Спеціальності 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право.

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків- 2002

Дисертацією є рукопис.

Работа виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правого факультету Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Стрельцов Євген Львович, проректор Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова, завідувач кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики.
Офіційний опоненти:
–доктор юридичних наук, професор Баулін Юрій Васильович, професор кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені. Ярослава Мудрого.
–кандидат юридичних наук, доцент Гуторова Наталія Олександрівна, доцент кафедри кримінального права Національного університету внутрішніх справ МВС України.
Провідна установа – Львівський національний університет ім. Івана Франка, кафедра кримінального права і кримінології.

Захист відбудеться 7 лютого 2002р. о 9 годині на засіданні спеціалізованної вченої ради Д.64.086.01 в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого за адресою: 61024, М.Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків-24, Пушкінська, 77.
Автореферат розісланий " 2 " січня 2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої Вченої ради Ю. П. Битяк

Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. В Конституції Йорданії вказано, що право власності гарантується і ніхто не може завадити власнику в здійсненні його права володіння, користування і розпорядження (ст.11). В Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст.41).
Як відомо, власність (капітал) складає основу будь-якої економічної системи. Саме відносини власності визначають тип держави, формують зміст будь-якого суспільства. В цілому, домінуючі форми власності багато в чому визначають політичне, соціально-економічне, правове життя конкретної країни. Тому право власності є одним з найбільш приорітетних інститутів, яке повинно регулюватися і охоронятися державою, в зв`язку з чим його охорона знаходиться в центрі всієї правової системи законодавства, в тому числі і кримінального.
Кримінальне законодавство, як галузь публічного права, в своїх приписах створює необхідну правову базу для протидії злочинам проти власності. При цьому необхідно враховувати як, наскільки точно в кримінальному законодавстві формулюються елементи суспільно-небезпечних дій, які в своїй сукупності являються підставою для залучення особи до кримінальної відповідальності.
Основним корислимим посяганням на власність, пов`язаним з вилученням майна, в КК Йорданії є крадіжка. Крадіжка, об`єктивно, являє собою найбільш серйозну загрозу для права власності. За останні десять років кількість крадіжок виросла в сім разів, а в загальній кількості зареєстрованих злочинів, крадіжка в Йорданії складає 20% від загальної кількості злочинів, і це підкреслює суспільну небезпечність цього виду посягань.
Практика застосування норм, що передбачають відповідальність за крадіжку, показала їх життєвість та необхідність. Разом з тим матеріали судової практики в справах про крадіжки, неодноразово узагальнено Пленумом Касаційного Суду Йорданії,

теоретичні дискусії показали, що найбільша кількість судових помилок при кваліфікації таких злочинів пов`язана з не завжди точним установленням ознак такого вчинку, з відмежуванням цього злочину від суміжних, з недооцінкою наукового супроводження кваліфікації таких вчинків і т.ін. Це свідчить про необхідність спеціального наукового дослідження даного злочинного посягання на власність.
Багато в чому актуальність дослідження підкреслюється також тією обставиною, що нині діючий Кримінальний кодекс Йорданії в основному перейняв положення Кримінального кодексу Франції 1810 року* і зараз його норми не завжди відповідають вимогам часу (на даний момент у Франції діє новий Кримінальний кодекс прийнятий у 1992 році).
Іншими словами, система кримінального права Йорданії, комплекс кримінально-правих норм, що передбачають відповідальність за злочини проти власності, не збігаються з сучасним станом розвитку суспільства. Це, в свою чергу, потребує спеціального наукового дослідження як кожної кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за злочини проти власності, так і всього комплексу цих норм за КК Йорданії, що дає можливість сформулювати пропозиції до їх вдосконалення та підвищення ефективності судово-слідчої практики, які б відповідали сучасним потребам суспільства.

Зв`язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Представлена дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідницької роботи економіко-правового факультету Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова та кафедри кримінально-правових дисциплін, судових і правоохоронних органів ЕПФ №207 "Внутрідержавна та міжнародна охорона власності й економічних відносин засобами кримінально-правового напрямку на 2001-2003 рр." Обрана тема базується на основних засадах кримінального законодавства, на інших нормативних актах і теоретичних основах боротьби зі злочинністю, спрямованої проти власності в Йорданії, Україні та багатьох інших країнах.
Мета та завдання дослідження. Основні цілі роботи полягають:
1) В аналізі норм кримінального законодавства Йорданії, положень кримінально-правової доктрини і судової практики про відповідальність за крадіжку та інші злочини проти власності;
2) У порівняльно-правовому аналізі кримінально-правових норм Йорданії з урахуванням теоретичних і практичних положень кримінального права України.
У дисертації було поставлено такі задачі:
1) Дати загальну характеристику історичного розвитку кримінального законодавства Йорданії та розглянути основні положення Загальної частини нині діючого кримінального кодексу Йорданії, котрі лежать в основі норм Особливої частини.
2) Показати підвищену суспільну небезпеку крадіжки і обгрунтувати необхідність більш ефективної охорони права власності кримінально-правовими засобами.
3) Проаналізувати положення кримінального права Йорданії про поняття, систематизацію, структуру, зміст злочину крадіжки щодо таких понять у законодавстві інших країн, а саме України.
4) Провести розмежування між злочином крадіжка і суміжними з нею злочинами.
5) Досліджуючи вказані та інші кримінально-правові норми, зробити відповідні висновки про їх застосування на практиці, а також виявити існуючі в них недоліки і дати конкретні пропозиції щодо розробки нової теорії відносно вдосконалення іорданського законодавства.
Об`єктом дослідження у дисертації є окремий різновид злочину проти власності за кримінальном правом Йорданії- крадіжка.
Предметом дослідження є норми кримінальної відповідальності за крадіжку і відмінність її від суміжних злочинів (історія і сучасність) за кримінальним правом Йорданії. В роботі розглядаються всі сторони й елементи злочину крадіжка як складного і поширеного соціального явища.
Методи досліджения. При аналізі дібраних до дисертації матеріалів у процесі опрацювання їх використано різні методи дослідження: історичний – при дослідженні та аналізі розвитку кримінального права Йорданії, логічний – при аналізі поняття та елементів крадіжки за кримінальним правом Йорданії, кримінально-правовий, кримінологічний – при проведенні статистичного аналізу, психологічний – при визначенні поняття мотива та мети здійснення крадіжки, систематичний – при порівняльно-правовому дослідженні законодавства, а також метод узагальнення та аналізу опублікованих матеріалів судової практики, наукових робіт, опублікованих у періодичних виданнях.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження складають праці видатних вчених у сфері кримінального і цивільного права Йорданії: Аділя аль Ганія, Вахіда Дін Свара, Каміля Саіда, Мухамеда Наджима, Наїля Салеха та інших арабських вчених – Ахмеда Фатхи Срура, Махмуда Наджиба Хуснія, Мухамеда Закі Абу Аміра (Єгипет), Мухамеда Алі Джафара (Ліван), Джака аль Хакіма і Рьяда Льханія (Сірія), Хаміда Садія (Ірак).
У дисертації аналізуються праці українських вчених, що відомі цікавими методами проведення порівняльного дослідження, структуру дисертації, формулювання деяких обгрунтувань, висновків і пропозицій відносно тих чи інших положень діючого кримінального законодавства Йорданії нам допомогла робота з працями: Н.Ф.Антонова, Ю.В.Александрова, П.П.Андрушко, М.І.Бажанова, Ю. В. Бауліна, Ф.Г.Бурчака, Н.В.Володько, М.О.Гуторової, Н.А.Коржанского, В.А.Клименко, В.Н.Куца, П.С.Матишевського, Н.І.Мельника, В.В.Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, С.С.Яценка та багатьох інших.
Були використані також наукові праці зарубіжних авторів: Г.Н.Борзенкова, В.А.Владимирова, Г.А.Кригера, В.А.Лихачова, Ф.М.Решетнікова, Л.Р.Сюкияйнена та ін.
Нормативну базу дисертаційного дослідження складають Конституці Йорданії й України, Кримінальні кодекси цих країн, Цивільний кодекс Йорданії, практика і постанови Конституційного суду Йорданії та України, нормативні акти міністерств і відомств Йорданії та України, офіційна статистика Міністерства Внутрішніх Справ Йорданії та офіційна статистика Міністерства Внутрішніх Справ України, Пленум Верховного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів: дисертація є першим комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за крадіжку за кримінальним правом Йорданії.
Найістотніші результати дослідження, котрі відображають внесок здобувача в розробку означеної проблеми, зводяться до наступного:
1) у дисертації проаналізовано аспекти історичного розвитку кримінального законодавства Йорданії в додержавний період та після створення незалежної держави; показано підвалини становлення кримінального законодавства;
2) по- новому визначається понятійний апарат характеристики злочинів проти власності за законодавством Йорданії;
3) вперше аналізується поняття змісту крадіжки та її елементів за кримінальним правом Йорданії, проводиться порівняльний аналіз законодавства двох країн- Йорданії та України у цьому питанні;
4) аргументується необхідність відмежування крадіжки від відкритого, насильницького чи озброєного заволодіння чужим майном; подано пропозиції щодо виділення крадіжки в самостійний склад злочину, як це передбачено в кримінальному законодавстві України
5) обгрунтовується положення, що законодавець повинен враховувати не тільки обставини, які впливають на ступінь суспільної небезпеки злочинця і його суспільно небезпечного діяння, але й на характер та розмір заподіяної злочином шкоди; особливо звертається увага на визначення критеріїв ступеня матеріального збитку.
6) запропоновано підкреслити необхідність комплексного підходу до вирішення проблеми прогалин у діючому законодавстві Йорданії, а також їх виявлення при конкретному розгляді диспозицій статей, які визначають злочини проти власності;
7) уперше наводяться додаткові аргументи про те, що в законодавстві Йорданії існують недоліки при визначенні кваліфікованих видів крадіжки та уточнюється, що структура їх класіфікації не має чіткості;
8) у дисертації глибоко аналізується поняття вимагання за законодавством Йорданії, автор показує недостатки позиції йорданського законодавця щодо цього питання, та пропонує прийняти до уваги положення нового кримінального кодексу України, де конкретно та чітко дається визначення поняття вимагання;
9) наводиться кримінологічний аналіз крадіжки, її поширення та зростаючу суспільну небезпеку;
10) пропонується статтю "купівля краденої речі" по йорданському кримінальному кодексу замінити на статтю "придбання майна завідомо одержаного злочинним шляхом", та помістити її конце розділу, який передбачає відповідальність за злочини проти власності, з тим, щоб вказана стаття враховувалася б всими злочинами проти власності, а не тільки крадіжкою.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, узагальнення та висновки, як видається, можна використати:
а) у правотвотворенні наукової основи при вдосконаленні та доведенні їх у відповідність до сучасного розвитку економіки кримінального законодавства Йорданії;
б) висновки, зроблені у дисертації, можуть бути використані практичними працівниками для правильної кваліфікації злочинів проти власності; для відмежування їх від суміжних злочинів; при розгляді призначенні і покарання винним особам;
в) у навчальному процесі: при викладенні курсу Особливої частини кримінального права і спецкурсів "Економічні злочини", "Злочини проти власності" як в Йорданії, так і в юридичних вузах України та інших країн, при підготовці підручників, учбових посібників, науково-практичних і методичних вказівок та ін;
г) для подальшого наукового дослідження в сфері економіки, посадових злочинів та ін.
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правого факультету Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова, де була обговорена і подана до захисту. Основні положення і теоретичні висновки дисертаційної роботи викладені в трьох публікаціях.
Автор брав участь у 56-й наукової конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників університету, а також у проведенні практичних занять з курсу “Кримінальне право України (Особлива частина)”, спецкурсу "Кваліфікація економічних злочинів". Були підготовлені і представлені докладні записки в Верховну Раду України, Верховний Суд України з питань правової оцінки і кваліфікації окремих форм посягань на власність.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковно чотири статті у фахових наукових виданнях.
Структура роботи визначається об`єктом, метою і методами дослідження. Дисертаційне дослідження включає в себе: вступ, чотири розділи, висновки, список літератури. Обсяг дисертації -198 сторінок. Кількість використаних джерел - 194 найменування.
Основний зміст работи.
У вступі обгрунтовується актуальність роботи, визначається об'єкт та предмет, мета та завдання дослідження, висвіттлені методологічна,теоретична, джерельна база, розкрито наукову новизну, практичне та теоретичне значення работи, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.
У першому розділі - "Розвиток йорданського законодавства про охорону власності" розглядається особливості існування кримінального права, визначені правила поведінки в доісламський час. У той період часу не існувало права, закріпленого в законах як волевиявлення народу, бо не було ще створено держави; проте виникала необхідність урегулювання спорів і застосування покарань до осіб, які здійснили суспільно–небезпечні діяння, котрі і вирішував шейх на основі звичаїв общини. В той же час найбільша кількість злочинів, про що свідчить історія, здійснювалась у сфері злочинів проти власності людей, а саме крадіжка і розбій. Причинами такої великої їх кількості були матеріальні недостатки і труднощі, а також відсутність єдиної держави і керівництва. На початку VII століття з`являється Іслам як соціально-релігійзне і соціальне явище, який закріпив духовне начало, рівність особистості і охорону власності будь-якої людини, утверджуючи право людини на судовий захист від посягань на власність, життя, здоров`я, свободу, потомство та ін.
Йорданія в той час була частиною Османської Імперії, де застосовувався Шаріат Іслам, який ставився до злочинів проти власності не тільки як до злочинів проти особи і суспільства, але й проти Бога. На думку деяких авторів (Абдель Кадр Ода), до цих злочинів ставилися суворіше, ніж, наприклад, до злочинів проти життя.
Шаріат Іслам вважав головним завданням захисту мусульманського права захист приватної власності, а крадіжку- дуже небезпечним злочином, що негативно впливає на економічну, політичну і суспільну системи.
Під поняттям крадіжки в Шаріат Ісламі визнавалося таємне заволодіння чужим майном іншої особи з місця зберігання. Розбій – це озброєний напад на мирних людей у дорозі, небезпечний для здоров`я і життя потерпілого. Особа, яка вчинила злочин, крадіжку чи розбій, могла бути покарана відсіченням руки, ноги чи підлягати смертній карі через розп`яття.
Дія норм Шаріата Іслама припинилась у йорданському районі з прийняттям кримінального кодексу Османської Імперії 1858 року. Цей кодекс, як згадувалось, був розроблений і ухвалений на основі кримінального кодексу Франції 1810 року. Ряд авторів обгрунтовано вважає, що застосування цього закону мало перш за все політичні, а не правові цілі (проф. Каміль Саід, проф. Хомед).
У 1947 році Йорданія стала незалежною державою. Перший Йорданський кодекс був введений у дію в 1951 році. Багато в чому він зберіг положення Французького кримінального кодексу 1810 року, але сприйняв і деякі положення кодексів арабських країн, в першу чергу Ліванського кримінального кодексу. В 1961 році в Йорданії був прийнятий і введений в дію новий кодекс, діючий і в нинішній час, який побудований зі збереженням тих же принципів, положень, але дещо більший за об`ємом (476 статей).
Йорданський кримінальний кодекс складається з двох частин: Загальної і Особливої. В Загальній частині сформульовано принципи і загальні положення йорданського кримінального права. Всі злочини класифікуються на три види за характером їх небезпечності і пов`язаного з цим покарання:
1) тяжкі злочини – це злочини, за які в КК передбачено покарання на понад три роки позбавлення волі, довічна каторга чи смертна кара; 2) проступок – це менш тяжкий злочин, за який в КК передбачено покарання не більше трьох років позбавлення волі чи менш суворе покарання; 3) порушення – це злочини, що являють малозначну небезпеку, за які в КК передбачається покарання не більше 7 днів позбавлення волі чи менш суворі покарання.
Особлива частина в Кримінальному кодексі Йорданії складається з дванадцяти розділів, які, як здається, не мають обгрунтовано визначеної системи розташування. Як відомо, місце розділу в Особливій частині КК повинне визначатись порівняльною важливістю охороняємих її нормами суспільних інтересів (благ) і, таким чином, характером суспільної небезпечності , вказаних в цьому розділі злочинів, в зв`язку з цим слід вказати на безпідставність, на наш погляд, включення злочинів проти власності за порядком тільки в розділ 11 КК Йорданії. Вважаємо, що власність у кримінальному кодексі Йорданії слід представити в системі цінностей, охоронюваних кримінальним законом, за злочинами проти життя, і звідси- аналізовані злочини безпосередньо пов”язані з посяганням на ці цінності, повинні бути внесені в розділ 9 КК Йорданії, тобто слідувати за злочинами проти особи.
Другий розділ – "Загальна характеристика злочинів проти власності".
Як вказувалось, конституційні положення Йорданії закріплюють тезу, що право власності гарантується і підлягає охороні.
Під поняттям злочину крадіжки в кримінальному кодексі Йорданії розуміється вилучення рухомого чужого майна іншої особи без її згоди.
Дисертант відмічає, що в кримінальному праві Йорданії відсутні поняття грабежу та розбою як самостійних злочинів. Ці форми посягань проти власності охоплюються складом крадіжки. Розмежування цих суспільно небезпечних діянь, закріплення їх в окремих складах злочинів відсутнє по тій причині, що йорданський законодавець при формулюванні своєї доктрини дотримувався точки зору французької кримінально-правової теорії і кримінального кодексу Франції.
Автор вказує, що таке положення в йорданському кримінальному законодавстві є проблематичним і в підтримку на приводить такі докази:
а) поняття крадіжки носить історичний характер, бо поняття крадіжка багато в чому рівнозначне з аналогічним поняттям за Римським правом;
б) мовна ознака, яка полягає в тому, що поняття "крадіжка" визначається як вилучення майна іншої особи таємно;
в) крадіжка – це таємне посягання тільки на відносини власності і ніякі інші блага;
г) за ступенем суспільної небезпечності злочинів крадіжка менш небезпечна, ніж грабіж чи розбій;
д) відсутність законодавчої різниці між крадіжкою, грабежем і розбоєм, породжує проблеми в судовій практиці. Відсутність чіткого поділу на форми вилучення майна не дає можливості для чіткої кваліфікації вчинків і призначення справедливого покарання винному;
е) законодавець повинен звернути увагу на те, що існує необхідність у самостійному закріпленні понять і визначень крадіжки, грабежу чи розбою. Наприклад, КК України, а також КК Великобританії, Шаріат Іслам розрізняють їх, що підтверджує неодхідність такого поділу і в нашому законодавстві.
Якщо звернутися до законодавчої моделі в КК Йорданії, то перший елемент крадіжки – законне благо (об`єкт) – є в цілому охоронюваний державою суспільний інтерес, який порушується данними суспільно-небезпечними діяннями шляхом заподіювання матеріальних збитків. Предметом крадіжки за кримінальним правом Йорданії може бути майно, яке має такі ознаки: вартість; рухомість; належність іншій особі (чужа річ).
Таким чином, предметом крадіжки є, або може бути будь-яка річ, яка задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. Відмічається, що ознака, яка вказує на рухомий характер майна чітко не виділяється в кримінальному праві України як обов`язкова ознака в злочинах проти власності.
Дисертант також вказує на існування протиріччя між йорданськими криміналістами щодо правової оцінки заборонених до вільного використання речей, речей з обмеженим характером використання. Автор наводить додаткові аргументи на користь того, що такі речі не можуть бути предметом злочину крадіжки, посилаючись на норми цивільного права. Кримінальне право України вилучення таких предметів (наприклад, зброї, наркотиків та ін.) також розглядає не як злочини проти власності.
Велика увага в роботі приділяється другому елементу матеріальної основи крадіжки (об`єктивній стороні).
Матеріальна основа крадіжки за кримінальним правом Йорданії складається з двох ознак: 1) діяння, яке характеризується вилученням – фізичне переміщення; 2) недобровільність передачі майна власником.
Перша ознака вчинку – вилучення, формулюється згідно з двома теоріями:
а) традиційна теорія – в ній поняття крадіжки сформульовано настільки широко, що охоплює всі форми злочинних діянь, пов`язаних з таємним або відкритим озброєним чи не неозброєним, насильницьким чи без насильства заволодінням чужим майном, що викликає великі труднощі і протиріччя в судовій практиці Йорданії в зв`язку з труднощами такого розмежування крадіжки та інших злочинів проти власності;
б) сучасна – (французький криміналст проф. Гарсон) вважає можливим визначити форму злочинного діяння з урахуванням місцезнаходження майна в момент його вилучення. В усякому разі ця теорія вже намагається провести певну межу між формами посягань. Наприклад, якщо майно знаходиться в володінні власника, то таке посягання визнається крадіжкою, а якщо майно знаходиться в особи, що має над ним тільки титульне володіння, і воно було вилучене, – визнаяається як зловживання довірою. У випадку, коли особа не має ніяких прав відносно майна, але його володіння вважається тільки фізичним ( тобто особа – утримувач майна) і майно було вилучено – це вважається крадіжкою. Таку позицію підтримує російський криміналіст проф. В.А.Владимиров.
Друга ознака – недобровільність власника щодо вилучення майна означає, що майно вилучається всупереч його волі. Кримінальний кодекс Йорданії розглядає цю ознаку в ст.339. Дисертант вважає, що законодавець не повинен деталізувати розгляд цієї ознаки, бо вона очевидна, а більше уваги слід приділяти формі вилучення майна, тому що відсутність згоди на передачу свого майна входить до складу будь-якої форми вилучення, в тому числі і в поняття таємності безумовно ширше, ніж поняття недобровільності і задовольняє всі вимоги застосування закону.
Щодо стосується моменту закінчення крадіжки, та в роботі аргументується: крадіжка визнається закінченою, коли майно переходить з володіння власника до протиправного володільця-грабіжника, іншими словами – порушення влади власника над майном і створення нових відносин володіння майном на місці колишніх, при яких володільцем стає грабіжник.
Крадіжка – це умисний злочин. У кримінальному праві Йорданії вимага наявність не тільки загального наміру (інтелектуального) елемента, який означає і передбачення винним наслідків свого вчинку, але й спеціального умислу (прямого), що виражається в бажанні винного своїми діями завдати шкоди іншим особам за рахунок незаконого вилучення майна.
У свою чергу спеціальний умисел характеризується двома ознаками:
1? пасивний – представляє собою усвідомлення позбавлення власника можливості повновласно здійснювати своє право власності, оскільки грабіжник вилучив майно і має намір тримати в себе це майно не повертаючи його власнику;
2? активний – виражається в намірі особи створити нові відношення над майном. Винний володіючи майном, користується і розпоряджається ним, має намір панувати над майном, і ця влада зовнішніми ознаками схожа на владу, яка законно визнається за власником. Це означає, що протиправне заволодіння (вилучення) не спрямоване на створення права володіння власністю, а на фактичне створення сукупності влади володіння, користування і розпорядження.
Четвертий елемент крадіжки пов”язаний з суб”єктом цього злочину. За кримінальним правом Йорданії ним може бути фізична, осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності (18 років).
Третій розділ - "Кваліфіковані види крадіжок".
У загальній частині кримінального права Йорданії передбачається цілий ряд ознак, що впливають на ступінь суспільної небезпечності злочинного вчинку, які або підсилюють або зменшують відповідальність особи, яка його вчинила. Проте, при кваліфікації злочинних вчинків з урахуванням положень кримінально-правових норм Загальної частини і наступним призначенням покарання, такі й інші подібні ознаки можуть виконувати різні функції. Якщо подібні ознаки наведені в диспозиції кримінально-правових норм, як обов`язкові, або кваліфікуючі ознаки конкретного злочину- вони впливають лише на кваліфікацію злочинів. Якщо вони не вказані в якості кваліфікуючих, то такі ознаки можуть враховуватися як пом`якшуючі, обтяжуючі чи особливо обтяжуючі обставини при призначенні покарання.
Цілий ряд цих ознак враховуваються як кваліфікуючі при формулюванні різних видів крадіжок. У зв`язку з цим, можна виділити кваліфіковані види крадіжок. Ці ознаки умовно можна розділити на: пом`якшуючі кваліфікуючі ознаки і обтяжуючі чи особливо обтяжуючі кваліфікуючі ознаки. В зв`язку з цим можна виділити крадіжку вчинену в культових спорудах, вночі, двома чи більше особами та ін.
У той же час, цілий ряд існуючих ознак не впливає на кваліфікацію і може враховуватись лише при призначенні покарання. Наприклад, крадіжка з використанням транспортних засобів чи при наявності зброї у винного.
Проте в кримінальному законодавстві Йорданії, в тому числі і у пунктах, що передбачають відповідальність за крадіжку, недостатньо чітко витримана методологія визначення і розташування таких обставин. Наприклад, не враховується ні в якості кваліфікуючих обставин, ні в якості обставин, які можна враховувати при призначенні покарання, матеріальна шкода, що заподіюється при крадіжці, і яка, як вже вказувалось, є однією з основних ознак у злочинах проти власності.
У кримінальному праві Йорданії розглядається цілий ряд ознак, що впливають не тільки на вид та розмір покарання, але й на ступінь суспільної небезпечності злочинного вчинку, які або збільшують або зменшують відповідальність особи, ака його здійснила.
Кваліфіковані види крадіжок в КК Йорданії описуються таким чином, що в якості кваліфікуючих обставин використовуються різні ознаки. Їх можна розподілити на дві групи:
а) крадіжка при пом`якшуючих обставинах; б) крадіжка при обтяжуючих обставинах.
Юридична характеристика злочинних діянь у кримінальному праві Йорданії може змінюватись у залежності від їх здійснення при деяких обставинах чи сукупності обтяжуючих обставин. За своїм значенням для визначення ступеня покарання в кримінальному праві Йорданії обставини збільшуючі чи зменшуючі вину особи або ступінь суспільної небезпеки визнаються неоднозначними. Одні з них, не змінюючи юридичної характеристики відповідного вчинку, можуть лише посилювати покарання в рамках передбачених за його вчинення санкцій (Наприклад, крадіжка вчинена з використанням технічних засобів чи при наявності зброї у винного).
Четвертий розділ – "Відмінність крадіжки від суміжних злочинів".
У цьому розділі аналізуються проблеми відмежування крадіжки від вимагання, шахрайства, зловживання довірою.
Йорданська кримінально-правова теорія вважає, що поняття вимагання подібне до поняття крадіжки, не розмежовує крадіжку з ним і Йорданське кримінальне законодавство.
Автор у своїй дисертації формулює тезу про те, що при детальному аналізі понять крадіжки і вимагання такі відмінності виявляються. Вимагання – це відкрите, протиправне вимагання передачі чужого, майна іншої особи, чи права на майно або іншої майнової вигоди, здійснене під погрозою насильства потерпілому чи близьким йому особами, чи розголошення відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна та ін. Безумовно, винний, формулюючи ці вимоги, бажає, щоб вони носили цілеспрямований характер і залишались таємними для інших осіб. Саме така таємнияість, як здається, і дозволяє вважати крадіжку і вимагання одним злочином. Проте, можна сформулювати відмінні риси вимагання від крадіжки, наприклад:
1? вимагання вважається закінченим злочином з моменту пред`явлення вимоги, крадіжка – з моменту вилучення майна; 2)при крадіжці майно вилучається таємно для навколишніх, включаючи потерпілого, або винний вважає, що вилучає майно таємно, а при вимаганні – це відбувається відкрито; 3)при крадіжці майно вилучається у власника, при вимаганні – потерпілий, як правило, сам передає майно та ін.
Шахрайство – це протиправне неправдиве відображення відомостей з метою вилучення майна, в результаті чого власник чи особа, що його замінює, передає майно винному. Форми обману в кримінальному законодавстві Йорданії перераховані в статті 417. Це, наприклад: надання неправдивих документів потерпілому; обман, здійснений з залученням інших осіб; надання документів, що належать іншим особам; неправдивість матеріальних цінностей, використання для обману певних обставин (особи, місця, часу) та ін. Проте, в Іорданському законодавстві, обман, здійснений шляхом бездіяльності не розглядається як конкретна форма шахрайства. Таке формулювання, як здається, звужує поняття шахрайства. Як вказується, єтимологічне значення обману в українському тлумаченні кримінально-правовою теорією характеризується тим, що обман може здійснюватись не тільки шляхом дії, але й шляхом бездії, наприклад, при замовчуванні істинних відомостей.
Зловживання довір`ям має місце в тих випадках, коли винний вилучає майно, що знаходиться в нього в короткостроковому користуванні на законних підставах, наприклад, в силу цивільно-правових договорів (оренда, зберігання, найм, доручення та ін.). Згідно з йорданським кримінальним законодавством, зловживання довір`ям відбувається тоді, коли певна особа привласнює на шкоду іншій особі майно, яке їй довірили за дорученням чи повноваженням, як, наприклад, зразок товару, що повертається, чи дається на обмежений срок для використання, чи зберігання, або для роботи, платно чи безоплатно, і яке вона прийняла при умові, що поверне, надасть чи використає за призначенням. Автор розглядає зловживання довір`ям як одну з форм шахрайства і вважає, що воно небезпідставно може бути виділена в самостійний склад злочинів.
У роботі звертається увага і на відмінність крадіжки від інших злочинних посягань на власність, а саме: від самовільного використання майна інших осіб, від привласнення знахідки, купівлі краденої речі. Автор вказує на певні проблеми, що існують при законодавчому формулюванні цих злочинів.
У висновках у концентрованому вигляді підсумовуються дослідження загальнометодологічних і практичних проблем кримінальної відповідальності за крадіжку; наголошується на відмінності її від суміжних злочинів за кримінальним правом Йорданії, та формулюються пропозиції щодо реформування кримінального законодавства і практики його застосування.
У роботі сформульовано нові пропозиції щодо поняття та змісту крадіжки в кримінальному праві Йорданії; також аргументується необхідність відмежування крадіжки від відкритого, насильницького чи озброєного заволодіння чужим майном; подано пропозиції щодо виділення крадіжки в самостійний склад злочину, як це передбачено в кримінальному законодавстві України, тобто мається на увазі, що поняття крадіжки за йорданським кримінальним кодексом має базуватися на визначеннях, які дають зарубіжні країни, та вібрати в себе такі спосособи як таємне вилучення чужого майна, а також виділення в самостійні форми всіх відкритих злочинних посягань на власність; обгрунтовується положення, що законодавець повинен враховувати не тільки обставини, які впливають на ступінь суспільної небезпеки злочинця і його суспільно небезпечного діяння, але й на характер та розмір заподіяного злочином шкоди; особливо звертається увага на визначення критеріїв ступеня матеріального збитку, порівняння зроблено з урахуванням положень нового Кримінального кодексу України, а також законодавства ряду інших країн.
Дисертант розробив поропозиції про усунення недоліків у йорданському Кримінальному кодексі щодо понять злочинів проти власності; і це могло б сприяти чіткішому кваліфікуванню справ, пов`язаних з такого виду злочинами у судовій практиці та доктрині.
Основні положення дисертації викладені у таких опублікованих працях автора:
1.Айман Хусейн Мухаммед аль Орими Поняття предмета крадіжки за кримінальним правом Йорданії // Правова держава.- Одеса: Астропринт, 2000, №2.- С.139-142.
2. Айман Хусейн Мухаммед аль Орими Понятие мошенничества по уголовному праву Иордании // Правова держава.- Одесса: Астропринт, 2001,№3.- С.172-178.
3. Айман Хусейн Мухаммед аль Орімі Присвоєння знахідки і відмінність її від крадіжки за кримінальним правом Йорданії // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.- Одеса: Одеський інститут внутрішніх справ, 2001, № 2.- С. 82-85.
4. Айман Хусейн Мухаммед аль Орими Изъятие имущества путем злоупотребления доверием по уголовному праву Иордании // Ринкова Економіка: Сучасна теорія і практика управління.- Одеса, 2001, том 4 (випуск 4).-С. 442-449
АНОТАЦІЯ
Айман Хусейн Мухаммед аль Орімі. Кримінальна відповідальність за крадіжку і відмінність її від суміжних злочинів за кримінальним правом Йорданії (історія і сучасність).– Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук по спеціальності 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право.– Одеський Національний Університет ім. Мечникова І.І., м. Одеса-2002.
Дисертаціне дослідження присв`ячено кримінально-правовим проблемам охорони власності від злочинних посягань за законодавством Йорданії. В праці разглядається історичний аспект розвитку кримінального права Йорданії, загальна характеристика злочинів проти власності, поняття та елементи крадіжки, й відмінність її від суміжних злочинів. Основний акцент зроблено на глибокому аналізі крадіжки, а саме, на те, яким чином законодавець дає її визначення. В порівняльній характеристиці з законодавствами інших країн автор приходить до висновку про те, що поняття й склад крадіжки є достатньо об`ємним, включаючи в себе такі злочини проти власності як грабіж та розбій. Запропоновано нове визначення поняття крадіжки та методи відмежування від неї всіх протиправних відкритих або здійснених з застосуванням насильства дій вилучення майна. Аналізуються кваліфіковані види крадіжок, та вказуються недоліки застарілого законодавства, яке вже не відповідає потребам часу та розвитку суспільства. Пропонується більш конкретно підходити до визначення кваліфікованих видів крадіжок. Розглянуто докладно відмінність крадіжки від суміжних злочинів. Дисертант, аналізуючи недоліки йорданського законодавства щодо цього питання, знаходить шляхи їх розв`язання та усунення, зважаючи на положення нового Кримінального кодексу України.
Ключові слова: розвиток кримінального права Йорданії, власність, крадіжка, кваліфіковані види крадіжок, матеріальний збиток, суміжні злочини.
Аннотация
Айман Хусейн Мухаммед Аль Орими. Уголовная ответственность за кражу и отличие ее от смежных преступлений по уголовному праву Иордании (история и современность).- Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук; специальность-12.00.08- уголовное право и криминология; уголовно- исполнительное право.- Одесский Национальный Университет им. И.И.Мечникова, Одесса, 2002 г.
Диссертационное исследование посвящено уголовно-правовым проблемам охраны собственности по законодательству Иордании. В работе рассматривается исторический аспект развития уголовного права Иордании, общая характеристика преступлений против собственности, понятие и элементы кражи, отличие ее от смежных преступлений. Основной акцент автор делает на глубоком анализе кражи. В частности, на то, каким образом законодатель дал ее определение.
В сравнительной характеристике с законодательствами других стран, автор приходит к выводу о том, что понятие и состав кражи является достаточно объемным, включая в себя такие преступления против собственности как грабеж и разбой.
Предложено новое определение понятия кражи, и отделения от нее всех противоправных открытых либо совершенных с применением насилия изъятия имущества. Анализируются квалифицированные виды кражи и указываются недостатки устаревшего законодательства, не отвечающего требованию времени и развития общества. Предлагается более конкретно подходить к вопросам определения квалифицированных видов краж. Проводится отличие кражи от смежных преступлений против собственности по уголовному праву Иордании, в частности от таких преступлений как вымогательство, мошенничество, злоупотребление доверием, присвоение находки, самовольного использования имущества других лиц, покупки украденных вещей.
Диссертант усматривает недостатки иорданского законодательства относительно этого вопроса, при этом находит решения по их устранению, учитывая положения нового Уголовного кодекса Украины.
Ключевые слова: развитие уголовного права Иордании, собственность, кража, квалифицированные виды краж, материальный ущерб, смежные преступления.

Summary
Ayman Husein Muhamed Al Orimy "Criminal liability for larceny and distinction from adjacent crimes in criminal low of Jordan (history and the present"- manuscript.
Thesis for the Degree of Candidate of law science, specialty 12.00.08- criminal law and criminology; criminal-executive law. Odessa National University of I.I. Mechnikov, Odessa, 2002.
Dissertation research is dedicated to criminal law problems of property preservation according to the law of Jordan.
Present work considers the historical aspect of development of Criminal law of Jordan, general descriptions of crimes against the property, conception and elements of larceny, its difference from adjacent crimes. The primary accent is made on deep analysis of larceny, in particular on the definition of it, made by the legislator. In comparative description of other countries` legislation, a conclusion was made that the conception and corpus delicti of larceny is extensive enough and includes such crimes against the property as pillage and robbery. It was offered to introduce into practice new definition of larceny and separate all other illegal undisguised or committed with use of violence takings of property. Aggaravated theft is analyzed and defects of old legislation, which do not meet the requirements of time and development of society, are pointed out. It`s offered to approach the matters of definition of arrogated theft more specifically. In that way was made the distinction of larceny from other adjacent crimes. Present thesis points out the defects of Jordan legislation regarding this matter and finds the solutions for elimination of them, taking into consideration regulations of new Criminal code of Ukraine.
Keywords: development of criminal law of Jordan, property, larceny, aggaravated thefts, material damage, adjacent crimes.