинів виключно комп’ютерну інформацію. Чинне українське законодавство не містить визначення цього поняття, тому автор пропонує власну дефініцію комп’ютерної інформації – це відомості про оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в електронному вигляді. Одним із видів комп’ютерної інформації є комп’ютерна програма. Це побудована за особливими правилами сукупність даних, що забезпечує функціонування та керування комп’ютерними системами і/або телекомунікаційними мережами, виконання ними певних завдань. Призначення таких програм може бути різним, наприклад, запобігання протиправному впливу на комп’ютерну інформацію (програмні засоби захисту – ст. 363 КК) або, навпаки, здійснення несанкціонованих операцій із нею (наприклад, комп’ютерні віруси – ст. 361 КК).
Основною ознакою комп’ютерних вірусів є здатність “автономно”, без участі людини копіюватися в різні області пам’яті комп’ютера. Поняття “комп’ютерний вірус” за своїм обсягом не може охопити всі види програм, що призначені для несанкціонованих операцій з комп’ютерною інформацією, а тому дисертант пропонує використати у законі термінологічний зворот “шкідливі комп’ютерні програми”, зміст якого є більш об’ємним.
У підрозділі 2.3. “Об’єктивна сторона злочинів” досліджуються зовнішні ознаки складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації та механізм їх скоєння.
Особливість аналізованих посягань полягає в тому, що вони вчиняються у віртуальному середовищі. У ньому отримує свій прояв суспільно небезпечне діяння, починають проявлятися суспільно небезпечні наслідки. Навіть знаряддя вчинення злочину (ними виступає комп’ютерна інформація, як правило, у вигляді програм) також є віртуальними. Їх необхідно відмежовувати від предмета злочину. Сутність механізму вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації полягає в тому, що винний використовує одну комп’ютерну інформацію (знаряддя) для здійснення злочинного впливу на іншу комп’ютерну інформацію (предмет). Саме такий механізм надає цим посяганням виключної специфічності, яка, зокрема, зумовлює необхідність створення кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації.
У випадках, коли комп’ютерна інформація є лише предметом або лише знаряддям вчинення злочину, останній може кваліфікуватися за іншими статтями КК (ст. 109, 110, 111, 114, 132, 145, 163, 168, 176, 177, 182, 199, 215, 216, 224, 231, 232, 238, 259, 300, 301, 318, 328, 330, 358, 359, 381, 387, 422, 436 тощо).
Очевидно, що існують такі суспільно небезпечні діяння (вони, зокрема, передбачені у наведених вище статтях), і предметом, і знаряддям яких одночасно може бути різна комп’ютерна інформація. Проте не всі ці посягання можна віднести до категорії аналізованих злочинів, оскільки вони не завжди спрямовані проти суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації.
На думку дисертанта, при створенні статей розділу XVI Особливої частини КК України не було враховано особливостей механізму вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації, внаслідок чого у формулюваннях аналізованих норм існує значна кількість недоліків та протиріч. Так, суспільно небезпечні наслідки у вигляді перекручення чи знищення носіїв комп’ютерної інформації (ст. 361 КК) та викрадення, перекручення, знищення технічних засобів захисту комп’ютерної інформації (ст. 363 КК) не можуть бути спричинені самим лише впливом на комп’ютерну інформацію. До того ж, носії комп’ютерної інформації і технічні засоби її захисту вже захищені нормами про кримінальну відповідальність за злочини проти власності. Враховуючи зазначене, автор вважає зайвою вказівку на аналізовані суспільно небезпечні наслідки в текстах ст. 361, 363 КК. У ст. 362 КК не передбачена відповідальність за незаконне копіювання або перехоплення комп’ютерної інформації, при вчиненні яких остання не вибуває з володіння власника. Тому здобувач пропонує внести зміни до ст. 362 КК, аби криміналізувати зазначені суспільно небезпечні дії. Незаконне обернення комп’ютерної інформації на користь винного або інших осіб, а так само її знищення чи пошкодження, вчинене шляхом безпосереднього впливу на її носій, на думку дисертанта, має оцінюватися як злочин проти власності (його предметом виступатиме певний носій, на якому матеріалізована комп’ютерна інформація, а розмір шкоди визначатиметься насамперед з огляду на вартість комп’ютерної інформації).
У даному підрозділі досліджуються також об’єктивні ознаки шахрайства, вчиненого шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК) та використання підроблених документів (електронних) на переказ чи платіжних карток (ст. 200 КК). Обґрунтовується необхідність віднесення цих посягань до злочинів у сфері комп’ютерної інформації, оскільки їх основна сутність зводиться до введення, зміни, пошкодження, знищення чи блокування комп’ютерної інформації у комп’ютерній системі чи телекомунікаційній мережі, чи іншого втручання в процес обробки комп’ютерної інформації, що вплинуло на результати такої обробки та завдало матеріальної шкоди іншій особі, з метою отримання незаконної вигоди.
У результаті аналізу понятійного апарата, який використовується при формулюванні
ст. 361 – 363, 200 та ч. 3 ст. 190 КК, виявлено його значні вади. Основними з них є застарілість і неузгодженість термінів, використання різних термінів для позначення одного й того самого поняття, а також використання таких термінів, які не вживаються у сфері відповідних спеціальних знань.
У підрозділі 2.4. “Суб’єктивні ознаки злочинів” аналізуються питання, пов’язані із суб’єктом та суб’єктивною стороною злочинів у сфері комп’ютерної інформації.
Деякі з цих злочинів можуть вчинятися лише спеціальним суб’єктом. Це – привласнення комп’ютерної інформації (особа, якій ця інформація була ввірена або перебувала у її віданні), заволодіння нею шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (службова особа), а також порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (особа, яка відповідає за їх експлуатацію). Суб’єкт інших посягань – загальний.
На думку автора, вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації особами, які відповідають за експлуатацію комп’ютерних систем і телекомунікаційних мереж (адміністраторами цих систем та мереж) вимагає встановлення посиленої кримінальної відповідальності. Із цією метою пропонується доповнити відповідні статті (за виключенням ст. 363 КК) такою особливо кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину адміністратором комп’ютерної системи чи телекомунікаційної мережі.
Дослідження ознак суб’єктивної сторони злочинів у сфері комп’ютерної інформації свідчить: з необережності може вчинятися лише посягання, передбачене ст. 363 КК. Якщо воно вчиняється умисно, кваліфікація має здійснюватися за ст. 361 КК або 362 КК. Проте останні не передбачають відповідальності за копіювання комп’ютерної інформації та істотне порушення роботи автоматизованих електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), їх систем чи комп’ютерних мереж. Тому порушення правил експлуатації автоматизованих ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до незаконного копіювання комп’ютерної інформації або істотного порушення роботи таких машин, їх систем чи комп’ютерних мереж, незалежно від форми вини доводиться кваліфікувати за ст. 363 КК.
Дисертант de lege ferenda обґрунтовує доцільність визнавати злочинами у сфері комп’ютерної інформації лише умисні посягання. Подібні діяння, вчинені через необережність, мають кваліфікуватися за іншими кримінально-правовими нормами, зокрема ст. 367 КК.
Підрозділ 2.5. “Аналіз кримінально-правових санкцій” містить обґрунтування висновку про те, що санкціям, передбаченим за злочини у сфері комп’ютерної інформації, притаманна низка вад. Так, для них характерним є різний ступінь впливу однієї й тієї ж самої кваліфікуючої ознаки на збільшення розміру покарання. Відсутня будь-яка система у встановленні розміру штрафів (це покарання міститься у шести санкціях із десяти). Співвідношення ступеня тяжкості певних злочинів у сфері комп’ютерної інформації, ознаки яких охоплюються основними і кваліфікованими складами, характеризується суперечливістю. Наприклад, ст. 361 і 362 КК: на рівні основних складів більш небезпечним є посягання, передбачене ч. 1 ст. 363 КК, а на рівні кваліфікованих складів це співвідношення змінюється – ч. 2 ст. 362 КК передбачає більш небезпечний злочин.
Дисертант пропонує нову систему санкцій за злочини у сфері комп’ютерної інформації, яка розроблена з урахуванням обґрунтованого висновку про те, що найефективнішим основним покаранням за вчинення посягань, ознаки яких охоплюються простими складами аналізованих злочинів, є штраф, що має призначатися разом із додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Розділ 3 – “Основні напрями вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства у сфері комп’ютерної інформації” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Аналіз зарубіжного та міжнародно-правового досвіду” здійснено порівняльно-правовий аналіз тієї частини кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки, Франції, Іспанії, Федеративної Республіки Німеччини, Великої Британії, що передбачає відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Криміналізація суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації в різних державах, як правило, здійснюється в один із трьох способів. Перший з них – це створення нових спеціальних кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за аналізовані посягання. Другий – це розширення меж складів “некомп’ютерних”, більш традиційних злочинів. Окремі країни обрали третій, змішаний спосіб – за частину посягань відповідальність установлена спеціальними нормами, а частина охоплюється загальними складами. Саме останній спосіб, за висновками здобувача, доцільно обрати в процесі вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства про відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації.
Аналізуються також найбільш важливі міжнародно-правові документи щодо кримінально-правової протидії злочинам у сфері комп’ютерної інформації. Зокрема, Рекомендації № R (89) 9 Комітету міністрів Ради Європи, які адресовані державам-членам щодо злочинів, пов’язаних з комп’ютером; глава 30 розділу XII Модельного Кримінального кодексу для держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 17 лютого 1996 р.; Угода про співробітництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі зі злочинами у сфері комп’ютерної інформації від 1 червня 2001 р.; Конвенція про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р. Наголошується на необхідності якнайшвидше наблизити, гармонізувати чинне кримінальне законодавство України з положеннями останнього міжнародного нормативно-правового акта.
Ще одним результатом цього порівняльно-правового аналізу стало обґрунтування висновку про те, що у реальній дійсності існує значно більша кількість суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації, ніж нині криміналізовано в Україні.
У підрозділі 3.2. “Проблеми криміналізації та декриміналізації діянь у сфері комп’ютерної інформації” визначені основні напрями вдосконалення чинного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації.
Базуючись на результатах вивчення зарубіжного і міжнародно-правового досвіду кримінально-правової протидії аналізованим посяганням, а також матеріалів вітчизняної слідчої та судової практики, автор робить висновок про невідповідність закріплених у законі ознак суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації тим ознакам, що дійсно притаманні цим посяганням. Пропонується нова теоретична модель системи норм, яка передбачає криміналізацію таких діянь: 1) незаконне втручання у процес обробки комп’ютерної інформації; 2) комп’ютерний саботаж; 3) незаконна зміна, пошкодження чи знищення комп’ютерної інформації; 4) незаконний доступ до комп’ютерної інформації; 5) незаконне заволодіння комп’ютерною інформацією; 6) незаконні дії зі шкідливими комп’ютерними програмами; 7) незаконне розповсюдження даних, які призначені для отримання доступу до комп’ютерної інформації.
На думку дисертанта, передбачені ст. 363 КК діяння потрібно декриміналізувати, оскільки вони повністю охоплюються складом службової недбалості (ст. 367 КК). За цією ж статтею потрібно кваліфікувати й інші діяння, про необхідність криміналізації яких висловлювались думки в літературі (наприклад, недбалість при розробленні програмно-обчислювальних комплексів).
У разі втілення цих пропозицій необхідно буде виключити з тексту ч. 3 ст. 190 КК слова “або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки”, оскільки такі дії повністю охоплюватимуться незаконним втручанням у процес обробки комп’ютерної інформації, вчиненим з корисливих мотивів. Цим самим складом охоплюватиметься й використання підроблених електронних засобів доступу до банківських рахунків, а тому слова “використання чи” потрібно буде виключити із тексту ст. 200 КК.
Узагальнюючи ознаки запропонованих до криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації, автор визначає останні як умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на суспільні відносини щодо здійснення інформаційної діяльності стосовно комп’ютерної інформації, предметом і знаряддям вчинення яких є така інформація.
У висновках сформульовані основні результати дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Наголошується на необхідності створення єдиної збалансованої системи кримінально-правових норм, які б передбачали відповідальність за реально існуючі суспільно небезпечні діяння у сфері комп’ютерної інформації. Пропозиції щодо розробки такої системи знайшли своє відображення у проекті Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”, який підготовлено дисертантом з урахуванням положень Конвенції про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
1. Азаров Д.С. Порушення роботи автоматизованих систем – злочин у сфері комп’ютерної інформації // Право України. – 2000.– № 12. – С. 69 – 73.
2. Азаров Д.С. Щодо криміналізації окремих діянь у сфері комп’ютерної інформації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. – 2000. – Вип. 8. – С. 343 – 348.
3. Азаров Д.С. Про міжнародний характер злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Проблеми пенітенціарної теорії та практики. – К.: “МП Леся”. – 2001. – С. 25 – 31.
4. Азаров Д.С. Про об’єкт злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. – Одеса: “Юридична література”. – 2001. – С. 717 – 722.
5. Музика А.А., Азаров Д.С. Деякі пріоритетні напрямки наукових досліджень у галузі кримінального права та кримінології // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1 (4). – С. 71 – 77.
6. Азаров Д.С. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж: деякі критичні міркування // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки). Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗДУ. – 2001. – № 1. – С. 107 – 114.
7. Азаров Д.С. Про основні напрями вдосконалення кримінального законодавства щодо захисту суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки). Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗДУ. – 2001. – № 2. – С. 263 – 269.
8. Азаров Д.С. Застосування норм про кримінальну відповідальність за “комп’ютерні” злочини // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах: Тези доповідей наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2002. – Ч. 1. – С. 57 – 58.
9. Музика А., Азаров Д. Коментар до статей розділу XVI Особливої частини КК України “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж” // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 12. – С. 109 – 114.
Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2002.
Дисертація є комплексним науковим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Вивчений ступінь і характер суспільної небезпеки цих посягань та розглянуті питання, пов’язані з їх міжнародним характером. Здійснений юридичний аналіз ознак складів цих злочинів, а також санкцій, передбачених за їх вчинення. Узагальнений зарубіжний та міжнародно-правовий досвід протидії “комп’ютерним” злочинам. Створене теоретичне визначення суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації, які пропонуються до криміналізації. Підготовлений проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, злочини у сфері комп’ютерної інформації, комп’ютерна інформація, кіберзлочинність.

Азаров Д.С. Уголовная ответственность за преступления в сфере компьютерной информации.– Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2002.
Диссертация является комплексным научным исследованием проблем уголовной ответственности за преступления в сфере компьютерной информации. Автор анализирует состояние и динамику преступности в сфере компьютерной информации в Украине, исследует факторы, которые предопределяют значительный уровень ее латентности. Рассматривается характер и степень общественной опасности этих посягательств. Диссертант делает вывод о том, что преступлениям в сфере компьютерной информации присущ международный характер, поскольку они предусмотрены международно-правовыми актами; ответственность за совершение преступлений данного вида наступает согласно национальному уголовному законодательству; объективные признаки их составов одновременно могут проявляться в общественной жизни разных государств; эти преступления, в отличие от международных, не посягают на мир, суверенитет государств, существование наций.
В работе анализируется объект преступлений, которым, по мнению диссертанта, являются общественные отношения в сфере компьютерной информации. Они возникают и существуют по поводу осуществления субъектами отношений правомерной информационной деятельности с компьютерной информацией (предмета этих отношений), – то есть ее создания, сбора, обработки, накопления, сохранения, поиска, распространения, использования, потребления, введения, копирования, считывания, уничтожения, регистрации и т.п.
На основании анализа учения о предмете преступления приведены дополнительные аргументы в пользу признания предметом преступления не только вещей материального мира, а и других материальных образований, в частности, компьютерной информации. В работе доказывается, что предметом преступлений в сфере компьютерной информации следует признавать исключительно компьютерную информацию и такую ее разновидность, как компьютерные программы (в частности, компьютерные вирусы и программные средства защиты компьютерной информации).
Исследование признаков объективной стороны составов преступлений в сфере компьютерной информации показало, что их законодательное отображение не отвечает реальной действительности. Диссертант считает такой недостаток следствием того, что при создании анализируемых уголовно-правовых норм не учтен механизм совершения соответствующих посягательств. Основная его особенность состоит в том, что эти преступления совершаются в виртуальном пространстве. В нем получает свое проявление общественно опасное действие, начинают проявляться общественно опасные последствия, и даже орудия совершения этих преступлений являются виртуальными. Ими выступает компьютерная информация. Орудия преступления необходимо отличать от предмета преступления: виновный использует одну компьютерную информацию (орудие) для осуществления преступного воздействия на другую компьютерную информацию (предмет).
Анализ субъективных признаков свидетельствует, что преступлениями в сфере компьютерной информации законодателю целесообразно признавать исключительно умышленные посягательства. Основываясь на этом, диссертант считает необходимым дополнить статьи об анализируемых общественно опасных деяниях такими квалифицирующими признаками, как их совершение администратором компьютерной системы или телекоммуникационной сети и совершение их из корыстных мотивов.
Изучение соответствующей части уголовного законодательства отдельных зарубежных стран, а также материалов следственной и судебной практики показывает, что в действительности существует большее количество общественно опасных действий в сфере компьютерной информации, чем ныне криминализировано в Украине.
Все предложения автора относительно усовершенствования действующего уголовного законодательства нашли свое отображение в проекте Закона Украины “О внесении изменений и дополнений в Уголовный кодекс Украины об ответственности за преступления в сфере компьютерной информации”, подготовленном с учетом положений Конвенции о киберпреступности от 23 ноября 2001 г.
Ключевые слова: уголовная ответственность, преступления в сфере компьютерной информации, компьютерная информация, киберпреступность.

Azarov D.S. The criminal liability for crimes in sphere of the computer information. – Manuscript.
Thesis for a Candidate’s Degree in Law Science in speciality 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal-executive law. – Koretsky Institute of State and Law National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2002.
The dissertation represents complex scientific research of problems of the criminal liability for crimes in sphere of the computer information. The degree and character of public danger of these encroachments are studied, the questions connected to their international character are considered. The legal analysis of attributes of structures of these crimes, and also the sanctions stipulated for their fullfilment is carried out. It is generalized foreign and international experience of counteraction “computer” crimes. Aauthor has formulated the theoretical definition of socially dangerous acts in sphere of the computer information, which must be made by criminal. It is prepared the draft bill of Ukraine “About the amending the Criminal Code of Ukraine concerning the responsibility for crimes in sphere of the computer information”.
Key words: the criminal liability, crimes in sphere of the computer information, the computer information, cibercrime.