Спеціальність:12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків — 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому юридичному інституті МВС України.

Науковий керівник — кандидат юридичних наук, доцент
Денисова Тетяна Андріївна,
Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного і муніципального управління”,
декан юридичного факультету.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Гуторова Наталія Олександрівна,
Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого,
професор кафедри кримінального права №2;

кандидат юридичних наук, доцент
Дудоров Олександр Олексійович,
Академія управління та інформаційних технологій “АРІУ”, завідувач кафедри кримінального права та кримінології.

Провідна установа —
Національна академія внутрішніх справ України, кафедра теорії кримінального права, Міністерство внутрішніх справ України, м.Київ.

Захист відбудеться “11” червня 2004 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 в Національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ МВС України (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).
Автореферат розісланий “10” травня 2004 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Конституція України проголосила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3); держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ч.4 ст.42).
Як свідчить практика реалізації заходів щодо захисту прав споживачів, у 85-90 відсотків суб’єктів господарювання у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг порушуються законодавчо визначені права громадян як споживачів. Це зумовило визнання пріоритетності реалізації державної політики у цій сфері, яка, у свою чергу, потребує належного наукового обґрунтування та забезпечення.
Проблемам кримінальної відповідальності за таке посягання на суспільні відносини із забезпечення прав та законних інтересів споживачів, як обман покупців та замовників у науці завжди приділялась велика увага: вони були об’єктом розгляду в дисертаційних дослідженнях, монографіях, відповідних розділах підручників та навчальних посібників, наукових статтях тощо. Серед розробок дореволюційного періоду слід виділити праці С.Рашковича та С.Соколова, які були присвячені боротьбі з фальсифікацією харчових продуктів і так званими „торговими злочинами”. До різноманітних аспектів розгляданої тематики свого часу звертались такі криміналісти: П.Андрушко, А.Бєлахов, М.Бондаренко, Г.Бушуєв, Б.Волженкін, Г.Вольфман, Г.Галахова, Л.Гаухман, Ю.Гладишев, Ю.Головльов, А.Гришин, Н.Гуторова, О.Делієв, О.Дудоров, М.Загородников, А.Карєв, В.Колосова, М.Коржанський, В.Кучер, Б.Леонтьєв, Н.Лопашенко, Ю.Ляпунов, С.Максимов, І.Маландін, Л.Малахов, Г.Матусевич, В.Мисливий, М.Мельник, В.Навроцький, А.Наумов, П.Некипєлов, Г.Олександров, Р.Оримбаєв, М.Панов, О.Перепелиця, А.Півазян, Н.Романенко, С.Романов, Р.Сабітов, Ю.Салєєв, Г.Самілик, І.Сапожніков, В.Сташис, Є.Стрельцов, В.Тацій, В.Устименко, М.Хавронюк та інші.
Але в період до проголошення незалежності України обман покупців та замовників розглядався під іншим кутом зору — як злочин у сфері торгівлі та побутового обслуговування населення. Розробки Г.Александрова (1948 р.), М.Загородникова, І.Сапожнікова (1958 р.), Н.Романенка (1963 р.), А.Гришина (1975 р.), Г.Вольфмана (1977 р.), Г.Самілика (1980 р.), О.Делієва (1983 р., 1987 р.) та деяких інших авторів, здійснені в цьому напрямку, мають велике наукове і практичне значення, але базуються на положеннях кримінального законодавства радянського періоду. Висновки, сформульовані в цих роботах, певною мірою втратили свою актуальність у зв’язку з кардинальними змінами в українському суспільстві, реформуванням законодавства про кримінальну відповідальність, результатом якого стало прийняття 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України (далі — КК України), який вніс суттєві корективи до кримінально-правової охорони прав та законних інтересів споживачів, зокрема до норми про обман покупців та замовників (ст.225 КК України 2001 р.).
Незважаючи на великий обсяг спеціальної літератури з проблем кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників, єдності поглядів на сутність цього складу злочину у криміналістів не було. Наявні також суперечності у правозастосовчій практиці, суттєві помилки при вирішенні окремих питань кваліфікації, що пояснюється як недосконалістю відповідної кримінально-правової норми, так і відсутністю сучасних комплексних наукових досліджень цієї проблематики, а також недостатнім досвідом правоохоронних органів у справі захисту прав та законних інтересів споживачів.
Викладене свідчить про необхідність комплексної наукової розробки питань кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників як злочин, що належить до групи посягань на суспільні відносини із забезпечення прав та законних інтересів споживачів. Це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертація виконана відповідно до теми науково-дослідної діяльності кафедри кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України “Актуальні проблеми вдосконалення діяльності кримінальної міліції в боротьбі зі злочинністю”, передбаченої планом науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006 р.). Тема дисертації затверджена Вченою Радою цього ж навчального закладу 29.01.2000 р. (протокол № 1) і перезатверджена 31.01.2003 р. (протокол № 1).
Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376, відповідає Основним напрямам соціальної політики на період до 2004 року, схваленим Указом Президента України від 24 травня 2000 року №717/2000, основним завданням Програми дій щодо розвитку Співдружності Незалежних Держав на період до 2005 р., затвердженої Рішенням Ради голів урядів СНД від 20 червня 2000 року, положенням Угоди про основні напрямки співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в області захисту прав споживачів від 25.01.2000 р., ратифікованої Законом України №3102-III від 07.03.2002.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексна розробка та конкретизація актуальних наукових питань, пов’язаних з темою дисертації, а також формулювання обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства й практики його застосування з урахуванням пріоритетності реалізації державної політики у сфері захисту прав та законних інтересів споживачів. Мета роботи зумовила такі основні завдання дослідження:
– шляхом ретроспективного аналізу формування системи кримінально-правової охорони споживачів з’ясувати роль норм кримінального права в регулюванні споживчих відносин;
– на підставі системно-структурного аналізу споживчих відносин визначити видовий об’єкт злочинів, що посягають на суспільні відносини із забезпечення прав та законних інтересів споживачів;
– виявити проблеми ефективності кримінально-правової охорони споживачів в Україні та сформулювати загальні положення щодо їх подолання;
– здійснити дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак складу обману покупців та замовників;
– розв’язати найбільш спірні питання кваліфікації обману покупців та замовників за новим законодавством України про кримінальну відповідальність;
– дослідити питання про види покарань за обман покупців та замовників та проблеми їх призначення за чинним КК України;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення як законодавчої (насамперед кримінально-правової) бази захисту прав та законних інтересів споживачів в Україні, так і практики його застосування.
Об’єктом дослідження є обман покупців та замовників як характерний злочин, що посягає на суспільні відносини з забезпечення прав і законних інтересів споживачів.
Предметом дослідження виступає кримінально-правова норма про обман покупців та замовників, а також інші норми кримінального права (у тому числі зарубіжного), що встановлюють відповідальність за посягання на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів; практика їх застосування; розвиток законодавства про кримінальну відповідальність за ці злочини; норми інших галузей права, які входять до системи правового регулювання споживчих відносин; наукові погляди та розробки щодо досліджуваної проблеми.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта і предмета дослідження. Застосування системно-структурного методу дало можливість здійснити комплексний аналіз споживчих відносин та з’ясувати роль норм кримінального права в їх регулюванні. Догматичний метод дозволив дослідити норми чинного КК України, які передбачають відповідальність за обман покупців та замовників, а також інші злочини, що посягають на суспільні відносини із забезпечення прав та законних інтересів споживачів, з точки зору їх юридичної конструкції. Використання історико-порівняльного методу дало можливість прослідкувати розвиток кримінально-правової охорони споживчих відносин в Україні, виявити загальні тенденції генези проблеми. Компаративістський метод застосовувався при порівнянні норм вітчизняного кримінального законодавства із відповідними нормами деяких країн близького та дальнього зарубіжжя (Білорусь, Голландія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Китай, Латвія, Молдова, Росія, США, Франція). За допомогою статистичного методу, на підставі аналізу даних МВС України про діяльність із виявлення злочинів розгляданої групи, виявлено тенденції, позитивні та негативні моменти в роботі підрозділів МВС по боротьбі з ними.
Науково-теоретичним підґрунтям роботи послужили праці вітчизняних та зарубіжних криміналістів як із загальних проблем кримінального права, так і з питань відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, зокрема злочини, що скоюються в сфері торгівлі та послуг. Комплексний характер дослідження зумовив звернення до праць із загальної теорії права, адміністративного, господарського та цивільного права.
Емпіричну базу дослідження складають: статистична інформація Державного департаменту інформаційних технологій МВС України щодо злочинів проти прав та законних інтересів споживачів, правозастосовча практика у 225 кримінальних справах про обман покупців та замовників, розглянутих судами України у період з 1991 р. по 2002 р., а також вивчення думки 250 практичних працівників різноманітних підрозділів МВС України стосовно проблемних питань кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні після набуття нею незалежності комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників як злочин, що посягає на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів. У роботі висунуто низку нових та отримали подальшого розвитку окремі раніше досліджувані ідеї, які стосуються розгляданої проблематики. Найбільш істотними з них є такі:
1. Розвинуто ідею про те, що кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за посягання на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів, входять до механізму правового регулювання споживчих відносин, виступаючи тією його частиною, котра виконує охоронну функцію щодо відносин, регламентованих нормами цього комплексного правового утворення.
2. Подальшого обґрунтування набула теза про існування видової сукупності злочинів, що посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів, до якої слід віднести кримінально карані делікти, передбачені ст.ст. 204, 225, 226, 227, 229, 327 КК України 2001 року.
3. На підставі системно-структурного аналізу видового об’єкта розгляданих злочинів уперше сформульовано його визначення як суспільних відносин із забезпечення закріплених у законодавстві прав та охоронюваних законом інтересів споживачів під час задоволення ними власних побутових, не пов’язаних із підприємницькою діяльністю, потреб щодо придбання та користування певними благами (товарами, роботами, послугами).
4. Переглянуто поняття об’єкта обману покупців та замовників. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину визнано суспільні відносини з забезпечення законних матеріальних інтересів споживачів при укладанні договорів купівлі-продажу товарів, замовлення послуг чи робіт, які полягають у їх прагненні отримувати від продавців та виконавців товар, матеріальний результат роботи, послугу відповідно (еквівалентно) до сплаченої суми грошових коштів, а також права споживачів на належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування. Додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт розгляданого кримінально караного делікту визначено як суспільні відносини з забезпечення права споживачів на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця).
5. Уперше обґрунтовані або набули подальшого розвитку пропозиції щодо необхідності внесення до ст.225 КК України змін, які стосуються:
– запровадження у назві та диспозиції терміна “споживачі” замість “покупці та замовники”;
– доповнення диспозиції ч.1 зазначенням того, що обман споживачів може бути вчинений також під час виконання робіт на замовлення;
– заміни у диспозиції ч.1 терміна “дії” таким поняттям, як “діяння”;
– доповнення диспозиції ч.1 зазначенням такого способу вчинення злочину, як введення потерпілих в оману щодо споживчих властивостей або якості товару;
– встановлення розміру шкоди, необхідної для притягнення особи до кримінальної відповідальності за обман декількох споживачів на рівні одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
– законодавчого обмеження кола осіб, які можуть виступати суб’єктами цього злочину, шляхом зазначення того, що його можуть вчинити лише працівники суб’єктів господарської діяльності або громадяни-підприємці.
6. Запропоновано власне бачення найбільш актуальних проблем кваліфікації обману покупців та замовників.
7. Додатково обґрунтовано використання у ст.225 КК України складних альтернативних санкцій із поєднанням основних покарань і такого додаткового обов’язкового виду покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що розроблені та розвинуті теоретичні положення, гіпотези, викладені у дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані в таких сферах:
– у правотворчості — при підготовці проектів законів про внесення змін та доповнень до КК України стосовно кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників та інші злочини, що посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів;
– у правозастосуванні — при вирішенні правоохоронними та судовими органами проблемних питань кваліфікації обману покупців та замовників, а також призначення покарання за нього;
– у науково-дослідній діяльності — для подальшого дослідження питань регулювання споживчих відносин, захисту прав та законних інтересів споживачів, а також деяких питань кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності;
– у навчальному процесі — при підготовці та проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з курсу кримінального права та інших дисциплін кримінального циклу у вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах.
Окремі висновки та пропозиції дисертанта були ним використані при підготовці методичних рекомендацій з питань кваліфікації обману покупців та замовників, які були впроваджені у практичну діяльність працівників слідчих підрозділів та органів дізнання УМВС України в Запорізькій області (акт впровадження від 10.04.2003 №6/426). Результати дисертаційного дослідження автор використовував під час проведення лекційних, семінарських та практичних занять з курсу “Кримінальне право України” в Запорізькому юридичному інституті МВС України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації оприлюднені у виступах дисертанта на внутрішньовузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ” (Запоріжжя, 8-9 червня 2000 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22-23 березня 2001 р.), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 25 квітня 2002 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 14-15 травня 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 03-05 липня 2002 р.), науково-практичному семінарі “Теоретичні та практичні проблеми застосування кримінального покарання” (Запоріжжя, 22 травня 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у 6 статтях у наукових фахових виданнях України, 4 матеріалах і тезах конференцій.
Структура дисертації обумовлена логікою дослідження від загального до конкретного. Робота складається з вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (325 найменувань) та 4 додатків. Повний обсяг дисертації складає 228 сторінок, обсяг основного тексту дисертації — 175 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, формулюється мета, завдання дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.
Розділ 1 “Кримінальна відповідальність за обман покупців та замовників у механізмі захисту прав та законних інтересів споживачів від злочинних посягань” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Норми кримінального права у механізмі правового регулювання споживчих відносин” визначається роль норм кримінального права в механізмі правового регулювання відносин за участю громадян-споживачів.
Ретроспективний аналіз актів кримінально-правового характеру дає підстави стверджувати, що паралельно із становленням кримінального права як галузі відбувався процес виокремлення норм про відповідальність за злочини проти споживачів, які стосувалися здебільшого різноманітних форм обману, фальсифікації. При цьому розвивалася тенденція до об’єднання (концентрації) розгляданої групи кримінально караних деліктів у межах дедалі меншої кількості структурних частин аналізованих актів, що, як уявляється, є свідченням поступового усвідомлення законодавцем їх спорідненості.
Аналіз також свідчить, що система правового регулювання споживчих відносин формувалася не від диспозитивних галузей права, а від імперативних. Тобто фактично спочатку юридично були закріплені норми про відповідальність за окремі посягання на найбільш важливі інтереси споживачів, а потім окремі з цих інтересів поступово закріплювались у законі й набували статусу суб’єктивних прав.
На сучасному етапі механізм державного захисту прав та законних інтересів споживачів отримує прояв у врегулюванні відносин між споживачами й виробниками, продавцями, виконавцями товарів, послуг і робіт шляхом встановлення взаємних прав та обов’язків суб’єктів відносин диспозитивними галузями права, а також в охороні цих відносин імперативними галузями права, зокрема кримінальним.
Оцінка ролі кримінального права в системі правового регулювання споживчих відносин дає підстави стверджувати, що кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за посягання на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів, входять до механізму правового регулювання споживчих відносин, виступаючи тією його частиною, котра виконує охоронну функцію щодо регламентованих нормами цього комплексного інституту відносин.
У підрозділі 1.2. “Об’єкт та види злочинів, що посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів” обґрунтовується теза про існування названої групової сукупності злочинів. Базовим критерієм для цього було обрано видовий (підгруповий) об’єкт.
При цьому наголошується, що виділення групи кримінально караних діянь, які посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів, не було традиційним у теорії кримінального права. Ці злочини правники здебільшого відносили до посягань на ті чи інші елементи державного механізму господарювання, а саме до тих, що скоюються у сфері промисловості, торгівлі та послуг.
На підставі системно-структурного аналізу об’єкта злочинів, що посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів, подальшого обґрунтування набула теза про існування цієї видової сукупності злочинів, до якої віднесено кримінально карані делікти, передбачені ст.ст. 204, 225, 226, 227, 229, 327 КК України 2001 р. На підставі аналізу механізму посягання на об’єкт, який охороняється, також аргументується висновок про те, що кримінально-правову охорону споживчих відносин, так би мовити “в чистому вигляді”, здійснюють лише норми, передбачені ст.ст. 225, 227 КК України.
Видовим об’єктом виведеної групової сукупності злочинів пропонується вважати суспільні відносини з забезпечення дотримання продавцями (виробниками) товарів, виконавцями робіт та послуг закріплених у законодавстві прав та охоронюваних законом інтересів споживачів під час задоволення ними власних побутових, не пов’язаних із підприємницькою діяльністю, потреб щодо придбання й користування певними благами (товарами, роботами, послугами).
Результати дослідження свідчать про відсутність системного законодавчого підходу до вирішення проблем кримінально-правової охорони громадян-споживачів. Для створення більш узгодженої системи пропонується поділ суспільно небезпечних діянь, що посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів, на види.
У підрозділі 1.3. “Проблеми ефективності кримінально-правової охорони споживчих відносин в Україні” досліджується стан протидії злочинам, що посягають на споживчі відносини.
Звертається увага на проблеми виявлення ОВС злочинів, віднесених до досліджуваної групи. Показовим є те, що при приблизно однаковій кількості зареєстрованих обманів покупців у 1990 р. та 2000 р. їх частка у групі кримінально караних діянь проти прав та законних інтересів споживачів збільшилась з 53,39% у 1990 р. до 93,05% у 2000 р., що пояснюється суттєвим зменшенням кількості реєстрації інших злочинів, що посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів. З 2001 р. кількість зареєстрованих злочинів, передбачених ст.225 КК України, різко впала (2001 р. — 1134, 2002 р. — 27, 2003 р. — 26 фактів), що суперечить показникам віктимності населення України.
Наочне зменшення кількості виявлених фактів обману покупців і замовників та інших злочинів у розгляданій сфері, як убачається, є не результатом досягнення кримінально-правовою охороною своїх цілей, а наслідком дії таких основних факторів, як недосконалість відповідних кримінально-правових норм і зниження ефективності діяльності ОВС у цьому напрямку боротьби зі злочинністю.
Аналіз ефективності кримінально-правової протидії іншим посяганням проти споживачів показує, що особливої актуальності набуває проблема забезпечення прав споживачів на якість та безпеку товарів (робіт, послуг), яка на сьогодні має фрагментарний характер. Це зумовлює необхідність прийняття комплексної норми, котра б встановлювала відповідальність за реалізацію товарів, надання послуг, виконання робіт, що не відповідають вимогам щодо безпеки для життя та здоров’я споживачів, а також перегляду змісту норми про випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст.227 КК), виходячи з того, що захист права споживачів на якість товарів цією нормою в теперішньому її вигляді не забезпечується жодним чином. При цьому право споживачів на отримання якісних товарів могло б бути достатньою мірою захищене нормою про обман покупців та замовників. Не втрачає своєї актуальності також подальше дослідження питання про доцільність криміналізації дій, спрямованих на введення в оману споживачів рекламної продукції.
У цілому ж аналіз ефективності кримінально-правового втручання до відносин за участю споживачів свідчить про нагальну необхідність удосконалення правової бази охорони громадян від суспільно небезпечних посягань з боку суб’єктів господарської діяльності. З огляду на це були сформульовані основні вимоги щодо підвищення ефективності кримінально-правової охорони прав та законних інтересів споживачів, які стосуються вироблення нової концепції боротьби зі злочинами у сфері господарської діяльності, необхідності гармонізації регулятивних і каральних галузей права, використання позитивного досвіду зарубіжних країн тощо.
Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика обману покупців та замовників” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Об’єкт обману покупців та замовників” висувається теза про те, що визнання обману покупців та замовників злочином, що посягає на інтереси торгівлі, не відповідає сутності цього кримінально караного делікту. Акценти у кримінально-правовій політиці слід переносити на охорону передусім прав та законних інтересів громадян. У зв’язку з цим, здійснюється спроба по новому розглянути проблему об’єкта цього злочину шляхом аналізу структурних елементів об’єкта, на який посягає обман покупців та замовників.
Обґрунтовується висновок про те, що використання в назві та диспозиції ст.225 КК України терміна “споживач” (громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари, роботи, послуги для власних побутових потреб) дозволить уніфікувати цю норму, сприятиме більш повній кримінально-правовій охороні споживчих відносин, усуне тавтологію, якої припустився законодавець. До того ж таке вирішення питання цілком співвідноситься з тенденцією до гармонізації норм регулятивних та каральних галузей права.
Аргументується необхідність вказівки в диспозиції досліджуваної норми на те, що обманні дії можуть здійснюватись не тільки під час реалізації товарів або надання послуг, а й під час виконання робіт на замовлення споживачів.
Відзначається, що законні інтереси споживачів при укладанні договорів купівлі-продажу товарів, замовлення послуг чи робіт полягають у прагненні цих осіб отримувати товар, матеріальний результат роботи, послугу відповідно (еквівалентно) до витрат на них, тобто до сплаченої суми грошових коштів. Саме на порушення таких законних інтересів споживачів і спрямовується обман покупців та замовників. Матеріальний характер цих інтересів прямо випливає з матеріального характеру предмета обману покупців та замовників, а також зі змісту дій (взаємодій), за допомогою яких задовольняються потреби споживачів і в дезорганізації яких отримує свій вияв механізм спричинення шкоди об’єкту. При остаточному формулюванні безпосереднього об’єкта обману покупців та замовників слід також мати на увазі, що при вчиненні “обману в якості” слід вести мову про порушення права споживачів на належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування.
Вводячи споживача в оману шляхом безпосереднього впливу (як правило, у вигляді зміни чи зменшення) на предмет злочину (товари, грошові кошти тощо) продавець (виконавець) порушує зазначені вище права й законні інтереси громадян. Саме в такому вигляді, як уявляється, постає механізм заподіяння шкоди об’єкту при вчиненні злочину, передбаченого ст.225 КК України.
Надаючи потерпілому свідомо неправдиву інформацію, винні особи тим самим порушують право споживачів на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), тобто так зване “право на інформацію”. Але при цьому слід також враховувати, що спрямованість обману покупців та замовників визначається насамперед не порушенням зазначеного права, а посяганням на інтереси споживачів щодо отримання предмета чи послуги еквівалентно до сплаченої суми грошових коштів. Порушення права на інформацію в такому разі лише супроводжує, допомагає здійснити посягання на основний об’єкт злочину.
Отже, основним безпосереднім об’єктом обману покупців та замовників мають визнаватись суспільні відносини з забезпечення законних матеріальних інтересів споживачів при здійсненні договорів купівлі товарів, замовлення послуг чи робіт, які полягають у їх прагненні отримувати від продавців та виконавців товар, матеріальний результат роботи, послугу відповідно (еквівалентно) до сплаченої суми грошових коштів, а також права споживачів на належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом розгляданого кримінально караного делікту пропонується визнавати суспільні відносини з забезпечення права споживачів на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця).
Підрозділ 2.2. “Об’єктивна сторона обману покупців та замовників” присвячений аналізу зовнішніх ознак цього кримінально караного делікту. Виходячи з загального поняття обману, а також враховуючи при цьому специфіку, якої надає йому конкретний опис способу вчинення, виводиться поняття обману при вчиненні злочину, передбаченого ст.225 КК України. Він полягає у здійсненні продавцем (виконавцем) інтелектуального впливу на психіку покупця (замовника), який виявляється в навмисному введенні потерпілого в оману або підтриманні вже наявного у нього стану омани, шляхом передачі неправдивих відомостей або умовчання інформації, повідомлення якої за таких обставин було обов’язковим, стосовно суттєвих умов договору (кількості, якості, вартості товару, роботи, послуги тощо).
Обман при вчиненні злочину, передбаченого ст.225 КК України, є можливим як у формі дії, так і бездіяльності, наприклад, у разі невидачі здачі потерпілому. У диспозиції ч.1 ст.225 КК України законодавець, не враховуючи цієї обставини, необґрунтовано використовує лише поняття “дії”, тоді як у такому разі слід уводити поняття “діяння”.
Законодавець при викладенні найбільш поширених, на його думку, способів обману покупців та замовників (обмірювання, обважування, обраховування), звернув увагу лише на способи, пов’язані з обманом у кількості предмета злочину. Таким чином, до поняття “іншого обману покупців та замовників” здебільшого були включені ті його види, котрі пов’язані не з кількісними, а з якісними характеристиками предмета. Доводиться, що диспозицію ст.225 КК України слід доповнити зазначенням такого способу вчинення злочину, як введення потерпілих в оману щодо якості чи споживчих характеристик товару, послуги або роботи. Реалізація цієї пропозиції, по-перше, дозволить привернути увагу правоохоронних органів до необхідності боротьби з цим явищем шляхом виявлення обманів споживачів щодо якісних характеристик товарів, послуг та робіт; по-друге, сприятиме набуттю нормою про обман покупців та замовників більшої внутрішньої узгодженості й системності; по-третє, сприятиме зближенню законодавства України про кримінальну відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності з законодавством держав-учасниць СНД.
Обґрунтовується висновок, що визнання злочином одиничного обману покупців та замовників, вчиненого у значному розмірі щодо одного потерпілого, призвело до практичної незастосовності розгляданої кримінально-правової норми, що до того ж може вплинути на її превентивне значення. Наводяться аргументи на користь того, що ст.225 КК України потребує уточнення в частині визначення суспільно небезпечних наслідків цього кримінально караного делікту. Воно має стосуватися зменшення суми шкоди, необхідної для притягнення до кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників, а також зазначення того, що обман може стосуватися не лише одного громадянина, а й декількох потерпілих. Це дозволить правозастосовчим органам спрямувати активність на виявлення злочинної діяльності винних осіб, яка полягає в заподіянні значної шкоди за рахунок багатоепізодних обманів покупців та замовників на незначну суму.
Підрозділ 2.3. “Суб’єктивні ознаки обману покупців та замовників” присвячено аналізу суб’єкта й суб’єктивної сторони цього посягання. Доводиться, що законодавче визначення суб’єкта обману покупців та замовників як загального є невдалим, оскільки не відповідає специфіці аналізованого посягання на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів. Більш обґрунтованою видається позиція, згідно з якою суб’єкт злочину, передбаченого ст.225 КК України, має визнаватися спеціальним. Пропонується (у контексті de lege ferenda) його визначення як працівника суб’єкта господарської діяльності або громадянина-підприємця. Урахування цієї пропозиції законодавцем сприяло б, по-перше, звуженню кола осіб, які можуть бути виконавцями цього злочину, по-друге, більш чіткому розумінню ознак суб’єкта правозастосувачами (перш за все працівниками відповідних підрозділів ОВС та суду), по-третє, узгодженню “букви” та “духу” закону, тобто спрямованості аналізованої норми на захист споживчих відносин.
З приводу суб’єктивної сторони обману покупців та замовників зазначається, що умисел при вчиненні цього злочину може бути лише прямим. З огляду на це здійснюється аналіз його інтелектуального та вольового моменту.
У підрозділі 2.4. “Відмежування обману покупців та замовників від суміжних злочинів й інших правопорушень” аналізується співвідношення кримінально караного обману покупців та замовників із відповідним адміністративним деліктом. Зазначається, що встановленням адміністративної відповідальності за обман покупця або замовника на незначну суму було також усунуто проблему визнання цього діяння малозначним.
Законодавець створив умови, за яких відрізнити обман покупців та замовників від шахрайства стає завданням великого ступеня складності, адже, за законодавчим визначенням, близькість цих кримінально караних деліктів проявляється майже в усіх елементах складу злочину. Отже, можна дійти висновку про те, що обман покупців та замовників, відповідно до його теперішнього законодавчого опису у ст.225 КК України, виступає більше як своєрідна форма шахрайства (як злочин проти власності), аніж як злочин у сфері господарської діяльності, що не відповідає специфічній меті цієї норми. Розглядана проблема могла б бути вирішена за допомогою пропозицій, висунутих у попередніх частинах дисертаційного дослідження.
Скоєння службовою особою злочину, передбаченого ст.225 КК, слід вважати таким, що було вчинене всупереч інтересам служби та заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян (споживачів). Такі дії службової особи слід кваліфікувати одночасно за ст.225 та ст.364 КК. У цьому випадку розмір заподіяної матеріальної шкоди, яка є конститутивною ознакою обману покупців та замовників, лише додатково свідчить про істотність шкоди, спричиненої інтересам окремих громадян (покупців та замовників).
Стосовно співвідношення обману покупців та замовників із випуском або реалізацією недоброякісної продукції обґрунтовується теза про те, що реалізацію недоброякісних товарів слід кваліфікувати за ст.225 КК України тільки за таких умов: а) ці дії вчинені шляхом обману; б) товари реалізовувалися покупцю-громадянинові; в) потерпілий придбаває товари для власних побутових потреб, а не з метою здійснення підприємницької діяльності; г) шкода, спричинена громадянинові, є значною; д) зазначені дії вчинені з прямим умислом.
У випадку введення покупців в оману при продажу ним незаконно виготовлених (фальсифікованих) підакцизних товарів, слід вести мову про ідеальну сукупність злочинів, передбачених ч.1 ст.204 та ст.225 КК. При цьому зауважується, що суб’єкт та суб’єктивна сторона цих злочинів у цьому випадку збігаються. Якщо ж обман покупців було вчинено під час збуту (реалізації) незаконно виготовлених з недоброякісної сировини (матеріалів) підакцизних товарів, що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а також продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивно забруднених понад допустимі рівні, якщо ці дії спричинили настання наслідків, передбачених ч.3 ст.204 або ст.327 КК, такі випадки слід кваліфікувати лише за останніми статтями (їх відповідними частинами).
У підрозділі 2.5. “Покарання за обман покупців та замовників” аналізується санкція ст.225 КК та практика її застосування судами України. На підставі аналізу поглядів криміналістів, правозастосовчої практики й зарубіжного законодавства робиться висновок про те, що структура санкції досліджуваної норми в цілому відповідає вимогам практики і є достатньо ефективною з огляду на цілі кримінального покарання. Додатково аргументується доцільність використання такого виду покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У цьому вбачається врахування законодавцем специфіки суб’єктного складу відносин, які охороняються ст.225 КК України, а саме відносин, одним із учасників яких є не будь-яка особа, котра реалізує товари або надає послуги громадянам (загальний суб’єкт), а представник суб’єкта господарської діяльності (юридичної чи фізичної особи).
У висновках викладаються основні теоретичні підсумкові положення й практичні рекомендації, що випливають із результатів дисертаційного дослідження, пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової охорони споживачів, зокрема ті, які стосуються кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників:
1. Викласти ст. 225 КК України та примітку до неї у такому вигляді:
“Стаття 225. Обман споживачів
1. Умисне обмірювання, обважування, обраховування, введення в оману щодо споживчих властивостей або якості товару (роботи, послуги), а також інший обман споживачів під час реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг працівником суб’єкта господарської діяльності або громадянином-підприємцем, якщо ці діяння вчинені у значних розмірах, —
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, вчинені особою, раніше судимою за обман споживачів, —
караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Обманом споживачів у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянам матеріальну шкоду в сумі, яка перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”.
2. Урахувати зауваження та пропозиції, висловлені у дисертаційному дослідженні:
а) при проведенні законопроектних робіт, спрямованих на оптимізацію кримінально-правової охорони споживачів від посягань на їх права та законні інтереси;
б) при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про обман покупців та замовників”.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Салімонов І.М. Торговельна діяльність як об’єкт кримінально-правової охорони // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2000.— №2.— С.169-175.
2. Салімонов І.М. Кримінально-правова охорона прав та законних інтересів споживачів в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2001.— №2.— С.207-215.
3. Салімонов І.М. Система правового регулювання споживчих відносин в Україні та місце у ній норм кримінального права // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2001.— №4.— С.213-219.
4. Салімонов І.М. Про законодавчий опис способу вчинення обману покупців // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.— Вип.13. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.— С.400-404.
5. Салімонов І.М. Значення суспільно небезпечного наслідку як ознаки обману покупців та замовників // Підприємництво, господарство і право.— 2002.— №3.— С.81-83.
6. Салімонов І.М. Кримінальна відповідальність за обман споживачів у законодавстві деяких зарубіжних країн // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2003.— №4.— С.148-157.
7. Денисов С.Ф., Салімонов І.М. Обман покупців та замовників у контексті дослідження проблем кримінально-правової охорони громадян-споживачів // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки.— Запоріжжя: ЗДУ, 2003.— С.133-135. (частка участі автора — 0,5).
8. Салімонов І.М. Обман покупців, замовників і шахрайство // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2 ч.— Ч.ІІ.— К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002.— С.148-149.
9. Салімонов І.М. Про поняття потерпілого від обману покупців та замовників // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства”. 14-15 травня 2002 р. м.Запоріжжя: У 2 ч.— Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002.— Ч.1.— С.141-144.
10. Салімонов І.М. Охорона споживчих відносин під кутом зору міжнародних зобов’язань України // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини”. 11-12 грудня 2003 р. м.Запоріжжя: У 2 ч. — Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2003.— Ч.І.— С.109-113.
Анотації
Салімонов І.М. Кримінальна відповідальність за обман покупців та замовників.— Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.— Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2004.
Дисертація присвячена дослідженню актуальних проблем кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників як характерний злочин, що посягає на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів. У роботі досліджується роль норм кримінального права у системі правового регулювання споживчих відносин, проблеми ефективності кримінально-правової охорони споживачів; обґрунтовується теза про існування видової сукупності злочинів, що посягають на суспільні відносини з забезпечення прав та законних інтересів споживачів; висловлюються пропозиції щодо оптимізації охорони окремих прав та законних інтересів споживачів кримінально-правовими засобами. На підставі комплексного дослідження питань кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників (об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, покарання та спеціальних питань кваліфікації) висувається низка нових та додатково обґрунтовуються раніше запропоновані зміни до ст.225 КК України, які стосуються предмета злочину, ознак об’єктивної сторони та суб’єкта цього кримінально караного делікту.
Ключові слова: злочини, що посягають на права та законні інтереси споживачів; обман покупців та замовників, товари, послуги, роботи.

Салимонов И.Н. Уголовная ответственность за обман покупателей и заказчиков.— Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право.— Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2004.
Диссертация содержит комплексный анализ наиболее актуальных теоретических и практических вопросов уголовной ответственности за обман покупателей и заказчиков как характерного преступления, посягающего на права и законные интересы потребителей.
Диссертантом определена роль норм уголовного законодательства в механизме правового регулирования потребительских отношений; проведен ретроспективный анализ системы уголовно-правовой охраны потребителей путем поэтапного анализа соответствующего законодательного массива; базируясь на системно-структурном анализе видового объекта преступлений, посягающих на потребительские отношения, было сформулировано его определение как общественных отношений по обеспечению закрепленных в законодательстве прав и охраняемых законом интересов граждан-потребителей во время удовлетворения ими личных бытовых, не связанных с предпринимательской деятельностью, потребностей по приобретению и использованию определенных благ (товаров, работ, услуг); был дополнительно обоснован тезис о существовании видовой совокупности преступлений, посягающих на права и законные интересы потребителей, к которой следует отнести уголовно наказуемые деликты, предусмотренные ст.ст. 204, 225, 226, 227, 229, 327 УК Украины 2001 г.; выработаны основные требования относительно повышения эффективности уголовно-правовой охраны прав и законных интересов потребителей, касающиеся выработки новой концепции борьбы с преступлениями в сфере хозяйственной деятельности, необходимости гармонизации регулятивных и карательных отраслей права, использования позитивного опыта зарубежных стран и т.д.
В работе представлена уголовно-правовая характеристика обмана покупателей и заказчиков, а именно: исследованы объект посягательства и его объективная сторона, субъект и субъективная сторона этого преступления; специальные вопросы квалификации преступления; отграничение от сходных проступков и преступлений, а также проблемы наказания за обман покупателей и заказчиков. На этой основе были сформулированы конкретные предложения относительно изменения редакции ст.225 УК Украины. Предложения в основном касаются: использования термина “потребители” вместо “покупатели и заказчики”; дополнения диспозиции ч.1 статьи указанием на то, что обман потребителей может быть совершен также во время выполнения работ на заказ; замены в диспозиции ч.1 термина “действия” таким понятием как “деяния”; дополнения диспозиции ч.1 статьи указанием на такой способ совершения данного преступления как обман относительно потребительских свойств или качества товара; установления размера ущерба, причиненного одному или нескольким потребителям на уровне одного необлагаемого минимума доходов граждан; законодательного ограничения круга лиц, которые могут быть субъектами данного преступления путем указания на то, что его могут совершить только работники субъектов хозяйственной деятельности или граждане-предприниматели. Также обосновывается правильность использования законодателем сложной альтернативной санкции с использованием основных наказаний и такого дополнительного обязательного наказания как лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью.
Ключевые слова: преступления, посягающие на права и законные интересы потребителей, обман покупателей и заказчиков, товары, услуги, работы.

Salimonov I.M. The Criminal responsibility for fraud of purchasers and customers.— Manuscript.
The candidate dissertation for the candidate degree of Law sciences on speciality 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal-executive law.— National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2004.
The complex analysis of the most actual theoretical and practical questions of the criminal responsibility for a fraud of purchasers and customers as the characteristic crime encroaching on the rights and legitimate interests of consumers is given in the dissertation.
The following questions are investigated: formation of system of a criminal-legal protection of citizens-consumers; some important questions of criminalization and decriminalization of unlawful acts against rights and legal interests of consumers; concept of the crimes encroaching on the rights and legitimate interests of citizens-consumers; efficiency of a criminal-legal protection of consumers; the general criminal-legal characteristics of the fraud of purchasers or customers, such as: object and objective side, subject and subjective side of this crime; special questions of qualification of the researching crime. There were made some proposals to article 225 of the Criminal Code of Ukraine, which are relevant to the object-matter of the crime, signs of the objective side and the subject of this criminally liable delict.
Key words: crimes encroaching on the rights and legitimate interests of consumers, fraud of purchasers and customers, goods, services, works.